Стаття 96-4. Юридичні особи, до яких застосовуються заходи кримінально-правового характеру

1. Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призна­ченого покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.
2. У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі при­значення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.

1. Передумовою застосування примусового лікування є наявність в особи, яка за­суджена до покарання за вчинений злочин, хвороби, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.
2. Підставою застосування примусового лікування, передбаченого ст. 96 КК, є сукупність юридичного і медичного критеріїв:

а) його застосування можливе стосовно осіб, які вчинили злочин. Ступінь тяжко­сті злочину значення не має;

б) особа, яка вчинила злочин, повинна бути осудною. Щодо особи, що не здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними через наявність у неї психічного розладу і яка визнана судом як обмежено осудна, приму­сове лікування за ст. 96 КК застосовуватися може;

в) примусове лікування визначається судом незалежно (поряд) із призначеним покаранням. Воно не враховується як додаткове покарання, бо не передбачене ст. 52 КК. У разі звільнення особи від покарання на підставі положень розд. XII Загальної частини КК під час ухвалення судом вироку примусове лікування у кримінально-пра­вовому порядку не призначається;

г) засуджена до покарання особа страждає на хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб (див. п. 24 ППВСУ від 3 червня 2005р.).

Хвороби, що становлять небезпеку для здоров ’я інших осіб, визначаються в різних нормативних актах. Наприклад: «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р. (Законодавство України про охорону здоров’я : збірник за­конів. - К., 2002. - С. 19); закони України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 р. (Законодавство України про охорону здоров ’я : збірник законів. - С. 57); «Про запобігання захворювання на СНІД та соціальний захист на­селення» в редакції від 23 грудня 2010 р. (ОВУ. - 2011. - № 3. - Ст. 167); «Про бо­ротьбу із захворюванням на туберкульоз» в редакції від 22 березня 2012 р. (ОВУ. - 2012. - № 30. - Ст. 1094); «Про забезпечення санітарного та епідемічного благопо­луччя населення» у редакції від 7 лютого 2002 р. (Законодавство України про охорону здоров ’я : збірник законів. - С. 40); «Перелік особливо небезпечних, небез­печних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носіїв збудників цих хвороб», затверджений наказом МОЗ України від 19 липня 1995 р. № 133 (Бюл. зак-ва. - 2000. - № 7. - С. 175-178) та ін.

Соціально небезпечними захворюваннями є: туберкульоз, психічні, венеричні за­хворювання, СНІД тощо, а також карантинні захворювання.

Особливо небезпечні інфекційні хвороби - інфекційні хвороби (у тому числі каран­тинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров’я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення. Алкоголізм та наркоманія до цих хвороб не належать, оскільки вони є суспільно небезпечними хворобами.

1. Для застосування примусового лікування є висновок судово-медичної експер­тизи про наявність у суб’єкта злочину такої хвороби, що становить небезпеку для інших осіб, і необхідність його лікування та засудження такої особи до покарання будь-якого виду (п. 24 ППВСУ від 3 червня 2005 р.).

Медичний висновок, як і інші матеріали, має значення одного з доказів проваджен­ня, який підлягає перевірці й оцінці суду. Рекомендації, які містяться в медичному висновку про необхідність застосування примусового лікування, для суду необов’язкові. Призначення примусового лікування, передбаченого ст. 96 КК, є правом, а не обов’ язком суду. Свою незгоду з рекомендацією лікарів він повинен мотивувати у вироку.

1. За статтею 96 КК не визначається строк примусового лікування, його продов­ження і припинення.
2. Залежно від виду покарання встановлюється примусове лікування.

У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі при­мусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. Час перебування засудженого в лікувальній установі під час відбування покарання у виді позбавлення волі зараховується у строк позбавлення волі (ст. 540 КПК).

При призначенні інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спе­ціальних лікувальних закладах (ч. 2 ст. 96 КК).