Стаття 64. Довічне позбавлення волі

1. Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодек­сом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
2. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в ста­ні вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку.

порядку мотивоване у вироку, бо у всіх санкціях це покарання передбачене в альтер­нативі з позбавленням волі на певний строк (п. 28 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.; ВВСУ. - 2010. - № 10. - С. 20-21, 29).

1. У частині 2 ст. 64 КК наведений вичерпний перелік осіб, до яких довічне по­збавлення волі не може застосовуватися навіть при вчиненні ними такого особливо тяжкого злочину, у санкції за який передбачене це покарання. До них належать:

а) особи, що вчинили злочин у віці до 18-ти років; б) особи у віці понад 65 років;

в) жінки, що перебували у стані вагітності під час вчинення злочину; г) жінки, що перебували у стані вагітності на момент постановлення вироку. Не може застосову­ватися цей вид покарання і за наявності умов, зазначених у ч. 3 ст. 43, ч. 4 ст. 49, ч. 5 ст. 80 КК (див. коментар до цих статей).

1. Засуджені до довічного позбавлення волі можуть бути достроково звільнені від цього покарання на підставі частин 1 і 2 ст. 84 КК. Але вони не підлягають умов­но-достроковому звільненню від цього покарання і лише на підставі ч. 3 ст. 74, ч. 5 ст. 80 та ч. 2 ст. 87 КК може бути здійснена заміна довічного позбавлення волі по­збавленням волі на певний строк, причому за ч. 2 ст. 87 КК цей строк повинен стано­вити не менше 25 років. Відповідно до ч. 7 ст. 151 КВК, а також ч. 2 ст. 4 Положення про помилування від 16 вересня 2010 р., у разі засудження особи до довічного по­збавлення волі клопотання про її помилування може бути подано після відбуття нею не менше 20 років призначеного покарання.
2. Порядок та умови виконання (відбування) довічного позбавлення волі встанов­лені у статтях 150-151, 151[7] 1512 КВК.
3. Втеча особи, засудженої до довічного позбавлення волі, з місця відбування по­карання тягне за собою відповідальність за ст. 393 КК.