Факт перерахування обвинуваченим застави на рахунок ЗСУ врахували при призначенні покарання (ВС ККС № 442/2407/22 від 19.07.2023 р.)

Фабула судового акту: Особу було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього виконання певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК.

Згідно вироку засуджений в п’яній бійці умисно завдав ножем чотирьох ударів у ділянки життєво важливих органів - грудну клітку, черевну порожнину та шию, в результаті чого спричинив потерпілому тілесні ушкодження тяжкого ступеня, що є небезпечними для життя в момент їх заподіяння і дві рани на задній поверхні шиї, які належать до тілесних ушкоджень легкого ступеня, що викликали короткочасний розлад здоров`я.

Прокурор оскаржував у касаційній інстанції призначене покарання, оскільки вважав його занадто м’яким, з огляду на особу злочинця. Він вважав, що посилання суду на те, що засуджений добровільно розпорядився внесеними як застава коштами в розмірі 49 620 грн шляхом їх звернення на спеціальний рахунок для збору коштів на підтримку Збройних Сил України є хибним оскільки перерахування здійснила заставодавець.

Проте, ВС ККС, доводи прокурора у касаційній скарзі про невідповідність призначеного судами покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість визнав безпідставними. Щодо внесення коштів на ЗСУ вказав:

Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Посилання прокурора на те, що суди без достатніх підстав визнали пом`якшуючою покарання обставиною те, що засуджений добровільно розпорядився внесеними як застава коштами в розмірі 49 620 грн шляхом їх звернення на спеціальний рахунок для збору коштів на підтримку Збройних Сил України, є необґрунтованими, оскільки вказане рішення було прийнято за згодою засудженого, а застава була внесена в його інтересах.

Так, заставодавець за згодою засудженого звернулася до суду з клопотанням про перерахування вказаних коштів на підтримку Збройних Сил України. У цей час засуджений зобов`язався надалі забезпечити свою належну поведінку, чого, як вбачається, дотримався.

Крім цього, матеріалами кримінального провадження підтверджено, що засуджений відшкодував витрати, в розмірі 6 948 грн, понесені у зв`язку з перебуванням потерпілого на стаціонарному лікуванні, та судові витрати за проведення судової молекулярно-генетичної експертизи в розмірі 44 593,90 грн, що також не може не враховуватися.

Отже, у цій справі: Узявши до уваги обставини справи в їх сукупності, дані про особу винного, суд, призначаючи обвинуваченому покарання в межах санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, та звільняючи від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, застосував принцип індивідуалізації призначення покарання, визнав можливим виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства, навів достатні підстави такого рішення і визнав їх справедливими.

З огляду на викладене вище, призначене в цьому конкретному кримінальному провадженні засудженому основне покарання з випробуванням відповідає вимогам кримінального закону, є справедливим та достатнім, а тому відсутні підстави для скасування судового рішення внаслідок м`якості та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, як про це вказує прокурор у касаційній скарзі.

Аналізуйте судовий акт: Військовозобов‘язаний, який не бажав проходити військову службу, так як рахував, що він принесе значно більше користі займаючись підприємницькою і волонтерською діяльністю - отримав умовне покарання за ухилення. (Маневицький районний суд Волинської області, справа № 164/1339/22 від 26.10.2022 р.);

Суд врахував з'явлення із зізнанням та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, як пом’якшуючи обставину, та призначив чоловіку що ухилився від призову «умовне» покарання (Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області, справа № 138/211/23 від 23.02.2023 р.);

Суд затвердив угоду про визнання винуватості між прокурором і особою що ухилилась від призову - погодившись що умовний строк відповідатиме меті покарання (Чорнухинський районний суд Полтавської області, справа № 549/61/23 від 06.10.2022 р.);

Дія правового режиму воєнного стану в момент вчнення злочину не є обставиною, що обтяжує покарання за ухилення від призову (ст.336 КК), якщо цей факт не був свідомо використаний для досягнення протиправної мети. (Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області, справа № 285/5049/22 від 07.02.2023 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2023 року

м. Київ

справа № 442/2407/22

провадження № 51-2963км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, згідно зі ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2022 рокуОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням таіспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього виконання певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Цивільний позов прокурора Дрогобицької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дрогобицької міської ради, третя особа ? КНП «Дрогобицька міська лікарня № 1» ДМР, про відшкодування шкоди, завданої злочином, задоволено та стягнуто з ОСОБА_7 на користь Дрогобицької міської ради витрати, понесені у зв`язку з перебуванням

ОСОБА_9 на стаціонарному лікуванні, у розмірі 6948 грн.

Згідно з вироком, 20 березня 2022 року близько 19:00 між ОСОБА_7 , який перебував у стані алкогольного сп`яніння, та ОСОБА_9 у приміщенні кухонної кімнати квартири за місцем проживання ОСОБА_7 ( АДРЕСА_1 ), на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків стався словесний конфлікт, у ході якого в ОСОБА_7 виник умисел, спрямований на заподіяння

ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень. ОСОБА_7 , реалізовуючи свій протиправний намір, у цей же час, переслідуючи мотив, спрямований на умисне спричинення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , усвідомлюючи при цьому суспільно небезпечний характер і наслідки своїх злочинних дій та бажаючи їх настання, підвівся із-за столу, взяв із кухонної меблевої стінки ніж, підійшов до ОСОБА_9 та умисно завдав ножем чотирьох ударів у ділянки життєво важливих органів - грудну клітку, черевну порожнину та шию, в результаті чого спричинив потерпілому ОСОБА_9 тілесні ушкодження у вигляді рани на передній черевній стінці в ділянці лівого підребер`я, яка проникає в черевну порожнину, з пошкодженням печінки та внутрішньочеревною кровотечею, рани на задній поверхні грудної клітки зліва нижче лопатки з проникненням в плевральну порожнину, які згідно з висновком експерта від 22 березня 2022 року № 78 належать до тілесних ушкоджень тяжкого ступеня як такі, що є небезпечними для життя в момент їх заподіяння; дві рани на задній поверхні шиї, які належать до тілесних ушкоджень легкого ступеня, що викликали короткочасний розлад здоров`я.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 13 лютого 2023 року вирок місцевого суду залишив без зміни.

Вимоги та доводи, викладені в касаційній скарзі

У касаційній скарзі з доповненнями прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що суд, призначаючи засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК, безпідставно не врахував того, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин і не взяв до уваги конкретних обставин умисного заподіяння чотирьох ударів ножем у ділянку життєво важливих органів. Наголошує, що ОСОБА_7 не вперше посягає на здоров`я людей, будучи в стані алкогольного сп`яніння, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку засудженого та схильність до вчинення насильницьких злочинів проти життя і здоров`я. Стверджує, що мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив під час постановлення оскаржуваної ухвали, є безпідставними, адже в матеріалах справи немає належних та допустимих доказів протиправної поведінки потерпілого. Крім того, вважає хибним посилання суду на те, що засуджений ОСОБА_7 добровільно розпорядився внесеними як застава коштами в розмірі 49 620 грн шляхом їх звернення на спеціальний рахунок для збору коштів на підтримку Збройних Сил України, адже з листа Державної установи «Львівська установа виконання покарань № 19» від 20 травня 2022 року відомо про внесення застави ОСОБА_10 за засудженого ОСОБА_7 , тому заставодавець

ОСОБА_10 є єдиною особою, яка на власний розсуд, самостійно, незалежно від волі засудженого ОСОБА_7 мала право розпоряджатися належним їй предметом застави. Вважає висновки апеляційного суду про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням такими, що суперечать принципу справедливості покарання, а призначене покарання - недомірним вчиненому кримінальному правопорушенню.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні підтримав скаргу, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Захисник та засуджений просили касаційну скаргу сторони обвинувачення залишити без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, засудженого та захисника, перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.

Відповідно до положень ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості та кваліфікація дій засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Доводи прокурора у касаційній скарзі про невідповідність призначеного судами покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість колегія суддів уважає безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до статей 50 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Отже, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості засудженого.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з`ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення в санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд у ході призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.

Під особою обвинуваченого в контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання із застосуванням приписів ст. 75 КК та пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Пропорційність дискреційних повноважень суду забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі.

Підставами для судового розсуду в ході призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66 67 КК), визначення «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК, тощо; індивідуалізація покарання ? конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта (постанова об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 квітня 2022 року (провадження

№ 51-536кмо20).

За змістом ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

На несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання й видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватися під час призначенні покарання.

Суди попередніх інстанцій врахували ступінь тяжкості та конкретні обставини кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_7 , яке є тяжким, наявність обставини, що обтяжує покарання, а саме вчинення засудженим кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, та наявність обставин, які пом`якшують покарання, зокрема щире каяття засудженого, добровільне відшкодування шкоди потерпілому. Також суд апеляційної інстанції зважив на дані про особу винного, який на підставі ст. 89 КК раніше не судимий, не перебуває на обліку у психіатра та нарколога, позитивно характеризується, відсутність претензій з боку потерпілого.

На думку колегії суддів, є слушними посилання прокурора на те, що апеляційний суд не приділив достатньої уваги його доводам стосовно відсутності перед злочином протиправної поведінки потерпілого. Однак колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд погодився в цій частині з висновками місцевого суду, який детально аргументував свою позицію та, дотримуючись положень ст. 17 КПК, яка передбачає, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи, обґрунтував свій висновок, що поведінка потерпілого могла сприяти вчиненню злочину, з огляду на непослідовність показань потерпілого і наявність тілесних ушкоджень у засудженого від дії леза ножа.Крім того, визнання будь-яких інших обставин такими, що пом`якшують покарання, належить до дискреційних повноважень суду.

Також Суд звертає увагу на те, що думка потерпілого щодо міри та розміру покарання засудженому має враховуватися під час призначення покарання, водночас не є вирішальною для суду.

Посилання прокурора на те, що суди без достатніх підстав визнали пом`якшуючою покарання обставиною те, що засуджений ОСОБА_7 добровільно розпорядився внесеними як застава коштами в розмірі 49 620 грн шляхом їх звернення на спеціальний рахунок для збору коштів на підтримку Збройних Сил України, є необґрунтованими, оскільки вказане рішення було прийнято за згодою засудженого, а застава була внесена в його інтересах.

Так, заставодавець ОСОБА_10 за згодою засудженого звернулася до суду з клопотанням про перерахування вказаних коштів на підтримку Збройних Сил України. У цей час ОСОБА_7 зобов`язався надалі забезпечити свою належну поведінку, чого, як вбачається, дотримався.

Крім цього, матеріалами кримінального провадження підтверджено, що засуджений відшкодував витрати, в розмірі 6 948 грн, понесені у зв`язку з перебуванням ОСОБА_9 на стаціонарному лікуванні, та судові витрати за проведення судової молекулярно-генетичної експертизи в розмірі 44 593,90 грн, що також не може не враховуватися.

Узявши до уваги обставини справи в їх сукупності, дані про особу винного, суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання в межах санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, та звільняючи від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, застосував принцип індивідуалізації призначення покарання, визнав можливим виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства, навів достатні підстави такого рішення і визнав їх справедливими.

З огляду на викладене вище, призначене в цьому конкретному кримінальному провадженні засудженому основне покарання з випробуванням відповідає вимогам кримінального закону, є справедливим та достатнім, а тому відсутні підстави для скасування судового рішення внаслідок м`якості та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, як про це вказує прокурор у касаційній скарзі.

Інші доводи прокурора, що стосуються переоцінки фактичних обставин та достовірності доказів, Суд не бере до уваги, оскільки вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам зазначеної норми КПК, та погоджується з наведеними у ній висновками про законність і обґрунтованість вироку суду першої інстанції.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м`якості та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би вели до безумовного скасування судового рішення, суд касаційної інстанції не вбачає.

Керуючись статтями 376 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року щодо

ОСОБА_7 залишити без зміни, акасаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 ? без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3