Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 37. Призначення та заміна прокурора

1. Прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.

2. Прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення. Здійснення повноважень прокурора в цьому самому кримінальному провадженні іншим прокурором можливе лише у випадках, передбачених частинами четвертою та п’ятою статті 36, частиною третьою статті 313, частиною другою статті 341 цього Кодексу та частиною третьою цієї статті.

3. Якщо прокурор, який у відповідному кримінальному провадженні здійснює повноваження прокурора, не може їх здійснювати через задоволення заяви про його відвід, тяжку хворобу, звільнення з органу прокуратури або з іншої поважної причини, що унеможливлює його участь у кримінальному провадженні, повноваження прокурора покладаються на іншого прокурора керівником відповідного органу прокуратури. У виняткових випадках повноваження прокурора можуть бути покладені керівником органу прокуратури на іншого прокурора цього органу прокуратури через неефективне здійснення прокурором нагляду за дотриманням законів під час проведення досудового розслідування.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Відсутність постанови про призначення групи прокурорів має наслідком визнання всіх, зібраних під час досудового розслідування, доказів недопустимими (ВС/ККС по справі № 522/11807/18 від 03.03.2021)

Як відомо, КПК України встановлює необхідність чіткого дотримання процесу, особливо з боку органів, що виконують функцію обвинувачення. Це забезпечує дотримання презумпції невинуватості та основоположних принципів кримінального судочинства. Адже в кримінальному процесі «на кону» стоїть не майно і не вирішення побутових питань, під час кримінального провадження вирішуються долі людей. І це не гучні слова, а реальність.

Отже, зваженість та правомірність рішень, дотримання прав та свобод людини у даному процесі набувають особливого значення.

На розгляді в суді перебувала кримінальна справа по обвинуваченню чоловіка у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України – хуліганство із нанесенням тілесних ушкоджень спеціально пристосованим для цього предметом.

Події відбувались в м. Одесі в р-ні Аркадії - місці нічного життя курортного міста. Чоловік будучи на підпитку розбив скляну пляшку і загостреними краями шийки наніс пошкодження іншій особі під час конфлікту.

Вироком суду першої інстанції чоловіка визнано винним та засуджено до покарання.

Апеляційний суд залишив вирок без змін.

У касаційній скарзі захисник посилався на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Зокрема, через недопустимі докази, на яких ґрунтується вирок, не відкриття стороні захисту окремих доказів, відсутність постанови про призначення групи прокурорів та про визнання особи в якості потерпілого.

ВС частково погодився із доводами касаційної скарги та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Мотивуючи своє рішення ВС зазначив, що застосування належної процедури «fair procedure» (у європейській системі), «dut procyes» (у американській системі) є одним із складових елементів принципу верховенства права, передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.

При цьому, недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд.

Із аналізу ст. 36, 37 КПК України вбачається, що визначення керівником органу прокуратури прокурора (групи прокурорів), який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні є кримінально-процесуальним рішенням, яке утворює, змінює чи припиняє права і обов`язки, тобто має правові наслідки, в конкретному кримінальному провадженні з його початку до завершення та за процесуальною формою має бути передбачено (встановлено) кримінальним процесуальним законом.

Крім того, постанова прокурора має відповідати вимогам ст. 110 КПК України, зокрема, бути виготовленою на офіційному бланку та підписаною службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення.

Відсутність зазначеної постанови в матеріалах кримінального провадження або її не підписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень (така ж позиція була викладена ОП ККС ВС по справі № 754/7061/15 від 22 лютого 2021 року).

Також, ВС зауважив на тому, що Витяг з ЄРДР не може підміняти постанову прокурора, оскільки він не є кримінально-процесуальним рішенням, яке породжує правові наслідки з уповноваження прокурора на ведення справи.

Аналізуйте судовий акт: Поставлено крапку. Немає постанови про призначення прокурора або така не підписана - всі, зібрані під його процесуальним керівництвом докази - недопустимі (ВС/ОП ККС від 22.02.2021 у справі № 754/7061/15)

Чого тільки не придумають деякі "юридично підковані" персони, щоб виправдати допущені ними промахи та халтуру при здійсненні процесуального керівництва досудовим розслідуванням.

З урахуванням положень ст.ст. 36, 37 та 110 КПК України очевидними для тих, хто хоча б раз вчитувався в норми КПК є такі положення:

1) рішення прокурора приймаються у формі постанови;

2) рішення про призначення прокурора приймає керівник органу прокуратури;

3) всі рішення прокурора є процесуальними;

4) процесуальні рішення прокурора приймаються у письмовій формі.

Таким чином, призначення прокурора у кримінальному провадженні відбувається шляхом винесення про це відповідної постанови керівником відповідного органу прокуратури.

Іншої форми призначення прокурора не існує, законом не передбачено.

Якщо вказані вимоги не дотримано, презюмується, що процесуальне керівництво досудовим розслідуванням здійснювалося неуповноваженою особою, а відтак і зібрані в його ході докази є недопустимими.

Це узгоджувалося з позицією Конституційного Суду України, відображеною в рішенні від 20.10.2011 у справі № 1-31/2011.

Ніколи не думав, що прийде такий час, що колись хтось буде оспорювати навіть це.

Однак,такі знаходились і, як правило, посилалися вони на витяг із сакрального ЄРДР, який, на їх думку, є алма-матер усього кримінального процесу і стоїть вище КПК.

І причому, питання піднімалось не тільки по прокурорах, а й по слідчих.

Проте, ВС/ККС ці, якщо їх так можна назвати "доводи", у постановах від 19.09.2018 у справі № 761/20108/15-к, від 19.04.2018 у справі № 754/7062/15-к, від 12.12.2018 у справі № 428/2448/16-к, від 29.01.2019 у справі № 466/896/17, від 04.04.2019 у справі № 754/11898/14-к, від 17.12.2019 у справі № 235/6337/18, від 11.02.2020 у справі № 761/33311/15-к і т.д.

Разом з тим, інколи правосуддя займає не правову позицію, а обирає інший варіант - допомогти стороні обвинувачення і виправдати допущені слідчим та/або прокурором під час досудового розслідування "косяки", які по своїй суті є істотним порушенням кримінального процесуального закону і безпосередньо впливають на результат розгляду тієї чи іншої справи.

Так, Перша судова Палата ККС/ВС у постанові від 09.05.2020 у справі № 490/10025/17 знаючи про існування наведеної вище судової практики, яку вже впевнено можна назвати сталою, вирішила без жодних на те підстав від неї відступити.

В зазначеній постанові ВС/ККС сказав, що фактично постанову про призначення прокурора виносити не потрібно.

Мовляв, визначення слідчого чи прокурора не є тим випадком, для якого КПК вимагає винесення постанови, та дійшов висновку про необов`язковість такої постанови для визначення конкретного слідчого або прокурора, яким доручається виконання відповідних повноважень у певній справі.

На мою думку, вказане було повним абсурдом, з урахуванням положень ст.ст. 36, 37, 110 КПК України.

Водночас, вказаною постановою Перша судова Палата ККС/ВС породила різну судову практику, а відтак і створила правову проблему.

У подальшому, це стало підставою для передачі ККС/ВС справи № 754/7061/15 на розгляд Об'єднаної Палати Верховного Суду.

І от нарешті, Об'єднана Палата Верховного Суду поставила жирну крапку в цьому питанні.

ОП/ВС ККС у постанові від 22.02.2021 у справі № 754/7061/15 сформулювала наступні правові висновки:

За змістом статей 36, 37, 110 КПК рішення про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, обов`язково повинно прийматись у формі постанови, яка має міститись у матеріалах досудового розслідування для підтвердження факту наявності повноважень. Така постанова має відповідати передбаченим КПК вимогам до процесуального рішення в формі постанови, у том числі, бути підписаною службовою особою, яка її прийняла.

Відсутність зазначеної постанови в матеріалах досудового розслідування або її непідписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень.

Аналізуйте судовий акт: Відсутність постанови про визначення певного слідчого або прокурора у конкретному провадженні сама по собі НЕ означає, що цей слідчий або прокурор не мав відповідних повноважень (ВС/ККС № 490/10025/17 від 19.05.2020)

Дане судове рішення викликало в мене щонайменше збентеження оскільки судді Касаційного кримінального суду вільно трактуючи та аналізуючи норми Кримінального процесуального кодексу України вщент розвалили існуючу практику процесуального правозастосування та фактично зробили висновок про те, що ЄРДР фактично замінює належним чином винесені постанови.

Але ж буду притримуватись свого принципу щодо уникнення критичних висловлювань на адресу судової гілки влади, адже лише суддям надано право вирішувати наявність вини у кримінальних правопорушеннях.

Отже почнемо…

У даній справі водія було засуджено за вчинення ДТП у якому загинуло чотири особи за ч. 3 ст. 286 КК України до 9 років позбавлення волі. Апеляційний суд із таким вироком місцевого суду погодився.

На вказані рішення стороною захисту було подано касаційну скаргу одним з доводів якої було те, що слідчі дії проводилися особами, які не були уповноважені проводити досудове розслідування у цій справі, оскільки у справі відсутні постанови, якими визначені слідчі та прокурор, які мали здійснювати досудове розслідування та процесуальне керівництво у цьому провадженні. а тому всі отримані ними докази є недопустимими.

Однак, на диво, ККС визнав такі доводи такими, що НЕ заслуговують на увагу хоча і констатував відсутність відповідних постанов у матеріалах справи.

На думку ККС положеннями ч. 3 статті 110 КПК України визначено, що постанова виноситься слідчим або прокурором лише у випадках, передбачених цим Кодексом, або коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.

При цьому аналіз положень кримінального процесуального законодавсвта дає підстави стверджувати, що визначення слідчого чи прокурора не є тим випадком, для якого Кодекс вимагає винесення постанови.

Такий висновок можна зробити зі співставлення двох пунктів частини 2 статті 39 КПК України: в пункті 1, який стосується визначення слідчого, слідчих або старшого слідчої групи керівником органу досудового розслідування, постанова не згадується, у той час як пункт 2 для відсторонення слідчого від розслідування прямо вимагає вмотивованої постанови. Частина 1 статті 37 КПК України не визначає, у якому вигляді має прийматися рішення про визначення процесуального керівника у розслідуванні.

Одночасно відомості про те, які слідчі ведуть досудове розслідування і які прокурори здійснюють процесуальне керівництво, були внесені в Єдиного реєстру досудових розслідувань. Тривале проведення досудового розслідування, використання слідчими та прокурорами ресурсів своїх органів та інші фактори провадження свідчать про те, що розслідування і процесуальне керівництво цими особами проводилося за відповідними рішеннями керівників.

При цьому на думку колії суддів сторона захисту не наводить будь-яких інших підстав неповноважності слідчих чи прокурорів, крім відсутності постанов про їх визначення для цього кримінального провадження, а тому останній відхилив доводи сторони захисту про те, що розслідування у справі здійснювалося неуповноваженими слідчими та прокурорами, а, відповідно, й щодо недопустимості доказів, отриманих під час досудового розслідування.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
0