Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах:

Стаття 110. Процесуальні рішення

1. Процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду.

2. Судове рішення приймається у формі ухвали, постанови або вироку, які мають відповідати вимогам, передбаченим статтями 369, 371-374 цього Кодексу.

{Частина друга статті 110 із змінами, внесеними згідно із Законом № 192-VIII від 12.02.2015}

3. Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.

4. Обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.

5. Постанова слідчого, прокурора складається з:

1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:

місце і час прийняття постанови;

прізвище, ім’я, по батькові, посаду особи, яка прийняла постанову;

2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про:

зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови;

мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу;

3) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про:

зміст прийнятого процесуального рішення;

місце та час (строки) його виконання;

особу, якій належить виконати постанову;

можливість та порядок оскарження постанови.

6. Постанова слідчого, прокурора виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення.

7. Постанова слідчого, прокурора, прийнята в межах компетенції згідно із законом, є обов’язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Аналізуйте судовий акт: Апеляційний суд має перевіряти ВСІ доводи скарги, що можуть вплинути на правомірність вироку, навіть якщо захисник не наводив їх в суді першої інстанції (ККС/ВС у справі № 759/833/18 від 28.04.2021)

У цій справі особу визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України.

Захисник засудженого подав касаційну скаргу, де, серед іншого, посилався на те, що ні слідчий, ні прокурор після завершення досудового розслідування не надавали постанови про їх призначення, з чого, на його думку, випливає, що такі постанови не приймалися, керуючись даними в реєстрі матеріалів досудового розслідування.

Таким чином, на думку захисника, слідчі дії, проведені не уповноваженою на це особою, без дотримання встановленого кримінальним процесуальним законом порядку, а тому зазначене є підставою для визнання всіх доказів, зібраних під час досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні недопустимими.

За висновком ВС відповідно до ст. 36, 37, 110 КПК України рішення про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, обов’язково повинно прийматись у формі постанови, яка має міститись у матеріалах досудового розслідування для підтвердження факту наявності повноважень. Відсутність зазначеної постанови в матеріалах досудового розслідування або її непідписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень.

Здійснення досудового розслідування неуповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.

На думку апеляційного суду, захисник засудженого, який брав участь у суді першої інстанції, питання про долучення постанов не порушував і не висловлював сумнівів щодо повноважень слідчого, прокурора у кримінальному провадженні. Проте, ВС не погодився з такою позицією апеляційного суду і зазначив, що апеляційний суд має перевіряти всі доводи скарги, що можуть вплинути на правомірність вироку, навіть якщо захисник не наводив їх в суді першої інстанції.

Аналізуйте судовий акт: Згоди одного із співвласників квартири на огляд місця події злочину достатньо для слідчого для проведення такого огляду БЕЗ дозволу суду, а докази отримані під час огляду є допустимими (Апеляційний суд Запорізької області від 15 січня 2018р.)

Особу визнано винною та засуджено до 7 років позбавлення волі за ст. 115 КК України – «умисне вбивство» скоєне внаслідок декількох ударів ножом потерпілого. Традиційно адвокат намагався знайти процесуальні порушення слідчого та визнати докази, якими підтверджувалася вина засудженого, і які були отримані внаслідок огляду місця події злочину, недопустимими. Зокрема, апеляційна скарга адвоката на вирок звертала увагу суду апеляційної інстанції, що огляд квартири де відбувся злочин у порушення ст. ст. 223, 237 КПК України проводився слідчим без дозволу суду та без дозволу усіх співвласників цієї квартири. Далі, адвокат планував розвивати "ідею" самооборони засудженим, яка призвела до вбивства людини.

Проте, суд апеляційної інстанції відхилив таку апеляційну скаргу, залиш вирок без змін і зазначив наступне.

Слідчий не повинен звертатися до суду із клопотанням на отримання дозволу на огляд квартири, як місця події злочину, якщо має згоду хоча б одного із співвласників квартири. Згода іншого чи усіх - НЕ потрібна. У матеріалах провадження є письмова згода одного із співвласників на такий огляд, і сам огляд проводився у присутності цього співвласника хоча і у нічний час. Отже, отримані докази - протокол огляду місця події та похідні від нього висновки експертиз вилучених матеріалів біологічного походження та речові докази - є допустимими.