Стаття 302. Створення або утримання місць розпусти і звідництво

1. Створення або утримання місць розпусти, а також звідництво для роз­пусти -

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.

1. Ті самі дії, вчинені з метою наживи або особою, раніше судимою за цей зло­чин, або вчинені організованою групою, -

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені із за­лученням неповнолітнього, -

караються позбавленням волі на строк від двох до семи років.

1. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що дії, які його утворюють, посягають на основні засади суспільної моральності у сфері статевих стосунків. Вони сприяють поширенню розпусти та аморальності в інтимних стосунках людей. Особливо небезпечними визнаються такі дії у разі вчинення їх із залученням не­повнолітніх (див. ст. 7 зазначеного вище Закону України від 20 листопада 2003р. № 1296-ІУзі змінами, внесеними законами України № 1520-УІ від 11 червня 2009р. та № 1819-УІ від 20 січня 2010 р.). Відповідно до ст. 2 «Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами» від 2 грудня 1949 р. сторони в цій Конвенції зобов’язуються накладати кару на кожного, хто: а) утримує будинок розпусти чи управляє ним або свідомо фінансує, чи бере участь у його фінансуванні; б) здає в оренду або наймає будівлю чи інше місце, або його частину, знаючи, що вони будуть використані з метою проституції третіми осо­бами.

Зміст ст. 302 КК повністю відповідає основним положенням цієї Конвенції.

1. Місцем розпусти визнається будь-яке приміщення або інше місце, спеціально підготовлене чи пристосоване для постійного або періодичного вчинення розпусних дій (притон розпусти) невизначеним колом осіб, або постійними відвідувачами, які змінюють партнерів. Таке місце призначене для зайняття проституцією. Ним може бути будинок, квартира, кімната в гуртожитку, номер у готелі, офіс, намет, підсобні приміщення, що використовуються для розпусних дій.

Термін «місцярозпусти» використано в законі в розумінні різноманітності таких місць, а не їх кількості в кожному випадку вчинення злочину.

1. Об’єктивну сторону злочину утворює одна із трьох дій: 1) створення місця розпусти; 2) його утримання; 3) звідництво для розпусти.

Створення місця розпусти - це, наприклад, завершений пошук приміщення чи іншого місця, відкриття закладу (масажний салон, сауна), під яким маскується міс­це розпусти, облаштування такого місця, підбір обслуги, забезпечення засобами зв’язку, транспорту. Утримання місця розпусти означає вчинення дій, що забезпе­чують його використання та функціонування. Це пошук клієнтів, оплата оренди приміщення, транспортних витрат, інші фінансові розрахунки, придбання й реалі­зація для клієнтів білизни, напоїв, продуктів тощо. Звідництво - це своєрідне по­середництво, що виявляється у сприянні добровільним сексуальним стосункам незнайомих осіб між собою. Воно може полягати в знайомстві або організації зу­стрічей таких осіб, у пошуку осіб, які згодні займатися розпустою, у схилянні осіб до розпусти та ін.

Злочин визнається закінченим із моменту вчинення будь-якої із зазначених у за­коні дій.

1. Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій і бажає їх вчинення. Мотиви і мета вчинення злочину можуть бути різними. Однак за наявності мети наживи дії винного підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 302 КК.
2. Суб’єкт злочину - будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. У разі вчинення цього злочину службовою особою з використанням влади чи свого службового ста­новища її дії підлягають кваліфікації за сукупністю статей 302 і 364 КК.
3. У частині 2 ст. 302 КК передбачена відповідальність за дії, зазначені у ч. 1 цієї статті, якщо вони вчинені з метою наживи або особою, раніше судимою за такий зло­чин, або вчинені організованою групою.

Дії, вчинені з метою наживи, визнаються у разі наявності у винного наміру отри­мати матеріальну винагороду в будь-якому виді, наприклад, шляхом вчинення чи участі у вчиненні таких дій ухилитися від сплати боргу або інших сум, які він повинен був сплатити. Тому мета наживи має місце і тоді, коли з якої-небудь причини обіцяна винагорода за вчинену дію не була отримана. Друга кваліфікуюча ознака має місце у випадку вчинення цього злочину особою, яка раніше була судима за такий злочин, за умови, що судимість ця не знята і не погашена. Третя кваліфікуюча ознака - це вчинення дій, передбачених ч. 1 цієї статті, організованою групою (про поняття та­кої групи див. коментар до ст. 28 КК).

1. Частина 3 ст. 302 КК посилює відповідальність за дії, передбачені в перших двох частинах цієї статті, що вчиненні із залученням неповнолітнього. Наявність цієї ознаки припускає будь-яким способом залучення неповнолітнього до участі у вчинен­ні таких діянь чи безпосереднє залучення такої особи для вчинення або участі у вчи­ненні розпусних дій у місцях розпусти.

Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 302 КК, може бути лише повнолітня особа.

Додаткової кваліфікації за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК) не потрібно. Однак у разі залучення до вчинення зазначених дій осіб, які не до- сягли 16-річного віку, або вчинення щодо них розпусних дій відповідальність повинна наставати за сукупністю - ч. 3 ст. 302 КК і відповідною частиною ст. 156 (п. 16 ППВСУ від 27 лютого 2004р. № 2).