Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 591. Порядок оскарження рішення про видачу особи (екстрадицію)

1. Рішення про видачу особи (екстрадицію) може бути оскаржено особою, стосовно якої воно прийняте, її захисником чи законним представником до слідчого судді, в межах територіальної юрисдикції якого така особа тримається під вартою, крім випадку, передбаченого статтею 588 цього Кодексу. Якщо до особи застосовано запобіжний захід, не пов’язаний із триманням під вартою, скарга на рішення про видачу такої особи (екстрадицію) може бути подана до слідчого судді, в межах територіальної юрисдикції якого розташований відповідний центральний орган України.

{Частина перша статті 591 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2577-VIII від 02.10.2018}

2. Якщо скаргу на рішення про видачу подає особа, яка перебуває під вартою, уповноважена службова особа місця ув’язнення негайно надсилає скаргу до слідчого судді і повідомляє про це відповідну регіональну прокуратуру.

{Частина друга статті 591 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1697-VII від 14.10.2014}

3. Розгляд скарги здійснюється слідчим суддею протягом п’яти днів з дня її надходження до суду. Судовий розгляд проводиться за участю прокурора, який проводив екстрадиційну перевірку, особи, щодо якої прийнято рішення про видачу, її захисника чи законного представника, якщо він бере участь у провадженні.

4. При розгляді скарги слідчий суддя не досліджує питання про винуватість та не перевіряє законність процесуальних рішень, прийнятих компетентними органами іноземної держави у справі стосовно особи, щодо якої надійшов запит про видачу (екстрадицію).

5. За результатами розгляду слідчий суддя виносить ухвалу, якою:

1) залишає скаргу без задоволення;

2) задовольняє скаргу і скасовує рішення про видачу (екстрадицію).

6. Ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, її захисником чи законним представником. Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили та її виконання.

7. Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку лише прокурором з мотивів неправильного застосування судом норм міжнародних договорів України, якщо скасування рішення про видачу (екстрадицію) перешкоджає подальшому провадженню щодо особи, видача якої запитувалася іноземною державою.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Заборона на видачу особи за міжнародним правом щодо біженців - має переважну силу перед зобов`язанням провести екстрадицію (ВС ККС справа №757/23964/20-к від 27.05.2021 р.)

Справа цікава з огляду на проведений ВС ККС аналіз балансу між зобов’язаннями держави здійснити екстрадицію і обов’язком надавати захист біженцям (особам що потребують додаткового захисту). Підставою для скасування постанови про екстрадицію громадянина РФ фактично став факт подання ним заяви про визнання його біженцем.

Фабула справи: У травні місяці 2020 року, Генеральний прокурор на підставі екстрадиційної перевірки прийняла постанову про про видачу громадянина РФ до Російської Федерації для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 210 Кримінального кодексу Російської Федерації (створення злочинної організації або участь в ній) - надалі також “постанова про екстрадицію”.

Разом із тим, до прийняття постанови про екстрадицію громадянин РФ в квітні 2020 року звертався до Центрального міжрегіонального управління ДМС в місті Києві та Київській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У ст. 591 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) визначено порядок оскарження рішення про видачу особи (екстрадицію). У зв’язку із прийняттям постанови про екстрадицію - захисником громадянина РФ було подано скаргу на рішення про видачу особи. Ухвалою слідчого судді таке рішення скасовано. Апеляційний суд ухвалу слідчого судді залишив без змін - погодившись із скасуванням рішення про екстрадицію.

За змістом ст. 591 КПК, єдиною підставою для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм міжнародних договорів України, якщо скасування рішення про видачу (екстрадицію) перешкоджає подальшому провадженню щодо особи, видача якої запитувалась іноземною державою. Тож прокурором було подано касаційну скаргу, де вказувалося, що звернення особи до органів ДМС України про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не є підставою для скасування постанови про його видачу, оскільки відповідно до норм Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року та Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 року не передбачено такої підстави для відмови у видачі, як наявність статусу біженця в особи, видача якої запитується, а тим більше намірів отримати такий статус.

ВС ККС не підтримав доводи касаційної скарги та залишив ухвалу апеляційного суду без змін. Свої доводи ВС обґрунтовував наступним:

  1. Неправильне застосування норми міжнародного права може мати місце у випадках, коли судом не було застосовано норми міжнародного права, яка підлягала застосуванню, або, навпаки, суд застосував норму міжнародного права, яка не підлягала застосуванню, або коли судом було надано неправильне тлумачення норми міжнародного права.
  2. Дійсно, приймаючи рішення про можливість екстрадиції, Україна як запитувана Держава може зіштовхнутися з конфліктом зобов'язань (як у цій справі) - з одного боку, обов`язок провести екстрадицію (у відносинах між Україною та Російською Федерацією з питань видачі осіб (екстрадиції) діють Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 року та Протокол до цієї Конвенції 1997 року, а також Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 року, Додатковий протокол 1975 року, Другий додатковий протокол 1978 року та Четвертий додатковий протокол 2012 року до цієї Конвенції), з іншого боку, Україна як запитувана Держава пов'язана своїми зобов'язаннями щодо невидворення відповідно до міжнародного права стосовно біженців і прав людини, що виключає екстрадицію біженця чи шукача притулку в РФ, що подає запит на екстрадицію на розглянутих умовах.
  3. У таких ситуаціях відповідно до усталеної міжнародної практики заборона на видачу особи за міжнародним правом щодо біженців і прав людини має переважну силу перед зобов'язанням провести екстрадицію. При цьому, пріоритет зобов'язань з прав людини не залежить від наявності конкретних положень про це в договорі, яким установлюється зобов'язання про екстрадицію. Скоріше, перевага цих зобов'язань перед зобов'язаннями за договорами про екстрадицію обумовлена їхньою правовою природою і місцем в ієрархії міжнародного правопорядку. На відміну від договорів, що створюють винятково суб`єктивні, взаємні права й обов`язки між Державами, акти з прав людини і захисту біженців встановлюють «особливий правопорядок, що включає об`єктивні зобов'язання захищати права людини».

Отже у цій справі: застосовано і розкрито принцип невислання особи.

Принцип невислання вважається частиною звичаєвого міжнародного права. У найбільш загальному вигляді принцип невислання відображений в ст. 33 Конвенції про статус біженців 1951 року, в ст. 3 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських чи принизливих видів поводження і покарання 1984 року, в практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який застосовує цей принцип в аспекті ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року («Сорінг проти Сполученого Королівства» («Soering v. The United Kingdom», заява № 14038/88, рішення від 07 липня 1989 року).

У законодавстві України принцип невислання закріплений у ст. 3 Закону України від 08 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Також, відповідно до ч. 2 ст. 589 КПК особа, якій надано статус біженця, статус особи, яка потребує додаткового захисту, або їй надано тимчасовий захист в Україні, не може бути видана державі, біженцем з якої вона визнана, а також іноземній державі, де її здоров`ю, життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси, віросповідання (релігії), національності, громадянства (підданства), приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань, крім випадків, передбачених міжнародним договором України.

Згідно із ч.4 ст.590 КПК рішення про видачу особи (екстрадицію) не може бути прийнято, якщо така особа подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи скористалася відповідно до законодавства правом на оскарження рішення щодо зазначених статусів, до остаточного розгляду заяви, у порядку, встановленому законодавством України. Інформація про подання особою зазначених заяв або оскарження відповідних рішень не надається іноземній державі, що надіслала запит.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
0