Головна Сервіси для юристів ... Закони Кримінальний кодекс України Стаття 309. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту Стаття 309. Незаконне виробництво, виготовлення, п...

Стаття 309. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту

Кримінальний кодекс України (ЗМІСТ) Інши кодекси
  • 363658

    Переглядів

  • 363658

    Переглядів

  • Додати в обране

    1. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту -

    караються штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або пробаційним наглядом на строк до п’яти років, або обмеженням волі на той самий строк.

    2. Ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб чи протягом року після засудження за цією статтею або якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах, -

    караються штрафом від двох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

    3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені із залученням неповнолітнього, а також якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в особливо великих розмірах, -

    караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

    4. Особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені частиною першою цієї статті.

    {Стаття 309 із змінами, внесеними згідно із Законами № 270-VI від 15.04.2008 , № 2617-VIII від 22.11.2018 , № 3342-IX від 23.08.2023 }

    Попередня

    392/575

    Наступна
    Додати в обране
    КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

    Аналізуйте судовий акт: Блестящая работа адвоката Несинова: незаконно осуждённый на 8 лет с конфискацией по ст. ст. 307, 309 КК освобождён после двух лет пребывания под стражей в зале суда, приговор отменён, производство закрыто (Ухвала від 23 лютого 2017р.)

    Усилия защиты принесли результат.   Дело закрыто, обвиняемый  освобожден из-под стражи (автор комментария адвокат  Несинов О.Н.).

    За годы адвокатской практики мне довелось принимать участие в десятках уголовных процессов категории «о незаконном обороте наркотических средств, психотропных веществ ».

                Во всех !!! делах этой категории, мною были выявлены фальсификации, которые впоследствии были признаны и судами. Данное обстоятельство помогло мне защитить своих клиентов, но, к сожалению, никак не отразилось на фальсификаторах.

                Отсюда  вывод – правоохранительные органы не заинтересованы надлежащим образом бороться с незаконным оборотом наркотических средств, психотропных веществ. Выполняя лишь имитацию такой борьбы. И всегда имея удобную возможность сделать показатель раскрываемости преступлений. А суды не реагируют на данные фальсификации надлежащим образом. Что способствует их продолжению.             

    А поэтому приступая к функциям защиты в данном уголовном деле, я понимал с чем столкнусь.

             Получив мои полномочия защитника, судья сообщила, что судебное следствие уже окончено и необходимо готовиться к прениям !!??

    Согласитесь, что в такой ситуации времени и возможности для «маневра», выработки правовой позиции и тактики действий, да еще без ознакомления с материалами производства, у защиты практически нет. К тому же судья и не скрывала своих намерений закончить процесс в считанные дни.

    Несмотря на препятствия, защитой в короткие сроки были изучены материалы производства, прослушана звукозапись процесса, выявлены грубейшие нарушения материального и процессуального права, в том числе относительно соблюдения правовой процедуры, квалификации действий подзащитного по ч.2 ст. 307 , ч.2 ст. 309 УК Украины (незаконный сбыт, приобретение… наркотических средств).

    Адвокатом  заявлено ряд ходатайств о допросе и повторном допросе свидетелей, истребовании документов, о признании практически всех доказательств по делу - недопустимыми, вследствие провокации преступления, нарушения процедуры получения, и т.п., со ссылкой на практику ЕСПЧ.

    Все ходатайства защиты судом были отклонены. После чего судье (а это председатель суда) был заявлен отвод. Который также не был удовлетворен.

    Такие активные и смелые действия защиты привели судью в ярость, и вне записи процесса, она прямо выражала в адрес подзащитного угрозы вынесения приговора с максимальным наказанием.

    Что и сделала, определив наказание по нескольким эпизодам ч.2 ст. 307 и ч.2 ст. 309 УК Украины в виде 8 лет и 1 месяца лишения свободы с конфискацией всего принадлежащего имущества.

    При этом суд указал в приговоре, что: «досліджені судом і покладені в основу вироку докази не суперечать один одному і узгоджуються між собою » !!??

    Этот аргумент суда, настолько не соответствовал действительности, что обжалуя приговор суда 1 инстанции и перечисляя нарушения материального и процессуального закона, мне никак не удалось сократить текст апелляции менее 12 листов.

    И если таких нарушений, как провокация преступления (которая присутствует практически во всех делах такой категории), незаконное избрание меры пресечения в виде содержания под. стражей и безосновательное продления этого срока, и т.п., суды зачастую не замечают (к чему я был готов).

    То невозможно было проигнорировать (не заметить) доводы апелляции о том, что среди перечисленных вещественных доказательств отсутствует предмет сбыта (шприц с наркотическим веществом), что все действия полиции проводились без надлежащего разрешения суда и до внесения данных об этом в ЕРДР (что было сделано спустя месяц), что на досудебном следствии вещественные доказательства подзащитному не открывались, а значит они не могли являться допустимыми доказательствами, что денежные купюры выданные закупщику не соответствовали номиналу и количеству купюр изъятых у него, и т.п.

    Важным в достижении результата, являлось и то, что в апелляции был поставлен вопрос об исследовании доказательств, которыми обоснован приговор, на предмет законности их получения и допустимости, в соответствии с п.5.ч.2 ст.396 та ч.3 ст. 404 УПК Украины. Что и было апелляционным судом сделано.

    И именно, такая постановка вопроса апеллянтом, дала апелляционному суду право и возможность оценить доказательства иначе чем, это сделал суд 1 инстанции.

    (Без понимания и применения этих положений УПК адвокатами, рассчитывать на успех, даже при наличии самой обоснованной апелляции, бесполезно ). 

    В результате, апелляционный суд Днепропетровской области своим определением от 29 апреля 2016 года, признал инкриминируемые моему подзащитному преступления по ч.2 ст. 307 УК (сбыт наркотических средств), недоказанными, оставив только обвинение по ст. 309 УК. И смягчив наказание с 8 до 3 лет, то есть почти в три раза !!! (Оставшееся обвинение и наказание, также будет обжаловано в кассационном порядке).

        Клиент был очень доволен результатом, но не было сомнений в том, что сторона обвинения подаст кассацию.
                Было также очевидным, что апелляционный суд оставил ст. 309УК из чувства солидарности с правоохранительными органами и судом 1 инстанции. Поскольку обыск, в результате которого изъяты наркотические средства, был проведен после незаконного задержания М. и в результате очевидного его нарушения права на защиту. Что Апелляционным судом было признано в своем решении. Но последствия такого нарушения применены не были.

    Понимая силу данной позиции, а также в противовес прокуратуре, защитой была подана кассационная жалоба.  Я принял участие в ее рассмотрении в ВССУ.

    В результате доводы касационой жалобы защиты были удовлетворены и определением ВССУ от 30.11.2016р.  дело было направлено на повторное апелляционное рассмотрение, с формулировкой:

    Апеляційний суд констатував порушення права на захист, допущене після фактичного затримання ОСОБА_1 та при проведенні обшуку за місцем його проживання 29 березня 2015 року.

    Попри це, своє рішення про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, суд апеляційної інстанції обґрунтував в тому числі результатами того ж самого протоколу обшуку від 29 березня 2015 року.

    Тобто, суд апеляційної інстанції припустився суперечностей у формулюванні своїх висновків, визнавши одні й ті самі докази недопустимими для обвинувачення за ч. 2 ст. 309 КК України

    У зв'язку із скасуванням рішення суду апеляційної інстанції підлягає частковому задоволенню й касаційна скарга прокурора

                Главная позиция Касационной жалобы  прокуратуры была основана на практике ВССУ (см.определение ВСС от 20.10.2015,дело  №5-2049км15.) о том, что давая иную оценку доказательствам чем суд 1 инстанции, апелляционный суд обязан непосредственно исследовать ВСЕ доказательства по делу. В том числе вещественные доказательства,  допросить свидетелей (в т.ч. залегендированых закупщиков) и пр.

              Понимая насколько может затянуться повторное рассмотрение дела в апелляционной инстанции  в случае  решения о допросе свидетелей (которые и в первую инстанцию являются очень неохотно), защитой подано ряд заявлений и ходатайств, в которых обращено внимание на то, что в решении от 30.06.2008 г. в деле № 22978/05 «Гефген против Германии» ЄСПЧ  для описания доказательств полученных с нарушением установленного порядка сформулирована доктрина  «плодов отравленного дерева», в соответствии с которой, если источник доказательств является ненадлежащим, то и все доказательства, полученные с его помощью, будут такими же. 

    Это означает, что в случае установления очевидной незаконности получения главного доказательства и его недопустимости,  этот, а тем более производные от него доказательства,  вообще не должны исследоваться в соответствии с требованиями  ч.2 ст. 89 УПК Украины.

     Суды крайне редко и неохото применяют данные положення. Но в данном случае удалось убедить суд, что при отсутствии надлежащих доказательств наличия оснований для проведения НСРД, и наличия очевидных доказательств нарушения права на защиту при проведении обыска, а также в виду не открытия вещественных доказательств стороне защиты,    - повторно допрашивать свидетелей, безосновательно.

    Благодаря этому  удалось закончить повторное рассмотрение дела в апелляционном суде за 2 судебных заседания и без допроса свидетелей  (несмотря на позицію ВССУ).         

    И определением от 23.02.2017г. Апелляционного суда Днепропетровской области – уголовное производство по обвинению М. закрыто в святи с недоказанностью. После 2 лет пребывания под. стражей, его освободили из-под стражи  в зале суда.

    Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезен­ня чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту -

    караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

    Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб чи особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 308, 310, 317 цього Кодексу, або якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах, -

    караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

    Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені із за­лученням неповнолітнього, а також якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в особливо великих розмірах, -

    караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

    Особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені частиною першою цієї статті.

    (Стаття 309 у редакції Закону України № 270-УІ від 15 квітня 2008 р.)

    Предметом цього злочину виступають наркотичні засоби, психотропні речови­ни або їх аналоги (їх визначення див. у п. 1 коментаря до ст. 305 КК). При цьому відповідальність за ч. 1 ст. 309 КК настає у випадку, якщо розмір наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів, що були предметом цього злочину, перевищує невеликий, оскільки незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту у неве­ликих розмірах тягне за собою відповідальність за ст. 44 КУпАП (п. 22 ППВСУ від 26 квітня 2002 р. № 4).

    Об’єктивна сторона злочину проявляється у таких альтернативних діях, а саме незаконних: 1) виробництві або 2) виготовленні, або 3) придбанні, або 4) зберіганні, або 5) перевезенні, або 6) пересиланні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів. Для констатації об’єктивної сторони складу злочину достатньо вчинити хоча б одну із зазначених дій.

    Визначення змісту незаконного виробництва, виготовлення, придбання, збері­гання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речових або їх аналогів див. у коментарі до ст. 307 КК.

    Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених дій.

    Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та відсутніс­тю мети збуту наркотичних засобів чи речовин. Отже, метою зазначених дій може бути будь-яка мета, за винятком мети збуту (наприклад, споживання наркотичних засобів чи речовин). Саме відсутність мети збуту є обставиною, за якою розмежову­ються злочини, передбачені статтями 307 та 309 КК. При цьому в кожному випадку необхідно досліджувати обставини справи, які стосуються характеристики мотивів, намірів особи при здійсненні нею виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів чи психотропних речовин або їх аналогів, щоб не допускати помилок при кваліфікації вчиненого. Так, судовою коле­гією у кримінальних справах ВСУ було переглянуто вирок Печерського район­ного суду м. Києва щодо звинувачення П. у збуті наркотичних засобів за попередньою змовою групою осіб. Під час перегляду справи ВСУ було досліджено наявні матері­али та докази, які свідчили про те, що П. протягом певного проміжку часу виготовляв наркотичні засоби, при цьому П. твердив, що наміру збувати їх не мав і фактично нікому не збував. Доказів, які б підтверджували висновок місцевого суду про те, що П. незаконно виготовляв з метою збуту і збував наркотичні засоби, у справі не було. Будь-які дані про те, що він робив це за попередньою змовою групою осіб, у справі були відсутні; особа, якій він нібито збував виготовлені наркотичні засоби, не була встановлена (за його словами, невстановлена особа лише забезпечувала його сирови­ною). Таким чином, суд дійшов висновку, що П. не мав мети збуту і не збував нарко­тичні засоби, адже не міг особисто ними розпоряджатися (віддавав особі, що забез­печувала його сировиною, і отримував таким чином можливість вжити дозу виготов­леного ним же наркотичного засобу), змову його з невстановленою особою також доведено не було (ЮВУ. - 2000. - № 31 (267)). Таким чином, судова практика визнає вчиненими без мети збуту дії особи, що виготовляла наркотичні засоби, не маючи змоги при цьому ними розпорядитись (на замовлення інших осіб, як робота тощо).

    Суб’єкт злочину - загальний; особа, що досягла 16-річного віку, а за ч. 3 за ознакою залучення неповнолітнього - яка досягла 18 років (пп. 3 і 4 ППВСУ від 27 лютого 2004 р. № 2). Якщо ж зазначені діяння вчиняє службова особа з викорис­танням свого службового становища, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 307 та 364 КК.

    Обтяжуючими обставинами цього злочину за ч. 2 є вчинення дій, передба­чених ч. 1 цієї статті: 1) повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб, або 3) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307 308 310 312 317 КК, або 4) якщо предметом зазначених дій були наркотичні засоби чи психо­тропні речовини або їх аналоги у великих розмірах.

    Особливо обтяжуючі обставини цього злочину передбачені у ч. 3 ст. 309 КК, а саме: дії, передбачені частинами 1 або 2 ст. 309 КК, вчинені: 1) із залученням не­повнолітнього або 2) якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в особливо великих розмірах.

    Про зміст цих обтяжуючих та особливо обтяжуючих обставин див. коментар до ст. 307 КК.

    У випадках, коли наркотичний засіб або психотропну речовину було одночасно виготовлено і для власного вживання, і для збуту, дії винного необхідно кваліфікува­ти за сукупністю злочинів, передбачених статтями 307 і 309 КК.

    Частина 4 ст. 307 КК передбачає спеціальний вид обов ’язкового і безумовного звіль­нення особи від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч. 1 ст. 309 КК.

    Передумовою такого звільнення є вчинення даною особою однієї чи декількох дій, передбачених ч. 1 ст. 309 КК, незалежно від того, закінченими чи незакінченими були ці дії. Перелік зазначених дій є вичерпним. У випадку, якщо особа вчинила такі дії за наявності обтяжуючих чи особливо обтяжуючих обставин, передбачених частинами 2 або 3 ст. 309 КК, передумова такого звільнення відсутня.

    Підстава звільнення особи від кримінальної відповідальності за злочин, перед­бачений ч. 1 ст. 309, складається із двох елементів, а саме: добровільного звернення цієї особи до лікувального закладу і початком її лікування від наркоманії.

    Суб’єкт звернення до лікувального закладу збігається із суб’єктом злочину, перед­баченого ч. 1 ст. 309 КК, тобто ним є особа, яка досягла 16-річного віку і вчинила злочин, передбачений ч. 1 ст. 309 КК, і, крім того, захворіла на наркоманію і потім добровільно звернулася до лікувального закладу.

    Особою, хворою на наркоманію, визнається така особа, яка страждає на психічний розлад, що характеризується психічною та (або) фізичною залежністю від наркотич­ного засобу чи психотропної речовини, і якій за результатами медичного обстеження, проведеного у визначеному законом порядку, встановлено діагноз «наркоманія» (ст. 1 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психо­тропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними»). Під наркоманією у цьому Законі розуміють психічний розлад, зумовлений залежністю від наркотичного засобу або психотропної речовини внаслідок зловживання цим засобом або цією речовиною.

    Адресатом звернення цієї особи є лікувальний заклад, яким можуть бути як дер­жавні лікарні, диспансери, поліклініки, так і установи недержавної форми власності, зареєстровані у встановленому законом порядку (наприклад, поліклініки, медичні центри, кабінети тощо).

    Під зверненням до лікувального закладу слід розуміти звернення в будь-якій фор­мі (усній, письмовій) із заявою про хворобу на наркоманію і бажанням лікуватися від цієї хвороби. Таке звернення повинно мати місце після вчинення злочину, передбаче­ного ч. 1 ст. 309 КК, у будь-який момент, але до закінчення судового слідства (п. 24 ППВСУ від 26 квітня 2002 р. № 4). У справі Ч., засудженого вироком Суворовського районного суду м. Одеси за ч. 1 ст. 309 КК, було встановлено, що засуджений добро­вільно звернувся до лікувального закладу і розпочав лікування від наркоманії. Проте і суд першої інстанції, і Апеляційний суд Одеської області відмовили у звільненні Ч. від кримінальної відповідальності, оскільки останній звернувся за медичною допо­могою вже після порушення щодо нього справи. ВСУ, скасувавши всі постановлені у справі рішення і звільнивши Ч. від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК, зазначив, що кримінальний закон не пов’язує звільнення особи від кримі­нальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК з моментом порушення кримі­нальної справи (ВВСУ. - 2004. - № 11. - С. 27-28).

    Здача наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів визнається до­бровільною, якщо відбулася за обставин, коли особа мала й усвідомлювала можливість продовжувати протиправну діяльність, але не побажала цим скористатися. Якщо осо­ба звертається до лікувального закладу у зв’ язку із викриттям її участі у цьому зло­чині, таке звернення вважається не добровільним, а вимушеним.

    Вирішуючи питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності з цієї підстави, суду необхідно з’ясувати, чи дійсно особа страждала на наркоманію і по­требувала лікування від неї, чи дійсно вона звернулася до лікувального закладу і роз­почала лікування добровільно, а не вимушено, і чи дійсно ставить за мету вилікува­тися від наркоманії, а не ухилитись у такий спосіб від кримінальної відповідальності за вчинений злочин (п. 23 ППВСУ від 26 квітня 2002 р. № 4).

    Особа визнається такою, що розпочала лікування від наркоманії, якщо вона по­чала виконувати призначення лікаря. Про це може свідчити початок амбулаторного лікування, поміщення в стаціонар тощо. Якщо особа добровільно звернулася до ліку­вального закладу з проханням про лікування від наркоманії, але з будь-яких причин (наприклад, через відсутність вільних ліжкомісць у лікарні або відсутність ліків чи належних спеціалістів тощо) все ж таки не розпочала таке лікування, то підстава для звільнення її від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 3 ст. 309 КК, відсут­ня. Про це свідчить і судова практика.

    logo

    Юридичні застереження

    Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

    Повний текст

    Приймаємо до оплати