1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
2. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
3. Сторона обвинувачення зобов’язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстCopyright © 2014-2024 «Протокол». Всі права захищені.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Суд апеляційної інстанції НЕ повинен досліджувати усі докази змінюючи кваліфікацію та ухвалюючи новий вирок, якщо він не оцінює їх по іншому ніж суд першої інстанції (ВСУ у справі № 5-465кс(15)16 від 20.04.2017р.)
Судом першої інстанції особу засуджено за ч.1, ст. 118 КК України – «умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони» до обмеження волі на строк три роки. Судом апеляційної інстанції цей вирок скасовано, кваліфікацію злочину змінено на ч. 1, ст. 115 КК України «умисне вбивство» та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк дев’ять років. Тобто, відбулось кардинальне погіршення становища засудженого.
У касаційній скарзі на вирок захисник засудженого зазначав, що апеляційний суд погодившись із встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами справи безпосередньо не дослідив докази у справі під час апеляційного перегляду, тому не мав права давати інші кваліфікацію діям засудженого. Тобто, допустився порушення ст. 23 КПК України не досліджуючи всі та в повному обсязі докази та здійснюючи при цьому їх переоцінку, яка мала наслідком ухвалення нового вироку.
ВССУ та ВСУ залишили вирок суду апеляційної інстанції без змін з огляду на таке. Відповідно до ст. 94 КПК України суд оцінює кожний доказ за своїм внутрішнім переконанням на засадах належності, допустимості та достовірності, а сукупність доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття рішення. В даному випадку захист наполягає на порушенні принципу безпосередності дослідження доказів під час ухвалення вироку.
Проте, незважаючи на ст. 23 КПК України (безпосередність дослідження показань, речей та документів) у випадку, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. Для прийняття рішення апеляційному суду достатньо перевірити докази, в тому числі прослухати запис судового засідання в суді першої інстанції.
Однак якщо б висновки суду апеляційної інстанції, що є відмінними від висновків суду першої інстанції, стосувалися сутнісних ознак доказів – достовірності, належності, допустимості – і саме це зумовило б перекваліфікацію дій особи на іншу статтю (частину статті) КК, то тоді суд апеляційної інстанції зобов’язаний був би дослідити докази з дотриманням вимог статті 23 КПК України.