Стаття 79. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років

вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років

1. У разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засудже­них до позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітніс­тю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.
2. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, суд може покласти на засу­джену обов’язки, передбачені у статті 76 цього Кодексу.
3. Контроль за поведінкою засуджених здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією.
4. Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудженої, звільняє її від покарання або направляє для відбування покарання, призначено­го вироком.
5. У разі, коли звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця прожи­вання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов’язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду.
6. Якщо засуджена вчинила в період іспитового строку новий злочин, суд при­значає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.

(Стаття 79 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 1254-У1 від 14 квітня 2009 р.)

1. Передбачене у ст. 79 КК звільнення є спеціальним видом звільнення від відбу­вання покарання з випробуванням, і допустимість його застосування лише до вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, визнається обов’язковою умовою такого звільнення. У ньому знаходить виявлення відомий принцип гуманізму до таких жінок, їх дітей та родичів. Таке звільнення за багатьма ознаками не відрізняється від звільнення від покарання, встановленого у ст. 75 КК, але має свої особливості.
2. Відповідно до ч. 1 ст. 79 КК таке звільнення від відбування покарання можливе лише щодо тих жінок зазначеної категорії, які засуджені до обмеження волі або по­збавлення волі, за винятком тих, кому позбавлення волі призначене на строк більше п’яти років і тільки за тяжкі чи особливо тяжкі злочини. Це друга обов’язкова умова його застосування. Отже, в окремих випадках таке звільнення можливе і для тих жінок, яким за сукупністю вироків призначене остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк більше п’ яти років, але за умови, що вчинені ними кримінальні правопору­шення не є тяжкими або особливо тяжкими.

Одна з важливих особливостей полягає і в тому, що, на відміну від загального виду звільнення (ст. 75 КК), закон надає суду право звільнити таку засуджену від відбуван­ня не тільки основного, а й додаткового покарання у разі, якщо його було призначено.

1. Необхідно зазначити, що наявність передбачених у законі і розглянутих умов для звільнення таких жінок від відбування покарання не означає, що суд зобов’язаний прийняти рішення про їх звільнення. Застосування цього виду звільнення від відбу­вання покарання, як і загального виду (ст. 75 КК), є правом, а не обов ’язком суду. Тому для позитивного вирішення цього питання суду необхідно встановити достатню для такого звільнення підставу. Для цього, крім вагітності жінки чи наявності у неї дітей віком до семи років, що виступає на перший план, суд має врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, впевнитись, що воно не належить до тяжкого або особливо тяжкого. Необхідно взяти до уваги і характер вини, мотив, мету злочину, а також обставини, що характеризують особу винної, й особливо наявність судимості, спосіб життя, сімейний стан, ставлення до виховання дитини, стан здоров’я, відсутність або наявність фактів зловживання алкогольними напоями, вживання наркотиків чи інших одурманюючих речовин, можливість забезпечити належні умови для утримання та виховання дитини тощо.

Певне поєднання цих обставин за позитивної їх характеристики може знизити ступінь небезпечності засудженої для суспільства і дати суду підставу для висновку про можливість звільнення її від відбування покарання з випробуванням.

1. Тривалість іспитового строку теж має свої особливості. Вона визначається в кожному конкретному випадку в межах строку, на який жінка відповідно до закону може бути звільнена від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і доглядом за дитиною до досягнення останньою семирічного віку (ч. 1 ст. 79 КК). Відповідно до ст. 179 КЗпПУ таким жінкам надається відпустка тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 після, а у випадках ускладнених пологів або народження двох і більше дітей - 70 днів після пологів. Більш тривала відпустка (90 днів до пологів і 90 - після пологів) нада­ється жінкам, які віднесені до 1-4 категорій осіб, що постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи (ст. 30 Закону України «Про статус і спеціальний захист грома­дян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи») (ВВРУ. - 1991. - № 16. - Ст. 2000). Отже, у кожному разі звільнення такої жінки від відбування по­карання з випробуванням суд повинен визначити тривалість іспитового строку в межах того строку, який залишився з дня її засудження і до досягнення дитиною семирічно­го віку, але не менше одного року.
2. При позитивному вирішенні питання про звільнення засудженої від відбування покарання суд може покласти на неї один чи кілька обов’язків, які передбачені ч. 1 ст. 76 КК (див. коментар до ст. 76 КК).
3. Контроль за поведінкою такої засудженої здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією за місцем її проживання. Про зміст такого контролю див. коментар до ч. 2 ст. 76 КК. Але контроль за такою категорією засуджених має деякі особливості. Він включає необхідність перевірки того, як жінка ставиться до своїх материнських обов’язків, який догляд за дитиною, де вона мешкає, хто її утримує, яка фактична роль матері у вихованні дитини.
4. Правові наслідки звільнення від відбування покарання визначаються поведінкою засудженої протягом іспитового строку, дотриманням нею умов випробування. За­лежно від цього вони можуть бути сприятливими або несприятливими.

Сприятливі наслідки - остаточне звільнення засудженої від відбування основного і додаткового покарання (частини 1 і 4 ст. 79 КК) та пільгове погашення судимості (ч. 2 ст. 89 КК) настають за рішенням суду в разі успішного проходження випробуван­ня. Це має місце, коли протягом іспитового строку засуджена виконала покладені на неї судом обов’ язки; не допустила систематичних правопорушень, що потягли за со­бою адміністративні стягнення; не вчинила нового кримінального правопорушення (більш детально про ці умови див. коментар до ст. 78 КК). Крім цього, випробування може бути визнано успішним лише за умови, що жінка не зникла з місця проживання, належним чином доглядала за дитиною, не відмовилася від неї, не передала до дитя­чого будинку і не ухилялася від її виховання. Дотримання цих умов і виконання обов’язків дають підставу для висновку про її виправлення і необхідність остаточно­го звільнення від покарання.

Несприятливі наслідки - направлення засудженої для відбування призначеного покарання при невиконанні умов випробування або призначення покарання за сукуп­ністю вироків у разі вчинення засудженою протягом іспитового строку нового кримі­нально караного діяння.

Відповідно до ч. 5 ст. 79 КК підставою направлення засудженої для реального відбування призначеного покарання визнається: невиконання протягом іспитового строку покладених на неї обов’язків, систематичне вчинення правопорушень, що призвели до адміністративних стягнень (детальніше див. коментар до ч. 2 ст. 78 КК), а також відмова засудженої від дитини, передача її до дитячого будинку, самовільне зникнення засудженої з постійного місця проживання, ухилення від виховання дити­ни і догляду за нею.

За клопотанням контролюючого органу суд аналізує причини невиконання засу­дженою покладених на неї обов’язків або недотримання інших умов випробування і, коли вони свідчать про небажання стати на шлях виправлення, виносить рішення про направлення її для відбування призначеного вироком покарання.

1. Доведеність вчинення засудженою в період іспитового строку будь-якого ново­го кримінально караного діяння зобов’язує суд призначити їй остаточне покарання за сукупністю вироків, керуючись правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 КК (ч. 6 ст. 79 КК).