Стаття 162. Порушення недоторканності житла

1. Незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, -

караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Ті самі дії, вчинені службовою особою або із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування, -

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

1. Стаття 30 Конституції України гарантує кожному громадянину недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, про­ведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
2. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він порушує конститу­ційне право громадянина на недоторканність житла та іншого володіння. Під порушенням недоторканності житла слід розуміти протиправне таємне або відкрите проникнення в чуже житло (будинок, квартиру або кімнату) без згоди власника житла на такі дії.
3. Об’єктивна сторона злочину виражається у виконанні однієї з таких дій: а) незаконне проникнення до житла або іншого володіння особи проти її волі; б) неза­конне проведення в них огляду або обшуку; в) незаконне виселення; г) інші дії, що порушують недоторканність житла громадян.
4. Незаконним є будь-яке проникнення до житла чи іншого володіння особи всу­переч чинному законодавству. Згідно з ч. 2 ст. 233 КПК під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом. Під іншим володінням особи розуміються тран­спортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходять­ся у володінні особи (щодо поняття «житло» також див. : п. 22 ППВСУ «Про судо­ву практику у справах про злочини проти власності» від 6 листопада 2009 р. № 10 // ВВСУ. - 2009. - № 12. - С. 9-16). Також не має значення проміжок часу, упродовж якого особа проживає в даному приміщенні.

Потерпілим від даного злочину може бути тільки фізична особа - громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Порушення встановленого законом порядку проникнення у приміщення, яке належить на праві власності юридичній осо­бі, не містить складу злочину, передбаченого ст. 162 КК. Такі дії за наявності до того підстав можуть бути кваліфіковані як перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК), самоправство (ст. 356 КК) або інший злочин.

Ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє або на під­ставах, визначених у законі. Якщо згода була отримана в результаті насильства або погроз, то виключається і правомірне проникнення.

Якщо проникнення до житла чи іншого приміщення здійснюється з метою ви­крадення чужого майна шляхом крадіжки (ч. 3 ст. 185 КК), грабежу (ч. 3 ст. 186 КК) або розбою (ч. 3 ст. 187 КК), то додаткова кваліфікація таких дій за ст. 162 КК не по­трібна, оскільки в таких випадках проникнення є кваліфікуючою обставиною (спосо­бом вказаних злочинів) і враховується законодавцем при визначенні санкцій за їх вчинення.

1. Незаконним вважається обшук, здійснюваний особами, які не мають на це пра­ва, або вчинений із порушенням КПК, тобто особами, що за певних умов мають на це право, але в цьому випадку не були наділені необхідними повноваженнями. Згідно із

ч. 2 ст. 234 КПК обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді. Як виняток слідчий або прокурор мають право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із вря­туванням людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюють­ся у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із про­курором зобов’ язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотан­ням про проведення обшуку до слідчого судді.

Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами КПК, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи (ч. 2 ст. 237 КПК).

1. Відповідно до ч. 3 ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Незаконне висе­лення має місце у разі, якщо воно здійснюється без законних підстав, тобто без судо­вого рішення, що набрало законної сили. Незаконним слід також вважати виселення, що здійснене не уповноваженими на те особами.
2. Під іншими діями, що порушують недоторканність житла громадян, слід розу­міти будь-яке інше вторгнення до житла проти волі осіб, які там проживають, за ви­нятком випадків крайньої необхідності, як-от: тимчасове використання житла без згоди його власника, самовільне вселення до чужого житла інших осіб тощо.
3. Даний злочин вважається закінченим з моменту вчинення однієї із вказаних у цій статті дій.
4. Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується лише прямим умислом. Ви­нна особа усвідомлює, що порушує недоторканність житла громадян і бажає вчинити такі дії. Мотиви і мета цього злочину можуть бути різними. Однак слід мати на увазі, що з’ясування мотивів дозволяє відмежувати даний злочин від самоправства (ст. 356 КК).
5. Суб’єктом даного злочину - може бути будь-яка фізична осудна особа, що досягла 16-ти років.
6. У частині 2 ст. 162 КК передбачені кваліфікуючі ознаки даного злочину: 1) вчинення його службовою особою; 2) із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування.
7. Поняття службової особи див. у коментарі до ст. 364 КК. Щодо даної кваліфі­куючої ознаки у ППВСУ «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» від 26 грудня 2003 р. № 15 зазначається, що злочин, відпо­відальність за який передбачена ч. 2 ст. 162 КК, являє собою спеціальний вид пере­вищення влади або службових повноважень. Кваліфікація дій виконавців і співучас­ників цього злочину ще й за ст. 365 КК можлива лише за наявності реальної сукуп­ності останніх (ПС (2001-2005). - С. 354).
8. Під насильством слід розуміти фізичне насильство як небезпечне, так і без­печне для життя і здоров’я потерпілого: умисне спричинення легкого тілесного ушко­

дження (ст. 125 КК), нанесення побоїв (ст. 126 КК) тощо. Якщо потерпілому спричи­няється умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК) або смерть (ст. 115 КК), то винний відповідає за сукупністю статей КК, що передбачають відповідальність за посягання на здоров’я та життя і за порушення недоторканності житла.

1. Погроза застосування насильства виражається в залякуванні потерпілого за­стосуванням до нього фізичного насильства і має бути реальною. У вказаних випадках висловлена погроза охоплюється ознаками ч. 2 ст. 162 КК і додаткової кваліфікації за ст. 129 КК чи ст. 195 КК не потребує.

У випадках якщо особа незаконно проникла до житла спочатку одного, а потім іншого потерпілого, тобто у її діях мала місце повторність тотожних злочинів, вчине­не слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 162 КК за обома фактами незаконного проникнення до житла, а повторність розглядати згідно з п. 1 ст. 67 КК як обставину, що обтяжує покарання (див.: Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ від 21 грудня 2010 р. // ВВСУ. - 2011. - № 5. - С. 14-15).