Урожай, вирощений на самовільно зайнятій ділянці, може бути конфіскований як майно, одержане внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ККС ВС у справі №930/2820/24 від 02.04.2026 р.)

Фабула судового акта: Питання врожаю, зібраного на самовільно зайнятих земельних ділянках, у правозастосовчій практиці вже давно потребувало вирішення. У даній категорій справ сума збитків, заподіяних державі або територіальній громаді розраховується за відповідною методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання і ця сума зазначалася у обвинувальних актах.

Вказана сума збитків сплачувалася підозрюваним (обвинуваченим або засудженим) добровільно (у тому числі як один із пунктів угоди про визнання винуватості) або під час позовної роботи прокурора (цивільний позов у кримінальному провадженні або у порядку цивільного судочинства після набрання вироку законної сили).

Як правило, подібні справи завершуються штрафами, а про питання урожаю чи доходу, отриманого з нього чомусь стороною обвинувачення не згадується у обвинувальних актах і угодах про визнання винуватості. У представленій справі прокурор домігся конфіскації 27 220 кг. зерна соняшнику в дохід держави.

Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим, якого засуджено за ч. 1 ст. 197-1 КК до покарання у виді штрафу.

Засуджений неправомірно використовував для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з метою вирощування соняшника, чим заподіяв зазначеній громаді матеріальну шкоду в розмірі 191 827,22 грн. Збитки у розмірі 191 827,22 грн. були сплачені засудженим.

Зерно соняшника було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні і передано на відповідальне зберігання засудженому.

Захисник оскаржив судові рішення в частині конфіскації зерна соняшнику.

У своїй касаційній скарзі захисник просив скасувати вирок та ухвалу в частині конфіскації речових доказів і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть доводів зводиться до того, що оспорювані рішення в зазначеній частині є незаконними, суперечать ст. 61 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та правовим позиціям Верховного Суду в цивільних справах. На переконання скаржника, конфіскація у власність держави 27 220 кг соняшника, який фактично належить ОСОБА_7 , неправомірна, вирощений засудженим урожай не має ознак речового доказу й не підпадає під критерії, визначені в статтях 59, 961 КК. Крім того, посилаючись на відшкодування засудженим завданих збитків, твердить, що безоплатне вилучення зерна призвело до призначення подвійного покарання за одне й те саме діяння.

Верховний суд у своїй постанові зазначив майно, одержане внаслідок вчинення кримінального правопорушення або як дохід від нього, підлягає конфіскації. З огляду на це, вилучення врожаю є належним процесуальним наслідком встановлення його походження.

Суд окремо наголосив, що вирішення долі речових доказів здійснюється в межах кримінального процесу і не є тотожне конфіскації як виду покарання, передбаченому ст. 59 КК України. Таким чином, поєднання штрафу та конфіскації майна, одержаного внаслідок правопорушення, не порушує принципу недопустимості подвійного притягнення до відповідальності.

Загальні підстави набуття права власності визначено в ст. 328 Цивільного кодексу України, одержання майна внаслідок вчинення кримінального правопорушення до них не належить. Тому такі відносини не охороняються Основним Законом України та Конвенцією, на положення яких посилається скаржник.

Отже, у даній справі Верховний Суд чітко і однозначно визначив, що врожай вирощений на самовільно зайнятій земельній ділянці є майном, отриманим внаслідок кримінального правопорушення і він підлягає конфіскації. Сплата збитків, завданих внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки не убезпечує від конфіскації врожаю.

Зібраний засудженим урожай соняшника міг коштувати у 2025 році від 500 тис. грн. і вище за найскромнішими підрахункам. Дане кримінальне провадження чітко показало, як бажання заробити привело громадянина до значних фінансових втрат, а гроші, які він витратив, щоб посіяти, виростити і зібрати врожай соняшника фактично були закопані в землю. Дана справа чергове нагадування для всіх фермерів, що вирощувати сільськогосподарські культури варто на земельних ділянках на які є відповідні речові права.

Аналізуйте судовий акт: Для кваліфікації самовільного будівництва на самовільно зайнятій земельній ділянці як кримінального правопорушення - настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді значної шкоди НЕ є обов`язковим (ВС ККС №753/4989/23 від 04.09.2025 р.)

Земельна ділянка природно-заповідного фонду не може бути передана у приватну власність для ведення садівництва й будівництва садового будинку (КАС ВС справа № 676/76/22 від 12 березня 2025 р.)

Гідротехнічні споруди не можуть бути привласнені - вони є похідною річчю від земельної ділянки водного фонду. Отже, набережну в урочищі Берковщина в місті Києві відкрили для всіх охочих. (ВС КГС №910/6579/24 від 06.08.2025 р.)

Багаторічні насадження не можуть розглядатися як окремий об'єкт права власності без земельної ділянки, на якій вони розташовані (ВС КЦС № 442/8622/19 від 15.11.2023 р.)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 930/2820/24

провадження № 51-2090км25

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),

прокурора ОСОБА_6

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 на вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 9 січня 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 25 березня 2025 року в кримінальному провадженні стосовно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1971 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст оскаржених судових рішень і встановлені обставини

За вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 9 січня 2025 року, залишеним без змін 25 березня 2025 року Вінницьким апеляційним судом, затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_7 , якого засуджено за ч. 1 ст. 1971 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження.

Речові докази - 27 220 кг зерна соняшника конфісковано в дохід держави.

ОСОБА_7 визнано винуватим у самовільному зайнятті земельної ділянки за обставин, викладених у вироку.

Як установив суд, з квітня 2024 року всупереч положенням статей 78 93 116 123-126 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України № 963-IV від 19 червня 2003 року «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (далі - Закон № 963-IV), за відсутності правових підстав ОСОБА_7 умисно, з корисливих мотивів самовільно зайняв земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної форми власності (кадастровий номер 0523088800:02:001:0654) площею 17,3662 га на території Немирівської громади Вінницького району Вінницької області. Цю ділянку засуджений неправомірно використовував для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з метою вирощування соняшника, чим заподіяв указаній громаді матеріальну шкоду в розмірі 191 827,22 грн, що більше ніж у 100 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) скасувати вирок та ухвалу в частині конфіскації речових доказів і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть доводів зводиться до того, що оспорювані рішення в зазначеній частині незаконні, суперечать ст. 61 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та правовим позиціям Верховного Суду в цивільних справах. На переконання скаржника, конфіскація у власність держави 27 220 кг соняшника, який фактично належить ОСОБА_7 , неправомірна, вирощений засудженим урожай не має ознак речового доказу й не підпадає під критерії, визначені в статтях 59 961 КК. Крім того, посилаючись на відшкодування засудженим завданих збитків, твердить, що безоплатне вилучення зерна призвело до призначення подвійного покарання за одне й те саме діяння. Як уважає захисник, апеляційний суд не зважив на допущені порушення, не усунув їх і постановив ухвалу, яка не відповідає ст. 419 КПК.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції захисник підтримав подану скаргу, прокурор заперечив обґрунтованість вимог сторони захисту.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК Суд переглядає оспорюване рішення в межах касаційної скарги.

Тому, ураховуючи положення ч. 3 ст. 424, ст. 433 вказаного Кодексу, судові рішення в частині визнання засудженого винуватим у вчиненні кримінального правопорушення проти власності, юридичної оцінки діяння та призначеного у виді штрафу покарання не ревізуються за касаційною процедурою.

Доводи скаржника про незаконність конфіскації у власність держави речових доказів не можна визнати прийнятними.

Статтею 370 КПК передбачено, що судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 475, п. 2 ч. 4 ст. 374 цього Кодексу в резолютивній частині вироку на підставі угоди, окрім іншого, має бути зазначено рішення щодо речових доказів.

Питання про їх долю суд вирішує за правилами ст. 100 КПК, якою передбачено, що гроші, цінності та інше майно, одержані фізичною або юридичною особою внаслідок учинення кримінального правопорушення та/або є доходами від нього, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено, конфіскуються (п. 6 ч. 9 цієї норми).

Окреслених законодавчих положень місцевий суд додержав.

Диспозиція ч. 1 ст. 1971 КК за своїм змістом є бланкетною. Визначення поняття самовільного зайняття земельної ділянки надає ст. 1 Закону № 963-IV: це будь-які дії, котрі свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Як установлено у вироку, злочинні дії ОСОБА_7 полягали в незаконному використанні для вирощування соняшників земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності. Зібраний на такій ділянці урожай вагою 27 220 кг підтверджує обставини, котрі належать до предмета доказування за ст. 91 КПК. Тож визнання зерна речовим доказом не суперечить положенням ст. 98 цього Кодексу, а конфіскація урожаю в дохід держави як майна, одержаного внаслідок учинення злочину, є правомірною, узгоджується з приписами п. 6 ч. 9 ст. 100 вказаного Кодексу.

Твердження в касаційній скарзі про те, що вилучення насіння соняшника призвело до призначення засудженому подвійного покарання також неспроможні.

Вирішення долі речових доказів є процесуальною дією, передбаченою ст. 100 КПК, яку суд повинен учинити при ухваленні вироку, про що зазначається в його резолютивній частині. Водночас згідно зі ст. 59 КК конфіскація майна як додатковий вид покарання полягає в примусовому безоплатному вилученні майна, яке є власністю засудженого. Загальні підстави набуття права власності визначено в ст. 328 Цивільного кодексу України, одержання майна внаслідок учинення кримінального правопорушення до них не належить. Тому такі відносини не охороняються Основним Законом України та Конвенцією, на положення яких посилається скаржник.

З огляду на особливості застосування врегульованих законом процедур у кримінальному провадженні, не є слушними також посилання захисника на практику Суду цивільної юрисдикції.

Крім того, подібні за змістом викладеним у касаційній скарзі доводи про незаконність вироку в частині конфіскації зерна соняшника були предметом ревізії в апеляційному порядку. Переглядаючи вирок у визначених ст. 404 КПК межах у змагальній процедурі, суд апеляційної інстанції ретельно перевірив усі аргументи сторони захисту і вмотивовано визнав апеляційну скаргу захисника необґрунтованою.

Зміст постановленої ухвали не суперечить ст. 419 КПК.

Істотних порушень норм права, які тягнуть обов`язкове скасування вироку й ухвали в частині вирішення долі речових доказів, і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, про що йдеться в касаційній скарзі, під час касаційного перегляду не встановлено.

Тому подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433 436 441 442 КПК, колегія суддів

ухвалила:

Вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 9 січня 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 25 березня 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3