Головна Сервіси для юристів ... Закони Кримінальний кодекс України Стаття 66. Обставини, які пом'якшують покарання

Стаття 66. Обставини, які пом'якшують покарання

Кримінальний кодекс України (ЗМІСТ) Інши кодекси
  • 86369

    Переглядів

  • 86369

    Переглядів

  • Додати в обране

    1. При призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються:

    1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення;

    2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

    2 - 1 ) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення;

    3) вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім;

    4) вчинення кримінального правопорушення жінкою в стані вагітності;

    5) вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

    6) вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

    7) вчинення кримінального правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого;

    8) вчинення кримінального правопорушення з перевищенням меж крайньої необхідності;

    9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням кримінального правопорушення у випадках, передбачених цим Кодексом.

    2. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

    3. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує.

    {Стаття 66 із змінами, внесеними згідно із Законами № 270-VI від 15.04.2008 , № 2227-VIII від 06.12.2017 , № 2617-VIII від 22.11.2018 }

    Попередня

    71/575

    Наступна
    Додати в обране
    КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

    Аналізуйте судовий акт: Активні дії щодо доведення своєї невинуватості та оскарження судових рішень не можуть свідчити про щире каяття (ВС/ККС у справі № 199/6365/19 від 15.11.2021)
    Щире каяття як обставину, яка пом’якшує покарання визначено нормами ст. 66 КК України.

    При цьому закон про кримінальну відповідальність не містить у собі визначення, що саме є щирим каяттям, а тому наявність такої ознаки залежить виключено від волі суду та оцінки ним поведінки винної особи.

    Хоча у даному випадку, на мою думку, суд зайняв дещо тенденційну позицію…

    У даній справі особу було засуджено за скоєння ДТП у стані алкогольного сп’яніння під час якого пасажиру, який перебував у салоні авто було спричинені тяжкі тілесні ушкодження за ч. 2 ст. 286 КК України до 4 років позбавлення волі Читати повністю

    Аналізуйте судовий акт: Щире каяття насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані збитки та бажанні виправити наслідки вчиненого (ВС/ККС у справі № 182/1539/19 від 23.12.2021)
    Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу того, які саме дії можна визнавати щирим каяттям, адже закон про кримінальну відповідальність відносить поняття «щире каяття» до оціночних понять та конкретного їх переліку не містить.

    У постанові, що пропонується до уваги Касаційний кримінальний суд знов вказав на певні особливості суб’єктивної поведінки винної особи, які можуть свідчити про наявність у неї щиро каяття.

    У даній справі особу було засуджено за ст. 128 КК України до 2 років позбавлення волі.

    Апеляційний суд дещо пом’якшив призначене місцевим судом покарання та своєю ухвалою визначив покарання у вигляді 2 років обмеження волі. Читати повністю

    Аналізуйте судовий акт: Повне визнання вини ще не свідчить про щире каяття, адже каяття включає в себе щирий жаль щодо вчиненого злочину та осуд своєї поведінки (ВС/ККС у справі № 520/16394/16-к від 27.04.2021)
    Щире каяття є однією із обставин, що пом’якшує покарання (п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України). Однак, нажаль, чинний закон про кримінальну відповідальність не дає чіткого визначення що є таким каяттям.

    Однак відповідь на дане питання дає стала судова практика один з прикладів якої пропонується до уваги.

    У даній справі місцевим судом особу було засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України до 3 років позбавлення волі із звільненням від відбуванням покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 1 рік.

    Згідно вироку суду засуджений без передбаченого законом дозволу придбав пістолет Макарова та 20 патронів калібру 9 мм., які зберігав в автомобілі, а також зберігав при собі 5 патронів без передбаченого законом дозволу. Даний пістолет та набої було вилучено у нього під час обшуку автомобіля та його особистого обшуку. Читати повністю

    Аналізуйте судовий акт: Ознакою щирого каяття є намагання в повному обсязі відшкодувати завдані злочином збитки (Полонський райсуд Хмельницької області № 681/1701/19 від 26.03.2020)

     Колись мною вже аналізувалось рішення Касаційного кримінального суду в якому ККС висловив свою позицію щодо наявності у винної особи щирого каяття та у чому саме таке каяття полягає.

    До позиції, висловленій ККС прислухаються і місцеві суди застосовуючи вказаний правовий висновок при розгляді кримінальних справ.

    У даній справі особу засуджено за необережне спричинення тяжких тілесних ушкоджень іншій особі під час полювання за ч. 1 ст. 128 КК України, яке відбулось за таких обставин засуджений разом із потерпілим та його сином здійснювали полювання на пернату дичину на ставку. При цьому, засуджений, внаслідок вживання спиртних напоїв, знаходився в стані алкогольного сп`яніння.

    Під час полювання засуджений, в якого була при собі мисливська рушниця, зайшов до очерету вказаного ставка, в якому розташувались на відстані приблизно 20 метрів, при цьому, кожен із них через очерет не міг бачити один одного.

    В подальшому, рухаючись по ставку засуджений, під час вильоту дикої качки, не передбачаючи, що внаслідок пострілу по ній дробовий заряд може влучити у потерпілого, хоча повинен був і міг таке передбачити, діючи з більшою обачністю, проте, здійснив із вищезазначеної мисливської рушниці постріл по качці, в результаті чого частина дробового заряду влучила у потерпілого та для нього були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження.

    За вчинення такого кримінального правопорушення винну особу засуджено до 1 року позбавлення волі.

    Призначаючи саме таке покарання суд послався на те, що сума матеріальної шкоди спричиненої злочином складає 126 725, 20 грн. та моральної шкоди – 100 000 грн.

    Однак, обвинуваченим після вчинення злочину добровільно надано потерпілому для його лікування 13000 грн., яких є явно недостатньо у порівнянні з фактичними витратами, котрі поніс та продовжує нести потерпілий на лікування у зв’язку з отриманням ним поранення.

    Водночас в ході судового розгляду обвинувачений в незначній частині визнав заявлені потерпілим позовні вимоги про відшкодування шкоди та погодився виплатити потерпілому лише 15729,27 грн. майнової та 10000 грн. моральної шкоди, проте фактично не сплатив потерпілому будь-яку суму коштів.

    При цьому розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.

    Отже висловлювання засудженого, надані ним в ході судового розгляду про його щире каяття у скоєному, носить лише формальний характер.

    Аналізуйте судовий акт: З’явлення із зізнанням написане вже після затримання обвинуваченого у справі є недопустимим доказом для суду (ВС/ККС у справі № 359/6489/13-к від 17 квітня 2018 р.)

    З’явлення із зізнанням або як раніше це називали явка з повинною є звичайно відповідно до ст. 66 КК України обставиною, яка пом’якшує покарання але не більше.  Якщо протягом століть у кримінальному процесі суд розглядав це як беззаперечний доказ винуватості злочинця, то тепер це лише обставина у справі.  

    Так, вироком суду першої інстанції особу було засуджено за ч. 3, ст. 307 КК України до 9 років позбавлення  волі  з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.  Ухвалою суду апеляційної інстанції вирок залишено без змін.

    Засуджений подав касаційну скаргу, в якій наполягав на тому, що явка з повинною була отримана від нього працівниками правоохоронних  органів під фізичним та психологічним впливом і тому не може бути допустимим доказом у справі.  Цікаво, що прокурор частково погоджувався з цим і просив ВС виключити з  мотивувальної частини вироку, як доказ, посилання на явку засудженого з  повинною.     

    ВС на цьому не зупинився і прийшов до логічного висновку, що явка з повинною особи не може відбутися після її затримання, що підтверджувалося матеріалами справи. Водночас сама по собі явка з повинною  є позасудовими показаннями особи, тому взагалі не є допустимим доказом у суді, оскільки суд вважає доказовими лише ті показання, які отримані ним під час судового засідання.

    ВС скасував ухвалу суду апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з приписом надати правильно оцінку тому що було назване «явкою з повинною» та чи може це вважатися допустимим доказом винуватості засудженого  при ухваленні вироку. 

    Аналізуйте судовий акт: Зізнання засудженого у вбивстві або іншому злочині без присутності адвоката незважаючи на інші докази вини на момент зізнання є підставою для скасування вироку (ВСУ від 9 жовтня 2017р. у справі № 5-159кс(15)17)

    Мрачное решение ВСУ принятое во исполнения решения ЕСПЧ в деле «Кулик против Украины» от 19 марта 2015 года по статье 13 Европейской конвенции по правам человека. Когда анализируешь такие вердикты приходишь к выводу, что и «безгрешный» ЕСПЧ может очень редко, но ЗАИГРЫВАТЬСЯ с защитой процессуальных прав нелюдей – преступников (к Постановлению ВСУ прилагается также частное мнение одного из суддей ВСУ).

    Злочин жахливий: подвійне вбивство та крадіжка майна. Злочинцю правоохоронці оформили явку з повинною – тепер це називають з’явлення із зізнанням ( ст. 66 КК України), проте зробили це відразу після затримання, а не під час допиту, а головне без присутності адвоката. Буквально через пару днів захисник був допущений до участі у справі. Вбивця відразу відмовився від визнавальних показань і почав заявляти, що під фізичним та психологічним тиском працівників міліції обмовив себе, і далі за текстом…

    Суд засудив злочинця до довічного позбавлення волі за ст. 115 КК України, ВСУ залишив вирок без змін, проте ЕСПЛ знайшов в ньому порушення ст. 13 та ст. 3 Конвенції Европейської конвенції з прав людини (заборона катувать). 

    Якщо розібратися, то звичайно порушення права на ефективний засіб юридичного захисту є. Так, дійсно будь-яка особа має право на захисника не тільки на першому допиті, а відразу після затримання. І якщо  була оформлена явка з повинною як кажуть «не відходячи від каси» без адвоката, то це неправильно. Проте, чи є таке порушення КПК підставою для скасування вироку, якщо є інші беззаперечні докази вини засудженого і ці докази були встановлені та досліджені судом? На наше переконання, звичайно ні. Суд мав би вказати на істотне порушення прав засудженого у окремій ухвалі, проте не скасовувати вирок.

    Проте, ЕСПЛ був іншої думки, а ВСУ виконав волю ЕСПЛ. Але що далі. Ми відпустимо на свободу вбивцю, тільки тому, що він зізнався у подвійному вбивстві без присутності адвоката?... Або знову ухвалимо вирок про довічне позбавлення волі без врахування явки з повинною засудженого як доказу його винуватості?...     

    Слід додати, що ЕСПЛ у своєму рішенні зазначив, що на підставі наявних у нього документів НЕ може вирішити, чи надав заявник визнавальні показання добровільно або під тиском органів влади, проте фактом є те, що визнавальні показання були надані без адвоката допущеного у справу. Лише це стало результатом того, що справу необхідно слухати заново…

    1. При призначенні покарання обставинами, які його пом’якшують, визна­ються:
    1. з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю зло­чину;
    2. добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

    21) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після

    вчинення злочину;

    1. вчинення злочину неповнолітнім;
    2. вчинення злочину жінкою в стані вагітності;
    3. вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;
    4. вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;
    5. вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викли­каного неправомірними або аморальними діями потерпілого;
    6. вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;
    7. виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом.
    1. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом’якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
    2. Якщо будь-яка з обставин, що пом’якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його квалі­фікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом’якшує.

    (Стаття 66у редакції Закону України № 270-УІ від 15 квітня 2008 р.)

    1. До обставин, які пом ’якшують покарання, належать як зазначені, так і не за­значені у законі (ст. 66 КК), але встановлені судом за конкретною справою об’єктивні та суб’єктивні чинники, що не є ознаками конкретного складу злочину і не впливають на його кваліфікацію, проте свідчать про знижений ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння і (або) особи винного і тим самим надають суду право для пом’якшення покарання.
    2. У пунктах 1, 2 та 21 ч. 1 ст. 66 КК передбачені такі види обставин, які пом’якшують покарання і певним (позитивним) чином характеризують післязлочинну (посткримі- нальну) поведінку особи, а саме: а) з’явлення із зізнанням; б) щире каяття; в) активне сприяння розкриттю злочину; г) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; ґ) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину. Усі ці форми поведінки особи є різновидами так званого діяльного каяття, яке полягає в тому, що здійснюється: а) особою, яка вчинила злочин; б) після вчинення злочину, але до ухвалення вироку; в) добровільно;

    г) шляхом активних дій; ґ) для відвернення, зменшення чи відшкодування злочинних наслідків (п. 3 ППВСУ «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23 грудня 2005р. // ВВСУ. - 2006. - № 2. - С. 13-16).

    Під з ’явленням із зізнанням розуміється особисте, добровільне письмове чи усне повідомлення органам досудового розслідування, прокурору або суду про підготов- люваний, вчинюваний чи вчинений злочин до повідомлення особі про підозру у вчи­ненні нею злочину (статті 276-279 КПК). Щире каяття характеризує суб’єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (п. 3 ППВСУ від 23 грудня 2005р.; ВВСУ. - 2008. - № 1. - С. 22-23). Актив­не сприяння розкриттю злочину припускає надання особою органам досудового роз­слідування будь-якої допомоги в установленні невідомих їм обставин справи (п. 3 ППВСУ від 23 грудня 2005 р.). Добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди (п. 2 ч. 1 ст. 66 КК) полягає у добровільному (ініціатива може виходити і від інших осіб, наприклад, родичів, потерпілого) задоволенні винним або іншими особами (які діють від його імені чи за його дорученням) до чи після від­криття кримінального провадження, але до ухвалення обвинувального вироку, об­ґрунтованих претензій потерпілого щодо відшкодування заподіяної злочином матері­альної та моральної шкоди, загладжуванні її в інший спосіб (п. 3 ППВСУ від 23 грудня 2005р.). Надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину має бути здійснено відразу після вчинення злочину і може по­лягати у різних формах активної поведінки винного (наприклад, виклик машини швидкої медичної допомоги, доставлення до лікарні тощо).

    Наявність обставин, зазначених у пп. 1, 2 та 21 ст. 66 КК, за умов, передбачених у статтях 44-48 Загальної частини КК, а також у низці статей Особливої частини КК (наприклад, ч. 4 ст. 212, ч. 3 ст. 263, ч. 6 ст. 369 КК) може бути підставою не тільки для пом’якшення покарання, а й для звільнення особи від кримінальної відповідаль­ності.

    За умов, зазначених у законі, ці обставини можуть бути підставою для застосуван­ня і ст. 691 КК (див. коментар до цієї статті).

    1. Вчинення злочину неповнолітнім (п. 3 ч. 1 ст. 66 КК) вважається обставиною, що пом’якшує покарання, якщо злочин вчинений особою, яка на час його вчинення не до­сягла 18-річного віку. Закон не тільки визнає неповноліття винного обставиною, що пом’якшує покарання, а й встановлює певні особливості, які мають враховуватися судом при призначенні покарання такій особі (див. коментар до статей 98-103 КК).
    2. Вчинення злочину жінкою в стані вагітності (п. 4 ч. 1 ст. 66 КК) визнається пом’якшувальною обставиною внаслідок того, що такий стан пов’язаний з низкою певних психофізичних особливостей організму, які деякою мірою знижують здатність жінки повністю контролювати свою поведінку. При цьому строк вагітності на момент вчинення злочину, а також поінформованість про такий стан самої жінки значення не мають.
    3. Вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обста­вин (п. 5 ч. 1 ст. 66 КК) пом’якшує покарання, якщо злочин вчиняється під впливом особистих (хвороба), сімейних (загибель близьких) чи інших (складні житлові умови) обставин, які несприятливо склалися для винного. Зазначені чинники визнаються обставинами, які пом’якшують покарання, лише за умов, якщо вони: а) виникли не з вини самої особи, яка вчинила злочин; б) були дійсно тяжкими, а не є такими лише на думку самого винного; в) обумовили вчинення ним злочину. Отже, суд має встано­вити наявність зв’язку між цими обставинами і вчиненим злочином, характер якого свідчить, що наявні на боці винного тяжкі обставини значною мірою обумовили вчинення ним злочину. Відсутність такого зв’язку виключає можливість визнання за­значених обставин такими, що пом’якшують покарання.
    4. Вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службо­ву чи іншу залежність (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК) надає суду право пом’якшити покарання, бо під час вчинення злочину можливість вибору варіанта поведінки була обмежена у зв’язку з певними формами впливу на винного. Закон виділяє три форми такого впливу: а) погроза заподіяти винному або його близьким фізичну, матеріальну чи


    моральну шкоду, яка повинна бути досить істотною, реальною і дійсною; б) примус, який припускає різні способи фізичного впливу на винного, які, однак, не позбавляють його повністю свободи вибору варіанта поведінки (позбавлення волі, побої, тілесні ушкодження), внаслідок якого він вчиняє злочин. Як погроза, так і фізичний примус визнаються обставинами, що пом’якшують покарання, якщо відсутні підстави для застосування статей 39 та 40 КК (див. коментар до цих статей); в) матеріальна, службова чи інша залежність припускає таке становище винного, за якого він по­вністю або частково перебуває на утриманні (майновому забезпеченні) особи, яка схиляє його до вчинення злочину (батьки, опікуни, кредитори), або знаходиться у неї в підпорядкуванні по службі (посаді) чи по роботі, або опиняється через якісь інші життєві обставини в ситуації, яка зобов’ язує його виконати прохання, побажання, вказівки чи вимоги іншої особи (родинні, сімейні, релігійні, партійні стосунки тощо). При вчиненні злочину через службову залежність суд повинен переконатися, що у справі відсутні підстави для застосування ст. 41 КК (див. коментар до ст. 41 КК).

    1. Вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного не­правомірними або аморальними діями потерпілого (п. 7 ч. 1 ст. 66 КК) є там, де винний вчиняє злочин у стані так званого фізіологічного афекту (про його поняття та озна­ки див. коментар до ст. 116 КК), що визнається обставиною, яка пом’якшує покаран­ня, за наявності таких умов: 1) на час вчинення злочину винний перебував у стані сильного душевного хвилювання; 2) цей стан був викликаний (спровокований) не­правомірною (протиправною) або аморальною поведінкою самого потерпілого;
    1. такий стан виник у винного раптово; 4) вчинений злочин був відповідною і негай­ною реакцією на неправомірну поведінку потерпілого; 5) злочин вчинено щодо саме тієї особи, неправомірні чи аморальні дії якої викликали у винного стан афекту;
    1. стан афекту не є ознакою, яка впливає на кваліфікацію злочину (див. коментар до ст. 116 КК). Відсутність хоча б однієї із зазначених умов виключає можливість ви­знання розглядуваної обставини такою, що пом’якшує покарання.
    1. Вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності (п. 8 ч. 1 ст. 66 КК) визнається обставиною, що пом’якшує покарання, за умов, якщо: а) на час вчинення злочину винний перебував у стані крайньої необхідності (ч. 1 ст. 39 КК); б) межі край­ньої необхідності були перевищені (ч. 2 ст. 39 КК); в) у справі відсутні обставини, на­явність яких надає суду право застосувати ч. 3 ст. 39 КК (див. коментар до ст. 39 КК).
    2. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної ді­яльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане із вчиненням злочину у випадках, передбачених КК (п. 9 ч. 1 ст. 66 КК). Положення п. 9 ч. 1 ст. 66 КК корес­пондують приписам ст. 43 КК (див. коментар до ст. 43 КК). Порівняльний аналіз цих норм свідчить, що ця обставина враховується судом як така, що пом’якшує покаран­ня, за умов, якщо: а) на час вчинення злочину винний виконував спеціальне завдання, зазначене у ст. 43 КК; б) у складі організованої групи (злочинної організації) вчинив особливо тяжкий умисний злочин, пов’язаний з насильством над потерпілим, або тяжкий умисний злочин, пов’язаний із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому чи спричиненням інших тяжких або особливо тяжких наслідків. Закон не тільки визнає цю обставину такою, що пом’якшує покарання, а й встановлює у ч. 3 ст. 43 КК певні межі караності діяння, вчиненого за наявності цієї обставини - суд не має права засудити таку особу до довічного позбавлення волі, а позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку, встановленого для цього виду покарання у санкції статті за вчинений злочин.

    У разі вчинення особою за тих же умов іншого злочину (тобто не зазначеного у ч. 2 ст. 43 КК) кримінальна відповідальність повністю виключається на підставі

    ч. 1 ст. 43 КК (див. коментар до ст. 43 КК).

    logo

    Юридичні застереження

    Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

    Повний текст

    Приймаємо до оплати