Стаття 7. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо кримінальних правопорушень, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України

1. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній від­повідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Якщо особи, зазначені у частині першій цієї статті, за вчинені злочини за­знали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути при­тягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини.

небезпечне діяння лише за умови, що таке діяння визнається злочином за законодав­ством України.

1. Притягнення особи до кримінальної відповідальності за злочин, що вчинений за межами України, потребує точного встановлення, що ця особа на час вчинення дії або бездіяльності, передбаченої статтею Особливої частини КК, була громадянином України або особою без громадянства, яка постійно проживає в Україні.
2. Згідно зі ст. 3 Закону України «Про громадянство України» в редакції від 18 січ­ня 2001 р. громадянами України є:

1. усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на території України;
2. особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця про­живання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав (див. : Постанова ВРУ «Про порядок введення в дію За­кону України «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 р. № 1637-ХІІ// ВВРУ. - 1991. - № 50. - Ст. 702);
3. особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», а також діти таких осіб, які при­були разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;
4. особи, які набули громадянства України відповідно до законів України та між­народних договорів України.

Особи, зазначені в п. 1 ч. 1 цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 р., зазначені у п. 2 - з 13 листопада 1991 р., а у п. 3 - з моменту внесення відмітки про громадянство України (ВВРУ. - 2001. - № 13. - Ст. 65).

Відповідно до зазначеного Закону документами, що посвідчують громадянство України, є: паспорт громадянина України; свідоцтво про належність до громадянства України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; проїзний документ дитини; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.

1. Особами без громадянства визнаються такі, яких жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїми громадянами (див. ч. 2 п. 2 коментаря до ст. 6 КК).

Згідно з ч. 1 ст. 26 Конституції України іноземці і особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Стат­тя 7 КК має на увазі осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні на підставі українських документів - посвідки на постійне проживання.

1. Злочинність і караність діяння, вчиненого за кордоном громадянами України, а також особами без громадянства, які постійно проживають в Україні, визначаються за КК незалежно від того, чи визнається таке діяння злочином у тій країні, де воно було вчинено.
2. Якщо громадяни України та особи без громадянства, які постійно в ній про­живають, за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України, то згідно з ч. 2 ст. 7 КК вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці ж злочини. Не має значення, де було вчинене суспільно небез­печне діяння, за яке особа за межами України зазнала кримінального покарання: на території України чи в іншій державі.

Нормативне положення, що закріплене в ч. 2 ст. 7 КК, введено до КК 2001 р. відповідно до ч. 1 ст. 61 Конституції України, де зазначено: «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення». Що стосується інших правових наслідків засудження судом іноземної держави громадянина України і особи без громадянства, яка постійно проживає в ній, то такі наслідки можуть мати місце при притягненні їх до кримі­нальної відповідальності в Україні за новий злочин (див., зокрема, коментар до

ч. 2 ст. 9 КК).

1. Особами, які зазнали покарання, у ч. 2 ст. 7 КК вважаються особи, які відповід­ним судом іноземної держави були засуджені з призначенням їм кримінального по­карання за суспільно небезпечне винне діяння, яке за законодавством України також визначається як злочин.