Стаття 67. Обставини, які обтяжують покарання

Аналізуйте судовий акт: Про неправильність використання кваліфікуючої ознаки «вчинення злочину в  умовах воєнного або надзвичайного стану» до всіх злочинів проти власності, без винятків, лише тому що вони вчинені в період війни (ВП ВС, справа № 722/594/22 від 25.05.2023р.)
 Так, за вироком районного суду крадія було засуджено до покарання у виді позбавлення волі за ч. 3 ст.  185 КК України - на строк 3 роки, за ч. 4 ст. 185 КК - на строк 5 років. Призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст.  75  КК його було звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки. Апеляція залишила 3 роки позбавлення волі. Фактично, крадій викрав чуже майно вартістю 4781,30 грн, 2533,30 грн та 7807,60 грн відповідно.

Не погодившись із вироком апеляційного суду, захисник подав касаційну скаргу, в якій просив пом`якшити призначене засудженому покарання, враховуючи його щире каяття, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, активне сприяння розкриттю злочину, вчинення кримінальних правопорушень унаслідок збігу тяжких сімейних та інших обставин та перебування на його утриманні двох малолітніх дітей.

На переконання колегії суддів ВС ККС, матеріали провадження містили виключну правову проблему - тому справа була передана на розгляд ВП ВС. Касаційний кримінальний суд окреслив виключну правову проблему як необхідність вирішення питання щодо тлумачення ч. 4 ст. 185 КК у частині застосування цієї норми за кваліфікуючою ознакою «вчинення злочину в умовах воєнного або надзвичайного стану».

Так, нагадаю, Законом України від 03  березня  2022 року № 2117-IX «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство» були внесені зміни до частини четвертої статей 185-187, 189 та 191 КК однакового змісту: вони доповнені кваліфікуючою ознакою вчинення злочинів «в умовах воєнного або надзвичайного стану». Усі злочини, вчинені після набрання чинності цими змінами, незалежно від обставин їх вчинення та інших кваліфікуючих ознак (повторність, попередня змова, проникнення, великий розмір тощо) судами кваліфікуються за частиною четвертою зазначених статей. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Залишення злочинцем місця ДТП та ненадання допомоги потерпілому, який згодом загинув, не вважаються тяжкими наслідками, які обтяжують покарання відповідно до ст. ст. 135 та 286 КК України (ВС/ККС, № 566/606/15-к від 20 червня 2018 р.)

Представляючи увазі юридичній спільноті подібні вироки ми відразу хочемо наголосити на  м’якості та соціальній несправедливості покарання, яке призначається за смерть людини внаслідок порушення злочинцем правил безпеки дорожнього руху.

Уявимо як  розуміє ситуацію пересічений громадянин. П’яний жлоб збив людину рухаючись заднім ходом по вулиці в місті. Побачивши це почав тікати, замість того щоб допомогти людині чи хоча б викликати швидку. Людина померла.  Хоча в суді визнав свою вину, відмовився давати показання по суті справи прикрившись ст. 63 КУ та тим більше матеріально допомогти родичам загиблого. Підлягає максимальному покаранню та тривалому  ув’язненню, яке відповідно до ч. 2 ст. 286 КК України або ст. 135 КК Украъни - "Залишення в небезпеці" складає 8 років позбавлення волі.    

Що робить суд? Суд першої інстанції призначає 5 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільняє від відбування покарання з випробуванням, встановивши злочинцю іспитовий строк 3 роки. Суд апеляційної інстанції зменшує покарання з 5 до 3 років позбавлення волі. Фактично злочинець, який вбив людину у стані алкогольного сп’яніння та втік з місця злочину, ні дня не перебуває за гратами.  

Навіщо цей гуманізм? Очевидно, що треба змінювати ст. 286 КК України та встановлювати більш жорстку санкцію, а також виділити в окремий склад злочину порушення правил безпеки дорожнього руху особами, які керують транспортними засобами у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння, прирівнявши до умисного вбивства.  

Чим ще цікава ця справа. Суд визнає винним злочинця за ст. 135 КК України, максимальна санкція якої також 8 років, проте призначає на її підставі покарання  1 рік 6 місяців, яке за сукупністю злочинів не впливає на строк остаточного позбавлення волі.

Далі відмінно працює адвокат злочинця. Він оскаржує вирок суду апеляційної інстанції та доводить у ВС, що ненадання  допомоги потерпілому та його смерть не вважаються тяжкими наслідками, які можуть згідно ст. 67 КК України обтяжувати покарання.  

Згідно ст. 135 КК України та ч. 2, ст. 286 КК України смерть потерпілого є кваліфікуючою ознакою злочину, та не може вважатися тяжким наслідком завданим злочином. Як  підкреслив ВС тяжкими наслідками є обставини безпосередньо пов’язані із самим злочином, але такі які виходять за межі його складу.

Відповідно до ч.4, чт. 67 КК України « Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує."  

Тобто, єдиною обставиною в даній справі, яка обтяжує покарання злочинця є вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння. Проте оскільки  судом призначене найменше покарання передбачене частиною 2, ст. 286 КК Україні, то не зрозуміло як це враховано.

Аналізуйте судовий акт: При відмові потерпілого від своєї заяви незважаючи на обтяжуючи обставини при скоєнні злочину провадження у формі приватного обвинувачення підлягає закриттю (ВСУ від 18 травня 2017р. у справі № 5-79кс(15)17)

Фабула судового акту: Працівник правоохоронного органу НЕ під час виконання службових обов’язків у стані алкогольного сп’яніння вчинив бійку та наніс першому потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження та другому потерпілому легкі тілесні ушкодження. Судом першої інстанції його було визнано винним за ч. 3, ст. 296 КК України «хуліганство» та ч. 1, ст. 122 КК України  –«умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження» та засуджено на 4 роки позбавлення волі із звільненням від відбування покарання у зв’язку із встановлення іспитового строку 3 роки. Суди апеляційної та касаційної інстанцій залишили вирок без змін. 

Оскаржуючи вирок засуджений наполягав на тому, що оскільки обвинувачення є приватним, тобто таким що порушується виключно на підставі заяви потерпілого, а потерпілі відмовились від своїх заяв, то кримінальне провадження підлягає закриттю, а вирок необхідно скасувати. Розглянувши заяву засудженого ВСУ скасував ухвалу ВССУ на направив справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

ВСУ вказав, що суди неправильно застосували ст. 67 КК України - "обставини, які обтяжують покарання" та ст. 477 КПК України. - "поняття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення."

Зокрема «зміст правової позиції Суду із приводу правильного застосування норми права, передбаченої статтею 477 КПК, полягає в тому, що для визнання кримінального провадження таким, що здійснюється у формі приватного обвинувачення, застереження у статті 477 КПК щодо обтяжуючих обставин стосується викладених у диспозиції статті Особливої частини КК кваліфікуючих ознак конкретного правопорушення і не поширюється на передбачені частиною першою статті 67 КК обставини, які обтяжують покарання.»

Аналогічна позиція ВСУ міститься у Постанові від 8 жовтня 2016 року у справі № 5-132кс15.