Крадіжка в супермаркеті: судами визнано, що матеріали справи не містить доказів наявності в обвинуваченого прямого умислу на таємне заволодіння чужим майном (ККС/ВС у справі № 752/7047/18 від 09.04.2020)

Фабула судового акту: Загалом, кримінальне провадження побудоване на презумпції невинуватості, проте на практиці кількість виправдувальних вироків в Україні значно менша, ніж обвинувальних. Саме тому хочеться окремо виокремити правові позиції ВС, де визнано особу невинною у вчиненні злочину.

У цій справі особу визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України (закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка) та виправдано.

Справа стосувалася крадіжки в магазині, що є досить поширеною категорією справ.

Вироком районного суду, з чим погодився й апеляційний суд обвинуваченого було виправдано.

ВС також погодився з позиціями судів нижчих інстанцій та зазначив, що матеріали справи не містить доказів, які би підтверджували наявність в обвинуваченого прямого умислу на вчинення цього злочину.

Згідно матеріалів справи, обвинувачений чоловік прогулювався просторами будівельного магазину, взяв декілька розеток, та, оскільки в нього не вистачало грошей, проте він мав валюту, направився до пункту обміну валют, який був у цьому магазині.

При цьому, як пояснював, він вважав, що продовжує перебувати у магазині. На зауваження охорони про намір здійснити крадіжку чоловік відповів, що, власне, збирається придбати товар.

В основу обвинувачення органи досудового розслідування, серед іншого, поклали показання свідків, представника потерпілого, дані, що містяться протоколі огляду з долученим до нього диском, на якому міститься відеозапис із відеокамер магазину, а також дані, що містяться на диску, додатково долученому стороною обвинувачення.

Колегія суддів касаційного суду погодилася з висновками місцевого суду про те, що матеріали провадження не містять достатніх доказів для доведення факту вчинення злочину, також було вказано на чисельні процесуальні порушення в ході проведення досудового розслідування.

Так, у матеріалах кримінального провадження був відсутній протокол затримання, складений відповідно до вимог ст. 208 КПК України, яка передбачає порядок затримання уповноваженою службовою особою.

Товар, замах на викрадення якого ставиться у провину, не був описаний та вилучений у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки працівники поліції лише констатували факт виявлення та вилучення електротоварів, які лежали на столі в кімнаті охорони. При цьому працівники поліції не встановлювали того факту, що саме вказаний товар було виявлено в обвинуваченого.

Крім того, обвинувачений фактично був затриманий працівниками охорони магазину, проте останні не повідомили про таке затримання органам поліції, що є порушенням його конституційних прав.

Також з огляду на вимоги ст. 86 КПК України протокол прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення було визнано недопустимим доказом, оскільки у вказаному протоколі відсутній підпис представника потерпілого про попередження його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину.

За таких обставин ВС дійшов висновку, що сторона обвинувачення не довела того факту, що обвинувачений мав прямий умисел на вчинення інкримінованого йому злочину та факту викрадення ним чужого майна.

Аналізуйте судовий акт: Законодавством не передбачено вимог або ж обов’язковості обґрунтування слідчим необхідності проведення впізнання за фотознімками, а не безпосередньо самої особи (ВС/ККС у справі № 742/2200/19 від 26.11.2020

ВС/ККС: Укладення договору може бути частиною реалізації умислу особи на вчинення шахрайства та не виключає його наявності (ВС/ККС у справі № 127/11849/15-к від 03.03.2021)

Законодавство не містить вимог щодо розміру колективу, який має право взяти свого працівника на поруки та часу, який ця особа має бути працевлаштована (ВС/ККС у справі № 158/2745/19 від 22.12.2020)

Постанова

Іменем України

09 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 752/7047/18

провадження № 51-6519км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Слинька С. С.,

суддів Білик Н. В., Марчука О. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Гапон С. А.,

прокурора Пантєлєєвої А. С.,

виправданого ОСОБА_1 ,

захисника Вотінцева Є. Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100010001784, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Прип`яті Київської області, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 185 КК України,

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України, та виправдано.

Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_1 у тому, що він 27 лютого 2018 року близько 18:45 перебуваючи в приміщенні магазину « Леруа Мерлен Україна» на вул. Саперно-Слобідській, 26 у м. Києві, реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на таємне викрадення чужого майна, незаконно заволодів електротоварами, що належали указаному магазину загальною вартістю 1141,33 грн, проте не зміг довести свій злочин до кінця з причини, що не залежала від його волі, оскільки при виході з магазину його затримали працівники охорони.

Такі дії ОСОБА_1 орган досудового розслідування кваліфікував як злочин, передбачений ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України, а саме закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка).

У результаті розгляду кримінального провадження місцевий суд з урахуванням сукупності досліджених у судовому засіданні доказів дійшов висновку, що сторона обвинувачення не довела, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України, а тому виправдав останнього.

Не погоджуючись із виправдувальним вироком, прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, оскаржив його до апеляційного суду.

Київський апеляційний суд ухвалою від 28 жовтня 2019 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор указує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили вимоги статей 85 86 94 370 КПК України, виправдавши ОСОБА_1 , оскільки його винуватість у інкримінованому йому злочині доведено обсягом доказів, які, за твердженням сторони обвинувачення, є належними та допустимими. Також прокурор указує на те, що суд першої інстанції всупереч п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України не зазначив підстав, передбачених ч. 1 ст. 373 цього Кодексу, для виправдання ОСОБА_1 . При цьому апеляційний суд, як вважає прокурор, формально зазначивши у своєму рішенні доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, всупереч вимогам ч. 2 ст. 419 КПК України належним чином їх не перевірив і не навів належних мотивів на їх спростування. Крім того, на думку прокурора, апеляційний суд, переглядаючи провадження, необґрунтовано визнав ряд доказів недопустимими.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора виправданий ОСОБА_1 та його захисники Вотінцев Є. Г., посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просять залишити постановлені у кримінальному провадженні судові рішення без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Прокурор, висловивши свої доводи, просила касаційну скаргу задовольнити частково, постановлену у кримінальному провадженні ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Захисник Вотінцев Є. Г., а також виправданий ОСОБА_1 , посилаючись на безпідставність доводів прокурора, кожен окремо просили касаційну скаргу останнього залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Тобто при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення злочину, встановлених судом.

Частинами 1, 2 ст. 2 КК України передбачено, що підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вини не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

За ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.

Згідно з положеннями ч. 4 вказаної статті усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на користь такої особи.

При цьому, як передбачає ч. 6 ст. 22 цього Кодексу, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

У Рішенні від 6 грудня 1998 року «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб під час виконання своїх обов`язків, судді не розпочинали розгляду справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться у вину; обов`язок доказування покладено на сторону обвинувачення.

Отже, суд може постановити обвинувальний вирок лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.

Згідно з ч. 1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках - на потерпілого. Тобто тягар доведення винуватості обвинуваченого покладено на сторону обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України суд ухвалює виправдувальний вирок у разі, якщо не доведено, що: було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 цього Кодексу мотивувальна частина виправдувального вироку має містити підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, виходячи з яких, суд відкидає докази обвинувачення.

За ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

У встановленому законом порядку місцевий суд дослідив зібрані під час досудового розслідування та надані стороною обвинувачення докази, на підставі яких ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення, навів їх детальний аналіз і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.

Так, виправдовуючи ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України, місцевий суд зазначив, що сторона обвинувачення не довела того факту, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується, а тому виправдав останнього за вказаною нормою кримінального закону на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Вивчивши матеріали провадження та проаналізувавши зібрані у справі докази, колегія суддів погоджується з висновком районного суду.

Частиною 1 ст. 185 КК України передбачено відповідальність за таємне викрадення чужого майна (крадіжка).

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 185 КК України суб`єктивна сторона злочину, передбаченого цими нормами кримінального закону, характеризується наявністю прямого умислу у винної особи, тобто суб`єкт має чітко усвідомлювати й достовірно знати, що його дії направлено на таємне заволодіння для нього чужим майном з метою обернення його на свою користь або на користь іншої особи.

Разом із цим, обов`язковими елементами цього складу злочину, крім іншого, є об`єкт злочину - чуже майно, вартість якого повинна перевищувати 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

При цьому, як було встановлено в ході судового розгляду провадження, воно не містить доказів, які би підтверджували наявність у ОСОБА_1 прямого умислу на таємне заволодіння чужим майном, вартість якого перевищувала б 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Місцевий суд установив, що у ході судового розгляду ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав та пояснив, що, він перебуваючи в магазині «Леруа Мерлен Україна», зайшов у відділ електротоварів та взяв 12 розеток по 14 грн, поклав їх у пакет і попрямував до відділу кухонь та сантехніки. У зв`язку з тим, що пакет розірвався і одна розетка випала, він склав цей пакет із товаром у свою сумку. Оскільки в нього не вистачало грошей, проте він мав валюту, направився до пункту обміну валют, який був у цьому магазині. До вказаного пункту він вийшов не через каси, а через великий простір біля кас, над яким немає жодних вказівок про те, що виходити з товаром заборонено. Вважав, що продовжує перебувати у магазині. Оскільки пункт обміну валют був зачинений, він вирішив придбати розеток на ту суму, яку мав, а саме на 100 грн. Коли вийшов із цього пункту, до нього підійшла охорона та запитала, чи має він не оплачений товар. Він повідомив їм, що має намір придбати цей товар, але його запросили в кімнату охорони. Там на пропозицію охорони він дістав із сумки пакет з розетками та поклав їх на стіл. Жінка-охоронець взяла цей пакет та пішла з ним у торгівельний зал, на що він заперечив, хотів пройти з нею, але йому перегородили дорогу. Приблизно через 5-10 хвилин жінка повернулась, принесла пакет з розетками та квитанцію, повідомивши, що розеток 20 шт. на суму 1100 грн, він категорично заперечив цей факт. Указував на те, що не мав жодного умислу на викрадення розеток із магазину, крім того, зазначав, що товар підмінили.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в основу обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні умисних дій на вчинення закінченого замаху на таємне викрадення чужого майна органи досудового розслідування поклали показання свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , представника потерпілого Петрова О. К., дані, що містяться у протоколі огляду місця події від 27 лютого 2018 року, у протоколі огляду від 20 березня 2018 року з долученим до нього диском, на якому міститься відеозапис із відеокамер магазину, а також дані, що містяться на диску, додатково долученому стороною обвинувачення, та інші докази.

Разом із цим, місцевий суд відповідно до положень статей 7 23 КПК України, дослідивши вказані докази, дійшов висновку, що вони не спростовують версії ОСОБА_1 про відсутність заборони виходу з неоплаченим товаром в місці, де він вийшов, з торгівельної зали, про його бажання обміняти валюту в обмінному пункті, в бік якого він направлявся, з метою подальшої оплати товару, а також його версії щодо підміни товару.

Також місцевий суд, аналізуючи показання представника потерпілого та свідків, заявлених як стороною обвинувачення, так і стороною захисту, дійшов висновку, що показання ОСОБА_1 з моменту його зупинки працівниками охорони магазину і до сьогодні є однаковими та послідовними, підстав не довіряти їм у суду не було.

Крім того, місцевий суд обґрунтовано визнав сумнівними показання свідка ОСОБА_2 про те, що після того, як вона винесла із кімнати охорони товар, який добровільно видав ОСОБА_1 , вона його не підміняла, а також про те, що пакет, в якому лежав товар, не був пошкоджений, оскільки їх не підтверджено жодними наявними у провадженні доказами.

При цьому місцевий суд урахував, що в матеріалах провадження містяться чеки з магазину «Леруа Мерлен Україна» на вул. Саперно-Слобідській, 26 у м. Києві (а. с. 127, т. 1), які підтверджують версію обвинуваченого про наявність у цьому магазині розеток різної вартості, в тому числі вартістю 14 грн за штуку.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками місцевого суду про те, що матеріали провадження не містять достатніх доказів для доведення факту вчинення ОСОБА_1 злочину та спростування його версії щодо відсутності у нього умислу на викрадення розеток із магазину та їх підміни.

Доводи прокурора, наведені в касаційній скарзі, про те, що місцевий суд необґрунтовано визнав деякі докази у цьому кримінальному провадженні неналежними та недопустимими, є безпідставними.

Відповідно до ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

За статями 86 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо його отримано у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використано при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та іншими законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Як убачається з матеріалів провадження, а саме з протоколу огляду місця події від 27 лютого 2018 року, під час приїзду працівників поліції в присутності понятих у приміщенні кімнати охорони магазину «Леруа Мерлен Україна» було виявлено ОСОБА_1 та 16 розеток марки «Unika» MGU5.036.18ZD, які лежали на столі. Надалі вказані електротовари працівники поліції вилучили.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 207 КПК України кожен, хто не є уповноваженою службовою особою (особою, якій законом надано право здійснювати затримання) і затримав відповідну особу в порядку, передбаченому ч. 2 цієї статті, зобов`язаний негайно доставити її до уповноваженої службової особи або негайно повідомити уповноваженій службовій особі про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 209 КПК України особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи у приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.

При цьому, як випливає з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 затримала служба охорони магазину «Леруа Мерлен Україна». Надалі ОСОБА_1 фактично був переданий працівниками служби охорони працівникам поліції, які проводили слідчі дії, тобто він був вимушений бути поряд з уповноваженою службовою особою в приміщенні магазину «Леруа Мерлен Україна».

Крім того, в матеріалах провадження містяться дані про те, що ОСОБА_1 викликав працівників поліції по факту його затримання у зазначеному магазині (а. с. 122, т. 1).

Таким чином, з огляду на вимоги ст. 209 КПК України ОСОБА_1 , був особою, яка фактично була затримана уповноваженою службовою особою.

Відповідно до ч. 5 ст. 208 КПК України про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол, в якому, крім відомостей, передбачених ст. 104 цього Кодексу, зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання відповідно до положень ст. 209 цього Кодексу; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов`язків затриманого. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому, а також надсилається прокурору.

Разом із цим, у матеріалах кримінального провадження відсутній протокол затримання ОСОБА_1 , складений відповідно до вимог ст. 208 КПК України.

Враховуючи наведене, місцевий суд, обґрунтовано дійшов висновку, що товар, замах на викрадення якого ставиться ОСОБА_1 у провину, не був описаний та вилучений у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки працівники поліції лише констатували факт виявлення та вилучення електротоварів, які лежали на столі в кімнаті охорони. При цьому працівники поліції не встановлювали того факту, що саме вказаний товар було виявлено у ОСОБА_1 .

Крім того, місцевий суд урахував, що ОСОБА_1 фактично був затриманий працівниками охорони магазину, проте останні не повідомили про таке затримання органам поліції, що є порушенням його конституційних прав.

Враховуючи те, що електротовари були вилучені, як встановлено вище, у поза процесуальний спосіб, місцевий суд обґрунтовано визнав довідку про вартість викраденого товару (а. с. 73, т. 1), постанову про визнання речовими доказами від 01 березня 2018 року (а. с. 75, т. 1), заяву представника потерпілого Петрова О. К. з долученим до неї бюлетенем продажу цих товарів (а. с. 71, 72, т. 1) неналежними та недопустимими доказами.

Також з огляду на вимоги ст. 86 КПК України обґрунтованими виявилися висновки місцевого суду про те, що протокол прийняття заяви ОСОБА_5 про вчинення кримінального правопорушення від 27 лютого 2018 року (а. с. 70, т. 1) є недопустимим доказом, оскільки у вказаному протоколі відсутній підпис представника потерпілого про попередження його про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 383 КК України, що суперечить вимогам кримінального процесуального кодексу.

За таких обставин суд першої інстанції, дослідивши наявні у матеріалах кримінального провадження докази, належно оцінивши їх у сукупності та кожен окремо з точки зору допустимості й достатності, витлумачивши всі сумніви на користь обвинуваченого, дійшов обґрунтованого висновку, що сторона обвинувачення не довела того факту, що ОСОБА_1 мав прямий умисел на вчинення інкримінованого йому злочину та факту викрадення ним чужого майна, вартість якого б перевищувала 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Крім того, безпідставними виявились доводи прокурора про допущення порушень судом першої інстанції вимог п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України, оскільки з оскаржуваного вироку вбачається, що цей суд виправдав ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Що стосується доводів прокурора про те, що суд апеляційної інстанції дослідивши за клопотанням прокурора докази в порядку ст. 404 КПК України, безпідставно визнав деякі з них недопустимими, то колегія суддів касаційної інстанції дійшла такого висновку.

Як убачається з матеріалів провадження, в ньому міститься диск із відеозаписами з камер відеоспостережень, на якому зафіксовано дії ОСОБА_1 в магазині 27 лютого 2018 року та який відповідно до постанови від 01 березня 2018 року визнаний речовим доказом (а. с. 75, т. 1).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій його було надано. Сторона кримінального провадження, якій надано речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються у протоколі огляду.

Таким чином, з огляду на вимоги ч. 2 ст. 100 КПК України речовий доказ або документ має бути надано стороні кримінального провадження добровільно або на підставі судового рішення.

Між тим, у матеріалах провадження відсутній процесуальний документ щодо вилучення цього диску або добровільної його видачі відповідною особою.

На зазначені порушення звернув увагу апеляційний суд і, оцінюючи законність отримання речового доказу, а саме диску з відеозаписами з камер відеоспостережень, на якому зафіксовано дії ОСОБА_1 в магазині 27 лютого 2018 року, відповідно до вимог ст. 100 КПК України визнав його недопустимим доказом, із чим також погоджується і колегія суддів касаційної інстанції.

Крім того, безпідставними виявились доводи прокурора про те, що апеляційний суд усупереч вимогам процесуального закону, не дослідивши всіх доказів, а саме відеозаписів із камер відеоспостереження, у своїй ухвалі описав події, що містяться на всіх відеозаписах.

Так, як вбачається з ухвали апеляційного суду, цей суд мотивуючи своє рішення, послався на відеозаписи, які також були переглянуті судом першої інстанції, іншої оцінки зазначеним доказам суд не надавав.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про помилковість твердження апеляційного суду на підтримку висновку місцевого суду про недопустимість протоколу огляду місця події від 27 лютого 2018 року як доказу, оскільки, на думку прокурора, місцевий суд не визнавав цей протокол недопустимим доказом та не встановлював факту проведення обшуку затриманого, то слід зазначити наступне.

Як зазначалося вище, суд першої інстанції в результаті судового провадження безпосередньо дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що в ході затримання ОСОБА_1 було істотно порушено конституційні права останнього, а саме виявлення та вилучення розеток було проведено всупереч вимогам процесуального закону.

Враховуючи наведене апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду в апеляційному порядку, дослідивши за клопотанням прокурора докази в порядку ст. 404 КПК України, обґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції про недоведеність вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому злочину.

При цьому з огляду на зміст апеляції, поданої прокурором на оскаржуваний вирок, жоден із її доводів не залишився поза увагою апеляційного суду та на кожен із них суд в оскаржуваній ухвалі дав належну відповідь, навівши докладні мотиви свого рішення щодо залишення апеляції прокурора без задоволення, а оскаржуваного вироку - без зміни.

Отже, ухвала апеляційного суду є належним чином вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Наведені в касаційній скарзі прокурора мотиви не спростовують правильності висновків, викладених у судових рішеннях, і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення були постановлені з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.

Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370 374 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися при їх постановленні.

З огляду на те, що колегія суддів касаційного суду не встановила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, то підстав для задоволення касаційної скарги прокурора вона не вбачає.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

С. С. Слинько Н. В. Білик О. П. Марчук