1. За наявності обставин, що пом’якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
(Кодекс доповнено статтею 691 згідно із Законом України № 270-УІ від 15 квітня
2008 р.)
- Стаття 691 КК встановлює особливий порядок (спеціальні правила) призначення покарання за наявності у справі певних обставин, які пом’якшують покарання.
- Аналіз приписів ст. 691 КК свідчить, що передбачені в ній правила призначення покарання можуть застосовуватися при вчиненні злочину будь-якого ступеня тяжкості, незалежно від форми його вини, стадії вчинення, наявності ознак співучасті тощо.
- Підставами застосування ст. 691 КК закон визнає такі чинники, як:
- наявність у справі не будь-яких, а лише тих обставин, що пом’якшують покарання, які передбачені тільки у пп. 1 та 2 ст. 66 КК;
- відсутність обставин, що обтяжують покарання;
- визнання підсудним своєї вини у вчиненому злочині.
- У пунктах 1 та 2 ст. 66 КК передбачені: а) з’явлення із зізнанням; б) щире каяття; в) активне сприяння розкриттю злочину; г) добровільне відшкодування завданого збитку; д) усунення заподіяної шкоди, тобто такі обставини, що пом’якшують покарання, і являють собою так зване діяльне каяття (характеристику цих обставин див. коментар до ст. 66 КК).
- Зі змісту ст. 691 КК випливає, що зазначені тут правила призначення покарання можуть застосовуватися судом за наявності як усіх, так і хоча б однієї з перелічених у пп. 1 та 2 ст. 66 КК обставин. Обумовлено це тим, що зовсім не всі вони одразу можуть бути наявними за однією справою. Наприклад, при вчиненні готування до злочину (ч. 1 ст. 14 КК) відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди може і не знадобиться, бо діяння винного за таких умов може й не спричинити ніяких наслідків (п. 62ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.).
- Відсутність обставин, що обтяжують покарання, означає що у справі відсутні обставини, передбачені ч. 1 ст. 67 КК. При оцінці цієї підстави застосування ст. 691 КК слід ураховувати і положення ч. 2 ст. 67 КК, згідно з якою суд має право залежно від характеру вчиненого злочину не визнати будь-яку із зазначених у пп. 1, 3-5, 8, 11 та 13 ч. 1 ст. 67 КК обставин такою, що обтяжує покарання (див. коментар до ст. 67 КК). Стосовно питання, яке розглядається, це означає, що невизнання судом цих обставин такими, які обтяжують покарання, свідчить про їх відсутність у справі, що дає підстави для застосування приписів ст. 691 КК.
- Слід ураховувати, що визнання підсудним своєї вини у вчиненому злочині, як одна з підстав застосування ст. 691 КК, певним чином стикається з обставинами, передбаченими п. 1 ст. 66 КК, бо з’явлення із зізнанням та щире каяття також припускають визнання особою своєї провини, висловлення жалю з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (п. 3 ППВСУ від 23 грудня 2005р. // ВВСУ. -
- - № 12. - С. 14). Таким чином, у цілому ряді випадків визнання особою своєї вини може виступати не як самостійна підстава застосування ст. 691 КК, а як складова частина таких обставин, як з’явлення із зізнанням та щире каяття винного.
- За наявності підстав для застосування ст. 691 КК строк (розмір) призначеного судом покарання не може перевищувати двох третин максимального строку (розміру) найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК (СПВСУ 2010. - С. 83-84). Із цих приписів закону випливає, що за наявності визначених у ст. 691 КК підстав виконання її вимог є для суду обов ’язковим (ВВСУ. - 2009. - № 3. - С. 23-24).
- При застосуванні ст. 691 КК слід ураховувати, що встановлені в ній правила призначення (пом’якшення) покарання розповсюджуються:
- лише на основні види покарань і обходять додаткові. Тому, якщо в санкції поряд із основним передбачено й додаткове покарання (чи декілька їх видів), то при застосуванні вимог ст. 691 КК останні до уваги судом не беруться;
- лише на такі види основних покарань, які мають строковий характер (наприклад, позбавлення волі) або призначаються у певному розмірі (наприклад, штраф). Тому застосування ст. 691 КК виключається у разі призначення покарання за тими статтями КК, у санкціях яких найбільш суворим видом покарання є довічне позбавлення волі (ст. 112, ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 258, ч. 3 ст. 3211, статті 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438, ч. 2 ст. 439, ч. 1 ст. 442, ст. 443 КК), бо останнє має безстроковий (невизна- чений строком чи розміром) характер. Виняток із цього правила становлять лише випадки застосування ст. 691 КК до осіб, яким згідно із ч. 2 ст. 64 КК не може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі і до яких у зв’язку з цим вимоги ст. 691 КК мають застосовуватися, виходячи із встановленої в санкції максимальної межі позбавлення волі на певний строк (п. 62ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.);
- лише на найбільш суворий вид основного покарання, передбаченого у відповідній санкції. Тому, якщо санкція є альтернативною, суд зобов’ язаний застосувати вимоги ст. 691 КК стосовно максимального строку (розміру) лише найбільш суворого виду основного покарання з числа тих декількох, які у цій санкції передбачені. Що ж стосується інших (менш суворих) видів основних покарань, альтернативно передбачених у санкції, то вони можуть бути призначені судом у межах тих строків (розмірів), які встановлені для них у цій санкції (п. 63ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.). Так, якщо призначається покарання за крадіжку, то строк найбільш суворого виду покарання, передбаченого в санкції ч. 1 ст. 185 КК (позбавлення волі до трьох років), згідно з вимогами ст. 691 КК не може перевищувати двох третин максимальної його межі (два роки), тоді як інші види покарань (штраф, громадські, виправні роботи, арешт) можуть бути призначені судом у тих межах, які встановлені для них у санкції ч. 1 ст. 185 КК.
- При застосуванні вимог ст. 691 КК і вирішенні у зв’язку з цим питання про те, який вид покарання з числа декількох, передбачених в альтернативній санкції, є най
більш суворим, слід також ураховувати і положення ч. 3 ст. 56, ч. 2 ст. 57, ч. 3 ст. 60, ч. 3 ст. 61, ч. 2 ст. 64 КК, згідно з якими окремі види покарань не можуть бути застосовані до певних категорій осіб. Так, хоча в санкції ч. 1 ст. 190 КК і передбачені такі виді покарань, як штраф, громадські, виправні роботи і обмеження волі, однак, якщо цей злочин було вчинено неповнолітнім, то при застосуванні ст. 691 КК найбільш суворим видом покарання будуть вважатися виправні роботи, а не обмеження волі, бо останній вид покарання хоча і передбачений у санкції ч. 1 ст. 190 КК, але згідно з ч. 3 ст. 61 та ч. 1 ст. 98 КК до неповнолітніх застосований бути не може.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Для призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, обставини що пом’якшують покарання мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями/мотивами злочину, роллю і поведінкою винуватця та іншими факторами, які впливають на суспільну небезпеку злочину. (ВС ККС, справа № 187/1548/15-к від 7.02.2023 р.)
Справа розглядалась неодноразово, після чого було вирішено про неможливість застосувати ст. 69 КК, за відсутності сукупності пом’якшуючих обставин. Захисник наголошував, що все ж таки, апеляційний суд не врахував повною мірою всіх позитивних даних про особу засудженого та наявних у справі пом'якшуючих обставин - а саме - не визнав пом`якшуючою обставиною його щире каяття, відшкодування ним спричиненої шкоди та наявність в нього неповнолітньої дитини, а також залишив поза увагою, що засуджений сприяв розкриттю злочину, співпрацював з органами досудового розслідування, та його поведінку після вчинення злочину. ВС ККС, не підтримав доводи захисника і вказав наступне: Відповідно до ст. 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Читати повністюОсобу було засуджено за ч. 3 ст. 187 КК із застосуванням ст. 69 КК (призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 4 місяці з конфіскацією майна. Він, за попередньою змовою групою осіб, в масках та маючи при собі предмети, схожі на пістолети, проникли до будинку родини, вкрали речей на 30 тис., завдали легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я, а іншому потерпілому - тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. Завели сім’ю з малолітніми дітьми до підвалу і, зв`язавши їм руки і залишили місце злочину.
Аналізуйте судовий акт: Для застосування ст. 69 КК наявності сукупності пом’якшуючих обставин замало, такі обставини повинні істотно зменшувати тяжкість вчиненого злочину (ВС/ККС у справі № 629/2739/18 від 03.02.2021)
Однією з засад призначення покарання за вчинені кримінальні правопорушення закон визначає призначення судом покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. При цьому нормами ст. 69 КК України, положення якої покликані гуманізувати закону про кримінальну відповідальність є призначення покарання «нижче нижчого». Але застосування даної норми може відбуватись лише за наявності певних обставин, а саме наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного. Однак в окремих випадках суди досить формально ставляться до факту наявності вказаних обставин та застосовують ст. 69 КК України лише за наявності лише обставин, що пом’якшуються покарання не беручи до уваги той факт, що згадані обставини повинні істотно зменшувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. У даній справі особу за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України було засуджено до 5 років позбавлення волі. Читати повністюАналізуйте судовий акт: Наявність двох та більше пом’якшуючих обставин не є безумовною підставою для застосування ст. 69 КК, сукупність таких обставин ПОВИННА істотно знизити тяжкість вчиненого злочину (ВС/ККС у справі № 712/4384/20 від 27.04.2021)
Положеннями статті 69 Кримінального кодексу України визначено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Однак, не зважаючи на те, що вказана умова міститься в собі посилання на взаємозв’язок між наявністю сукупності пом’якшуючих покарання обставин з істотним зниженням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення суди не звертають увагу на вказану обмежувальну умову та призначають покарання «нижче нижчого» лише за наявності кількох пом’якшувальних обставин.
Так, у даній справі особу було засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до 4 років позбавлення волі.
Згідно вироку суду засуджений перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, з використанням завідомо заготовленого знаряддя для вчинення злочину, а саме пневматичного пістолету, прийшов до потерпілої та здійснив не менше чотирьох прицільних пострілів потерпілій у голову, один з яких спричинив їй тяжкі тілесні ушкодження, а інші - легкі тілесні ушкодження. Також винна особа нанесла один удар тупим твердим предметом у голову потерпілої, чим спричинив їй легкі тілесні ушкодження.
Апеляційний суд з таким покаранням погодився.
Прокурором на вказані рішення подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що судами було безпідставно застосовано норми ст. 69 КК України, оскільки за наявності таких пом'якшуючих обставин, як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, суди не обґрунтували істотності зниження тяжкості вчиненого ним діяння.
Касаційний кримінальний суд із такими доводами сторони обвинувачення погодився.
Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що однією з обов`язкових умов для застосування до винної особи положень ст. 69 КК України є наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання.
Разом з тим суди зобов`язані встановити не лише їх наявність, а й обґрунтувати, яким чином такі пом`якшуючі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Зі змісту ч. 1 ст. 69 КК України слідує, що призначення покарання, нижчого від найнижчої межі може мати місце в разі встановлення судами наявності таких кількох (мінімум двох) пом`якшуючих обставин, які обов`язково істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінально-караного діяння.
У даній справі суди послалися на врахування ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, щире розкаяння засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, активне сприяння його розкриттю та співпрацю з правоохоронними органами.
Навівши такі підстави та врахувавши особу обвинуваченого, який на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, суди дійшли висновку про те, що вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Проте, приписи ст. 69 КК України про призначення винній особі більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках. Підставами для застосування цієї статті є встановлення не лише наявності кількох пом`якшуючих обставин, а й того факту, що їх наявність істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Тобто для застосування судом положень ст. 69 КК України повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте у будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.
Конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, а саме спосіб нанесення тілесних ушкоджень потерпілій, які за ступенем тяжкості є тяжкими, з використанням завідомо заготовленого знаряддя - пневматичного пістолета, кількість та локалізація пострілів (не менше чотирьох прицільних пострілів у голову та обличчя), подальші дії засудженого після пострілів у потерпілу (нанесення одного удару тупим твердим предметом в область потиличної ділянки голови), дані про особу засудженого (відомості щодо його антисоціальної поведінки, які містяться у матеріалах кримінального провадження) залишилися поза увагою апеляційного суду.
Отже наявність щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення у цьому кримінальному провадженні не призвели до істотного зниження ступеня тяжкості вчиненого діяння.
Аналізуйте судовий акт: Неодноразове притягнення до кримінальної відповідальності свідчить про небажання перевиховуватись та унеможливлює застосування ст. 69 КК України до засудженого (ВС/ККС у справі № 724/1535/19 від 30.06.2020)
Нормами статті 69 Кримінального кодексу України визначено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Таким чином основними підставами для застосування положень згаданої вище статті є дві або більше пом’якшуючі покарання обставини, які істотно зменшують ступінь тяжкості вчиненого злочину та дані про особу (позитивні характеристики, відсутність судимостей тощо).
У даній справі особа, яка раніше чотири рази притягувалась до кримінальної відповідальності за ст. 185 та ст. 289 КК України, маючи не зняті та не погашені судимості знов вчинила злочин, передбачений ч. 2 ст. 289 КК України за що і була засуджена до 5 років позбавлення волі.
Проте, апеляційний суд вирішив застосувати до засудженого норми ст. 69 КК України та призначив покарання у вигляді 2 років 6 місяців позбавлення волі.
Прокурором на таке рішення суду апеляційної інстанції було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що призначаючи покарання із застосуванням ст. 69 КК України, суд не врахував особи обвинуваченого, зокрема того, що останній повторно вчинив корисливе кримінальне правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких, має незняту та непогашену судимість, завдану потерпілому шкоду не відшкодував. Вказує на те, що судом об`єктивно не встановлено декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину в розумінні ст. 69 КК України.
Касаційний кримінальний суд із такими доводами сторони обвинувачення погодився.
Задовольняючи скаргу прокурора ККС зазначив, що апеляційний суд у своїй ухвалі вказав, що обвинувачений провину свою визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину, за місцем проживання характеризується задовільно, а також є інвалідом третьої групи, висловлює жаль з приводу вчиненого і бажає виправити ситуацію, що склалася, та нести кримінальну відповідальність за вчинене. Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що матеріальна шкода, яка завдана неправомірними діями обвинуваченого потерпілому є невеликою ,а тому такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Однак апеляційним судом в достатній мірі не врахував даних про особу засудженого, який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, відбував покарання в місцях позбавлення волі, однак це не призвело до позитивних змін в його особистості та не створило у нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки у суспільстві, він не зробив належних висновків для себе, на шлях виправлення не став і знову вчинив умисний злочин.
При цьому апеляційний суд у своєму рішенні не наведено переконливих мотивів наявності підстав для застосування положень ст. 69 КК України з урахуванням принципу справедливості покарання й відповідності його меті - виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.
Аналізуйте судовий акт: Невизнання своєї вини не може свідчити про щире каяття (ВС/ККС у справі № 149/1596/16-к від 10.06.2020)
Однією з ознак, які пом’якшують покарання є щире каяття.
Свого часу я неодноразово аналізував судові рішення, постановлені судом касаційної інстанції у яких Касаційний кримінальний суд давав своє тлумачення, що таке «щире каяття».
Як правило висновки суду зводились до того, що щирим каяттям є жаль з приводу вчиненого злочину, добровільне відшкодування шкоди тощо.
Але ж у даній постанові судом проаналізовано випадок коли винна особа у судах трьох інстанцій заперечувала свою вину у вчинення злочину, а вже потім покаялась.
Чи свідчить така поведінка про щире каяття?
У цій справі особу було засуджено за ч. 1 ст. 152 КК України до 3 років позбавлення волі, але апеляційний суд із таким покарання не погодився та призначив винній особі покарання не пов’язане із позбавленням волі, а саме звільнив засудженого від відбування покарання із випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Верховним Судом таке рішення суду апеляційної інстанції було скасовано у зв’язку із м’якістю призначеного покарання, а справу направлено на новий апеляційний розгляд під час якого апеляційним судом засудженому було призначено покарання у вигляді виправних робіт із застосуванням ст. 69 КК України.
На таке рішення прокурором та потерпілою було подано касаційні скарги з тих мотивів, що апеляційний суд не обґрунтував належним чином свого рішення про застосування ст. 69 КК України під час призначення засудженому покарання та не врахував повною мірою ступеня тяжкості вчиненого злочину і особу винуватого, безпідставно визнав пом`якшуючими обставинами щире каяття і добровільне відшкодування шкоди, завданої злочином.
Касаційний кримінальний суд такі доводи визнав слушними та касаційну скаргу задовольнив.
Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що з аналізу ч. 1 ст. 69 КК України випливає те, що рішення про призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, суд може прийняти лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, умотивувавши своє рішення, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
У даній справі засуджений під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції категорично заперечував доведеність вчинення інкримінованого йому злочину, а також у процесі подання первинної апеляційної скарги просив вирок місцевого суду скасувати, а кримінальне провадження щодо нього закрити у зв`язку з відсутністю складу злочину, а вже після скасування Верховним Судом ухвали апеляційного суду та повторного апеляційного розгляду змінив свої вимоги. З огляду на викладенерішення апеляційного суду про врахування як пом`якшуючої покарання обставини щирого каяття є сумнівним.