- Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.
- Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.
- Ознаками добровільної відмови від злочину є: а) остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин; б) відмова від злочину з волі самої особи;
в) наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця.
Остаточне припинення готування до злочину чи замаху на злочин означає остаточну відмову від доведення злочину до кінця, тобто дійсну, повну (цілковиту) і безповоротну (незмінну) відмову особи від вчинення задуманого нею злочину і відсутність наміру його продовжити. Перерва у вчиненні злочину, його зупинення, тимчасова відмова від доведення його до кінця не створюють добровільної відмови від злочину, бо не припиняється загроза, небезпека спричинення шкоди об’єкту, який охороняється кримінальним законом. Наприклад, злодій, який усвідомлює, що лише за великих зусиль зможе відкрити сейф з грошима тим інструментом, який у нього є, і призупиняє початий злочин, щоб принести інший інструмент, не може бути визнаний особою, яка добровільно відмовилася від крадіжки. Лише остаточне припинення доведення злочину до кінця свідчить про добровільну відмову від вчинення злочину.
- Не є добровільною відмовою від злочину і відмова від повторення посягання після закінченого замаху на злочин, оскільки винним зроблено все, що він вважав за необхідне для вчинення злочину, але з не залежних від нього причин злочин не був доведений до кінця і, зокрема, не настали суспільно небезпечні наслідки в злочинах з матеріальним складом. Наприклад, немає добровільної відмови від доведення злочину до кінця при відмові винного від спроби повторного пострілу в потерпілого у зв’язку з осічкою чи промахом, і винний підлягає кримінальній відповідальності за замах на вбивство. Тут уже перший постріл становить закінчений замах на вбивство, тому добровільна відмова повністю виключається. Відмова від повторення «замаху» може бути врахована лише при призначенні покарання. ВСУ вважає, що коли «... відмова мала місце вже після вчинення дій, які особа вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до ч. 2 ст. 15 КК як закінчений замах на злочин, який особа бажала вчинити» (абз. 2 п. 4 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров ’я особи» від 7лютого 2003 р. № 2 //ЗП. - С. 178).
- Друга ознака добровільної відмови - це недоведення злочину до кінця з власної (своєї) волі особи. Про зміст цієї ознаки свідчить не тільки назва самої відмови (добра воля), а й текст ст. 15 КК, де замах на злочин визначається як діяння, яке не було доведено до кінця з причин, що не залежали від винного. З цих же причин не доводиться до кінця злочин і при вчиненні готування до нього. При добровільній відмові від злочину особа свідомо, зі своєї волі, за власним бажанням припиняє злочинне посягання, не доводить його до кінця. Тут має місце, залежно від ступеня реалізації злочинного наміру, або бездіяльність такої особи, зокрема, утримання від подальших дій, які безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, або відвернення настання злочинних наслідків. Ініціатива добровільної відмови (прохання, умовляння або навіть погрози) може належати й іншим особам (наприклад, родичам або жертві), але остаточне рішення про припинення злочинної діяльності приймає самостійно особа, яка добровільно відмовляється від доведення злочину до кінця.
- Нарешті, останньою ознакою добровільної відмови є наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця. Особа вважає, що відсутні причини (обставини), які вона не в змозі перебороти (подолати) для закінчення початого нею злочину, і їй вдасться в даних конкретних умовах успішно його завершити. Наприклад, винний з метою зґвалтування потерпілої довів її до безпорадного стану, застосувавши алкогольні напої чи наркотики, і, усвідомлюючи, що він може довести злочин до кінця та ніхто йому не перешкодить це зробити, пожалів жертву та відмовився від зґвалтування.
Практика ВСУ в таких справах виходить з того, що для визнання відмови від зґвалтування добровільною слід виходити з того, що особа, маючи реальну можливість довести цей злочин до кінця, відмовилася від цього і з власної волі припинила злочинні дії. У таких випадках особа підлягає кримінальній відповідальності лише у тому разі, якщо фактично вчинені нею дії містять склад іншого злочину (п. 14 ППВСУ «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» від 30 травня 2008р. № 5 //ЗП. - С. 392).
Якщо ж особа припиняє злочинне діяння, відмовляється від доведення злочину до кінця, переконавшись у фактичній неможливості його успішного здійснення (завершення), - це не добровільна, а вимушена відмова, невдале злочинне посягання (наприклад, злодій намагався зламати сейф із коштовностями, але не зміг).
Усвідомлення можливості доведення злочину до кінця визначається суб’єктивним критерієм, тобто уявленням про це самої особи. Тому не має значення, чи існувала насправді (реально, дійсно) можливість довести злочин до кінця. Наприклад, якщо суб’єкт з метою крадіжки грошей проникнув у приміщення каси, але, злякавшись відповідальності, сейф зламувати не став і залишив касу, не знаючи, що у дійсності він не зміг би зламати сейф або в ньому взагалі не було грошей, то йдеться про добровільну відмову, хоча реальна можливість довести крадіжку до кінця в даній ситуації була відсутня.
- Мотиви добровільної відмови від доведення злочину до кінця можуть бути різними: усвідомлення аморальності діяння, каяття, бажання виправитися, страх перед відповідальністю, жалість, невигідність вчинення злочину тощо. Вони (мотиви) не мають значення для визначення добровільної відмови від злочину і в цьому розумінні є рівнозначними.
- Добровільна відмова від злочину можлива тільки в незакінченому злочині, лише до моменту закінчення злочину, бо тільки в цьому випадку особа може ліквідувати (припинити) створену нею небезпеку спричинення шкоди об’єкту, який охороняється кримінальним законом. Тому добровільна відмова виключається на стадії закінченого злочину, бо є всі елементи та ознаки складу злочину і відмовитись від завершеного посягання вже неможливо, воно незворотне.
Таким чином, поняття закінченого злочину й добровільної відмови від злочину є взаємовиключними. Так, добровільна відмова від отримання хабара може мати місце лише до його прийняття. Тому наступне повернення хабара незалежно від мотивів не звільняє службову особу від кримінальної відповідальності за цей злочин.
- На стадії готування до злочину добровільна відмова можлива в усіх випадках, причому в формі простої (чистої) бездіяльності.
Утримання від подальших дій зі створення умов для вчинення злочину припиняє небезпеку для об’єкта, який охороняється кримінальним законом, і виключає можливість спричинення йому шкоди, вчинення злочину. При цьому можуть бути вчинені і якісь дії з ліквідації створених умов для скоєння злочину. Проте вони не обов’язкові й не мають значення для встановлення добровільної відмови (наприклад, особа знищує придбану зброю або пристосований засіб, або знаряддя злочину).
- На стадії незакінченого замаху на злочин добровільна відмова, як і при готуванні до злочину, можлива завжди. Тут також достатньо утримання від подальших дій, які безпосередньо спрямовані на вчинення злочину.
- На стадії закінченого замаху на злочин добровільна відмова можлива лише в тих випадках, коли між здійсненим діянням і ймовірним настанням суспільно небезпечних наслідків є певний проміжок часу, протягом якого особа, контролюючи розвиток причинного зв’язку, може втрутитись і перешкодити настанню суспільно небезпечного наслідку. Наприклад, особа штовхнула потерпілого у водоймище з метою позбавлення його життя, а потім врятувала його; суб’єкт залишив ввімкнену електроплитку з метою знищити майно шляхом підпалу, а коли пожежа виникла, загасив вогонь. Добровільна відмова в цих випадках можлива лише завдяки активним діям.
Якщо зазначеного проміжку часу між діянням і наслідком немає або розвиток причинного зв’язку вже закінчився, добровільна відмова на стадії закінченого замаху на злочин неможлива; тут може мати місце лише відмова від поновлення (повторення) спроби вчинити злочин.
- Відповідно до ст. 17 КК добровільна відмова від злочину є самостійною підставою для звільнення від кримінальної відповідальності за незакінчений злочин (за готування до злочину та замах на злочин), бо шляхом добровільної відмови особа припиняє створену нею небезпеку, не дає їй реалізуватися до кінця, перетворитися на фактичне спричинення шкоди об’єкту або перешкоджає спричиненню тих наслідків, які могли б настати при закінченому злочині.
- Із частини 2 ст. 17 КК випливає, що особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, звільняється судом від кримінальної відповідальності за вчинені нею готування до злочину або замах на злочин у порядку, встановленому статтями 285-288 КПК. При цьому слід мати на увазі, що звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з добровільною її відмовою від доведення злочину до кінця має обов ’язковий і безумовний характер. Це означає, що прийняття рішення про звільнення від кримінальної відповідальності є в таких випадках обов’язковим для суду, а само звільнення є остаточним, безповоротним і не пов’язується з наступною поведінкою звільненої особи (див. коментар до ст. 44 КК).
- Якщо ж у діянні (діях чи бездіяльності), яке вчинено особою до добровільної відмови, вже міститься склад іншого закінченого злочину, кримінальна відповідальність настає за це посягання, а за добровільно припинене готування до злочину або замах на злочин ця особа відповідальності не несе. Наприклад, особа, яка незаконно виготовила вогнепальну зброю для вбивства і добровільно відмовилася від вбивства, звільняється від відповідальності за готування до цього злочину, але підлягає відповідальності за ст. 263[5] КК за незаконне виготовлення вогнепальної зброї. Так само особа, яка заподіяла потерпілій тілесні ушкодження з метою зґвалтування й добровільно відмовилася від доведення цього злочину до кінця, звільняється від відповідальності за замах на зґвалтування, але буде нести відповідальність за заподіяння тілесних ушкоджень (ЗП. - С. 391-392).
- Добровільна відмова від злочину відрізняється від дійового каяття при вчиненні злочину. Під дійовим каяттям слід розуміти такі дії особи, які свідчать про щирий осуд нею вчиненого злочину і про прагнення згладити його наслідки.
Об’єктивною ознакою дійового каяття є певна активна поведінка особи, яка вчинила злочин, а суб’єктивною ознакою - щирий осуд винним своїх дій (тому ці дії і мають таку назву).