Стаття 185. Крадіжка

Аналізуйте судовий акт: Крадіжка в супермаркеті: судами визнано, що матеріали справи не містить доказів наявності в обвинуваченого прямого умислу на таємне заволодіння чужим майном (ККС/ВС у справі № 752/7047/18 від 09.04.2020)

Загалом, кримінальне провадження побудоване на презумпції невинуватості, проте на практиці кількість виправдувальних вироків в Україні значно менша, ніж обвинувальних. Саме тому хочеться окремо виокремити правові позиції ВС, де визнано особу невинною у вчиненні злочину.

У цій справі особу визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України (закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка) та виправдано.

Справа стосувалася крадіжки в магазині, що є досить поширеною категорією справ.

Вироком районного суду, з чим погодився й апеляційний суд обвинуваченого було виправдано.

ВС також погодився з позиціями судів нижчих інстанцій та зазначив, що матеріали справи не містить доказів, які би підтверджували наявність в обвинуваченого прямого умислу на вчинення цього злочину.

Згідно матеріалів справи, обвинувачений чоловік прогулювався просторами будівельного магазину, взяв декілька розеток, та, оскільки в нього не вистачало грошей, проте він мав валюту, направився до пункту обміну валют, який був у цьому магазині.

При цьому, як пояснював, він вважав, що продовжує перебувати у магазині. На зауваження охорони про намір здійснити крадіжку чоловік відповів, що, власне, збирається придбати товар.

В основу обвинувачення органи досудового розслідування, серед іншого, поклали показання свідків, представника потерпілого, дані, що містяться протоколі огляду з долученим до нього диском, на якому міститься відеозапис із відеокамер магазину, а також дані, що містяться на диску, додатково долученому стороною обвинувачення.

Колегія суддів касаційного суду погодилася з висновками місцевого суду про те, що матеріали провадження не містять достатніх доказів для доведення факту вчинення злочину, також було вказано на чисельні процесуальні порушення в ході проведення досудового розслідування.

Так, у матеріалах кримінального провадження був відсутній протокол затримання, складений відповідно до вимог ст. 208 КПК України, яка передбачає порядок затримання уповноваженою службовою особою.

Товар, замах на викрадення якого ставиться у провину, не був описаний та вилучений у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки працівники поліції лише констатували факт виявлення та вилучення електротоварів, які лежали на столі в кімнаті охорони. При цьому працівники поліції не встановлювали того факту, що саме вказаний товар було виявлено в обвинуваченого.

Крім того, обвинувачений фактично був затриманий працівниками охорони магазину, проте останні не повідомили про таке затримання органам поліції, що є порушенням його конституційних прав.

Також з огляду на вимоги ст. 86 КПК України протокол прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення було визнано недопустимим доказом, оскільки у вказаному протоколі відсутній підпис представника потерпілого про попередження його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину.

За таких обставин ВС дійшов висновку, що сторона обвинувачення не довела того факту, що обвинувачений мав прямий умисел на вчинення інкримінованого йому злочину та факту викрадення ним чужого майна.

Аналізуйте судовий акт:  Дії, розпочаті як крадіжка виявлені іншими особами, але продовжені з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж (ВС/ККС у справі № 569/19032/17 від 10.09.2020)

Стала судова практика, висловлена, зокрема, у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» досить чітко визначає критерії відмежування складів злочинів, передбачених ст. 185 КК України (крадіжка) та ст. 186 КК України (грабіж).

Так у відповідності до п. 3 згаданої Постанови грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення. Розрізняючи крадіжку і грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій. При цьому дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж. У даній справі особу було засуджено за те, що вона шляхом розбиття скла дверцят автомобіля, викрав із заднього сидіння сумку потерпілого з майном. Будучи поміченим потерпілим та свідком, розуміючи, що його дії, розпочаті як крадіжка, виявлені іншими особами, продовжив їх з метою заволодіння майном та зник з місця вчинення злочину з викраденим. Апеляційний суд із такою кваліфікацією дій засудженого погодився.

Стороною захисту на вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що висновки суду про те, що засуджений знав, що його дії були виявлені іншими особами, не ґрунтуються на матеріалах справи; засуджений вважав, що вчиняє саме крадіжку, а тому кваліфікація його дій є невірною.

Натомість Касаційний кримінальний суд із такими доводами адвоката не погодився та вказані судові рішення залишив без зміни.

Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що відповідно до матеріалів справи потерпілий та свідок почули звук розбитого скла та сигналізацію автомобіля, після чого вибігли на вулицю, побачили особу грузинської національності із сумкою, яка до того була в автомобілі. На їхні вигуки ця особа призупинилася, повернулася в їхній бік, однак продовжила тікати й зникла з місця події. Свої показання потерпілий та свідок підтвердили під час слідчого експерименту, де показали розташування автомобіля та відстань між ними і обвинуваченим після того, як вони вибігли на звук сигналізації.

Виходячи із таких даний засуджений чув крики потерпілого та розумів (не міг не розуміти), що його злочинні дії помітили інші особи, але ж продовжив свої дії.

Водночас під час вчинення протиправних дій у автомобілі, з якого було вчинено грабіж, спрацювала сигналізація, головним завданням якої є відлякати злодія і попередити власника про спробу відкриття або викрадення авто. Виконавцями охоронних функцій автосигналізації є сирена і габаритні вогні. Саме вони володіють найсильнішим ефектом відлякування, до того ж сирена привертає увагу осіб, які перебувають поруч із авто, та сповіщає їх про можливий доступ до нього сторонніх осіб.

Тобто, засуджений усвідомлював, що наявність автосигналізації, яка спрацює внаслідок пошкодження вікна автомобіля, у світлу пору дня в людному місці обов`язково приверне увагу оточуючих до його протиправних дій. Враховуючи наведені факти, не можна стверджувати про те, що винна особа не усвідомлювала, що його дії були помічені іншими особами. Крім того, він після спрацювання сигналізації та криків потерпілого обернувся , однак продовжив свої дії та зник з місця події.

Аналізуйте судовий акт: Крадіжка кабелів з колодязя кабельної каналізації має кваліфікуватись як «крадіжка поєднана з проникненням» (ВС/ККС у справі № 175/3057/17 від 02.06.2020)

У даній справі троє осіб викрали телефонний кабель з кабельної каналізації, потрапивши туди через спеціальний колодязь. Їх дії органом досудового розслідування було кваліфіковано за ч. 3 ст. 185 КК України, як крадіжку, поєднану із проникнення до іншого сховища.

З такою кваліфікацією погодились як районний так і апеляційний суди.

Проте, адвокатом на такі рішення було подано касаційну скаргу щодо невірної кваліфікації дії засуджених. При цьому в обґрунтування своєї позиції захисник послався на те, що у діях засуджених відсутня кваліфікуюча ознака «проникнення до сховища», оскільки будь-яких доказів, що каналізаційний колодязь охоронявся і що був відсутній вільний доступ до кабелю, встановлено не було.

Скаргу на розгляд було передано судової палати Касаційного кримінального суду з тих підстав, що 6 березня 2019 року у справі № 641/2100/17 колегією суддів Другої судової палати ухвалено постанову, відповідно до якої суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду, за яким такий колодязь не містить ознак сховища в розумінні ч. 3 ст. 185 КК України, і погодилась з апеляційним судом, що крадіжка з колодязя кабельної каналізації електрозв`язку не є крадіжкою, поєднаною з проникненням у сховище, оскільки цей колодязь несе інше функціональне значення.

Однак, у даному випадку ККС відступив від своєї ж позиції.

Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що диспозиція ч. 3 ст. 185 КК України визначає, що кримінальна відповідальність передбачена за крадіжку, поєднану з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або, що завдала значної шкоди потерпілому.

При цьому, кримінальним законом поняття «інше приміщення», однак його тлумачення дається в усталеній судовій практиці та в доктрині кримінального права.

Так, «іншим приміщенням» є різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей або матеріальних цінностей (виробниче або службове приміщення підприємства, установи чи організації, гараж, інша будівля господарського призначення, відокремлена від житлових будівель, тощо).

Одночасно під «сховищем» слід розуміти певне місце чи територію, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо), а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, подібні сховища тощо.

Згідно положень ст. 1 Закону України «Про телекомунікації», кабельна каналізація електрозв`язку - є спорудою, яка, в свою чергу, містить ознаки «іншого приміщення», оскільки призначена для прокладання, монтажу та експлуатаційного обслуговування кабелів телекомунікацій.

При цьому колодязем кабельної каналізації електрозв`язку є підземна камерна споруда для прокладки, монтажу кабелів зв`язку, яка забезпечує доступ до цих каналів і кабелів для їх обслуговування, та зверху має закриватися люком, бетонною кришкою або іншим предметом, що перешкоджають вільному доступу до нього.

Отже співставлення наведених вище визначень понять «інше приміщення» (в розумінні ч. 3 ст. 185 КК України) та «колодязь ККЗ» дає підстави дійти висновку, що крадіжка, поєднана з проникненням до колодязя ККЗ, має кваліфікуватися за ч. 3 ст. 185 КК України як крадіжка, поєднана з проникненням до «іншого приміщення».

Аналізуйте судовий акт: Крадіжка з автомобіля повинна кваліфікуватись як крадіжка із проникненням, оскільки автомобіль підпадає під ознаки «сховище» (ВС/ККС № 653/3/18 від 17.03.2020)

 До уваги пропонується цікаве судове рішення у якому Касаційний кримінальний суд висловив свою позицію щодо належності автомобіля до поняття «сховище» в частині кваліфікації дій винної особи саме із застосування кваліфікуючої ознаки «проникнення у сховище».

У даній справі особу засуджено за кілька епізодів крадіжок та грабіж.

При цьому один з епізодів крадіжки було вчинено за таких обставин: засуджений перебуваючи на автомобільній стоянці, шляхом зчитування сигналізації, проник до автомобіля звідки таємно викрав майно, що належить потерпілому.

Орган досудового розслідування кваліфікував такі дії за ч. 3 ст. 185 КК України та із такою кваліфікацією погодився і районний суд.

Прокурором на таке рішення було подано апеляційну скаргу у якій поставлено питання невірної кваліфікації дій винної особи та перекваліфікації на ч. 2 ст. 185 КК України, оскільки на думку сторони обвинувачення автомобіль не є сховищем у розумінні ч. 3 ст. 185 КК України.

Натомість апеляційний суд із такими доводами не погодився та вирок залишив в силі, що і стало підставою для звернення прокуратури області із касаційною скаргою до Касаційного кримінального суду.

В свою чергу ККС визнав доводи прокурора такими, що не є обґрунтованими та вмотивував своє рішення наступним.

Відповідно до усталених у доктрині кримінального права підходів сховище - це завжди певне місце або територія, які використовуються для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей та мають будь-які засоби охорони від доступу сторонніх осіб (наприклад, огорожа, наявність охоронця, сигналізація), що унеможливлюють (суттєво ускладнюють) вільне та безперешкодне потрапляння на них сторонніх осіб.

Тобто до сховища (незалежно від ознаки стаціонарності) мають бути віднесені місця чи ділянки, які використовуються для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, та мають властиві для цього конструктивні ознаки, які забезпечують охорону від доступу до них сторонніх осіб.

Одночасно згідно п. 1.10 Правил дорожнього руху легковий автомобіль – автомобіль з кількістю місць для сидіння не більше дев`яти, з місцем водія включно, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів та їх багажу із забезпеченням необхідного комфорту та безпеки).

При цьому салони та багажні відділення автомобілів, зокрема і легкових, дозволять використовувати їх з урахуванням особливостей конструкції, як для перевезення пасажирів та їх багажу, так і для постійного чи тимчасового зберігання майна володільця транспортного засобу.

Отже наявність засобів охорони транспортного засобу, у тому числі і технічних, що обмежують вільний доступ сторонніх осіб до майна, що знаходиться в салоні або багажному відділенні автомобіля, свідчить про наявність ознак сховища, яке є володінням особи.

Таким чином незаконне потрапляння сторонніх осіб до салону та багажного відділення автомобіля шляхом подолання різним способом засобів охорони від вільного доступу, у тому числі технічних, здійснене з метою викрадення майна, що там зберігається, складає ознаку незаконного проникнення до володіння особи - сховища.

Аналізуйте судовий акт:  Крадіжка та знахідка… У чому різниця? (ВС/ККС № 761/31918/14-к від 18.07.2019)

 Цікаве судові рішення, яке стану у нагоді колегам, які спеціалізуються у галузі кримінального права та у якому Касаційним кримінальним судом висловлено свою позицію щодо відмежування тайного викрадення майна (крадіжки) від заволодіння майном, яке було загублено його володільцем (знахідки).

У даній справі органом досудового розслідування особі інкриміновано те, що вона перебуваючи в приміщенні піцерії із стійки, призначеної для зарядки телефонів відвідувачів, таємно викрав мобільний телефон та після цього вийшов із приміщення закладу громадського харчування через запасний вихід, однак із викраденим був затриманий працівниками міліції, тобто вчини злочин, передбачений ч. 2 ст. 185 КК України.

Судом першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд обвинуваченого виправдано.

Приймаючи таке рішення суди послались на те, що одним із основних доказів сторони обвинувачення є протокол огляду місця події при складанні, якого органом досудового розслідування було істотно порушено права обвинуваченого, якому не були роз`яснені його права та обов`язки. Водночас, незважаючи на те, що обвинувачений є іноземцем, останнього перекладачем не було забезпечено, хоча він потребував його послуг, оскільки українською мовою не володів.

Окрім цього на думку судів попередніх інстанцій версія обвинуваченого про те, що він не вчиняв крадіжки мобільного телефону, а знайшов його, стороною обвинувачення не спростована.

На вказані рішення прокурором подано касаційну скаргу.

Касаційний кримінальний суд став на бік сторони обвинувачення, ухвалу апеляційного суду скасував, а справу направив на новий апеляційний розгляд.

Обґрунтовуючи свою постанову ККС послався на те, що апеляційним судом безпідставно не враховано показанням виправданого, який у судах першої та апеляційної інстанції хоча і заперечував, що він викрав мобільний телефон потерпілого, проте визнавав, що він заволодів цим телефоном, знайшовши його в приміщенні піцерії.

Апеляційний суд такі показання належно не оцінив з урахуванням того, що заволодіння майном, яке фактично не вийшло з володіння власника, а опинилося з будь-яких причин у неналежному, але відомому йому місці (залишене чи забуте), особою, яка знала кому належить це майно, мала підстави вважати де знаходиться власник речі і усвідомлювала, що він може за нею повернутися, слід розцінювати не як привласнення знахідки, а як крадіжку чужого майна.

Якщо привласнення майна відбувається в адміністративних приміщеннях, пунктах здійснення розрахунково-касових операцій та інших громадських місцях з обмеженим простором, в таких випадках слід констатувати презумпцію «забутості» речі її власником: у подібних випадках особа, яка привласнює річ, має розуміти, що зовнішні умови, обстановка, розташування речі свідчать про те, що вона фактично не вийшла з володіння власника, а лише залишена чи забута ним.

На відміну від крадіжки, привласнене майно може вважатися знахідкою лише за умов, що:

1) воно вибуло з володіння власника;

2) місцезнаходження цього майна власнику не відомо;

3) між втратою майна та його знахідкою пройшов тривалий час, який давав власнику підстави вважати майно остаточно втраченим;

4) особа, яка знайшла майно, не була очевидцем події втрати і сама не чинила будь-яких активних дій, спрямованих на вилучення майна з володіння власника; 5) відсутня можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна.

Аналізуйте судовий акт: Неможливо уявити! Суддя - злодюжка Циганков намагався вкрасти кальсони з магазину одягу на суму 799,00 грн. і був затриманий вже за касою охоронцями (Ухвала Жовтневого райсуду м. Дніпра у справі № 201/7269/17 від 23 травня 2017р.)

В новітній історії  України ще не було випадку, щоб суддю зловили на дрібній крадіжці у магазині одягу і довели справу до суду. Так, суддю Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Циганкова Віталія Олександровича підозрюють у вчиненні злочину, передбаченого  ч. 2 ст. 185 КК України – «крадіжка». Охоронці затримали цього «суддю» після того як він зірвав з кальсонів радіочастотний датчик електрону кліпсу, сховав їх під одежу та виніс за касу не оплативши, а сплативши тільки вартість окулярів  для плавання. ПАНОПТИКУМ якійсь!!!  

Вирок: Через пару місяців після крадіжки часів охоронець впізнав на вулиці крадія та затримав його – позбавлення волі по максимуму та конфіскація – ст. 185 КК України (Печерський районний суд м. Києва від 6 лютого 2017р. у справі № 757/41071/15-к)

Коли трапляються такі випадки прояву громадянської свідомості починаєш знову вірити у людей незважаючи на усю байдужість нашого матеріалістичного та корумпованого  суспільства. Охоронець магазину часів  із зарплатнею мабуть трохи більшу за мінімальну побачивши через декілька місяців крадія часів на вулиці затримав його  та передав поліції. І навіть не задався питання «нашо воно мені і що мені за це буде…». Гарний вчинок – молодець хлопець!  

З іншого боку крадія часів було засуджено найгуманнішим Печерським судом за частиною 5, статті 185 КК України – «крадіжка» до восьми років позбавлення волі із конфіскацією майна. І тут ми бачимо наскільки недосконалий в нас ще кримінальний закон: за часи особа отримує максимальний термін -  8 років, а за умисне вбивство може отримати 7 років! При цьому після того як такий засуджений вийде на волю, хіба не повернеться він до крадіжок, адже його майно конфісковано… 

Комментар сайту «Первая инстанция»: Грузин, укравший в центре Киева часы Franck Muller, стоимостью болем 600 тысяч гривен, получил впечатляющий срок – 8 лет тюрьмы.

Такой приговор вынес Печерский суд Киева 6 февраля 2017 года.

Как следует из судебных материалов, само преступление было совершено летом 2015 года. Гражданин Грузии зашел в столичный магазин Noblesse на улице Городецкого, и «заболтав» продавца-консультанта, незаметно положил в карман женские часы Franck Muller 952 QZD Relief, стоимостью 619 тыс. гривен. Кража оказалась успешной и вор решился вновь испытать удачу.

Через два месяца он таким же способом унеси з ювелирного магазина в торгово-развлекательном центре «Гулливер» браслет стоимостью около 30 тыс гривен.

Попался преступник достаточно странным образом – в сентябре 2015 года он проходил мимо уже знакомого ему магазина Noblesse, в котором он прежде украл часы. Вора через стекло витрины узнал охранник бутика и, выскочив на улицу, задержал его.

Как выяснилось в ходе следствия, грузин перед приездом в Украину отличился подобным образом в Беларуси, а в Грузии его судили 8 раз на протяжении 2000-х.