Стаття 66. Обставини, які пом'якшують покарання

Аналізуйте судовий акт: Активні дії щодо доведення своєї невинуватості та оскарження судових рішень не можуть свідчити про щире каяття (ВС/ККС у справі № 199/6365/19 від 15.11.2021)
Щире каяття як обставину, яка пом’якшує покарання визначено нормами ст. 66 КК України.

При цьому закон про кримінальну відповідальність не містить у собі визначення, що саме є щирим каяттям, а тому наявність такої ознаки залежить виключено від волі суду та оцінки ним поведінки винної особи.

Хоча у даному випадку, на мою думку, суд зайняв дещо тенденційну позицію…

У даній справі особу було засуджено за скоєння ДТП у стані алкогольного сп’яніння під час якого пасажиру, який перебував у салоні авто було спричинені тяжкі тілесні ушкодження за ч. 2 ст. 286 КК України до 4 років позбавлення волі Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Щире каяття насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані збитки та бажанні виправити наслідки вчиненого (ВС/ККС у справі № 182/1539/19 від 23.12.2021)
Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу того, які саме дії можна визнавати щирим каяттям, адже закон про кримінальну відповідальність відносить поняття «щире каяття» до оціночних понять та конкретного їх переліку не містить.

У постанові, що пропонується до уваги Касаційний кримінальний суд знов вказав на певні особливості суб’єктивної поведінки винної особи, які можуть свідчити про наявність у неї щиро каяття.

У даній справі особу було засуджено за ст. 128 КК України до 2 років позбавлення волі.

Апеляційний суд дещо пом’якшив призначене місцевим судом покарання та своєю ухвалою визначив покарання у вигляді 2 років обмеження волі. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Повне визнання вини ще не свідчить про щире каяття, адже каяття включає в себе щирий жаль щодо вчиненого злочину та осуд своєї поведінки (ВС/ККС у справі № 520/16394/16-к від 27.04.2021)
Щире каяття є однією із обставин, що пом’якшує покарання (п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України). Однак, нажаль, чинний закон про кримінальну відповідальність не дає чіткого визначення що є таким каяттям.

Однак відповідь на дане питання дає стала судова практика один з прикладів якої пропонується до уваги.

У даній справі місцевим судом особу було засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України до 3 років позбавлення волі із звільненням від відбуванням покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 1 рік.

Згідно вироку суду засуджений без передбаченого законом дозволу придбав пістолет Макарова та 20 патронів калібру 9 мм., які зберігав в автомобілі, а також зберігав при собі 5 патронів без передбаченого законом дозволу. Даний пістолет та набої було вилучено у нього під час обшуку автомобіля та його особистого обшуку. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Ознакою щирого каяття є намагання в повному обсязі відшкодувати завдані злочином збитки (Полонський райсуд Хмельницької області № 681/1701/19 від 26.03.2020)

 Колись мною вже аналізувалось рішення Касаційного кримінального суду в якому ККС висловив свою позицію щодо наявності у винної особи щирого каяття та у чому саме таке каяття полягає.

До позиції, висловленій ККС прислухаються і місцеві суди застосовуючи вказаний правовий висновок при розгляді кримінальних справ.

У даній справі особу засуджено за необережне спричинення тяжких тілесних ушкоджень іншій особі під час полювання за ч. 1 ст. 128 КК України, яке відбулось за таких обставин засуджений разом із потерпілим та його сином здійснювали полювання на пернату дичину на ставку. При цьому, засуджений, внаслідок вживання спиртних напоїв, знаходився в стані алкогольного сп`яніння.

Під час полювання засуджений, в якого була при собі мисливська рушниця, зайшов до очерету вказаного ставка, в якому розташувались на відстані приблизно 20 метрів, при цьому, кожен із них через очерет не міг бачити один одного.

В подальшому, рухаючись по ставку засуджений, під час вильоту дикої качки, не передбачаючи, що внаслідок пострілу по ній дробовий заряд може влучити у потерпілого, хоча повинен був і міг таке передбачити, діючи з більшою обачністю, проте, здійснив із вищезазначеної мисливської рушниці постріл по качці, в результаті чого частина дробового заряду влучила у потерпілого та для нього були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження.

За вчинення такого кримінального правопорушення винну особу засуджено до 1 року позбавлення волі.

Призначаючи саме таке покарання суд послався на те, що сума матеріальної шкоди спричиненої злочином складає 126 725, 20 грн. та моральної шкоди – 100 000 грн.

Однак, обвинуваченим після вчинення злочину добровільно надано потерпілому для його лікування 13000 грн., яких є явно недостатньо у порівнянні з фактичними витратами, котрі поніс та продовжує нести потерпілий на лікування у зв’язку з отриманням ним поранення.

Водночас в ході судового розгляду обвинувачений в незначній частині визнав заявлені потерпілим позовні вимоги про відшкодування шкоди та погодився виплатити потерпілому лише 15729,27 грн. майнової та 10000 грн. моральної шкоди, проте фактично не сплатив потерпілому будь-яку суму коштів.

При цьому розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.

Отже висловлювання засудженого, надані ним в ході судового розгляду про його щире каяття у скоєному, носить лише формальний характер.

Аналізуйте судовий акт: З’явлення із зізнанням написане вже після затримання обвинуваченого у справі є недопустимим доказом для суду (ВС/ККС у справі № 359/6489/13-к від 17 квітня 2018 р.)

З’явлення із зізнанням або як раніше це називали явка з повинною є звичайно відповідно до ст. 66 КК України обставиною, яка пом’якшує покарання але не більше.  Якщо протягом століть у кримінальному процесі суд розглядав це як беззаперечний доказ винуватості злочинця, то тепер це лише обставина у справі.  

Так, вироком суду першої інстанції особу було засуджено за ч. 3, ст. 307 КК України до 9 років позбавлення  волі  з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.  Ухвалою суду апеляційної інстанції вирок залишено без змін.

Засуджений подав касаційну скаргу, в якій наполягав на тому, що явка з повинною була отримана від нього працівниками правоохоронних  органів під фізичним та психологічним впливом і тому не може бути допустимим доказом у справі.  Цікаво, що прокурор частково погоджувався з цим і просив ВС виключити з  мотивувальної частини вироку, як доказ, посилання на явку засудженого з  повинною.     

ВС на цьому не зупинився і прийшов до логічного висновку, що явка з повинною особи не може відбутися після її затримання, що підтверджувалося матеріалами справи. Водночас сама по собі явка з повинною  є позасудовими показаннями особи, тому взагалі не є допустимим доказом у суді, оскільки суд вважає доказовими лише ті показання, які отримані ним під час судового засідання.

ВС скасував ухвалу суду апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з приписом надати правильно оцінку тому що було назване «явкою з повинною» та чи може це вважатися допустимим доказом винуватості засудженого  при ухваленні вироку. 

Аналізуйте судовий акт: Зізнання засудженого у вбивстві або іншому злочині без присутності адвоката незважаючи на інші докази вини на момент зізнання є підставою для скасування вироку (ВСУ від 9 жовтня 2017р. у справі № 5-159кс(15)17)

Мрачное решение ВСУ принятое во исполнения решения ЕСПЧ в деле «Кулик против Украины» от 19 марта 2015 года по статье 13 Европейской конвенции по правам человека. Когда анализируешь такие вердикты приходишь к выводу, что и «безгрешный» ЕСПЧ может очень редко, но ЗАИГРЫВАТЬСЯ с защитой процессуальных прав нелюдей – преступников (к Постановлению ВСУ прилагается также частное мнение одного из суддей ВСУ).

Злочин жахливий: подвійне вбивство та крадіжка майна. Злочинцю правоохоронці оформили явку з повинною – тепер це називають з’явлення із зізнанням ( ст. 66 КК України), проте зробили це відразу після затримання, а не під час допиту, а головне без присутності адвоката. Буквально через пару днів захисник був допущений до участі у справі. Вбивця відразу відмовився від визнавальних показань і почав заявляти, що під фізичним та психологічним тиском працівників міліції обмовив себе, і далі за текстом…

Суд засудив злочинця до довічного позбавлення волі за ст. 115 КК України, ВСУ залишив вирок без змін, проте ЕСПЛ знайшов в ньому порушення ст. 13 та ст. 3 Конвенції Европейської конвенції з прав людини (заборона катувать). 

Якщо розібратися, то звичайно порушення права на ефективний засіб юридичного захисту є. Так, дійсно будь-яка особа має право на захисника не тільки на першому допиті, а відразу після затримання. І якщо  була оформлена явка з повинною як кажуть «не відходячи від каси» без адвоката, то це неправильно. Проте, чи є таке порушення КПК підставою для скасування вироку, якщо є інші беззаперечні докази вини засудженого і ці докази були встановлені та досліджені судом? На наше переконання, звичайно ні. Суд мав би вказати на істотне порушення прав засудженого у окремій ухвалі, проте не скасовувати вирок.

Проте, ЕСПЛ був іншої думки, а ВСУ виконав волю ЕСПЛ. Але що далі. Ми відпустимо на свободу вбивцю, тільки тому, що він зізнався у подвійному вбивстві без присутності адвоката?... Або знову ухвалимо вирок про довічне позбавлення волі без врахування явки з повинною засудженого як доказу його винуватості?...     

Слід додати, що ЕСПЛ у своєму рішенні зазначив, що на підставі наявних у нього документів НЕ може вирішити, чи надав заявник визнавальні показання добровільно або під тиском органів влади, проте фактом є те, що визнавальні показання були надані без адвоката допущеного у справу. Лише це стало результатом того, що справу необхідно слухати заново…