Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 66. Обставини, які пом'якшують покарання

1. При призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються:

1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

3. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує.

{Стаття 66 із змінами, внесеними згідно із Законами № 270-VI від 15.04.2008, № 2227-VIII від 06.12.2017}

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Ознакою щирого каяття є намагання в повному обсязі відшкодувати завдані злочином збитки (Полонський райсуд Хмельницької області № 681/1701/19 від 26.03.2020)

Колись мною вже аналізувалось рішення Касаційного кримінального суду в якому ККС висловив свою позицію щодо наявності у винної особи щирого каяття та у чому саме таке каяття полягає.

До позиції, висловленій ККС прислухаються і місцеві суди застосовуючи вказаний правовий висновок при розгляді кримінальних справ.

У даній справі особу засуджено за необережне спричинення тяжких тілесних ушкоджень іншій особі під час полювання за ч. 1 ст. 128 КК України, яке відбулось за таких обставин засуджений разом із потерпілим та його сином здійснювали полювання на пернату дичину на ставку. При цьому, засуджений, внаслідок вживання спиртних напоїв, знаходився в стані алкогольного сп`яніння.

Під час полювання засуджений, в якого була при собі мисливська рушниця, зайшов до очерету вказаного ставка, в якому розташувались на відстані приблизно 20 метрів, при цьому, кожен із них через очерет не міг бачити один одного.

В подальшому, рухаючись по ставку засуджений, під час вильоту дикої качки, не передбачаючи, що внаслідок пострілу по ній дробовий заряд може влучити у потерпілого, хоча повинен був і міг таке передбачити, діючи з більшою обачністю, проте, здійснив із вищезазначеної мисливської рушниці постріл по качці, в результаті чого частина дробового заряду влучила у потерпілого та для нього були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження.

За вчинення такого кримінального правопорушення винну особу засуджено до 1 року позбавлення волі.

Призначаючи саме таке покарання суд послався на те, що сума матеріальної шкоди спричиненої злочином складає 126 725, 20 грн. та моральної шкоди – 100 000 грн.

Однак, обвинуваченим після вчинення злочину добровільно надано потерпілому для його лікування 13000 грн., яких є явно недостатньо у порівнянні з фактичними витратами, котрі поніс та продовжує нести потерпілий на лікування у зв’язку з отриманням ним поранення.

Водночас в ході судового розгляду обвинувачений в незначній частині визнав заявлені потерпілим позовні вимоги про відшкодування шкоди та погодився виплатити потерпілому лише 15729,27 грн. майнової та 10000 грн. моральної шкоди, проте фактично не сплатив потерпілому будь-яку суму коштів.

При цьому розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.

Отже висловлювання засудженого, надані ним в ході судового розгляду про його щире каяття у скоєному, носить лише формальний характер.

Аналізуйте судовий акт: З’явлення із зізнанням написане вже після затримання обвинуваченого у справі є недопустимим доказом для суду (ВС/ККС у справі № 359/6489/13-к від 17 квітня 2018 р.)

З’явлення із зізнанням або як раніше це називали явка з повинною є звичайно відповідно до ст. 66 КК України обставиною, яка пом’якшує покарання але не більше. Якщо протягом століть у кримінальному процесі суд розглядав це як беззаперечний доказ винуватості злочинця, то тепер це лише обставина у справі.

Так, вироком суду першої інстанції особу було засуджено за ч. 3, ст. 307 КК України до 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. Ухвалою суду апеляційної інстанції вирок залишено без змін.

Засуджений подав касаційну скаргу, в якій наполягав на тому, що явка з повинною була отримана від нього працівниками правоохоронних органів під фізичним та психологічним впливом і тому не може бути допустимим доказом у справі. Цікаво, що прокурор частково погоджувався з цим і просив ВС виключити з мотивувальної частини вироку, як доказ, посилання на явку засудженого з повинною.

ВС на цьому не зупинився і прийшов до логічного висновку, що явка з повинною особи не може відбутися після її затримання, що підтверджувалося матеріалами справи. Водночас сама по собі явка з повинною є позасудовими показаннями особи, тому взагалі не є допустимим доказом у суді, оскільки суд вважає доказовими лише ті показання, які отримані ним під час судового засідання.

ВС скасував ухвалу суду апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з приписом надати правильно оцінку тому що було назване «явкою з повинною» та чи може це вважатися допустимим доказом винуватості засудженого при ухваленні вироку.

Аналізуйте судовий акт: Зізнання засудженого у вбивстві або іншому злочині без присутності адвоката незважаючи на інші докази вини на момент зізнання є підставою для скасування вироку (ВСУ від 9 жовтня 2017р. у справі № 5-159кс(15)17)

Мрачное решение ВСУ принятое во исполнения решения ЕСПЧ в деле «Кулик против Украины» от 19 марта 2015 года по статье 13 Европейской конвенции по правам человека. Когда анализируешь такие вердикты приходишь к выводу, что и «безгрешный» ЕСПЧ может очень редко, но ЗАИГРЫВАТЬСЯ с защитой процессуальных прав нелюдей – преступников (к Постановлению ВСУ прилагается также частное мнение одного из суддей ВСУ).

Злочин жахливий: подвійне вбивство та крадіжка майна. Злочинцю правоохоронці оформили явку з повинною – тепер це називають з’явлення із зізнанням ( ст. 66 КК України), проте зробили це відразу після затримання, а не під час допиту, а головне без присутності адвоката. Буквально через пару днів захисник був допущений до участі у справі. Вбивця відразу відмовився від визнавальних показань і почав заявляти, що під фізичним та психологічним тиском працівників міліції обмовив себе, і далі за текстом…

Суд засудив злочинця до довічного позбавлення волі за ст. 115 КК України, ВСУ залишив вирок без змін, проте ЕСПЛ знайшов в ньому порушення ст. 13 та ст. 3 Конвенції Европейської конвенції з прав людини (заборона катувать).

Якщо розібратися, то звичайно порушення права на ефективний засіб юридичного захисту є. Так, дійсно будь-яка особа має право на захисника не тільки на першому допиті, а відразу після затримання. І якщо була оформлена явка з повинною як кажуть «не відходячи від каси» без адвоката, то це неправильно. Проте, чи є таке порушення КПК підставою для скасування вироку, якщо є інші беззаперечні докази вини засудженого і ці докази були встановлені та досліджені судом? На наше переконання, звичайно ні. Суд мав би вказати на істотне порушення прав засудженого у окремій ухвалі, проте не скасовувати вирок.

Проте, ЕСПЛ був іншої думки, а ВСУ виконав волю ЕСПЛ. Але що далі. Ми відпустимо на свободу вбивцю, тільки тому, що він зізнався у подвійному вбивстві без присутності адвоката?... Або знову ухвалимо вирок про довічне позбавлення волі без врахування явки з повинною засудженого як доказу його винуватості?...

Слід додати, що ЕСПЛ у своєму рішенні зазначив, що на підставі наявних у нього документів НЕ може вирішити, чи надав заявник визнавальні показання добровільно або під тиском органів влади, проте фактом є те, що визнавальні показання були надані без адвоката допущеного у справу. Лише це стало результатом того, що справу необхідно слухати заново…

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
0