Стаття 263. Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами

Аналізуйте судовий акт: За зухвалий напад на адвоката злочинець отримав тривале тюремне ув’язнення (Дніпровський районний суд м. Києва від 19.10.2021 у справі № 755/13036/17)
Останнім часом напади на адвокатів стають все більш і більш поширеними. На адвокатів нападають як у зв’язку із виконанням ними своїх професійних обов’язків так і з корисливою метою хоча за законами злочинного світу вчинювати злочини стосовно адвокатів є неприпустимим. Але все тече і змінюється – злочинці стають більш цинічними, а злочини зухвалішими.

Справа, вирок у якій пропонується до уваги є яскравим прикладом вчинення саме такого зухвалого злочину, адже засуджений під приводом надання йому адвокатом правової допомоги намагався заволодіти грошовими коштами , які належали правнику та вбити останнього із використанням вогнепальної зброї.

За вироком суду засуджений зустрівся із адвокатом, який є потерпілим, нібито для надання останнім консультації.

При зустрічі, вони сіли в автомобіль потерпілого, проте, у ході розмови виявилось, що засуджений забув свої документи вдома, після чого, останній вийшов з автомобіля та направився до будинку, з метою взяти свої документи. Але замість документів взяв пістолет, оскільки помітив, що у адвоката в сумочці наявна досить велика сума грошей. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: ВП ВС погодилась с ККС, що під "передбаченим законом дозволом" на поводження зі зброєю у розумінні ст. 263 КК, варто вважати дозвіл, що може бути встановлений будь-яким НПА, у тому числі підзаконним (від 03 липня 2019 р, № 288/1158/16-к)

Нагадаємо, що 31 травня 2018 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїй постанові (справа № 127/27182/15-к, провадження № 51-3305км18)  зазначила, що поняття «закон», вжите законодавцем у ст. 263 КК, має розширене тлумачення і включає в себе законодавство у цілому, в тому числі нормативні акти, що регулюють відповідні правовідносини, порушення яких утворює об’єктивну сторону складу злочину, передбаченого цією статтею кримінального закону.

Крім того, колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 4 грудня 2018 року у справі № 161/3885/16-к, провадження № 51-967км18, поділяючи таку точку зору, додала аргументації щодо її правильності і таким чином засвідчила одностайність позиції Касаційного кримінального суду з наведеного питання.

Між тим дискусійності це питання не втратило і час від часу слугувало приводом для оскарження судових рішень стороною захисту з підстав неправильного застосування судами закону про кримінальну відповідальність.

Так, захисник у касаційній скарзі, яка була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначив, що відсутність спеціального закону, який би регламентував порядок поводження з вогнепальною зброєю, і регулювання цих питань лише підзаконним нормативно-правовим актом Міністерства внутрішніх справ України не дає правових підстав для притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення визначених диспозицією ч. 1 ст. 263 КК дій без передбаченого законом дозволу.....

Аналізуйте судовий акт: Стаття 258 - "Терористичний акт" та ст. 263 Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами - виправдувальний вирок

Аналізуйте судовий акт:  ККС ВС: поняття «закон», яке використав законодавець у ст. 263 КК, має розширене тлумачення і включає в себе законодавство у цілому, в тому числі нормативні акти, що регулюють відповідні правовідносини, порушення яких утворює об’єктивну сторону складу злочину, передбаченого цією статтею кримінального закону

Означена правова позиція викладена в постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 127/27182/15-к (провадження № 51-3305км18).

Надалі, підтримуючи означений підхід, колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 4 грудня 2018 року у справі № 161/3885/16-к (провадження № 51-967км18) зупинилася на цьому питанні детальніше.

Так, у касаційній скарзі захисник, посилаючись на пункти 1 та 2 ч. 1 ст. 438 КПК, просив скасувати оскаржені судові рішення, звільнити засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, від кримінальної відповідальності відповідно до ч. 3 ст. 263 КК і закрити кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК. На переконання захисника, відсутність спеціального закону, який регулює правовий режим права власності на зброю, виключає наявність у діянні засудженого об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК. Крім того, він стверджував, що висновки судів про відсутність у засудженого наміру добровільно здати зброю та боєприпаси не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки засуджений повідомив про наявність у нього заборонених предметів до початку обшуку, а отже, на думку захисника, працівники СБУ мали би задокументувати факт добровільної здачі зброї.

Не погоджуючись із доводами захисника, Суд, з урахуванням практики ЄСПЛ та беручи до уваги структуру самої норми, зазначив таке.

Відсилка до іншого «закону» міститься не в диспозиції цієї норми, а у формулюванні умови, яка визначає, коли її диспозиція може бути застосована: «без передбаченого законом дозволу». Якщо «дозвіл» відсутній — умова виконана і діє диспозиція ч. 1 ст. 263 КК, тобто заборона «носіння, зберігання, придбання, передачі чи збуту вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв». І навпаки, наявність відповідного дозволу свідчить про відсутність передбаченої законом умови, за якої диспозиція цього положення може бути застосована.

Умови, що визначають застосування диспозиції норми, в теорії права відносять до гіпотези норми. Таким чином, слова у ч. 1 ст. 263 КК «без передбаченого законом дозволу» визначають один із елементів гіпотези норми, який — поряд із загальними елементами умов настання кримінальної відповідальності, що містяться в Загальній частині Кримінального кодексу України, — визначає можливість застосування диспозиції і, відповідно, санкції ч. 1 ст. 263 КК.

У цій частині положення ч. 1 ст. 263 КК справді відсилає за своїм змістом до інших законів, вимагаючи, щоб дозвіл, який виключає кримінальну відповідальність за дії зі зброєю, був передбачений законом. Аналогічні конструкції норм, що містять визначену диспозицію і бланкетну гіпотезу норми, містяться також в інших статтях КК (див. наприклад, статті 265, 267-1, 268, 290, 321 КК), що є поширеним у кримінальному законодавстві прийомом конструювання складу злочину.

Сторона захисту наполягала на тому, що при тлумаченні слова «закон» у ч. 1 ст. 263 КК належить виходити з вузького розуміння цього терміну, що виключає посилання на нормативний акт нижчого рівня. Але, виходячи із зворотнього, якщо дотримуватися цієї логіки, «дозвіл», виданий не на підставі «закону» у вузькому розумінні, а на підставі підзаконного акта, не може вважатися «передбаченим законом дозволом» у значенні ч. 1 ст. 263 КК. Іншими словами, за такого тлумачення, особа, яка має дозвіл, виданий на підставі відомчого нормативного акта, має притягатися до кримінальної відповідності за ч. 1 ст. 263 КК, оскільки такий дозвіл не відповідає вимозі, визначеній цим положенням.

Суд зазначає, що відповідно до усталеної судової практики, дозвіл, отриманий відповідно до законодавства в широкому розумінні цього терміну, виключає застосування ч. 1 ст. 263 КК. У Суду немає правових підстав змінювати такий усталений підхід, підтверджений, у тому числі, й останніми рішеннями Верховного Суду (див. постанову від 31 травня 2018 року в справі № 127/27182/15-к, провадження № 51-3305км18).

Більше того, за обставин цієї справи питання про те, чи відповідає «дозвіл» вимогам ч. 1 ст. 263 КК, не має практичного значення, оскільки засуджений не мав жодного дозволу на «носіння, зберігання, придбання, передачу чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв».

Таким чином, Суд зробив висновок, що диспозиція ч. 1 ст. 263 КК, за якою засудженого було визнано винуватим, сформульована з достатньою чіткістю, щоб дозволити йому передбачати, що діяння, за яке його було засуджено, є злочинними з огляду на це положення.

Щодо добровільності здачі зброї і боєприпасів. Сторона захисту також наполягала, що засуджений здав зброю добровільно. Зокрема, захисник зазначав, що коли працівники СБУ  запитали, чи має він зброю, засуджений виявив намір добровільно здати зброю та боєприпаси. Як на підтвердження добровільності наміру здати зброю, захист посилається на те, що, хоч правоохоронці і мали дозвіл слідчого судді на обшук домоволодіння, де зберігалася зброя і боєприпаси, засуджений міг не допускати обшуку через помилки в ухвалі суду.

У свою чергу Суд зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 263 КК добровільна здача означає, що людина має можливість і надалі безперешкодно зберігати зброю, проте за власним бажанням (незалежно від причин та мотивів) передає її відповідному державному органу. У цьому ж випадку, як свідчать встановлені судами обставини, у правоохоронних органів була інформація про те, що засуджений зберігає зброю і боєприпаси, у зв’язку з чим ними був отриманий дозвіл на обшук домоволодіння, де вони могли зберігатися. Таким чином, засуджений визнав факт зберігання ним зброї і боєприпасів за умов, коли він уже не мав можливість і надалі безперешкодно зберігати зброю. Аналогічну позицію висловив і Верховний Суд України в ухвалі від 30 січня 2007 року (провадження № 5-125к07)

Аналізуйте судовий акт: Відсутність закону щодо порядку надання дозволу на носіння зброї НЕ унеможливлює притягнення особи до кримінальної відповідальності (ВС/ККС, справа № 127/27182/15-к, 31.05.18)

 Підтвердив, що відсутність закону про порядок надання дозволу не виключає притягнення до кримінальної відповідальності за придбання, носіння, зберігання вогнепальної зброї без такого дозволу (ВС/КЦС, № 161/3885/16-к, 04.12.18)