Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 389. Ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі

1. Ухилення засудженого від сплати штрафу або від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю, -

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк.

2. Ухилення засудженого від відбування покарання у виді громадських чи виправних робіт, -

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

{Стаття 389 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1404-VIII від 02.06.2016, № 1492-VIII від 07.09.2016}

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: За ухилення від виконання покарання у виді позбавлення права керування автомобілем особу може бути притягнуто до відповідальності разом і за статтею 189 КК України, і за ст. 126 КУпАП (ОП ККС ВС, справа № 612/712/16-к, від 2.12. 2019р.)

Водія - злочинця було засуджено за ч.1, ст. 135 КК України та ч.2, ст. 286 КК України до позбавлення волі до 5 років. Іншими словами покидьок збив людину, втік і залишив її у небезпеці. Гуманний суд звільнив від тюрми засудженого на підставі ст. 75 КК України. Водночас із позбавлення волі суд призначив додаткове покарання – позбавив права керувати транспортним засобом на 2 роки 11 місяців.

Звичайно водій – злочинець і не думав пересідати у громадський транспорт та спокутувати свою провину, а хоча і був попереджений про кримінальну відповідальність за невиконання вироку, продовжив роз’їжджати на автомобіля. І таке скрізь….

В чому цікавість цієї справи? Водія – злочинця під час іспитового терміну спіймали патрульні та притягнули до адмінвідповідальності за ч.3., ст. 126 КУпАП – «керування автомобілем особою, позбавленою права керування транспортними засобами» із накладенням штрафу 510,00 грн. Після цього як то кажуть система запустилась, і до прокуратури було направлено подання про притягнення засудженого до кримінальної відповідальності за ч.1., ст. 389 КК України – «ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі».

У кримінальному провадження водій-злочинець посилаючись на ст. 61 КУ наполягав на тому, що ніхто не може бути притягнений і до адміністративної, і до кримінальної відповідальності за одне і те ж правопорушення, тобто двічі. а також розповідав про стан крайньої необхідності, який змусив його сісти за кермо. Частково це спрацювало, але ВС усе розставив на свої місця.

Хоча суд першої інстанції і визнав водія-злочинця винуватим в ухиленні від відбування додаткового покарання, гуманний суд апеляційної інстанції скасував такий вирок прийшов до висновку про малозначність інкримінованих дій та закрив кримінальне провадження керуючись ст. 284 КПК України у зв’язку із відсутністю в діянні засудженого кримінального правопорушення.

Суд касаційної інстанції скасував ухвалу суду апеляційної інстанції і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ВС підкреслив, що об`єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК, є інтереси правосуддя в частині забезпечення виконання покарання, не пов`язаного з позбавленням волі. Тому суд апеляційної інстанції не обґрунтував малозначність та помилився у тому, що разове керування транспортним засобом без посвідчення не становить суспільної небезпеки для інтересів правосуддя. Разом із цим відмінність у складі правопорушення (як у цілому, так і в конкретних елементах) дає підстави для притягнення особи до різних видів юридичної відповідальності, що залишилося поза увагою, що залишилося поза увагою.

Аналізуйте судовий акт: За ухилення від громадських робіт можна потрапити за грати (Ізюмський міськрайсуд № 623/3937/19 від 02.12.2019)

Інколи люди, які вчинили злочин та яким було призначене покарання не пов’язане із позбавленням волі вважають, що їх так би мовити «пронесло», в тюрму не посадили…

Однак така позиція може зіграти злий жарт.

Законодавцем саме для таких випадків у Кримінальний кодекс України додано норму, яка передбачає покарання за ухилення від покарання, не пов’язаного із позбавленням волі.

Так частина друга згаданої статті визначає, що ухилення засудженого від відбування покарання у виді громадських чи виправних робіт карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

У рішенні, що пропонується до уваги особу було засуджено за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у вигляді 200 годин громадських робіт.

Однак засуджений, будучи ознайомленим із порядком відбування такого покарання та отримавши направлення на виконання громадських робіт, вирішив, що таке покарання йому відбувати не обов’язково.

Тобто останній будучи засудженим до покарання у виді громадських робіт, та будучи попередженим про можливість притягнення його до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 389 КК України, який повинен дотримуватися встановлених законодавством умов та порядку відбування покарання, діючи з прямим умислом, не маючи поважних причин, що фактично позбавляють його можливості прибути для відпрацювання суспільно корисних робіт, з метою ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт, не прибув для відбуття покарання у вигляді громадських робіт чотири дні, чим ухилився від відбування вказаного покарання у виді громадських робіт.

З зв’язку із вказаним засудженого було притягнуто до кримінальної відповідальності та засуджено за ч. 2 ст. 389 КК України до 1 року обмеження волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням та призначенням іспитового строку 1 рік.

Аналізуйте судовий акт: Особа, яка засуджена до штрафу і добровільно його не сплатила, звільняється від сплати штрафу, якщо держава протягом двох років цей штраф не стягнула і це не вважається ухиленням від відбування покарання згідно ст. 80 КК України (Постанова ВСУ)

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у кримінальних справах 24 грудня 2015 року, розглядаючи справу № 5-324кс15, висловився про те, що правило відмови у звільненні засудженої особи від відбування покарання у виді штрафу у зв’язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку не може пов’язуватися із самим фактом несплати засудженим протягом місячного строку суми штрафу.

При розгляді цієї справи Верховний Суд України зазначив, що ухилення від відбування покарання як підстава для зупинення строків давності виконання обвинувального вироку є особливим юридичним фактом. Особливість цього факту полягає у тому, що питання про його встановлення може бути вирішено лише одним суб’єктом – судом. Адже відповідно до частини першої статті 389 КК ухилення від відбування покарання у виді штрафу є злочином. Такі юридичні факти встановлюються виключно за чітко регламентованою законодавством процедурою. Зокрема, відповідно до частини першої статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Тому до набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким особа буде визнана винною в ухиленні від відбування покарання, питання про зупинення строків давності виконання обвинувального вироку суду вирішувати неправомірно.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
0