Стаття 401. Поняття військового кримінального правопорушення

Військовими злочинами визнаються передбачені цим розділом злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військо­вої служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.

За відповідними статтями цього розділу несуть відповідальність військово­службовці Збройних Сил Укр аїни, Служби безпеки Укр аїни, Державної прикор­донної служби Укр аїни, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ Укр аїни та інших військових формувань, утворених відповідно до законів Укр аїни, Дер­жавної спеціальної служби транспорту, а також інші особи, визначені законом.

Особи, не зазначені у цій статті, за співучасть у військових злочинах підлягають відповідальності за відповідними статтями цього розділу.

Особа, яка вчинила злочин, передбачений статтями цього розділу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності згідно зі статтею 44 цього Ко­дексу із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил Укр аїни.

(Стаття 401 в редакції законів України № 662-ІУ від 3 квітня 2003 р. та № 1414-УІ від 2 червня 2009 р.)

Поняття військового злочину засноване на загальному визначенні злочину, сформульованому в ст. 11 КК. Крім того, воно має ще й ряд специфічних ознак, вказаних у ст. 401 КК. Цими ознаками є: 1) спеціальний об’єкт злочину - встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби; 2) спеціальний суб’єкт злочину - військовослужбовець, а також військовозобов’язаний під час про­ходження навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.

Для наявності складу будь-якого військового злочину крім загальних ознак необхідна сукупність перелічених спеціальних ознак.

Родовим об’єктом військових злочинів є встановлений законодавством України порядок несення або проходження військової служби.

Цей порядок визначений низкою законів Укр аїни, Військовою присягою, військо­вими статутами, положеннями про проходження військової служби різними категоріями військовослужбовців, наказами відповідних начальників та іншими нормативно-пра­вовими актами.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, слід вважати, що порядок проходжен­ня військової служби охоплює ті суспільні відносини, які виникають у зв’язку з регу­люванням процесу життєдіяльності Збройних Сил України та інших військових формувань, пов’язаного з виконанням покладених на ці військові формування завдань.

Порядок несення військової служби охоплює більш вузьке коло суспільних від­носин. Мова йде про ті суспільні відносини, які виникають у зв’язку з регулюванням діяльності, пов’язаної з реалізацією військовослужбовцями спеціальних прав, обов’ язків щодо виконання завдань бойового чергування, внутрішньої, прикордонної, вартової (вахтової) та патрульної служб на певний період часу.

Поняття військового правопорядку включає в себе: порядок підлеглості та вій­ськової честі; порядок проходження військової служби; порядок експлуатації озбро­єння і військової техніки та користування військовим майном; порядок несення спе­ціальних служб; порядок здійснення своїх повноважень військовими службовими особами; порядок виконання військового обов’язку в бою та інших особливих умовах; порядок дотримання звичаїв та правил ведення війни.

Таким чином родовим об’єктом військових злочинів є встановлений порядок не­сення військової служби, який являє собою сукупність суспільних відносин, що ви­никають у процесі проходження служби різними категоріями військовослужбовців, їх службової і бойової діяльності і регламентованих нормами права, підзаконними нормативними актами.

Конкретний військовий злочин безпосередньо посягає не на весь порядок несення або проходження військової служби, а на окремі сторони (елементи) цього порядку. Безпосереднім об’єктом конкретного військового злочину є ті відносини військової служби, проти яких спрямоване злочинне діяння.

Суб’єктами військових злочинів можуть бути солдати, матроси, сержанти, старшини, прапорщики, мічмани, особи офіцерського складу, курсанти та слухачі військово-навчальних закладів та військовозобов’язані під час проходження навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів (статті 5, 29 Закону України «Про військовий обов ’язок і військову службу» від 25 березня 1992 р. у ред. Закону від 4 квітня 2006 р. // ВВРУ. - 2006. - № 38. - Ст. 34).

Військова служба у Збройних Силах Укр аїни регулюється Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу» і полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян Укр аїни, пов’язаній із захистом Вітчизни.

Встановлено такі види військової служби: 1) строкова військова служба; 2) військова служба за контрактом солдатів і матросів, сержантів і старшин; 3) військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів; 4) військова служба (навчання) за контрактом курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають кафедри військової підготовки (факультети військової підготовки, відділення військової підготовки, інститути військової підготовки) з програмами підго­товки на посади осіб офіцерського складу; 5) військова служба за контрактом осіб офі­церського складу; 6) військова служба осіб офіцерського складу за призовом; 7) кадрова військова служба осіб офіцерського складу, зарахованих до Збройних Сил України та інших військових формувань до запровадження військової служби за контрактом.

Не є суб ’єктами військових злочинів допризовники; рядовий і начальницький склад міліції; призовники; начальницький склад установ по виконанню кримінальних по­карань; невійськовозобов’язані - особи, не взяті на військовий облік або зняті з нього; особливий склад державної служби охорони, особи, які працюють за трудовим до­

говором (контрактом) - робітники і службовці Збройних Сил; працівники відомчої воєнізованої охорони; особи, які служать у міжнародних миротворчих силах ООН не в складі Збройних Сил України; учні військових ліцеїв, шкіл, особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу.

Початком проходження військової служби вважається: 1) для призовників і офіцерів, призваних із запасу, - день прибуття до військового коміс аріату для відправлення у військову частину; 2) для військовозобов’язаних і жінок, які вступають на військову службу за контрактом, - день зарахування до списків особового складу військової частини (військового закладу, установи тощо); 3) для громадян, які добро­вільно вступають на військову службу, - день призначення на посаду курсанта (слухача) вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу; 4) для військовозабов’язаних - перший день фактичного перебування на зборах (ст. 30 Закону України «Про військовий обов ’язок і військову службу» від 25 березня 1992р.).

Закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військо­вослужбовець виключений наказом по військовій частині (військовому закладу, установі тощо) із списків особового складу; для військовозобов’язаних - останній день фактичного перебування на зборах (ст. 24 Закону України «Про військовий обов ’язок і військову службу» від 25 березня 1992р.).

Відповідно до ч. 2 ст. 401 КК за вчинення військового злочину несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил Укр аїни, Служби безпеки України, Державної при­кордонної служби України, внутрішніх військ МВС, Державної спеціальної служби транспорту та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, а також інші особи, визначені законом (закони України «Про Державну прикордонну службу України» від 3 квітня 2003р.; «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992р.; «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» від 26 березня 1992р.; «Про державну спеціальну службу транспорту» від 5лютого 2004р.).

Громадяни, звільнені з військової служби, а також звільнені від призову на строкову військову службу (крім виключених з військового обліку), зараховуються в запас і є військовозобов’язаними.

Виконання військового обов’язку в запасі у мирний час полягає у дотриманні по­рядку і правил військового обліку, проходженні навчальних, перевірних та спеціальних зборів, збереженні та вдосконаленні знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов’язків військової служби у воєнний час.

Особи, які не є військовослужбовцями, не можуть бути виконавцями або спів- виконавцями військових злочинів, але можуть бути організаторами, підбурювачами і пособниками. Якщо цивільна особа р азом з військовослужбовцем чи військовозобов’язаним, який проходить збори, безпосередньо бере участь у вчиненні діянь, що створюють об’ єктивну сторону військового злочину, то її дії визнаються не співвиконанням, а пособництвом. Згідно із ч. 3 ст. 401 КК особи, не зазначені у роз­глядуваній статті, за співучасть у військових злочинах підлягають відповідальності за відповідними статтями цього розділу.

Певною особливістю норм, які включені у розд. ХІХ КК, є диференціація умов і меж відповідальності за військові злочини залежно від часу і обставин їх вчинення. Підвищується відповідальність та застосовуються більш суворі міри покарання за вчинення окремих злочинів в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, на полі бою чи в районі війскових дій, із застосуванням зброї, якщо діяння спричинило тяж­кі наслідки, групою осіб тощо. Це обумовлено підвищенням ступеня суспільної не­безпеки діяння в умовах, коли необхідні максимальна чіткість, стійкість та дисціплі- нованість усіх військовослужбовців.