Стаття 342. Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, державному виконавцю, приватному виконавцю, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві, уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

Аналізуйте судовий акт: Невиконання вимоги поліцейського, яка, очевидно, входить до кола його повноважень, не може бути визнане правомірним, якщо особа, виходячи зі своєї оцінки ситуації, вважає таку вимогу безпідставною (ВС/ККС у справі № 711/93/17 від 24.11.2021)
Процес встановлення наявності вини особи у вчиненні злочинів, пов’язаних із опором ,втручання та насильством стосовно працівників правоохоронних органів (ст.ст. 342 ,343 ,345 КК України) завжди був непростою задачею як для органів досудового розслідування так і судів. Адже досить часто такий опір та/або насильство було тісно пов’язане із незаконними діями саме правоохоронців, які фактично і спровокували особу на вчинення таких протиправних дій.

Але при розгляді справ сторонам і суду слід ретельно досліджувати усі обставини події, передумови, які сприяли опору чи насильству стосовно спеціального об’єкта злочину тощо.

У даній справі органом досудового розслідування особа обвинувачувалась у тому, що під час виявлення факту вчинення адмінправопорушення вказаною особою (порушення правил паркування автомобіля) та складання відповідного протоколу остання у грубій формі погрожувала співробітникам поліції звільненням, учинила опір працівникам правоохоронного органу під час виконання ними службових обов’язків, почала рух автомобілем, здійснила наїзд на працівника поліції, та продовжила рух, не зупиняючись та не виконавши вимогу про зупинку автомобіля.

Суд першої інстанції у даній справі постановив виправдувальний вирок з яким погодився і апеляційний суд. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Опір працівнику поліції у разі надмірності та невиправданості насильства з боку поліцейського не містить в собі складу злочину, передбаченого ст. 342 КК України (ВС/ККС у справі № 199/2151/18 від 14.04.2021)
Працівники поліції, як представники державного правоохоронного органу, мають законне право застосовувати насильство з метою захисту суспільного інтересу.

При цьому працівники правоохоронних органів, маючи спеціальний статус захищені законом від посягань на їх життя та здоров’я.

Водночас право поліцейського на насильство певним чином обмежене – таке насильство не може бути свавільним, надмірним та невиправданим.

В свою чергу застосування надмірного насильства фактично позбавляє працівника, який його застосував гарантій його недоторканості. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Дії особи, спрямовані на протидію невиправданому і надмірному насильству з боку поліцейського, не можуть кваліфікуватися як опір працівнику правоохоронного органу (ВС/ККС у справі № 444/2115/17 від 20.10.2020)

За нормами ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію» завданнями даного правоохоронного органу є забезпечення публічної безпеки і порядку, а також протидія злочинності.

З метою реалізації вказаних функцій працівниками поліції даним законом надано певні повноваження, у тому числі і застосування до правопорушника фізичної силі і спецзасобів.

Однак, дуже часто поліцейські зловживають цим правом та застосовують поліцейські заходи примусу або надмірно або взагалі безпідставно.

Звісно, що будь-кому не може подобатись якщо поліцейські б’ють або застосовують кайданки безпідставно, що і тягне за собою конфлікти аж до нанесення тілесних ушкоджень працівникам поліції у відповідь.

У даній справі особу було засуджено за ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України за те, що він погрожуючи фізичною розправою, вживаючи нецензурну лайку, вчинив конфлікт з інспекторами патрульної поліції, які під час патрулювання виявили порушення ним Правил дорожнього руху. Ігноруючи законні вимоги працівників поліції пред`явити документи на транспортний засіб та на право водіння, засуджений фізично протидіяв інспекторам одягнути на нього кайданки з метою доставлення до відділення поліції для встановлення його особи, зірвав головний убір та вдарив кулаком в обличчя інспектора поліції, заподіявши останньому легких тілесних ушкоджень.

Апеляційний суд із винністю засудженого погодився.

Стороною захисту на вказані рішення було подано касаційну скаргу у якій обґрунтував відсутність у діях свого підзахисного складу кримінального правопорушення.

Переглядаючи вказану справу Касаційний кримінальний суд частково погодився із доводами скарги.

Так, у своїй постанові ККС вказав, що опором у значенні статті 342 КК України є активна фізична протидія виконанню поліцейським його законних повноважень. Таким чином, виходячи з цієї позиції, для визначення наявності в діях обвинуваченої особи складу «опору» у значенні цього положення обвинувачення має довести як наявність об`єктивної сторони діяння, тобто певного активного фізичного впливу з боку обвинуваченої особи, так і спрямованість її умислу саме на протидію виконанню службових повноважень.

При цьому дії особи, спрямовані на протидію невиправданому і надмірному насильству з боку поліцейського, не можуть кваліфікуватися як опір за статтею 342 КК. Якщо особа відштовхує поліцейського, щоб запобігти удару кийком, або закриває обличчя від удару, в результаті чого поліцейський отримує травму руки, або хапається за одяг поліцейського, щоб запобігти падінню, такі дії не можуть вважатися опором у значенні статті 342 КК, оскільки їхня мета полягає не у протидії законній діяльності поліції, а в уникненні небезпеки для життя і здоров`я особи.

Одночасно норми статті 29 Закону України «Про національну поліцію» визначають, що поліцейський захід був необхідним і пропорційним. Тому, вирішуючи, чи є в діях обвинуваченого склад опору, суд має переконатися, що застосовані до обвинуваченої особи заходи з боку поліції були необхідними та пропорційними ситуації, що склалася, і були застосовані відповідно до процедури, установленої законом.

Аналогічні висновки мають братись до уваги також при оцінці наявності чи відсутності складу злочину, передбаченого статтею 345 КК України.

Аналізуйте судовий акт: Опір представнику влади вчинений після припинення хуліганських дій не є кваліфікуючою ознакою ч. 3 ст. 296 КК України (ВС/ККС у справі № 463/4135/16-к від 17.09.2020)

При проведені досудового розслідування та судового розгляду кримінальних справ про хуліганство досить часто виникають проблеми щодо належної кваліфікації дій винних осіб, адже склад злочину, передбаченого ст. 296 КК України межує із кількома іншими складами злочинів.

Ось і цій постанові Касаційний кримінальний суд висловився щодо належної кваліфікації дій особи, яка обвинувачувалась у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК України.

Вироком районного суду винну особу засуджено за ч. 3 ст. 296 КК України, який було вчинено за таких обставин.

До засудженого підійшли працівники поліції у форменному одязі, представили та пред’явили службові посвідчення з метою перевірки повідомлення про вчинення останнім хуліганських дій у приміщенні кафе, які було вчинено дещо раніше.

Проте, засуджений відштовхував працівників поліції, шарпав за одяг та технічні засоби, викрикував на їх адресу грубі нецензурні висловлювання. Після застосування спеціальних засобів та до приїзду іншого екіпажу протягом тривалого часу голосно ображав працівників поліції нецензурними словами, на зауваження не реагував, в тому числі, не припиняв свої хуліганські дії під час проходу повз місце події громадян із неповнолітніми дітьми.

Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погодився.

Стороною захисту на вказані рішення було подано касаційну скаргу.

Переглядаючи справу у касаційному порядку ККС останню задовольнив та у своїй постанові зазначив наступні висновки.

Диспозиція ч. 3 ст. 296 КК України передбачає відповідальність за хуліганство, пов`язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов`язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.

Опір як кваліфікуюча ознака хуліганства виявляється в активній протидії (відштовхування, завдання побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень тощо) представникові влади чи громадськості або іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, з метою позбавити зазначених осіб можливості виконати службовий чи громадський обов`язок з охорони громадського порядку. При цьому опір має бути складовою частиною хуліганства, мати місце у період його вчинення.

Якщо ж опір було вчинено після припинення хуліганських дій - як протидію затриманню, він не може бути кваліфікуючою ознакою хуліганства і відповідальність має наставати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 296 і 342 КК України.

У даній справі опір не був складовою частиною хуліганства оскільки не мав місця у період його вчинення.