Для визнання за одним із подружжя спільної сумісної власності на особисте майно іншого, вирішальне значення має правова природа збільшення вартості такого майна (ВС КЦС справа №462/1305/16-ц від 10.06.2021 р.)

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
У цьому рішенні ВС КЦС в черговий раз закцентував увагу на умовах, за яких можливе застосування умов передбачених у статті 62 СК України. У цій статті вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Фабула судового акту: Чоловік подав позов до суду в якому вимагав визнати право спільної сумісної власності на будинок (в порядку статті 62 СК України) та визнати недійсними договори дарування частини такого будинку. Так, його жінка успадкувала від матері домоволодіння, в якому була літня кухня. Він стверджував, що проживаючі в шлюбі із своєю жінкою, він перебудував літню кухню в окремий цегляний житловий будинок та отримав окрему адресу на нього. Але вони з жінкою не можуть дійти порозуміння стосовно власності на нього, крім того, вона подарувала цей будинок дочці та зятю у рівних частках – без згоди позивача (чоловіка).

Суд першої інстанції (із яким погодився суд апеляційної інстанції) відмовив у позові повністю, оскільки позивачем не подано жодних допустимих доказів на підтвердження будівництва будинку на місці літньої кухні.

ВС КЦС залишив рішення попередніх інстанцій без змін. У своїх доводах Суд зазначив умови застосування статті 62 ЦК України, тобто умови втручання у право особистої приватної власності одного з подружжя:

- таке втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів:

1) істотність збільшення вартості майна. Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником. Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

- не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя:

1) поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

2) сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося.

3) збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, інфляційні та інші об`єктивні процеси, не пов`язані з внесками подружжя чи одного з них - не повинні враховуватися.

Отже у цій справі: При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач має довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості саме по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Аналізуйте судовий акт: При поділі спільного майна подружжя не є обов`язковим внесення на депозитний рахунок суду грошової компенсації, якщо про припинення своєї частки у спільному майні і про отримання компенсації заявляє сам позивач (ВС/КЦС справа № 760/789/19);

ВС/КЦС: Наявність спору про майно не є перепоною для видачи обмежувального припису (ВС/КЦС у справі № 522/19426/20-ц від 12.05.2021);

Поділ майна подружжя включає в себе не лише поділ прав, але і поділ спільних кредитних зобов’язань (ВС/КЦС у справі № 367/7110/14-ц від 09.01.2020).;

Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання майна спільним (КЦС/ВС у справі № 161/17237/19 від 24 березня 2021 року).

Постанова

Іменем України

10 червня 2021 року

м. Київ

справа № 462/1305/16-ц

провадження № 61-7448св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Гусак Роман Тадейович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Гавенка Богдана Івановича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 червня 2017 року у складі судді Колодяжного С. Ю. та постанову Львівського апеляційного суду від 05 березня 2019 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи - приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Гусака Р. Т., про визнання права спільної сумісної власності на будинок, визнання права власності на частину будинку та визнання недійсними договорів дарування.

Позовна заява мотивована тим, що з 1983 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , з того часу вони проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 . У червні 2001 року дружина успадкувала від своєї матері будинок за вказаною адресою. У період 2002-2010 років він на території подвір`я на АДРЕСА_1 , на місці дерев`яної літньої кухні, яку успадкувала дружина, збудував цегляний житловий будинок загальною площею 42,3 кв. м, якому на даний час присвоєна адреса: АДРЕСА_1 .

Позивач вважав, що на підставі статті 62 СК Україниспірний будинок є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Проте, між ними виникають непорозуміння з приводу володіння та користування спільним майном, ОСОБА_2 заперечує його право на спірне майно, заявляє, що вся власність належить особисто їй, погрожує вигнати його з будинку.

09 березня 2015 року ОСОБА_2 без його згоди і відома подарувала по Ѕ частині спірного будинку на АДРЕСА_1 їх доньці ОСОБА_4 та зятю ОСОБА_3 , що суперечить вимогам статті 369 ЦК Україниі порушує його майнові права.

Позивач просив визнати житловий будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ним право власності на 1/2 частину цього будинку та визнати недійсним договір дарування від 09 березня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р. Т., зареєстрований в реєстрі № 171, укладений відповідачем ОСОБА_2 , за яким вона передала у власність відповідачу ОСОБА_3 1/2 будинку АДРЕСА_1 та визнати недійсним договір дарування від 09 березня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р. Т., зареєстрований в реєстрі № 1169, укладений відповідачкою ОСОБА_2 , за яким вона передала у власність відповідачці ОСОБА_4 1/2 будинку АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 12 червня 2017 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірний будинок за адресою: АДРЕСА_1 став житловим будинком в результаті проведення його реконструкції з літньої кухні і подальшого виділення у 2015 році в окреме будинковолодіння з присвоєнням окремої поштової адреси. Позивач не довів того, що ним на місці літньої кухні було збудовано будинок, оскільки жодних допустимих доказів на підтвердження будівництва будинку позивачем надано не було, тому, провівши реконструкцію в 2001-2007 роках літньої кухні як допоміжного приміщення, і яка не є самостійним об`єктом цивільних правовідносин, позивач не може претендувати на визнання за ним права власності на реконструйований ним об`єкт, оскільки зазначений спосіб набуття права власності на майно не передбачений законодавством. Підстав для визнання недійсними договорів дарування немає, оскільки спірний будинок, який був предметом оспорюваних договорів, не належав на праві спільної сумісної власності позивачу та його дружині ОСОБА_2 , а був виключно особистою приватною власністю відповідачки ОСОБА_2 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 05 березня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, адвокат Гавенко Б. І. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що право власності на спірний будинок відповідач отримала під час шлюбу з позивачем; позивач довів належними доказами та показами свідків те, що літня кухня, яка отримана у спадок була зруйнована та протягом 2001-2007 років позивачем побудовано житловий будинок, який введений в експлуатацію відповідачем у 2014 році, а тому житловий будинок є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а договори дарування є недійсними.

У травні 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

У травні 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 перебуває в шлюбі із ОСОБА_2 з 11 березня 1983 року, з часу одруження проживає за адресою: АДРЕСА_1 . За цією ж адресою разом з ним постійно проживають: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Будинковолодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , належало матері відповідачки ОСОБА_2 та було успадковане нею на підставі свідоцтва про прийняття спадщини за законом, виданого 14 червня 2001 року державним нотаріусом другої Львівської державної нотаріальної контори Шевців О. Г.

Спадкове майно складалось з цегляного житлового будинку АДРЕСА_1 . Будинок в цілому складається з трьох кімнат, житловою площею 52,4 кв. м, до будинку відносяться такі господарські будівлі: дерев`яний сарай «Б», дерев`яна вбиральня «Г», дерев`яна літня кухня «Д», ворота, огорожа, хвіртки № 1-5, бетонні кільця колодязь «К» (а. с. 14).

Наказом Департаменту містобудування Львівської міської ради від 26 вересня 2014 року № А-189 «Про затвердження гр. ОСОБА_2 вимог до архітектурно-планувальної частини проекту реконструкції літньої кухні під літерою «Д» на АДРЕСА_1 під житловий будинок», розглянувши її звернення від 12 серпня 2014 року № 3-І-2058/АП, ескізний проект «Реконструкції нежитлової будівлі під житловий будинок на АДРЕСА_1 » відповідачу ОСОБА_2 затверджено вимоги до архітектурно-планувальної частини проекту реконструкції літньої кухні та зобов`язано вчинити інші дії пов`язані з цією реконструкцією.

14 листопада 2014 року Інспекцією Державного архітектурно-будівельної компанії затверджено декларацію про готовність об`єкта до експлуатації - реконструкцію літньої кухні на АДРЕСА_1 під житловий будинок (а. с. 213-215 т. 1).

Розпорядженням Залізничної районної адміністрації від 19 лютого 2015 року № 94 «Про затвердження висновку міжвідомчої комісії про розподіл будинковолодіння АДРЕСА_1 на два самостійних» надано дозвіл розділити будинковолодіння АДРЕСА_1 , яке належить гр. ОСОБА_2 , на два самостійних з присвоєнням окремих поштових адрес та присвоїти житловому будинку під літ. «А-1» загальною площею 42,3 кв. м, житловою - 16,0 кв. м, поштову адресу: АДРЕСА_1 (а. с. 21 т. 1).

Спірний будинок за адресою: АДРЕСА_1 став житловим будинком в результаті проведення його реконструкції з літньої кухні і подальшого виділення у 2015 році в окреме будинковолодіння з присвоєнням окремої поштової адреси.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України(у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК Українивизначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України(у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Майнові відносини, які складаються між подружжям урегульовано у нормах КпШС України(чинного на час укладення шлюбу та здійснення перебудов, проведення реконструкції) та СК України(чинного на час завершення реконструкції та введення будинку в експлуатацію).

Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.

У статті 22 КпШС Українита 60 СК Українизазначено підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Можна зробити висновок, що за загальним правилом майно, набуте одним з подружжя до шлюбу, є його особистою приватною власністю, як і доходи, які воно приносить, тоді як спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте під час шлюбу.

Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтею першою Протоколу № 1 до Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом.

У зв`язку з тим, що здійснення перебудов, реконструкцій та зведення нових об`єктів домоволодіння відбулося на час чинності КпШС України, а завершилося у 2015 році, підлягають застосуванню норми СК України.

Так, у статті 62 СК Українипередбачено втручання у право особистої приватної власності. У цій статті вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Однак при цьому обмежуються саме права особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника.

Тому у самому законі, статті 62 СК Українипередбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.

Зі змісту статті 62 СК Українивбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості саме по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК Українине називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

При посиланні на вимоги статті 62 СК Українияк на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач мав довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Зазначений висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, провадження № 14-114цс20.

Встановивши, що позивач не надав суду належних доказів того, що за рахунок спільних трудових чи грошових затрат, або його затрат істотно збільшилась вартість спірного будинку та не надав суду належних доказів, що за рахунок його коштів проводився саме капітальний ремонт приміщення, а не поточний ремонт, як стверджувала відповідач, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові.

Доводи касаційної скарги про те, що право власності на спірний будинок відповідач отримала під час шлюбу з позивачем; позивач довів належними доказами та показами свідків те, що літня кухня, яка отримана у спадок була зруйнована та протягом 2001-2007 років позивачем побудовано житловий будинок, який введений в експлуатацію відповідачем у 2014 році, а тому житловий будинок є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а договори дарування є недійсними, висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Не знайшли свого підтвердження доводи про безпідставну відмову суду апеляційної інстанції в призначенні експертизи, оскільки відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК Українидокази, які не були подані суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Судом апеляційної інстанції встановлено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції із таким клопотання позивач та його представник не зверталися, причин, з яких такий доказ не був і не міг бути поданий в суді першої інстанції, суду не повідомлено.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України(у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Гавенка Богдана Івановича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 червня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук І. М. Фаловська

3729
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
0