Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 86. Допустимість доказу

1. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

2. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Добровільне надання доказів стороною провадження не потребує їх «легалізації» шляхом тимчасового до них доступу (ВС/ККС у справі № 333/1539/16-к від 31.03.2021)

Питання допустимості доказів є одних із найпроблемніших та найважливіших у кримінальному процесі. Адже саме від вирішення даного питання залежить законність доведення вини особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення.

Так, відповідно до положень статті 86 Кримінального процесуального кодексу доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Отже, основним фактором, який впиливає на віднесення доказу до категорії допустимого є отримання його у спосіб визначений КПК, а не у будь-який інший.

Кримінальним процесуальним законом визначено низку заходів спрямованих на отримання тією чи іншою стороною доказів у кримінальному провадженні: отримання доказу за допомогою тимчасового доступу до нього, обшук, проведення допитів, слідчих експериментів тощо.

Однак, якось непомітним лишається такий спосіб отримання доказів як надання доказу органу розслідування добровільно, без будь-якого примусу з боку слідчого та/або прокурора.

Так, у даній справі особу було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України.

При цьому суди першої та апеляційної інстанцій будь-яких порушень з боку органу досудового розслідування під час досудового розслідування не встановили та усі докази у справі визнали належними та допустимими.

На вказані рішення стороною захисту будо подано касаційну скаргу, яку було вмотивовано, зокрема, недопустимістю як доказу дослідженого в судовому провадженні відеозапису з місця пригоди оскільки цей відеозапис свідок самостійно виготовила, перенісши відеозапис із власного відеореєстратора на диск, який був долучений органом досудового розслідування під час її допиту як свідка. Отже зазначене є порушенням процесуального порядку отримання доказу та вимог ч. 3 ст. 99 КПК, що свідчить про недопустимість вказаного доказу, оскільки він не є оригіналом відеозапису, тим більше, що за поясненнями згаданого свідка, файл із відеозаписом був пошкоджений та записаний на диск лише після того, як спеціаліст зміг його відкрити.

Проте, Касаційний кримінальний суд визнав вказаний довод таким, що не заслуговує на увагу.

На думку ККС у відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом як проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, так і витребування та отримання від органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Отже наведеними кримінальними процесуальними нормами встановлено порядок отримання стороною обвинувачення від свідка за її ініціативою і доброю волею, диска з відеозаписом із відеореєстратора, наданого за її письмовою заявою на ім`я слідчого, що свідок підтвердила в судовому провадженні.

Водночас згідно ч. 4 ст. 132 КПК України для оцінки потреб досудового розслідування варто враховувати можливість отримати речі й документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні, без застосування заходу забезпечення кримінального провадження.

Отримання тимчасового доступу до речей, документів і, за наявності підстав для того, розпорядження про надання можливості вилучення речей і документів, обумовлене, за приписами ст. 163 КПК України, необхідністю доведення стороною кримінального провадження наявності достатніх підстав вважати, що без такого доступу та вилучення існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання доступу до речей і документів.

За відсутності таких обставин, тим більше за умови добровільного надання документів стороною чи учасником кримінального провадження, у володінні яких вони перебувають, не виникає підстав та умов до звернення з клопотанням до слідчого судді стосовно застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді тимчасового доступу до документів і речей.

Водночас матеріали кримінального провадження не містять будь-яких об`єктивних даних про те, що наданий свідком оптичний диск містить електронні документи, створені не відеореєстратором під час ДТП, а в інший час чи за інших обставин чи спосіб. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів про належність та допустимість зазначеного доказу.

В свою чергу сторона захисту в цьому кримінальному провадженні не зверталася до суду з клопотанням про витребування та дослідження в судовому засіданні первинного носія відеозапису чи відеореєстратора, за допомогою якого він був виготовлений. Відеозапис був відтворений у судовому засіданні та з огляду на те, що учасники провадження в порядку ст. 242 КПК України не заявили клопотання про проведення судово-технічної експертизи досліджених судом електронних документів, зміст відеозапису не викликав обґрунтованих сумнів у його достовірності

Аналізуйте судовий акт: Проведення НСРД до внесення відомостей до ЄРДР, тобто до початку досудового розслідування, є незаконним (ВС/ККС у справі № 761/19749/13-к від 10.12.2020)

Доказування при розслідуванні злочинів окремих категорій, таких як отримання хабаря, злочини пов’язані з незаконним обігом наркотиків та зброї тощо напряму залежить від законності першочергових слідчих дій.

Саме при проведенні вказаних дій органом досудового розслідування проводиться фіксація злочину, що вчиняється або вже вчинено, вилучається предмет злочину.

Отже порушення кримінального процесуального закону, які допускаються стороною обвинувачення на вказаній стадії розслідування, напряму впливають на визнання основних доказів недопустимими і, відповідно, тягнуть за собою поставлення виправдувальних вироків.

У даній справі двох осіб було виправдано у вчиненні злочинів, пов’язаних із отриманням неправомірної вигоди.

Апеляційний суд погодився із таким рішенням суду першої інстанції.

На вказані рішення прокурором було подано касаційну скаргу, яку Касаційний кримінальний суд залишив без задоволення.

Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що згідно ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Обов`язковим елементом порядку отримання доказів в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій є попередній дозвіл уповноважених суб`єктів (слідчого судді, прокурора, слідчого) на їх проведення.

Проте ,у даній справі матеріали НСРД судами обґрунтовано визнано недопустимими.

Так, згідно положень ст. 260 КПК України аудіо- та відеоконтроль особи проводиться на підставі ухвали слідчого судді з метою збирання відомостей, які мають значення для досудового розслідування, яке згідно з положеннями п. 5 ст. 3 КПК України починається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

У даній справі особа, яка надавала неправомірну вигоду звернулась із заявою про вчинення злочину 05.02.2013 та того ж дня відповідні дані було внесено до ЄРДР.

Проте, згідно протоколу за результатами проведення НСРД щодо, цей захід стороною обвинувачення здійснювався на підставі ухвали Голови Апеляційного суду м. Києва від 04 лютого 2013 року, тобто ще до внесення вказаних відомостей до ЄРДР, а тому його результати є недопустимим доказом у провадженні, оскільки він отриманий з порушенням вимог КПК.

Аналізуйте судовий акт: Відкриті захисту лише під час апеляційного розгляду докази, які вже існували на момент звернення із обвинувальним актом, не можуть вважатися судом допустимими (ВСУ від 12 жовтня 2017р. у справі № 5-237 кс (15)17)

При аналізі таких постанов здається, що формальності вже давно панують над суттю, а ВСУ посилюючись практикою ЕСПЛ просто дисциплінує суддів та прокурорів на майбутнє. На жаль це призводить до скасування фактично правильних рішень та створює легенди про процесуальні перемоги деяких адвокатів, які потім видаються за найцінніше знання на комерційних семінарах.

Так, на підставі ст. 368 КК України засуджено хабарника – фіскала на шість років позбавлення волі із конфіскацією майна. Вирок залишено без суттєвих змін судами апеляційної та касаційної інстанцій. Проте, ВСУ скасував ухвалу суду касаційної інстанції та направив справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Підставою для нового розгляду стало порушення судом апеляційної інстанції ст. 86 та ст. 290 КПК України, зокрема залучення у провадження цим судом на стадії апеляційного розгляду нових доказів від сторони обвинувачення, які були відкриті стороні захисту також тільки на стадії апеляційного розгляду.

Що це були за докази? Це процесуальні дозволи на проведення негласних слідчих розшукових дій: постанова про проведення контролю за вчиненням злочину, постанова про використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів, ухвала суду апеляційної інстанції. Тобто ці документи, повинні були існувати та повинні були відкриті як докази в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України стороні захисту, ще до передання обвинувального акту до суду.

ВСУ відмітив, що КПК НЕ забороняє відкривати стороні обвинувачення докази і на стадії апеляційного розгляду, проте забороняє суду приймати ці докази як допустимі, якщо відбувається порушення порядку відкриття таких доказів. В даному випадку докази – дозволи на проведення НСРД повинні були відкриті стороні захисту до звернення прокурора до суду із обвинувальним актом. Тобто, порушення дійсно мало місце…

Проте, наскільки це впливає на кваліфікацію злочину або на незаконність засудження хабарника? І що тепер повинен ухвалити суду касаційної інстанції? Скасувати вирок, виправдати хабарника?...

Тут слід навести важливий висновок ВСУ у цій справі. Критерієм допустимості доказів для суду є не лише законність їх отримання, тобто в даному випадку наявність дозволів на проведення НСРД, а і попереднє відкриття таких доказів стороні захисту до їх безпосереднього дослідження у суді.

Своєчасне невідкриття захисту дозволів на проведення НСРД надає можливість захисту ставити питання про недопустимість тих доказів, які були отримані внаслідок проведення НСРД. А на цих доказах безпосередньо і базується обвинувачення, і засуджений хабарник.

При цьому слід також враховувати, що відповідно до ст. 404 КПК України докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, можуть бути досліджені судом апеляційної інстанції виключно, якщо про такі докази стало відомо після ухвалення вироку, або учасником провадження заявлялося відповідне клопотання у суді першої інстанції, але доказ досліджений не був.

Отже, тепер ВСУ поставив перед ВССУ складну задачу, що робити далі із вироком…

Аналізуйте судовий акт: Невідкриття матеріалів НСРД, у тому числі і ухвал суду про надання дозволу на їх проведення стороні захисту в порядку ст. 290 КПК є підставою для визнання таких доказів недопустимими (ВСУ від 16.03.2017 № 5-364кс16)

Негласні слідчі (розшукові) дії – ним присвячена ціла глава 21 КПК України та ЗУ "Про оперативно-розшукову діяльність". Без них майже усі злочини розкрити неможливо, проте більшість зловживань слідства відбувається під час НСРД. Адвокати захищаючи та підозрюваних та обвинувачених завжди намагаються знайти процесуальні порушення допущені під час проведення НСРД. І єдиної та послідовної практики вищих судів у цій проблематиці немає.

Нарешті ВСУ висказався з приводу проблематики проведення оперативно-розшукових дій до внесення відомостей до ЄРДР та відкриття УСІХ матеріалів провадження в порядку ст. 290 КПК України.

Як відомо, стороною обвинувачення як правило під час відкриття матеріалів провадження стороні захисту не надає документів, що стали підставою для проведення НСРД.

Верховний суд в совю чергу наголосив на те, що таке невідкриття, в порядку визначеному ст. 290 КПК України (відкриття матеріалів іншій стороні), дає усі підстави судам вважати докази, здобуті із порушенням вимог КПК неналежними (ст. 86 КПК України - допустимість доказу)

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
0