Суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи має така особа посвідчення водія чи ні. (ОП ВС ККС № 702/301/20 від 04.09.2023 р.)

Фабула судового акту: Неповнолітнього було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК через те що останній, не маючи посвідчення водія і керуючи автомобілем, порушивши ПДР, здійснив наїзд на пішохода, яка внаслідок спричинених травм померла. Суд призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки (умовно), без позбавлення права керувати транспортними засобами. Апеляція підтримала такий вирок.

Водночас прокурор, не погоджуючись із вироком, подав касаційну скаргу. Сторона обвинувачення вважала що відсутність посвідчення водія не виключає можливість застосування до особи такого додаткового покарання як позбавлення права керувати транспортними засобами. І ОП ВС ККС, справа до якої перейшла з метою усунення суперечностей у практиці ВС і відступу від правових позицій - підтримала доводи прокурора.

ВС ККС виклав наступні пояснення:

• безпосередньо у ст. 55 КК не встановлено обмежень щодо призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно передбачене у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, особам, які на момент вчинення кримінального правопорушення не мали права керувати транспортними засобами. Положення зазначеної статті не містять також закріплення правових підстав призначення покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно прямо передбачено у санкціях норм Особливою частини КК.
• суб`єкт кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК, є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку (загальний) і керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право. Отже, додаткових вимог до суб`єкта, а саме наявність у нього права на керування транспортними засобами, ст. 286 КК не містить.
• у кожному випадку призначення покарання за ст. 286 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
• крім того, позбавлення права керувати транспортними засобами як обов`язкове додаткове покарання передбачено у санкціях всіх частин ст. 286-1 КК, якою передбачено кримінальну відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп`яніння.

Отже, ні норми Загальної частини КК, ні статті 286, 286-1 КК не містять жодних застережень чи умов застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, у тому числі, зумовлених відсутністю у винного посвідчення водія на право керування транспортними засобами.

Натомість правова природа додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статті 286, 286-1 КК, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.

“Незалежно від наявності чи відсутності у порушника посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту - створюється реальна небезпека для життя і здоров`я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров`ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями. При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання ДТП у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення…Підхід щодо неможливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання” - вказав ВС.

І це логічно, зважаючи на те, що особа, до якої не буде застосовано такого покарання, спокійно може здавати іспити та отримувати посвідчення водія, безперешкодно користуючись ТЗ, хоч на наступний день після вироку.

Отже, у цій справі, ВС ККС постановив висновок:

Враховуючи зазначене, виходячи із аналізу положень статей 1, 50, 55, 65, 286, 286-1 КК, особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статтей 286, 286-1 КК, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами. Натомість про відступи ВС у постанові прямо не зазначив.

Аналізуйте судовий акт: Закриття провадження у справі про адмінправопорушення з підстав закінчення строків, не є реабілітуючою обставиною - тому це не спростовує факт наявності вини особи в ДТП і не звільняє її від зобов’язання відшкодувати шкоду (ВС КЦС, справа №645/6088/18 від 26.10.2022 р.);

У випадку вчинення військовослужбовцем ДТП, навіть під час виконання своїх службових обов’язків, шкода в порядку регресу стягується в суді цивільної юрисдикції (ВС КЦС, справа №688/1852/21 від 21.12.2022 р.);

Різні умовні прив'язки до місця ДТП у протоколі та в обвинувальному акті, не змінюють самого місця вчинення злочину і не впливають на правомірність вироку (ВС ККС, справа №387/987/20від 07.12.2022 р.);

Судами не співставлено квитанції із довідкою з лікарні, не проаналізовано чи відповідають придбані товари/послуги тому лікуванню, яке проходив потерпілий внаслідок ДТП, тому ВС визнав розмір матеріальної шкоди не доведеним. (ВС ККС №607/8075/21 від 17.05.2023 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2023 року

м. Київ

Справа № 702/301/20

Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/821/579/22

Провадження № 51-944 кмо 23

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_8 ,

прокурора ОСОБА_9 ,

захисника засудженого ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_11 у режимі

відеоконференції,

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020250000000088 від 24 лютого 2020 року, щодо

ОСОБА_10 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Монастирище Черкаської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою заступника керівника Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_12 на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року щодо ОСОБА_10 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Маньківського районного суду Черкаської області від 14 вересня 2022 року ОСОБА_10 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі статей 75 104 КК ОСОБА_10 звільнено від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_10 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертизи технічного стану транспортного засобу в сумі 2 615 гривень 20 копійок, трасологічної експертизи - 653 гривні 80 копійок та судової автотехнічної експертизи - 1 307 гривень 60 копійок.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_10 визнано винуватим і засуджено за те, що він

23 лютого 2020 року приблизно о 18 годині 50 хвилин, не маючи посвідчення водія на право керування транспортним засобом, керуючи технічно справним автомобілем марки «MERCEDES-BENZ 250» державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись в населеному пункті по вул. Центральна в с. Сатанівка Монастирищенського району Черкаської області зі сторони с. Тарнава в напрямку м. Монастирище, в порушення вимог пунктів 2.3.б), 2.1.а), 10.1, 1.10 Правил дорожнього руху проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, з`їхав з проїзної частини на праве узбіччя по напрямку свого руху, яке не призначене для руху транспортних засобів, де допустив наїзд на пішохода ОСОБА_13 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_13 отримала тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили її смерть.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_10 залишено без зміни, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_14 - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_10 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Указує на те, що апеляційний суд в порушення вимог статей 370 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не навів докладних мотивів та підстав залишення без задоволення доводів апеляційної скарги прокурора про необхідність призначення ОСОБА_10 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Вважає висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для призначення ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 286 КК додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами неправильними, оскільки відсутність посвідчення водія не виключає можливість застосування до особи такого додаткового покарання та не перешкоджає його застосуванню. Зазначає, що призначення ОСОБА_10 лише основного покарання без додаткового у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, суспільну небезпечність кримінального правопорушення та спричинені наслідки, не є справедливим і достатнім для його виправлення, не відповідає меті покарання та є м`яким.

Заперечень на касаційну скаргу прокурора від учасників судового провадження не надходило.

Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду ухвалою від 05 квітня 2023 року зазначене кримінальне провадження на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК передала на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.

Таке рішення колегія суддів прийняла у зв`язку із тим, що вважала за необхідне відступити від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 січня 2019 року (справа № 708/40/18) та від 01 лютого 2022 року (справа № 130/1011/20).

У постанові колегії суддів Другої судової палати від 22 січня 2019 року (справа

№ 708/40/18) суд змінив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, виключивши рішення про призначення засудженому за ч. 3 ст. 286 КК додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. При цьому колегія суддів зазначила, що засуджена особа не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами відповідної категорії згідно зі ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» та п. 2 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, а тому суд не вправі призначити таке додаткове покарання.

У постанові колегії суддів Другої судової палати від 01 лютого 2022 року (справа

№ 130/1011/20) правильність застосування чи незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не було предметом перевірки за доводами касаційних скарг сторони захисту на суворість призначеного покарання за ч. 2 ст. 286 КК.

Обґрунтовуючи свою позицію в ухвалі від 05 квітня 2023 року, якою зазначене кримінальне провадження на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, колегія суддів посилається також на постанову колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 28 листопада 2019 року (справа

№ 127/22049/18), у якій колегія суддів погодилася з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій щодо призначеного засудженому за ч. 2 ст. 286 КК додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, хоча він не мав посвідчення водія на право керування транспортним засобом категорії «А». При цьому колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду, яка передала кримінальне провадження на розгляд об`єднаної палати,погодилася з таким застосуванням норм закону України про кримінальну відповідальність і дійшла висновку, що згідно з чинними положеннями ст. 55 КК у випадку, коли санкцією відповідної частини статті Особливої частини КК передбачено можливість призначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, має право призначити цій особі таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений отримував раніше посвідчення на право керування транспортними засобами взагалі або щодо транспортних засобів певної категорії зокрема.Зміст

ст. 55 КК, на думку колегії суддів, не містить щодо цього жодних законодавчих заборон чи обмежень.

За таких обставин, виходячи з необхідності забезпечення додержання принципу правової (юридичної) визначеності, є передбачені законом підстави для здійснення касаційного розгляду цього провадження об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури обґрунтованою та просив її задовольнити.

Захисник засудженого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_11 у судовому засіданні вважав касаційну скаргу прокурора необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора та захисника ОСОБА_11 , перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів об`єднаної палати дійшла наступних висновків.

Щодо можливості призначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли така особа на момент вчинення кримінального правопорушення не мала посвідчення на право керування транспортними засобами, об`єднана палата вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України).

У Рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка

значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину. Категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із

тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного (пп. 4.1 п. 4).

Принцип рівності всіх громадян перед законом - конституційна гарантія правового статусу особи, що поширюється, зокрема, на призначення кримінального покарання. Притягнення особи, яка вчинила злочин, до кримінальної відповідальності не лише означає рівність усіх осіб перед законом, а й передбачає встановлення в законі єдиних засад застосування такої відповідальності

(пп. 4.2 п. 4).

Завданням КК є правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням. Для здійснення цього завдання КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ст. 1 КК).

Згідно зі ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1). Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ч. 2). Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (ч. 3).

Відповідно до ч. 1 ст. 55 КК позбавлення права керувати транспортними засобами як додаткове покарання призначається на строк до десяти років.

Об`єднана палата звертає увагу на те, що безпосередньо у ст. 55 КК не встановлено обмежень щодо призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно передбачене у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, особам, які на момент вчинення кримінального правопорушення не мали права керувати транспортними засобами.

Положення зазначеної статті не містять також закріплення правових підстав призначення покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно прямо передбачено у санкціях норм Особливою частини КК.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Санкція ч. 1 ст. 286 КК передбачає покарання у виді штрафу від трьох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

Санкція ч. 2 ст. 286 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Санкція ч. 3 ст. 286 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

Суб`єкт кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК, є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку (загальний) і керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право. Отже, додаткових вимог до суб`єкта, а саме наявність у нього права на керування транспортними засобами, ст. 286 КК не містить.

При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

У кожному випадку призначення покарання за ст. 286 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Крім того, позбавлення права керувати транспортними засобами як обов`язкове додаткове покарання передбачено у санкціях всіх частин ст. 286-1 КК, якою передбачено кримінальну відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп`яніння.

Суб`єкт зазначеного кримінального правопорушення також загальний і додаткових вимог до суб`єкта, а саме наявність у нього права на керування транспортними засобами, ст. 286-1 КК також не містить.

Отже, ні норми Загальної частини КК, ні статті 286 286-1 КК не містять жодних застережень чи умов застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, у тому числі, зумовлених відсутністю у винного посвідчення водія на право керування транспортними засобами.

Відповідно до положень ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня

1993 року № 3353-XII право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства (п. 20).

Виходячи із системного аналізу зазначених норм, об`єднана палата вважає, що правова природа додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статей 286 286-1 КК, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.

Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого покарання, передбаченій ч. 2 ст. 50 КК. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети покарання щодо запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.

Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров`я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров`ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.

При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.

Каральна мета такого додаткового покарання досягається як безпосередньою забороною керувати транспортними засобами (позбавлення суб`єктивного права), так і покладенням на особу у зв`язку з цим уповноваженим органом з питань пробації певних обов`язків, а також роз`яснення особі наслідків невиконання покладених обов`язків та ухилення від відбування додаткового покарання.

Підхід щодо неможливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.

Враховуючи зазначене, виходячи із аналізу положень статей 1 50 55 65 286 286-1 КК, особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 286 286-1 КК, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, то вони є обґрунтованими.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК, а також призначене основне покарання в касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зі змісту положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.

Відповідно до вимог статей 50 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Санкція ч. 2 ст. 286 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

У кожному випадку призначення покарання за ст. 286 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, просив скасувати вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_10 та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 286 КК призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі статей 75 104 КК просив звільнити ОСОБА_10 від відбування основного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки. Указував на те, що суд першої інстанції неправильно застосував положення ч. 2 ст. 98 КК, зазначивши у вироку, що додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами до неповнолітніх не застосовується, оскільки відповідно до зазначеної норми додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути застосоване до неповнолітніх. Указував на те, що суд не позбавив можливості ОСОБА_10 реалізувати право керувати транспортними засобами надалі. Крім того, указував на те, що

ОСОБА_10 вчинив тяжкий злочин, внаслідок якого загинула людина, не маючи посвідчення водія, керував автомобілем з порушенням Правил дорожнього руху, нехтуючи не лише своєю безпекою, а й безпекою інших учасників руху.

Мотивуючи своє рішення щодо неприйнятності доводів апеляційної скарги прокурора та про відсутність підстав для призначення ОСОБА_10 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд при призначенні покарання

ОСОБА_10 в повній мірі врахував вимоги статей 65-67 КК. Указав, що суд не вправі призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не має права керувати транспортними засобами.

Проте такі висновки апеляційного суду щодо неможливості призначення

ОСОБА_10 додаткового покарання у виді позбавлення керувати транспортними засобами є неправильним застосуванням ст. 55, ч. 2 ст. 286 КК.

Крім того, суд апеляційної інстанції в повній мірі не врахував тяжкість кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК є тяжким злочином, конкретні обставини кримінального провадження, що внаслідок грубого порушення ОСОБА_10 правил безпеки дорожнього руху, який допустив керування транспортним засобом не набувши у передбаченому законом порядку відповідних знань та навиків з водіння, виїхав на узбіччя, де допустив наїзд на пішохода

ОСОБА_13 , яка отримала тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили її смерть.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що призначене засудженому

ОСОБА_10 покарання без додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання не є достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок м`якості.

Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, що у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 438 КПК є підставами для скасування такого рішення.

За таких обставин, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора - задоволенню.

При новому розгляді в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК та прийняти законне і обґрунтоване рішення, а у разі підтвердження того ж обсягу обвинувачення, за яким ОСОБА_10 визнано винуватим і засуджено, призначене йому покарання за

ч. 2 ст. 286 КК без додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами слід вважати м`яким.

Виконуючи приписи ст. 442 КПК, об`єднана палата робить висновок про те, як саме повинна застосовуватись норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд об`єднаної палати.

Висновок щодо правозастосування положень статей 55 286 286-1 КК:

Особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 286 286-1 КК, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.

Керуючись статтями 433 434 434-2 436 438 441 442 КПК, об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду

ухвалила:

Касаційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури

ОСОБА_12 задовольнити.

Ухвалу Черкаського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року щодо ОСОБА_10 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7