Стаття 73. Експерт з питань права

Аналізуйте судовий акт: Поновлення судом процесуального строку на оскарження рішення БЕЗ наведення причини та скасування цього рішення, є порушенням п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини (ВСУ від 16 серпня 2017р. у справі № 6-577цс17)

 УВАГА! Спільне засідання цивільної та господарської палат ВСУ:

Питання поновлення судом процесуального строку буде актуальним мабуть завжди. Ні процесуальний закон, ні судова практика поки що не дають нам універсального правила для застосування для будь-якого випадку.

Так, суд має право поновити строк, наприклад, строк на оскарження рішення суду нижчої інстанції, якщо скаржник у відповідному клопотанні наведе причину пропуску цього строку, і суд визнає цю причину поважною. Проте, існує наступна проблема. Чи наділений суд абсолютним правом на поновлення строку, тобто незалежно від «змісту причини», суд має право поновлювати строк на власний розсуд. В цьому випадку достатньо формального клопотання скаржника, зміст якого немає значення.  Або, чи обмежений суд принципами права та здоровим глуздом  при вирішенні цього питання, і при поновленні строку за очевидною відсутністю поважної причини, порушує насамперед права іншої сторони у спорі.   

Окрім цього, непоодинокі випадки, коли суд поновлює процесуальний строк взагалі без зазначення причини, в тому числі без опису розгляду цього питання у процесуальному акті. Бувають також випадки, коли суд начебто не бачить пропуску процесуального строку незважаючи на аргументи іншої сторони, і уникає згадки про це в своєму рішенні.   

Ця проблема найбільше проявляється на рівні Верховного Суду України, оскільки над ним немає іншого суду, якому є можливість розповісти про протиправне поновлення процесуального строку на оскарження. Окрім ЕСПЛ. Так і було в цій справі.  

У 2009 році суд першої інстанції ухвалив рішення на користь позивача про визнання дійсною угоди купівлі-продажу з/д для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під Києвом, яка була укладена сторонами без нотаріального посвідчення. На нашу думку таке рішення є абсолютно незаконним, насамперед тому, що ЗКУ встановлений мораторій на відчуження з/д такого цільового призначення.

Проте, лише у 2016 році, тобто через 7 років, на це рішення суду була подана апеляційна скарга. Суд апеляційної скарги поновив строк на апеляційне оскарження без зазначення причини та скасував рішення суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції погодився із судом апеляційної інстанції та відхилив касаційну скаргу позивача. ВСУ скасував рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій та направив справу до суду апеляційної інстанції для повторного вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження. ВСУ посилаючись на рішення ЕСПЛ підкреслив, що без оцінки поважності та конкретного зазначення у рішенні причини пропуску строку, суд немає повноважень поновлювати процесуальний строк і скасовувати рішення суду.

І хто тут прав панове правозахисники???          

Правова позиція ВСУ від 16 серпня 2017р. у справі № 6-577цс17:  Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі  «Устименко проти України» (заява № 32053/13) суд постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Ураховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, поновив відповідачці строк на апеляційне оскарження, не навівши жодних на те причин, та, з урахуванням обставин справи, зокрема того, що відповідачка була присутня в судовому засіданні, ще в жовтні 2009 року отримала копію рішення суду першої інстанції, не встановив, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження, зазначені останньою, втручання у принцип правової визначеності.

Аналізуйте судовий акт: Ненадання судом матеріалів справи для ознайомлення після ухвалення рішення є підставою для поновлення строку заявнику на апеляційне оскарження (ВСУ від 14 червня 2017р. у справі № 6-985цс17)

 У справі було ухвалене рішення, проте сторона була не згода з ним і вирішила це рішення оскаржити до суду апеляційної інстанції. Представнику сторони для складання апеляційної скарги було необхідно ознайомитись з матеріалами справи, що є процесуальним правом сторони на будь-якій стадії судового процесу. Під час строку на апеляційне оскарження рішення представник чотири рази звернувся до суду із відповідними заявами, на яких була проставлена печатка канцелярії, проте суд не надав йому такої можливості. Скарга все ж таки була подана, проте строк на апеляційне оскарження передбачений ст. 294 ЦПК України був пропущений, і суд апеляційної інстанції відмовився його поновити та відмовив у відкритті апеляційного провадження. ВССУ з цим погодився.

Проте, не погодився ВСУ, скасував ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій та направив справу до суду апеляційної інстанції для відкриття апеляційного провадження за скаргою сторони. 

Право на апеляційне оскарження є частиною права на доступ до правосуддя, яке визначено ст. 73 ЦПК України суд зобов’язаний поновити строк встановлений законом за клопотанням сторони у разі його пропущення з поважних причин.  ВСУ підкреслив, що «норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які  вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.»

В цій справі саме судом було порушене право апелянта на ознайомлення з матеріалами справи, зокрема для обґрунтованого написання скарги, тому клопотання представника про поновлення строку на апеляційне оскарження повинно було бути задоволено.   

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі № 6-985цс17: Відповідно до частини першої статті 73 ЦПК України суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Застосування передбачених цією нормою правил залежить від виду процесуального строку. У разі, коли процесуальна дія не вчинена у межах строку, встановленого законом, суд може поновити його, якщо строк пропущено з причин, визнаних судом поважними.

За положеннями частини першої статті 294 цього Кодексу апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

За частиною третьою статті 297 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які  вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

У справі, яка переглядається, порушуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, заявниця посилалась на те, що неодноразово зверталась до суду із заявами про надання справи для ознайомлення, про що свідчать відповідні заяви з відмітками суду про їх отримання, проте відповіді не отримала, справа не була надана їй для ознайомлення, тому з вини суду вона не мала можливості оформити апеляційну скаргу у визначені процесуальним законом строки.

Таким чином, зважаючи на зазначені обставини, апеляційний суд, вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою заявниці, повинен був перевірити її доводи про поважність причин пропуску процесуального строку, оскільки вони мають суттєве значення для вирішення питання про поновлення цього строку.