Стаття 346. Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча

Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров’ю, знищенням або пошко­дженням майна, а також викраденням або позбавленням волі щодо Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем’єр- міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конститу­ційного Суду України або Верховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії України, а також щодо їх близьких родичів, вчинена у зв’язку з їх державною чи громадською діяльністю, -

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Умисне заподіяння особам, зазначеним в частині першій цієї статті, серед­ньої тяжкості тілесних ушкоджень чи легких тілесних ушкоджень, нанесення побоїв чи вчинення інших насильницьких дій у зв’язку з їх державною або гро­мадською діяльністю -

караються позбавленням волі на строк від чотирьох до семи років.

Умисне заподіяння особам, зазначеним в частині першій цієї статті, тяжких тілесних ушкоджень у зв’язку з їх державною або громадською діяльністю -

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

(Стаття 346 у редакції Закону України № 270-УІ від 15 квітня 2008 р.)

Стаття 346 КК передбачає відповідальність за три самостійних злочини: по­грозу щодо державного чи громадського діяча (ч. 1); насильницькі дії (ч. 2); заподі­яння тим самим особам тяжких тілесних ушкоджень (ч. 3).

Коло потерпілих від цих злочинів суворо обмежене законом. Диспозиція ч. 1 ст. 346 КК містить вичерпний перелік осіб, які можуть бути потерпілими, а саме: Президент України, Голова ВРУ, народний депутат України, Прем’єр-міністр Укра­їни, член КМУ, Голова чи суддя КСУ або ВСУ чи вищих спеціалізованих судів України, Генеральний прокурор України, Уповноважений ВРУ з прав людини, Голо - ва Рахункової палати, Голова НБУ, керівник політичної партії України, а також їх близькі родичі.

До потерпілих - керівників політичних партій України треба відносити лише перших осіб (незалежно від їх найменування: генеральний секретар, секретар, голова партії чи голова політбюро партії та ін.) керівного органу політичної партії, яка була у встановленому законом порядку зареєстрована в МЮ і її діяльність не була при­пинена рішенням суду (статті 11 і 21 Закону України «Про політичні партії» від 5 квітня 2001 р. № 2365-ІІІ (ВВРУ. - 2001. - № 23. - Ст.118) зі змінами станом на 22 березня 2012 р. (ОВУ. - 2012. - № 30. - Ст. 1102).

Про поняття політична партія див. у ст. 2 зазначеного Закону.

Про поняття «близькі родичі» див. п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК.

Об’єктивна сторона злочину полягає у погрозі вбивством, заподіянням шкоди здоров’ ю, знищенням або пошкодженням майна, а також у погрозі викраденням або позбавленням волі щодо зазначених осіб (ч. 1 ст. 346 КК), заподіянні їм легких чи се­редньої тяжкості тілесних ушкоджень, нанесенні побоїв чи вчиненні інших насильниць­ких дій (ч. 2 ст. 346 КК), заподіянні їм тяжких тілесних ушкоджень (ч. 3 ст. 346 КК).

Під погрозою слід розуміти виявлений зовні протиправний вплив на психіку по­терпілого шляхом повідомлення особисто або через посередників про намір позбави­ти громадського чи державного діяча чи їх близьких родичів життя, заподіяти шкоду здоров’ю тим чи іншим способом, знищити чи пошкодити майно, яке належить по­терпілому.

Спосіб залякування може бути різним: словесним, із використанням засобів тех­нічного зв’язку, шляхом конклюдентних дій (жестів, міміки, демонстрації зброї тощо). Погроза може бути висловлена як публічно, так і за відсутності третіх осіб, від особи винного або від конкретно названих осіб чи будь-якого угруповання. На кваліфікацію названі обставини не впливають.

Про поняття «погрози вбивством» див. коментар до статей 129 та 345 КК.

Посягання на життя, здоров’я, власність або волю державного чи громадського діяча або його близьких родичів, вчинене безпосередньо після погрози вчинити такі дії, не потребує додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 346 КК. Посягання на життя дер­жавного чи громадського діяча кваліфікується за ст. 112 КК, на близького родича Генерального прокурора України - за ст. 348 КК, Голови чи судді КСУ або ВСУ чи вищих спеціалізованих судів України - за ст. 379 КК, інших державних чи громадських діячів - за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.

Про поняття майна та погрози його знищенням чи пошкодженням див. коментар до статей 195 та 345 КК.

Під погрозою викраденням слід розуміти висловлення наміру заволодіти потерпі­лим будь-яким способом, вилучити його з природного мікросоціального середовища, перемістити з місця постійного чи тимчасового перебування з наступним триманням усупереч його волі в іншому місці. Реалізація цієї погрози не охоплюється ст. 346 КК і вимагає додаткової кваліфікації за ст. 146 КК як викрадення людини.

Погроза позбавленням волі полягає в залякуванні протиправним позбавленням державного чи громадського діяча або їх близьких родичів можливості вільного пере­сування у просторі й часі, вибору місця свого перебування.

Реальна сукупність погрози позбавленням волі та фактичного позбавлення волі вимагає кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 346 КК та відпо­відною частиною ст. 146 КК. Позбавлення волі державного чи громадського діяча або його близького родича без попередньої погрози вчинити такі дії кваліфікується лише за ст. 146 КК.

Позбавлення волі з наступним триманням потерпілого як заручника підпадає під ознаки злочину, передбаченого ст. 349 КК, якщо потерпілим є представник влади або його близький родич, або ст. 147 КК, якщо потерпілим є громадський діяч чи його близький родич.

Злочин вважається закінченим з моменту доведення погрози до відома потерпі­лого.

Суб’єктивна сторона злочину - прямий умисел. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є те, що діяння вчиняється у зв’язку з державною або громад­ською діяльністю потерпілих.

Суб’єкт злочину - будь-яка особа, що досягла 16-ти років, а за заподіяння се­редньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень - особа, яка досягла 14-річного віку. Службові особи, які застосували погрозу або насильство з використанням свого служ­бового становища, підлягають відповідальності ще й за перевищення влади чи служ­бових повноважень.

Відповідальність за ч. 2 ст. 346 КК настає при умисному заподіянні громадсько­му або державному діячеві чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень або вчинення інших насильницьких дій. Про поняття побої, легке тілесне ушкодження, середньої тяжкості тілесне ушкодження див. від­повідно коментарі до п. 3 ст. 126, п. 2 ст. 125, пп. 2, 3 ст. 122 КК.

Іншими насильницькими діями слід вважати будь-яке насильство, яке не охоплю­ється поняттям тілесних ушкоджень і побоїв (незаконне обмеження або позбавлення волі, насильницьке застосування наркотичних засобів та ін.).

Якщо інші насильницькі дії були спрямовані на позбавлення життя державного чи громадського діяча, але смерть не настала з причин, що не залежали від волі вин­ного, вчинене слід кваліфікувати як закінчений злочин за ст. 112 КК. Якщо інші насильницькі дії були спрямовані на позбавлення життя близького родича такого ді­яча, вчинене належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 346 КК та як замах на вбивство (час­тини 2 чи 3 ст. 15 та п. 8 ч. 2 ст. 115 КК), або як закінчений злочин, передбачений ст. 348 КК, якщо потерпілий є близьким родичем державного діяча, який є одночасно працівником правоохоронного органу (Генеральний прокурор України), або ст. 379 КК, якщо це близький родич Голови чи судді КСУ або ВСУ чи вищих спеціалізованих судів України.

Якщо інші насильницькі дії переросли у захоплення заручників, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 346 КК та, з урахуванням особи потерпілого, за ст. 349 КК чи відповідною частиною ст. 147 КК, а якщо вони були вчинені з метою захоплення заручників, - то лише за ст. 147 КК.

Частина 3 ст. 346 КК передбачає відповідальність за умисне заподіяння державному чи громадському діячеві або його близькому родичу тяжкого ті­лесного ушкодження (про поняття тяжке тілесне ушкодження див. коментар до ст. 121 КК).

Злочини, передбачені частинами 2 і 3 ст. 346 КК, вважаються закінченими з моменту нанесення побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень або вчинення інших насильницьких дій.

Якщо побої та інші насильницькі дії були спрямовані на заподіяння тілесних ушкоджень, а злочинний наслідок не настав з причин, що не залежали від волі вин­ного, вчинене слід розглядати як замах на злочин і кваліфікувати за частинами 2 чи 3 ст. 15 КК та ч. 2 (якщо винний хотів заподіяти легкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження) чи ч. 3 (якщо умисел був спрямований на спричинення тяжких тілесних ушкоджень) ст. 346 КК.

Застосування катувань вимагає додаткової кваліфікації за ст. 127 КК.

Заподіяння смерті потерпілому через необережність слід кваліфікувати за від­повідною частиною ст. 346 і ст. 119 КК або ч. 2 ст. 121 КК (якщо умисел був спрямо­ваний на заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження).

Умисне нанесення побоїв або заподіяння тілесних ушкоджень чи вчинення інших насильницьких дій щодо державного чи громадського діяча чи його близького родича, наприклад на ґрунті неприязних особистих стосунків, кваліфікуються як зло­чин проти особи.