Чи можна уникнути пені за порушення строків валютних розрахунків, якщо борг погашено зарахуванням зустрічних вимог, а не надходженням валюти на рахунок?

Актуальність даної теми обумовлена посиленням фіскального тиску на суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) в частині дотримання граничних строків розрахунків. У практиці податкових органів панує підхід, за яким єдиною легітимною підставою для завершення валютного нагляду є фізичне надходження коштів на рахунок платника. Будь-які альтернативні способи припинення зобов’язань, зокрема зарахування зустрічних однорідних вимог, часто ігноруються контролюючими органами, що призводить до неправомірного нарахування пені.

Метою цієї статті є аналіз правозастосовної практики щодо застосування положень Закону України «Про валюту і валютні операції» № 2473-VIII у кореляції з нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ). Дослідження базується на правових висновках Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у Постанові від 26 березня 2026 року у справі № 580/2178/23, де Верховний Суд остаточно розставив акценти у питанні пріоритету матеріального права над адміністративними процедурами валютного нагляду.

Колізія між «валютним обов’язком» та «цивільною свободою»

Загальноприйнята фіскальна логіка базується на тому, що стаття 13 Закону № 2473 імперативно вимагає репатріації грошових коштів. Однак Верховний Суд у вищезгаданій справі № 580/2178/23 наголосив на принципово іншому підході, зазначивши, що «резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України».

Суд підкреслив, що право на залік є фундаментальним правом суб’єкта господарювання, вказавши: «Припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є складовою гарантованого Конституцією України права на свободу підприємницької діяльності та може бути обмежено виключно законами України».

Таким чином, залік у сфері ЗЕД не є «ухиленням» від закону, а є повноцінною формою виконання зобов’язання.

Проводячи більш докладний аналіз судового прецеденту, можна виокремити, що, у центрі спору опинилося ТОВ «Кам’яне дерево», якому податковий орган нарахував пеню за порушення строків розрахунків за експортними контрактами. Позивач наполягав, що борг нерезидента був погашений шляхом зарахування зустрічних вимог на підставі тристоронніх договорів про відступлення права вимоги.

Одним із ключових аргументів ДПС було те, що після набрання чинності Законом № 2473 старі правила зняття з контролю через залік нібито не діють. Верховний Суд це спростував, прямо процитувавши у постанові:

«Закон України «Про валюту і валютні операції» не запровадив нових концептуальних підходів до вирішення питання припинення зобовязань за зовнішньоекономічними договорами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог або відступлення права вимоги, не змінив засад свободи вибору способу розрахунків у межах законодавчо дозволених форм, а також не заперечив можливості припинення валютних зобовязань способами, передбаченими цивільним законодавством».

Ця цитата є вирішальною для бізнесу, оскільки вона підтверджує: право на залік за статтею 601 ЦКУ та статтею 203 ГКУ є чинним і для валютних операцій.

Контролюючий орган намагався довести, що вимоги за різними договорами та з різними учасниками (через переуступку) не є однорідними. Суд відхилив цей аргумент, вказавши:

«однорідність вимог визначається їхньою правовою природою та матеріальним змістом (вираженням) і не залежить від підстав, що зумовили виникнення зобовязань. Це означає, що вимоги вважаються однорідними, якщо зобовязання сторін стосовно одна до одної мають бути виконані однаково, тоді як підстави виникнення зобов`язань можуть бути різними».

Більше того, суд додав конкретики щодо валюти розрахунку:

«В даному випадку зобов`язання сторін за вищевказаними правочинами виражається у зобов`язанні сплатити грошові кошти в єдиній валюті (фунти стерлінгів), тому посилання відповідача на неоднорідність таких вимог та, як наслідок, неможливість їх взаємного зарахування, є помилковим».

Верховний Суд у справі № 580/2178/23 зайняв однозначну позицію щодо доказової бази податківців:

«податковим органом не було доведено наявність підстав для нарахування позивачу пені за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, з огляду на що податкове повідомлення-рішення ... є протиправним та підлягає скасуванню».

Суд встановив, що «припинення зобов`язання резидента України перед нерезидентом за зовнішньоекономічним контрактом шляхом зарахування зустрічних вимог за наявності належним чином оформлених документів» є достатньою обставиною для скасування пені.

Також судом було акцентовано увагу на обов’язковості процедури, передбаченої Порядком № 225. Верховний Суд вказав, що визнання недостатніми поданих документів зобов’язує контролюючий орган направити платнику «попереднє рішення щодо можливості чи неможливості своєчасного виконання платником податків свого податкового обов'язку ... з пропозицією щодо надання платником податку конкретних додаткових документів». Ігнорування цього етапу робить рішення ДПС «передчасним та невмотивованим».

Як зазначив Верховний Суд у вищезгаданій справі: «Припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є складовою гарантованого Конституцією України права на свободу підприємницької діяльності».

Проте успіх у спорі безпосередньо залежить від того, наскільки якісно платник зафіксував юридичний факт заліку у первинних документах та чи дотримався він критеріїв однорідності та зустрічності вимог.

Автори матеріалу: Андрій Духницький - партнер Crowe Mikhailenko, керівник корпоративної практики

Даниїл Зінов'єв - середній юрист практики податкових спорів Crowe Mikhailenko