Стаття 39. Крайня необхідність

1. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також су­спільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстанов­ці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.
2. Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди право­охоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.
3. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, ви­кликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

1. Відповідно до ст. 39 КК крайня необхідність - це правомірне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам з метою усунення небезпеки, що загрожує охороню- ваним законом правам людини, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо вона в даній обстановці не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподі­яна шкода є рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена.

Право на заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності є субсидіарним (додат­ковим) правом. Ним особа може скористатися лише в тому випадку, якщо в даній обстановці заподіяння шкоди є вимушеним, крайнім, останнім засобом усунення не­безпеки.

Очевидно, що в стані крайньої необхідності відбувається зіткнення двох правоохо- ронюваних інтересів: з одного боку, правоохоронюваному інтересу безпосередньо загрожує небезпека, а з іншого боку - особа знаходиться в такому становищі, при якому єдиним засобом усунення цієї небезпеки є заподіяння шкоди так само правоохо­ронюваним інтересам, тобто відбувається зіткнення «права з правом».

1. Стан крайньої необхідності виникає за наявності відповідної підстави, яка характеризується двома елементами: і) небезпекою, що безпосередньо загрожує пра­воохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави і 2) обстановкою, що свідчить про неможливість усунення цієї небезпеки іншими засобами, крім заподі­яння шкоди таким же правоохоронюваним інтересам. Наявності однієї лише небез­пеки ще недостатньо для виникнення стану крайньої необхідності. Цей стан тому і визнається станом крайньої необхідності, що викликається такою обстановкою, за якої особа вимушена вдатися до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам як до останнього, крайнього засобу усунення небезпеки, що загрожує.
2. Перший елемент підстави крайньої необхідності - це наявність небезпеки, що може бути викликана різноманітними джерелами. Таким джерелом може бути, напри­клад, недбале поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими, радіоактив­ними, легкозаймистими, їдкими речовинами та іншими предметами, яким властива внутрішня об’ єктивна спроможність уражати людину, заподіювати їй смерть або ті­лесні ушкодження, руйнувати, ушкоджувати або знищувати майно або інші цінності. Небезпеку можуть становити стихійні сили природи (повені, обвали, зсуви, зливи та под.), напади тварин та ін. Небезпека може викликатися також різноманітними про­цесами: технологічними, виробничими, патологічними (наприклад, тяжке поранення потерпілого, що загрожує смертю), фізіологічними, що відбуваються в організмі людини (голод або холод) і загрожують загибеллю людини та ін. Джерелом небезпеки може бути і діяльність (злочинна або незлочинна) людини (наприклад, вимога, спря­мована касиру про видачу грошей під загрозою убивства). Нарешті, джерелом небез­пеки при крайній необхідності може бути і будь-яке інше, крім злочину, правопору­шення (наприклад, порушення водієм ПДР, що створило аварійну ситуацію), а також невинувата суспільно небезпечна поведінка людини (наприклад, що діє у стані не­осудності, фактичної помилки).
3. Небезпека повинна загрожувати саме особистості чи охоронюваним законом правам особи, чи правоохоронюваним суспільним або державним інтересам (див. п. 5 коментаря до ст. 36 КК). Якщо небезпека загрожує правам або інтересам, що не охороняються законом, то оцінка її усунення за правилами ст. 39 КК виключається. Охоронюваними законом правами особи та правоохоронюваними інтересами, які можуть бути піддані небезпеці, є інтереси особи, якій загрожує небезпека (наприклад, її життя, здоров’я, тілесна недоторканність, особиста свобода, статева свобода особи, майнові, житлові, політичні та інші охоронювані законом права); суспільні інтереси: безпека виробництва, громадський порядок, громадська безпека тощо; інтереси дер­жави: зовнішня безпека, обороноздатність держави, порядок управління, інтереси правосуддя, збереження державної таємниці, державне майно тощо. У зв’язку з тим, що у стані крайньої необхідності для усунення небезпеки заподіюється шкода об’єктам кримінально-правової охорони, небезпека повинна бути значною, тобто здатною спричинити значну, істотну шкоду правоохоронюваним інтересам.

Не створює стану крайньої необхідності провокація небезпеки особою, яка потім її ж і усуває (наприклад, особа руйнує будівлю для недопущення поширення полум’я, яке умисно було викликане цією ж особою). В таких випадках ця особа підлягає кри­мінальній відповідальності на загальних підставах як за створення небезпеки, так і за заподіяну шкоду.

1. Небезпека повинна бути такою, що безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам, тобто такою, що здатна негайно заподіяти шкоди таким інтересам. Вона є наявною протягом періоду, коли виникла, існує і ще не скінчилася. Якщо така не­безпека ще не виникнула, або, навпаки, вже, наприклад, реалізувалася в заподіяній шкоді, то це виключає стан крайньої необхідності. Початковий момент виникнення небезпеки має місце, коли виникла загроза безпосереднього заподіяння шкоди право- охоронюваним інтересам (наприклад, існує безпосередня загроза затоплення, аварії, смерті та ін.). Кінцевий момент існування такої небезпеки визначається або припи­ненням цієї загрози з будь-яких причин, або її реалізацією (наприклад, пожежа зни­щила майно або погашена, паводок спав, зсув припинився, аварія відвернена та ін.).

Іноді особа може помилково вважати, що безпосередня небезпека існує, а в дій­сності вона відсутня. Заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у таких ви­падках повинне розцінюватися за правилами уявної крайньої необхідності, що ана­логічні правилам уявної оборони (див. коментар до ст. 37 КК).

1. Другим елементом підстави крайньої необхідності є відсутність у конкретної особи у даній обстановці реальної можливості усунути загрожуючу небезпеку інши­ми засобами, ніж заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам.

Неможливість усунення небезпеки іншими засобами свідчить, що дана особа в об­становці, що склалася, вимушена заподіяти шкоду, оскільки інші можливості усунути безпосередню небезпеку були відсутні. Іншими словами, заподіяння шкоди повинно бути єдино можливим засобом захисту від такої небезпеки. Тому, якщо в обстановці, що склалася, в особи були засоби усунення небезпеки, не пов’язані із необхідністю заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам (наприклад, була реальна можливість уникнути небезпеки або звернутися за допомогою тощо), то це означає, що особа не знаходилася у стані крайньої необхідності, а отже, і не мала права на заподіяння шко­ди. Зрозуміло, що це правило поширюється тільки на випадки, коли особа усвідом­лювала наявність у неї можливості уникнути заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам. Якщо ж у цій ситуації була допущена помилка, то оцінка заподіяння шко­ди повинна проводитися за правилами уявної крайньої необхідності.