Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах:

Стаття 66. Обставини, які пом'якшують покарання

1. При призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються:

1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

3. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує.

{Стаття 66 із змінами, внесеними згідно із Законами № 270-VI від 15.04.2008, № 2227-VIII від 06.12.2017}

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Аналізуйте судовий акт: Повне визнання вини ще не свідчить про щире каяття, адже каяття включає в себе щирий жаль щодо вчиненого злочину та осуд своєї поведінки (ВС/ККС у справі № 520/16394/16-к від 27.04.2021)

Щире каяття є однією із обставин, що пом’якшує покарання (п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України). Однак, нажаль, чинний закон про кримінальну відповідальність не дає чіткого визначення що є таким каяттям.

Однак відповідь на дане питання дає стала судова практика один з прикладів якої пропонується до уваги.

У даній справі місцевим судом особу було засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України до 3 років позбавлення волі із звільненням від відбуванням покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 1 рік.

Згідно вироку суду засуджений без передбаченого законом дозволу придбав пістолет Макарова та 20 патронів калібру 9 мм., які зберігав в автомобілі, а також зберігав при собі 5 патронів без передбаченого законом дозволу. Даний пістолет та набої було вилучено у нього під час обшуку автомобіля та його особистого обшуку.

Апеляційний суд згаданий вирок змінив та призначив винній особі покарання у вигляді 3 років позбавлення волі, які належить відбувати реально.

На таке рішення суду апеляційної інстанції захисником було подано касаційну скаргу, яку, зокрема, вмотивовано тим, що при призначенні покарання судом не було враховано всіх пом`якшуючих обставин, серед яких щире каяття.

Проте, Касаційний кримінальний суд визнав вказаний довод таким, що не заслуговує на увагу та у задоволенні скарги відмовив.

Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що за нормами ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Виходячи із сукупності доказів, що підтверджують обставини вчинення злочину, засуджений не сприяв розкриттю кримінального правопорушення, оскільки факт злочину було виявлено в ході проведення обшуків автомобіля та самого засудженого, під час яких було отримано всі докази на підтвердження його вини, тобто жодних активних дій для розкриття злочину він не вчиняв. За обставинами справи винна особа обвинувачувалась у придбанні вогнепальної зброї у невстановлений час, у невстановленому місці та в невстановленої особи та в подальшому її зберіганні. При цьому в діях засудженого відсутнє активне сприяння розкриттю злочину, оскільки, окрім тієї інформації, яку було отримано в ході проведених слідчих дій, засуджений не повідомив жодних інших відомостей.

Водночас той факт, що засуджений визнав свою вину, не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого. Адже щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й щирий жаль з цього приводу та осуд своєї поведінки. Тож колегія суддів погоджується з тим, що судом апеляційної інстанції не було встановлено цієї обставини, що пом`якшує покарання.

Аналізуйте судовий акт: Ознакою щирого каяття є намагання в повному обсязі відшкодувати завдані злочином збитки (Полонський райсуд Хмельницької області № 681/1701/19 від 26.03.2020)

Колись мною вже аналізувалось рішення Касаційного кримінального суду в якому ККС висловив свою позицію щодо наявності у винної особи щирого каяття та у чому саме таке каяття полягає.

До позиції, висловленій ККС прислухаються і місцеві суди застосовуючи вказаний правовий висновок при розгляді кримінальних справ.

У даній справі особу засуджено за необережне спричинення тяжких тілесних ушкоджень іншій особі під час полювання за ч. 1 ст. 128 КК України, яке відбулось за таких обставин засуджений разом із потерпілим та його сином здійснювали полювання на пернату дичину на ставку. При цьому, засуджений, внаслідок вживання спиртних напоїв, знаходився в стані алкогольного сп`яніння.

Під час полювання засуджений, в якого була при собі мисливська рушниця, зайшов до очерету вказаного ставка, в якому розташувались на відстані приблизно 20 метрів, при цьому, кожен із них через очерет не міг бачити один одного.

В подальшому, рухаючись по ставку засуджений, під час вильоту дикої качки, не передбачаючи, що внаслідок пострілу по ній дробовий заряд може влучити у потерпілого, хоча повинен був і міг таке передбачити, діючи з більшою обачністю, проте, здійснив із вищезазначеної мисливської рушниці постріл по качці, в результаті чого частина дробового заряду влучила у потерпілого та для нього були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження.

За вчинення такого кримінального правопорушення винну особу засуджено до 1 року позбавлення волі.

Призначаючи саме таке покарання суд послався на те, що сума матеріальної шкоди спричиненої злочином складає 126 725, 20 грн. та моральної шкоди – 100 000 грн.

Однак, обвинуваченим після вчинення злочину добровільно надано потерпілому для його лікування 13000 грн., яких є явно недостатньо у порівнянні з фактичними витратами, котрі поніс та продовжує нести потерпілий на лікування у зв’язку з отриманням ним поранення.

Водночас в ході судового розгляду обвинувачений в незначній частині визнав заявлені потерпілим позовні вимоги про відшкодування шкоди та погодився виплатити потерпілому лише 15729,27 грн. майнової та 10000 грн. моральної шкоди, проте фактично не сплатив потерпілому будь-яку суму коштів.

При цьому розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.

Отже висловлювання засудженого, надані ним в ході судового розгляду про його щире каяття у скоєному, носить лише формальний характер.

Аналізуйте судовий акт: З’явлення із зізнанням написане вже після затримання обвинуваченого у справі є недопустимим доказом для суду (ВС/ККС у справі № 359/6489/13-к від 17 квітня 2018 р.)

З’явлення із зізнанням або як раніше це називали явка з повинною є звичайно відповідно до ст. 66 КК України обставиною, яка пом’якшує покарання але не більше. Якщо протягом століть у кримінальному процесі суд розглядав це як беззаперечний доказ винуватості злочинця, то тепер це лише обставина у справі.

Так, вироком суду першої інстанції особу було засуджено за ч. 3, ст. 307 КК України до 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. Ухвалою суду апеляційної інстанції вирок залишено без змін.

Засуджений подав касаційну скаргу, в якій наполягав на тому, що явка з повинною була отримана від нього працівниками правоохоронних органів під фізичним та психологічним впливом і тому не може бути допустимим доказом у справі. Цікаво, що прокурор частково погоджувався з цим і просив ВС виключити з мотивувальної частини вироку, як доказ, посилання на явку засудженого з повинною.

ВС на цьому не зупинився і прийшов до логічного висновку, що явка з повинною особи не може відбутися після її затримання, що підтверджувалося матеріалами справи. Водночас сама по собі явка з повинною є позасудовими показаннями особи, тому взагалі не є допустимим доказом у суді, оскільки суд вважає доказовими лише ті показання, які отримані ним під час судового засідання.

ВС скасував ухвалу суду апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з приписом надати правильно оцінку тому що було назване «явкою з повинною» та чи може це вважатися допустимим доказом винуватості засудженого при ухваленні вироку.

Аналізуйте судовий акт: Зізнання засудженого у вбивстві або іншому злочині без присутності адвоката незважаючи на інші докази вини на момент зізнання є підставою для скасування вироку (ВСУ від 9 жовтня 2017р. у справі № 5-159кс(15)17)

Мрачное решение ВСУ принятое во исполнения решения ЕСПЧ в деле «Кулик против Украины» от 19 марта 2015 года по статье 13 Европейской конвенции по правам человека. Когда анализируешь такие вердикты приходишь к выводу, что и «безгрешный» ЕСПЧ может очень редко, но ЗАИГРЫВАТЬСЯ с защитой процессуальных прав нелюдей – преступников (к Постановлению ВСУ прилагается также частное мнение одного из суддей ВСУ).

Злочин жахливий: подвійне вбивство та крадіжка майна. Злочинцю правоохоронці оформили явку з повинною – тепер це називають з’явлення із зізнанням ( ст. 66 КК України), проте зробили це відразу після затримання, а не під час допиту, а головне без присутності адвоката. Буквально через пару днів захисник був допущений до участі у справі. Вбивця відразу відмовився від визнавальних показань і почав заявляти, що під фізичним та психологічним тиском працівників міліції обмовив себе, і далі за текстом…

Суд засудив злочинця до довічного позбавлення волі за ст. 115 КК України, ВСУ залишив вирок без змін, проте ЕСПЛ знайшов в ньому порушення ст. 13 та ст. 3 Конвенції Европейської конвенції з прав людини (заборона катувать).

Якщо розібратися, то звичайно порушення права на ефективний засіб юридичного захисту є. Так, дійсно будь-яка особа має право на захисника не тільки на першому допиті, а відразу після затримання. І якщо була оформлена явка з повинною як кажуть «не відходячи від каси» без адвоката, то це неправильно. Проте, чи є таке порушення КПК підставою для скасування вироку, якщо є інші беззаперечні докази вини засудженого і ці докази були встановлені та досліджені судом? На наше переконання, звичайно ні. Суд мав би вказати на істотне порушення прав засудженого у окремій ухвалі, проте не скасовувати вирок.

Проте, ЕСПЛ був іншої думки, а ВСУ виконав волю ЕСПЛ. Але що далі. Ми відпустимо на свободу вбивцю, тільки тому, що він зізнався у подвійному вбивстві без присутності адвоката?... Або знову ухвалимо вирок про довічне позбавлення волі без врахування явки з повинною засудженого як доказу його винуватості?...

Слід додати, що ЕСПЛ у своєму рішенні зазначив, що на підставі наявних у нього документів НЕ може вирішити, чи надав заявник визнавальні показання добровільно або під тиском органів влади, проте фактом є те, що визнавальні показання були надані без адвоката допущеного у справу. Лише це стало результатом того, що справу необхідно слухати заново…