Стаття 200. Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, електронними грошима, обладнанням для їх виготовлення

1. При застосуванні ст. 200 КК насамперед слід звернути увагу на те, що За­коном України від 18 вересня 2012 р. № 5284-УІ (ГУ. - 2012. - 17 жовт. (№ 195); набрав чинності з 18 жовтня 2012 р.) до цієї статті були внесені зміни, згідно з якими встановлена кримінальна відповідальність за незаконні дії стосовно елек­тронних грошей.
2. Об’ єкт злочину - суспільні відносини у сфері випуску в обіг і використання документів на переказ та інших засобів доступу до банківських рахунків, електронних грошей. Ці відносини регулюються Законом України «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні» від 5 квітня 2001 р. (ВВРУ. - 2001. - № 29. - Ст. 137) та іншими нормативно-правовими актами.
3. Предметом злочину можуть виступати: а) при підробці - документи на переказ, платіжні картки, інші засоби доступу до банківських рахунків, електронних грошей;

б) при придбанні, зберіганні, перевезенні, пересиланні, використанні та збуті - під­роблені документи на переказ або підроблені платіжні картки; в) при випуску або використанні - електронні гроші.

Згідно з приміткою до цієї статті під документами на переказ слід розуміти до­кумент у паперовому або електронному вигляді, що використовується банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб’єктами переказу грошових коштів (розрахункові документи, документи на переказ готівкових коштів, а також ті, що використовуються при проведенні міжбанківського переказу та платіжного повідомлення тощо). Переказом коштів визнається рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готів­ковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути як різними особами, так і однією й тією ж особою.

Платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установ­леному законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використо­вується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахун­ка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх ра­хунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відпо­відним договором. Вид платіжної картки, що емітується банком, тип її носія іденти­фікаційних даних (магнітна смуга, мікросхема тощо), реквізити, що наносяться на неї у графічному вигляді, визначаються платіжною організацією відповідної платіжної системи, у якій ця картка застосовується. Обов’язковими реквізитами, що наносяться на платіжну картку, є реквізити, що дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента. Платіжні картки внутрішньодержавних платіжних систем повинні містити ідентифікаційний номер емітента, визначений у порядку, встановленому НБУ.

Під іншими засобами доступу до банківських рахунків, електронних грошей слід розуміти інші носії інформації (крім документів на переказ і платіжних карток), що зберігають ідентифікаційну інформацію і за допомогою яких особа може одержати до­ступ до певного банківського рахунку, електронних грошей, наприклад, мобільний платіжний інструмент, тобто електронний платіжний засіб, реалізований в апаратно- програмному середовищі мобільного телефону або іншого бездротового пристрою користувача; дорожні та іменні чеки в іноземній валюті, які емітовані за кордоном і пред’являються для сплати на території України (див. Положення про порядок здій­снення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затверджене по­становою Правління НБУ від 29 грудня 2000р. № 520 // ОВУ. - 2001. - № 8. - Ст. 329).

Емісія платіжних карток та інших спеціальних платіжних засобів у межах України здійснюється винятково банками відповідно до Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління НБУ від 30 квітня 2010 р. № 223 (ОВУ. - 2010. - № 52. - Ст. 1747). Вимоги цього Положення не поширюються на випуск телефонних, транспортних, паливних, дисконтних карток та інших засобів, які не належать до платіжних і призначені для фіксування в електронному вигляді заборгованості емітента перед держателем цих засобів за попередньо оплаченими товарами (послугами), та на операції, що здійсню­ються з їх використанням.

Підробленими документами на переказ та платіжними картками за ст. 200 КК ви­знаються лише такі повністю чи частково фальсифіковані предмети, які мають схожість зі справжніми предметами за основними реквізитами та функціонально-цільову при­датність справжніх предметів, що встановлюється з урахуванням всієї сукупності ознак та властивостей цих предметів. Зокрема, йдеться про придатність предмета для отримання доступу до банківських рахунків та ініціювання переказу коштів, здійснен­ня операцій. Разом з тим не є предметом цього злочину такий предмет, який хоч і на­дає можливість доступу до банківського рахунку, однак не має схожості зі справжнім документом чи платіжною карткою за основними реквізитами. Створення такого предмета може кваліфікуватися за ст. 3611 КК як створення шкідливого програмного чи технічного засобу, призначеного для несанкціонованого втручання в роботу елек­тронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп ’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку.

Електронні гроші - одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими особами, ніж особа, яка їх випускає, і є грошовим зобов’язанням цієї особи, що виконується в готівковій або безготівковій формі.

Обладнання для виготовлення документів на переказ, платіжних карток, інших засобів доступу до банківських рахунків хоча й зазначено у назві ст. 200 КК, однак відсутнє у її диспозиції і тому не може визнаватися предметом цього злочину. Разом з тим незаконні дії з таким обладнанням можуть вчинюватися на стадії готування до цього злочину і створювати підстави для їх кваліфікації за статтями 14 та 200 КК, наприклад, виготовлення такого обладнання для його наступного використання при підробці документів на переказ чи платіжних карток із метою їх збуту.

1. Об’єктивна сторона злочину може виражатися у вчиненні будь-якої незаконної дії, передбаченої ч. 1 ст. 200 КК: а) у підробці документів на переказ, платіжних кар­ток чи інших засобів доступу до банківських рахунків, електронних грошей; б) у при­дбанні, зберіганні, перевезенні, пересиланні, використанні або збуті підроблених документів на переказ чи платіжних карток; в) у неправомірному випуску або вико­ристанні електронних грошей.
2. Підробка документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків, електронних грошей - це створення повністю фальсифікова­ного предмета або часткова фальсифікація справжнього предмета. Способи підробки

можуть бути різними: використання комп’ютерних програм, спеціального технічного обладнання, зміна чи доповнення тексту у паперових документах тощо. У будь-якому випадку підробка призводить до появи фальсифікованого предмета, який може ви­користовуватись за функціонально-цільовим призначенням справжнього предмета. Якщо виготовлений предмет виявився непридатним для такого використання - вчи­нене слід кваліфікувати як замах на вчинення цього злочину за статтями 15 та 200 КК.

Виготовлення з метою збуту такого предмета, який завідомо для винної особи має схожість зі справжнім предметом лише за формою, кольором та іншими зовнішніми ознаками, однак є непридатним для використання за функціонально-цільовим при­значенням справжнього предмета, кваліфікується як готування до шахрайства (ст. 14 і частини 2, 3 чи 4 ст. 190 КК).

Підробка документа на переказ, який існує в електронній формі, може поєднува­тися із несанкціонованим втручанням в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку і потребувати додаткової кваліфікації за ст. 361 КК.

1. Поняття придбання, зберігання, перевезення, пересилання визначаються анало­гічно ст. 199 КК (див. коментар до цієї статті).
2. Використання підроблених документів на переказ чи платіжних карток - це їх застосовування за функціонально-цільовим призначенням справжнього предмета, тобто для отримання доступу до банківських рахунків та ініціювання переказу коштів, здійснення різних операцій. Ці дії слід відрізняти від самовільного використання справжніх чужих документів на переказ чи платіжних карток, яке не може кваліфіку­ватися за ст. 200 КК через відсутність ознак предмета цього злочину, однак може тягти за собою відповідальність особи за ст. 190 КК. Таємне викрадення у фізичної особи наперед оплаченої банком платіжної картки, яка має фіксований номінал без­посередньо в ній прописаних коштів, кваліфікується як крадіжка за ст. 185 КК.
3. Збут підроблених документів на переказ чи платіжних карток означає їх умис­не оплатне чи безоплатне відчуження: продаж, обмін на інші предмети, дарування, передача в рахунок погашення боргу тощо. Від збуту зазначених предметів слід від­різняти їх передачу іншій особі у тимчасове володіння на різних умовах, що підлягає самостійній правовій оцінці з урахуванням всіх обставин справи. Наприклад, у ви­падку передачі такого предмета іншій особі для тимчасового зберігання без мети збуту - склад злочину, передбаченого ст. 200 КК, взагалі відсутній, а у випадку пере­дачі іншій особі такого предмета для разового використання і наступного його по­вернення - вчинене може кваліфікуватися за ч. 5 ст. 27 і ст. 200 КК як пособництво у незаконному використанні іншою особою цього предмета (за наявності ознак такої співучасті).
4. Відносини щодо випуску та використання електронних грошей регулюються Законом України «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні» від 5 квітня 2001 р., Положенням про електронні гроші в Україні, затвердженим постановою Правління НБУ від 4 листопада 2010 р. № 481, та іншими нормативними актами.

Випуск електронних грошей - це операція з уведення в обіг електронних грошей емітентом шляхом їх надання користувачам або комерційним агентам в обмін на го­тівкові або безготівкові кошти. Електронні гроші є випущеними з часу їх завантажен­ня емітентом або оператором на електронний пристрій, що перебуває в розпоряджен­ні користувача або агента.

Випуск електронних грошей може здійснювати виключно банк. Останнім визна­ється юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право нада­вати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків (ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. // ВВРУ. -

1. - № 5-6. - Ст. 30). Банк, що здійснює випуск електронних грошей, бере на себе зобов’язання з їх погашення.

Неправомірність випуску електронних грошей полягає в тому, що він здійсню­ється суб’єктом, який не має права на випуск електронних грошей, тобто особою, яка не є банком. Порушення банком порядку здійснення операцій з електронними гроши­ма, у тому числі порядку вчинення операції щодо їх випуску, тягне за собою адміні­стративну відповідальність за ст.16314/?utm_source=Reshenie_v_Zakon&utm_medium=Reshenie_v_Zakon&utm_campaign=Reshenie_v_Zakon> 16314 КУпАП.