Стаття 62. Виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові

Аналізуйте судовий акт: Для визнання за одним із подружжя спільної сумісної власності на особисте майно іншого, вирішальне значення має правова природа збільшення вартості такого майна (ВС КЦС справа №462/1305/16-ц від 10.06.2021 р.)
 Чоловік подав позов до суду в якому вимагав визнати право спільної сумісної власності на будинок (в порядку статті 62 СК України) та визнати недійсними договори дарування частини такого будинку. Так, його жінка успадкувала від матері домоволодіння, в якому була літня кухня. Він стверджував, що проживаючі в шлюбі із своєю жінкою, він перебудував літню кухню в окремий цегляний житловий будинок та отримав окрему адресу на нього. Але вони з жінкою не можуть дійти порозуміння стосовно власності на нього, крім того, вона подарувала цей будинок дочці та зятю у рівних частках – без згоди позивача (чоловіка).

Суд першої інстанції (із яким погодився суд апеляційної інстанції) відмовив у позові повністю, оскільки позивачем не подано жодних допустимих доказів на підтвердження будівництва будинку на місці літньої кухні. 

ВС КЦС залишив рішення попередніх інстанцій без змін. У своїх доводах Суд зазначив умови застосування статті 62 ЦК України, тобто умови втручання у право особистої приватної власності одного з подружжя:

- таке втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів:  Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання майна спільним (КЦС/ВС у справі № 161/17237/19 від 24 березня 2021 року)

Сімейне законодавство України встановлює презумпцію спільної сумісної власності подружжя.

Разом з тим, передбачено, зокрема, що майно дружини, чоловіка набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування є його (її) особистою приватною власністю (ч. 1 ст. 57 СК України).

У ч. 1 ст. 62 СК України вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У цій справі позивач звернувся із позовом до колишньої дружини про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя.

Так, за час подружнього життя відповідач отримала в дарунок від рідного брата позивача незавершений будівництвом житловий будинок.

Позовні вимоги були мотивовані тим, що під час спільного життя за кошти, які заробляв саме позивач було повністю завершено будівництво цього житлового будинку та добудовано господарські будівлі та споруди на території будинковолодіння, проведено ремонтні роботи.

Отож, з точки зору позивача у цій справі, він зробив значний внесок для завершення будівельних та ремонтних робіт по спірному будинковолодінню. Після отримання у дар нерухомості у ній було проведено будівельні, ремонтні роботи в будинку, а також зведено нові господарські будівлі, які в свою чергу також суттєво впливають на вартість будинковолодіння в цілому.

Рішенням суду першої інстанції відмовлено позивачу в частині визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи позивача про те, що внаслідок його праці та вкладення коштів спірний будинок значно збільшився у своїй вартості після набуття його у власність відповідачкою за договором дарування.

Апеляційний суд став на сторону позивача та частково скасував рішення суду першої інстанції.

Позиція ВС: Визнання майна дружини, чоловіка за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя пов`язується із наявністю у сукупності двох умов:

1) істотність збільшення вартості майна;

2) істотність збільшення вартості має бути пов’язана зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Сам факт перебування осіб у шлюбі у період коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов’язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто, вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

ВС погодився з позицією суду першої інстанції, що жодних доказів на обґрунтування збільшення вартості спірного будинку внаслідок праці позивача та вкладення коштів до суду надано не було.

Сам факт незаперечення відповідачем обставин щодо витрат коштів позивача не свідчить про підтвердження таких витрат.

Аналізуйте судовий акт: Чи можна змінити режим особистої власності подружжя на спільну сумісну власність, якщо вартість майна істотно збільшилась під час шлюбу? (ВС/КЦС по справі №214/6174/15-ц від 22.09.2020)

У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.

Питання хто і скільки вклав у майно, коли його придбано та хто з подружжя є власником завжди супроводжують судові процеси про поділ майна.

Після розірвання шлюбу колишня дружина звернулась до суду із позовом про визнання спільною сумісною власністю нежитлового приміщення, його поділ та витребування ½ частки на її користь.

Предметом спору виступав об’єкт нерухомості, що був набутий відповідачем ще до укладення шлюбу, а отже мав статус особистої приватної власності.

Позов обґрунтовано тим, що під час шлюбу подружжя здійснило перепланування та переобладнання даного приміщення, за рахунок спільного кредиту, що призвело до істотного збільшення вартості об’єкта.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, з тих підстав, що позивач не довела, що її вклад є достатньо значним для можливості визнання зазначеного майна об`єктом права спільної сумісної власності.

Суд апеляційної інстанції скасував прийняте рішення та задовольнив позов частково.

При цьому, визнав об’єкт спільною сумісною власністю, визначив відсоток у майні, що належить позивачу, витребував його та ще й визнав договір дарування, яким майно було відчужено чоловіком недійсним.

Слід зазначити, що остання вимога позивачем не заявлялась, суд апеляційної інстанції за власною ініціативою визнав договір недійсним. Забігаючи наперед, одразу зауважу, що такими діями суд апеляційної інстанції явно порушив принцип змагальності сторін у процесі.

Остаточне рішення по справі було прийнято ВП ВС.

ВП ВС зазначено, що за загальним правилом майно, набуте одним з подружжя до шлюбу, є його особистою приватною власністю, як і доходи, які воно приносить, тоді як спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте під час шлюбу.

І втручання у право власності особи може бути виправданим лише у виняткових випадках, чітко визначених Законом, як неодноразово зазначалось у практиці ЄСПЛ.

СК України передбачає такі випадки. Мова йде про ст. 62 Кодексу.

Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

При цьому, для визнання особистого нерухомого майна одного з подружжя спільним майном подружжя істотність збільшення вартості майна має відбутися така, що первинний об’єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає несуттєвим, малозначним порівняно з тим об’єктом нерухомого майна, який з’явився під час шлюбу в результаті спільних трудових або грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Істотність такого збільшення має бути пов’язана зі спільними затратами грошових коштів чи трудовими затратами або затратами іншого з подружжя, який не є власником майна.

Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

При цьому, сам факт перебування осіб у шлюбі в період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

За результатами касаційного перегляду, ВП ВС постанову суду апеляційної інстанції скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Аналізуйте судовий акт:  Визнання права власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи використанні для самочинного будівництва є неправильно обраним способом захисту цивільного права (ВС/КЦС у справі № 722/1882/16-ц від 03 червня 2020 р.)

Подружжя розлучилося, і стало питання про поділ майна. Все було зроблено «по уму». Чоловік був власником житлового будинку з господарськими будівлями та побутовими спорудами на підставі договору дарування, тобто відповідно до ст. 57 СК України володів цим на праві особистої приватної власності.

Проте дружина довідавшись про статтю 62 СК України вирішила через суд заволодіти половиною всієї нерухомості. Дійсно частина перша цієї статті передбачає, що «якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.»

І дійсно, за час шлюбу була проведена реконструкція, внаслідок якої площа будинку збільшилася, капітальний ремонт, проведені інженерні мережі, облаштовані санвузли, добудовану веранду, тощо. Разом з цим без дозволу на будівельні роботи та затвердженого проекту на території домоволодіння був побудований гараж, сарай, вбиральня, колодязь, літня кухня, та інші споруди.

Дружина просила суд визнати подароване домоволодіння спільною сумісною власністю та поділити навпіл. Водночас визнати будівельні матеріали та конструктивні елементи, які були використані під час самочинного будівництва на території домоволодіння об’єктом спільної сумісної власності та також поділити навпіл.

Суд першої інстанції задовольнив позов обґрунтовуючи це тим, що позивач довів під час розгляду істотне збільшення за час шлюбу вартості домоволодіння внаслідок спільних грошових затрат подружжя, будівельні матеріали та конструктивні елементи були придбані під час шлюбу за спільні кошти, тому є спільною сумісною власністю

Суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову.

Вищими судами було зазначено, що майно, яке належить одному із подружжя на праві особистої приватної власності на підставі ст. 57 СК України автоматично усе не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок умов, передбачених цим законом. Частка того з подружжя, якому належало майно, збільшується на суму його вартості до поліпшення.

І в даному випадку взагалі не доведено істотне збільшення вартості домоволодіння. Тобто відсутні докази у матеріалах справи, що саме внаслідок проведених поліпшень та будівельних робіт вартість істотно збільшилася у порівнянні із вартістю на момент дарування. І це при тому, що у матеріалах справа був висновок судової будівельно-технічної експертизи, який повинен був довести істотність збільшення вартості.

Суди також звернули увагу на те, що відповідно до ст. 156 ЖК Української РСР повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території та проведенню ремонту.

З приводу поділу будівельних матеріалів та конструктивних елементів, з яких складалися об’єкти незавершеного будівництва на території домоволодіння, суди підкреслили, що така позивна вимога фактично зводиться до узаконення самочинного будівництва у непередбачений законом спосіб, тобто до визнання права власності. Це є неприпустимимо, зокрема згідно ст. 376 ЦК України.

Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України. Наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

Тому, визнання права власності (будь-якого) на будівельні матеріали та конструктивні елементи, які використані для самочинного будівництва, є неправильним обраним способом захисту цивільного права, і у такій позовній вимозі слід відмовляти.

Аналізуйте судовий акт: При поділі квартири подружжя при визначенні ознаки істотного збільшення її вартості до уваги ремонтні роботи ,а не придбання техніки та меблів (ВС/КЦС у справі № 640/13553/14-ц від 06.05.2020)

Як відомо кожному юристу, який стикається зі спорами між подружжям або особами, які підтримували фактичні шлюбні стосунки норми Сімейного кодексу України визначають виключний перелік майна, яке є приватною власністю одного з подружжя та, відповідно, не підлягає поділу. Таким майном є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (ст. 57 СК України)

Проте, як і кожне правило, останнє має своє виключення.

Так, згідно ст. 62 СК України у разі якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, поліпшення майна, яке істотно збільшило його вартість є підставою для поділу такого майна. Однак, слід мати на увазі, що збільшення вартості має місце лише у разі здійснення поліпшень, а не збільшення ринкової вартості такого майна внаслідок ринкових коливань.

У правозастосовній практики іноді виникає питання, а що ж саме можна вважати поліпшенням майна, яке потягло за собою істотне збільшення його вартості?

Саме таку проблему у запропонованій постанові вирішив Касаційний цивільний суд.

У даній справі чоловік, вже після розірвання шлюбу, продав належну йому квартиру третій особі.

Проте ,його колишня дружина звернулась до суду із позовом до покупців вказаної квартири у якому поставила питання щодо визнання права спільної сумісної власності на вказане майно та визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.

Позовні вимоги було аргументовано тим, що за її кошти в квартирі було зроблено ремонт, було придбано гардини, меблі, двері та побутову техніку.

Суд першої інстанції у задоволені такого позову відмовив мотивуючи своє рішення тим, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено того, що за її рахунок були придбані будівельні матеріали та проведені ремонтні роботи, внаслідок чого вартість майна збільшена. При цьому, суд першої інстанції врахував, що надані позивачем квитанції містять інформацію про те, що покупцем за ними є не позивач, а інші особи, або інформація про покупця взагалі відсутня.

З таким рішенням погодився і апеляційний суд.

Не погоджуючись із таким рішенням позивачем рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду оскаржено до Касаційного цивільного суду, який також став на бік судів попередніх інстанцій та у задоволенні скарги відмовив.

Приймаючи таке рішення КЦС послався на те, що відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

В свою чергу ст. 57 СК України визначає виключний перелік майна, яке поділу між подружжям не підлягає.

В свою чергу положення ст. 62 СК України вказують на те, що майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

На думку КЦС істотність збільшення вартості майна підлягає з’ясуванню шляхом порівняння вартості майна до, та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

При цьому для застосування передбачених частиною першою статті 62 СК України правил, істотне збільшення вартості майна (у розглядуваній справі - квартири) повинне відбутися саме внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, а не інших чинників (зокрема, загальної зміни цін на ринку нерухомості, інфляційних процесів), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна внаслідок невід`ємних поліпшень, а не придбання у квартиру меблів, побутової техніки тощо, які можуть бути самостійними об`єктами поділу спільного майна.