Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 233. Проникнення до житла чи іншого володіння особи

1. Ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.

2. Під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом. Під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.

3. Слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов’язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Невідкладний обшук можна проводити ЛИШЕ за необхідності врятування життя людей та майна або у разі безпосереднього переслідування підозрюваного (ВС/ККС у справі № 573/2028/19 від 08.04.2021)

Одним із конституційних прав є право на недоторканість житла. Так, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 30 Конституції України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Аналогічні положення містять і норми ч.ч. 1, 3 ст. 233 КПК України відповідно до яких ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті. Слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов’язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку.

Однак, органи досудового розслідування не завжди дотримуються вказаних норм закону, що тягне за собою визнання окремих доказів (протоколів обшуку) недопустимими доказами.

У даному випадку особу було засуджено ч. 2 ст. 190, ч.ч. 2, 3 ст. 186 КК України.

Суди першої та апеляційної інстанції визнали усі докази, якими сторона обвинувачення доводила вину обвинуваченого належними та допустимими та жодних порушень у діях органу досудового розслідування не виявили.

На вказані рішення захисником засудженого було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано недопустимістю доказів (протоколу обшуку) через істотні порушення органом досудового розслідування норм кримінального процесуального законодавства.

Касаційний кримінальний суд визнав доводи скарги у згаданій частині обґрунтованими.

Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що аналіз норм ст. 30 Конституції України та ч.ч. 1, 3 ст. 233 КПК України свідчить про те, що право слідчого, прокурора на проникнення до житла і проведення в ньому обшуку може виникати у трьох випадках: 1) за ухвалою слідчого судді, 2) без постановлення такої ухвали на підставі добровільної згоди власника житла чи іншого володіння особи; 3) до постановлення ухвали слідчого судді лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.

У даній справі обшук було проведено на підставі постанови слідчого.

При цьому певідкладність проведення обшуку в постанові слідчого була обґрунтована тим, що є необхідність відшукання викрадених речей та одягу, в якому був одягнений злочинець та на якому могли залишитися сліди фарби, вилученої в ході ОМП, які можуть бути використані як докази під час розслідування кримінального провадження, що мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні. Водночас такі підстави проведення обшуку не відносяться до переліку невідкладних.

Таким чином вказана слідча дія не була невідкладною, а тому згідно з приписами ч. 2 ст. 234 КПК України такий обшук мав здійснюватися лише на підставі ухвали слідчого судді. Таким чином, навіть з урахуванням того, що обшук було легалізовано ухвалою слідчого судді обшук проведено без достатніх правових підстав, а тому протокол обшуку не може бути визнано допустимим доказом.

Аналізуйте судовий акт: Обшук у службовому кабінеті МАЄ відбуватись на підставі ухвали слідчого судді (ВС/ККС у справі № 761/27114/14-к від 24.02.2021)

Під час проведення досудового розслідування кримінальних проваджень про злочини пов’язані із наданням або отриманням неправомірної вигоди, незаконним обігом наркотичних речовин або зброї найважливішим моментом є законність проведення слідчих дій під час яких фіксується самий факт вчинення кримінального правопорушення та вилучення предмету злочину. Адже у разі визнання згаданих слідчих (розшукових) дій такими, що проведено із порушеннями порядку встановленого кримінальним процесуальним законодавством їх результати судом із великою імовірністю будуть визнано недопустимими, що потягне за собою постановлення виправдувального вироку, який за словами Генерального прокурора є сором.

Однак, правоохоронці вперто порушують кримінальне процесуальне законодавство чим успішно користується сторона захисту.

Так, у даній справі посадову особу було виправдано у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 368 КК України. Апеляційний суд визнав виправдувальний вирок обґрунтованим.

Мотивуючи свої рішення суди послались, зокрема, на те, що огляд місця події, яким є службовий кабінет виправданого, був фактично його обшуком однак будь-якого дозволу слідчим суддею на проведення вказаної слідчої дії надано не було.

На вказані рішення прокурором було подано касаційну скаргу з тих мотивів, що вказаний кабінет не належить до володіння чи власності виправданого, а отже, відсутність ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку в ньому не порушує нічиїх прав та не може бути підставою для визнання доказу недопустимим.

Касаційний кримінальний суд із такими доводами сторони обвинувачення не погодився.

Так, у своїй постанові ККС послався на те, що за нормами ст. 13 КПК України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

При цьому обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді (ч. 2 ст. 234 КПК України).

Одночасно відповідно до ч. 1 ст. 233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч. 3 цієї статті.

Отже законодавцем, крім можливості проникнення до житла чи іншого володіння особи на підставі судового рішення, передбачено іншу процесуальну гарантію захисту прав особи, а саме можливість проникнути до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою особи, яка ним володіє.

З метою захисту прав та законних інтересів осіб у кримінальному провадженні у системному тлумаченні ч. 2 ст. 233 КПК України під володінням слід розуміти фактичне володіння річчю (майном). Тобто фактичне володіння не варто ототожнювати з правом власності. Такий широкий підхід до розуміння понять «житло», зарахування до «іншого володіння» офісних та службових приміщень, приміщень господарського, виробничого та іншого призначення незалежно від форм власності відповідає й прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.

Посилання прокурора на те, що дозволу слідчого судді на огляд місця події, а саме службового кабінету, який на праві власності належить державі, не потребувалося, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ця позиція суперечить положенням КПК України і практиці ЄСПЛ (рішення від 26 липня 2007 року в справі «Пєєв проти Болгарії»).

Із матеріалів кримінального провадження убачається, що з клопотанням про дозвіл на обшук чи огляд службового кабінету сторона обвинувачення до слідчого судді не зверталася. При цьому посилання на відсутність заперечень з боку виправданого щодо проведення такого огляду не свідчить про його добровільну згоду на проведення вказаної слідчої дії та не є процесуальною гарантією забезпечення права обвинуваченого на захист.

Колегія суддів касаційного суду звертає увагу на те, що фактично у володінні посадовця здійснювався обшук із застосуванням технічних засобів.

Такий висновок підтверджується безпосередньо прокурором, який вказує у касаційній скарзі, що судами попередніх інстанцій безпідставно визнано недопустимим доказом фактичні дані отримані внаслідок проведення саме обшуку, а не огляду.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
0