1. В ч. 1 коментованої статті визначаються об'єкти права спільної сумісної власності подружжя. До таких об'єктів належить будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Згідно із ч. 2 ст. 178 ЦК України види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту) мають бути прямо встановлені у законі. Сьогодні ще зберігає чинність постанова ВР України від 17.06.1992 р. № 2471-ХІІ "Про право власності на окремі види майна", якою визначене майно, що не може перебувати у власності громадян. Згідно з цією постановою до майна, вилученого з цивільного обороту, належать бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси, вибухові речовини й засоби вибуху, бойові отруйні речовини, наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отриманих громадянами за призначенням лікаря) та інше майно. Будь-яке майно, щодо якого в законодавстві немає спеціальної заборони, може належати фізичним особам, у тому числі подружжю, на праві спільної сумісної власності.
2. В ч. 2 ст. 61 СК України визначається правовий режим таких об'єктів, як заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Законом України від 22.12.2006 р. № 524-У "Про внесення змін до Сімейного та Цивільного кодексів України" коментована стаття була принципово змінена. Первісна редакція містила правило, згідно з яким заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи належали до спільного майна подружжя лише у випадку, якщо вони були внесені: а) до сімейного бюджету; б) на особистий рахунок кожного з подружжя у банківську (кредитну) установу. Таким чином, надходження лише тоді можна було вважати спільним майном подружжя, якщо кожен з них виявив свою волю щодо передачі грошей до сімейного бюджету. Якщо цього зроблено не було, то майно вважалося роздільним і належало тому з подружжя, хто його отримав.
В новій редакції слова "і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу" виключено. Це означає, що закон повернувся до тих правил, що діяли раніше (до набрання чинності новим СК України). В оновленій редакції ч. 2 ст. 61 СК України виникнення права спільної власності подружжя не пов'язується з фактом внесення заробітної плати, пенсії та стипендії до сімейного бюджету або на рахунок у банку. Таким чином, це майно вважається спільним з моменту, коли виникає право власності на нього, тобто з моменту отримання заробітної плати (інших виплат) одним із подружжя.
Свого часу питання щодо правового режиму заробітної плати, пенсії та стипендії досить жваво обговорювалося в юридичній літературі. Зокрема В.П. Маслов пов'язував виникнення права спільної власності подружжя щодо таких надходжень з фактом їх передачі до бюджету сім'ї. Це пояснювалося тим, що винагорода за працю має виключно індивідуальний характер, тому лише особа, яка одержала заробітну плату може розпоряджатися нею. Однак така позиція зазнала значної критики. В літературі зазначалося, що між отриманням вказаних сум та їх переходом до спільної сумісної власності подружжя виникає певний розрив. В цей період той з подружжя, хто одержав гроші, будучи їх власником, має право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися ними. Він може і не передавати отриману заробітну плату або стипендію до схильного бюджету, а розпорядитися нею на свій розсуд. Це суперечить основній ідеї режиму спільності майна, встановленого сімейним законодавством України. Заробітна плата та Інші різновиди грошових надходжень одного із подружжя мають вважатися спільним майном подружжя з моменту їх фактичного отримання. Намір внести їх до бюджету сім'ї передбачається, а спільність подружнього майна є законним наслідком шлюбу і не залежить від поглядів подружжя - вносити чи не вносити отриману заробітну плату до спільного сімейного доходу.
Після набрання чинності новим СК України почало діяти правило щодо виникнення права спільної власності на заробітну плату та інші надходження лише після передачі їх до бюджету сім'ї. Воно викликало багато проблем. В першу чергу це було пов'язано з неможливістю визначення факту передачі або не передачі заробітної плати до бюджету сім'ї. Не треба забувати і того, що майно, придбане за час шлюбу за рахунок роздільних грошей одного з подружжя, також мало вважатися роздільним. Отже, під час поділу подружнього майна цілком передбаченою була ситуація, коли один із подружжя міг стверджувати, що певне майно було придбане за рахунок тієї частки його заробітної плати, яку він не вніс до бюджету сім'ї, внаслідок чого воно належить на праві власності йому особисто. Первісна редакція ч. 2 ст. 61 СК була вразливою ще й тому, що ставила в край невигідне становище того з подружжя, який не мав необхідного рівня власних доходів у зв'язку, наприклад, з доглядом за дитиною. Він не набував прав щодо заробітної плати другого з подружжя і цілком залежав від бажання або небажання останнього внести гроші до сімейного бюджету. Тому зміни до ч. 2 ст. 61 СК були необхідні.
Закріплення в ч. 2 ст. 61 СК України нового підходу, який, по суті, є "добре відомим старим", вбачається цілком обґрунтованим. Таким чином було реалізовано певний законодавчий експеримент. Заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя, тривалий час вважалася спільним майном подружжя з моменту їх одержання одним із них. Протягом двох років виникнення права спільної власності щодо такого майна пов'язувалося з його переданням до бюджету сім'ї. Пізніше законодавець повернувся до правила, що існувало багато років, визнавши невдалою спробу змінити правовий режим цих об'єктів. В новій редакції ч. 2 ст. 61 СК України заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя, набувають режиму спільного майна подружжя з моменту їх одержання одним із подружжя.
Однак треба зазначити, що у період з 1.01.2004 р. до набрання чинності Законом України від 22.12.2006 р. № 524-У "Про внесення змін до Сімейного та Цивільного кодексів України" правовий режим заробітної плати, пенсії, стипендії або інших доходів визначався за первісною редакцією ч. 2 ст. 61 СК України. Ця обставина має враховуватися зокрема при поділі майна подружжя.
3. В новому СК України прямо не визначається правовий режим деяких об'єктів, які останнім часом набувають великого значення і займають особливе місце в майні подружжя. Мова йде про правовий режим акцій, облігацій та інших цінних паперів, вкладів до статутного (фонду) капіталу господарських товариств, пайових внесків в підприємницькі кооперативи тощо. Щодо таких об'єктів взагалі виникають своєрідні відносини, коли ж їх учасниками стають особи з подружнім статусом, то вони набувають особливого "забарвлення".
У першу чергу інтерес представляють правовідносини, що виникають в сфері діяльності господарських товариств. Треба зазначити, що норми корпоративного права не вирішують питання, що стосуються майнових прав учасників господарських товариств з подружнім статусом. Разом з тим до корпоративних правовідносин залучається значна кількість фізичних осіб, які перебувають або перебували у зареєстрованому шлюбі. Юридична практика впритул підійшла до питання про правовий режим "підприємницького майна" в аспекті подружніх відносин.
Особливе значення цей фактор набуває у тому випадку, коли має місце розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Сьогодні непоодинокими є випадки, коли предметом поділу є подружнє майно, що має не споживчий, а саме виробничий характер, коли сторони включають до "подільчого списку" частки у статутному фонді господарських товариств, пайові внески в підприємницькі кооперативи, набуті за час шлюбу цінні папери тощо. Причому сторона, яка наполягає на поділі, нерідко не хоче задовольнитися компенсацією, а вимагає поділу саме "бізнесу".
Очевидно, що норми корпоративного права "замовчують" цей аспект тому, що існує спеціальне законодавство, яке і покликане вирішувати ці складні питання. У першу чергу це - Сімейний кодекс України. Проте в СК України немає жодної статті, яка була б спрямована на визначення правового режиму майна подружжя - учасників підприємницьких товариств. Ця прогалина є значною. Треба враховувати, що кожен з видів господарських товариств, порядок формування його майна, обсяг прав та обов'язків його учасників мають суттєві особливості, які безпосередньо впливають на майнові відносини подружжя.
В аспекті діяльності господарських товариств, учасники яких мають подружній статус, особливий інтерес представляє питання: чи є частка у статутному (складеному) капіталі товариства спільним майном подружжя? Очевидно, що вирішення цього питання має проводитися виключно на рівні закону. Проте сьогодні, за відсутності відповідних норм в СК України, доводиться виходити з загального розуміння норм сімейного та корпоративного права.
В літературі зазначалося, що суб'єктом корпоративних прав є особа, яка має частку у статутному фонді (майні) відповідної організації. Тому "поняття корпоративного права пов'язане з часткою в статутному капіталі. Одне неможливе без іншого. Частка в капіталі і корпоративні права співвідносяться між собою як причина і наслідок". Зважаючи на такий тісний зв'язок між часткою в статутному капіталі та корпоративним правом, необхідно вирішити питання про правовий режим вкладу до статутного фонду в аспекті сімейно-правових відносин. Якщо такий вклад зроблено особою, яка має подружній статус, його необхідно розглядати з точки зору належності вкладу до спільного або роздільного майна подружжя.
В ч. 2 ст. 115 ЦК України сказано, що вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку. Вказані об'єкти в повному обсязі входять до об'єктів, що складають спільне майно подружжя (ч. 1 ст. 61 СК). Тому цілком ймовірною є ситуація, коли один з подружжя передає господарському товариству майно, що має режим спільного майна подружжя. Незважаючи на те, що засновником (учасником) товариства є лише один з подружжя, ігнорувати факт внесення до статутного капіталу спільного майна подружжя не можна. Залишається визначитися щодо характеру та обсягу прав другого з подружжя, тобто дружини (чоловіка) учасника господарського товариства.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Суд може вийти за межі своїх повноважень, коли вимоги позивача охоплюють не усе спільно набуте у шлюбі спільне майно, задля принципу процесуальної економії. (ВС КЦС, справа №753/1902/21 від 08.05.2023 р.)
Суд першої інстанції частково задовольнив позов (із чим погодився суд апеляційної інстанції) фактично визнавши по ½ часток за кожним на нерухоме майно, а ось автомобіль залишив за дружиною, зобов’язавши її виплатити компенсацію за частку чоловіка. Чоловік подав касаційну скаргу, пояснюючи - крім іншого - тим, що суд вийшов за межі своїх повноважень, вирішивши питання про автомобіль. До того ж, він оскаржував дії в суду в частині повернення його зустрічного позову, де він доводив що це майно є його особистою власністю. Водночас, стосовно обсягу спільного сумісного майна ВС КЦС зазначив: Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Читати повністюВ період шлюбу, було придбано квартиру, будинок, автомобіль, приватизовано земельну ділянку. Титульним власником було записано чоловіка. Колишня дружина, яка виховувала їх дитину, подала позов, де просила суд у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за нею право власності на квартиру, а за екс-чоловіком визнати право власності на: будинковолодіння; земельну ділянку; транспортний засіб «Volkswagen Passat B6». Свою частку у спільному майні просила виплатити грошовими коштами, із розрахунку 67 % їй, а 33 % - чоловіку, пояснюючи тим, що виховує дитину самотужки.
Аналізуйте судовий акт: Якщо один з подружжя вносить до статутного капіталу спільне майно, в іншого з подружжя з’являється право вимоги виплати половини вартості частки та право вимоги половини отриманого доходу від діяльності товариства. (ВС КЦС, справа № 369/9429/18 від 12.12.2022 р.)
Суд першої інстанції частково задовольнив позов дружини і зустрічний позов чоловіка - присудивши лише частки на авто. Відмовляючи у задоволенні позовів щодо агробізнесу - суд вказав, що сторони не довели суду своїх позовних вимог в цій частині, а саме: він не надав доказів того, що для придбання статутного капіталу підприємства були витрачені його особисті кошти; вона ж не подала до суду доказів передання спільного майна подружжя та грошових коштів до статутного капіталу підприємства. Апеляційний суд залишив в цій частині рішення без змін. ВС КЦС погодилась із висновками судів, щодо поділу часток в ПП, нагадавши наступні правила “поділу бізнесу між подружжям”: Тлумачення ст. 60, 61 СК України дає підстави для висновку, що спільною сумісною власністю подружжя, яка підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Читати повністюУ цій справі, колишнє подружжя ділило спільне майно - автомобілі, нежитлову будівлю, будинок, земельну ділянку та - агробізнес. А якщо точніше, обидва претендували на частку від статутного капіталу ПП «Агрофірма - Додола» або на стягнення з іншого компенсації цієї частки, виходячи із реальної вартості активів підприємства на день пред'явлення позову. Кожен із них стверджував, що придбав частку за свої кошти, чоловік у зустрічному позові стверджував, що ще до шлюбу. Дружина стверджувала, що всі справи вела вона, в тому числі, закупівлю агротехніки, насіння, бо розуміється на цьому.
Аналізуйте судовий акт: Поділ майна подружжя включає в себе не лише поділ прав, але і поділ спільних кредитних зобов’язань (ВС/КЦС у справі № 367/7110/14-ц від 09.01.2020)
Укладаючи шлюб, подружжя обіцяє один одному «бути разом і в горі, і в радості». При поділі майна подружжя цей принцип також опосередковано прослідковується, оскільки набуття прав, як і обов’язків здійснюється порівну.
Колишній чоловік звернувся до суду із позовом про поділ майна подружжя. Зазначав про те, що під час шлюбу ним був придбаний автомобіль марки Volkswagen, однак користується ним його колишня дружина одноособово, у зв’язку із чим, просив визнати за нею право власності, а йому присудити грошову компенсацію вартості половини авто. Крім того, позивач просив визнати за ним право власності на квартиру, кредит за яку він сплачує наразі самостійно.
Колишня дружина із таким поділом не погодилась, тому подала зустрічний позов в якому просила суд визнати квартиру спільною сумісною власністю подружжя та визнати за кожним із них право власності на 1/2 її частини, розділити між подружжям кредитні зобов’язання, присудити їй компенсацію за авто марки RENAULT, яким розпоряджався чоловік, а за нею залишити право власності на автомобіль марки Volkswagen із виплатою чоловіку компенсації його частки.
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанції частково задоволено обидва позови. При цьому, кінцевий розподіл майна, після апеляційного перегляду відбувся наступним чином: за чоловіком визнано право власності на 4/5 квартири, за дружиною – на 1/5, спільною сумісною власністю визнано лише один автомобіль Volkswagen, він залишився у власності дружини із виплатою компенсації чоловіку.
Касаційну скаргу подала колишня дружина.
ВС вирішив скасувати постанову апеляційної інстанції та залишив в силі рішення суду першої інстанції, з наступних мотивів.
Так, ВС вкотре наголосив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
При цьому, презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, передбачена ст. 70 СК України, може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Однак, в такому випадку тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
ВС також зазначив, що на підставі ст. 61, 65 СК України, у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержане за рахунок останніх майно, внаслідок укладення кредитних договорів, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.
З урахуванням зазначеного ВС погодився та підтвердив правомірність висновків суду першої інстанції про поділ спірної квартири та визнання за кожним із подружжя права власності на 1/2 її частини. З огляду на те, квартира придбана за кредитні кошти, отримані подружжям під час шлюбу, відтак, право на це майно в рівних частках набули як позивач, так і відповідач, при цьому боргові зобов`язання є спільними для обох із подружжя, незалежно від того з ким із подружжя укладений кредитний договір, а тому відсутні підстави для відступлення від засад рівності часток у спільному майні подружжя.
При цьому, автомобіль марки RENAULT був придбаний чоловіком за його особисті кошти, тому колишня дружина не в праві отримувати майнову компенсацію за нього.
Аналізуйте судовий акт: Особистою приватною власністю є земельна ділянка безоплатно приватизована одним із подружжя на себе під час шлюбу із земель державної або комунальної власності, але є винятки! (ВС/КЦС у справі № 626/4/17 від 12 серпня 2020 р.)
Бувають такі випадки, коли фізичні особи бажають визнавати недійсними або розривати раніше укладені ними майнові договори, такі як купівлі-продажі, іпотеки, кредити, позики, застави, тощо. Бо не бажають їх виконувати. Вже багато років юристи пропонують в таких випадках грати в гру «НЕ ПОЗВОЛЯМС», коли дружини приходить до суду і розповідає балочки про поганого чоловіка, який не спитав її дозволу і самовільно розпорядився спільним сумісним майном на користь третьої особи, уклавши наприклад договір оренди земельної ділянки.
Особливо ця балаканина популярна тоді, коли закон не вимагає обов’язкового нотаріального посвідчення договору, і у контрагента за цим договором як правило відсутня письмова згода дружини надана чоловіку на розпорядження набутим у шлюбі майном.
Таких судових процесів безліч, і зважаючи на протилежні рішення судів різних інстанцій з цього питання єдина судова практика досі не напрацьована.
Ця справа про визнання договору оренди земельної ділянки набутої під час шлюбу недійсним з підстав ненадання письмової згоди дружиною на укладання чоловіком з агропідприємством такого договору. Ключовим моментом є те, що земельна ділянка хоча і набута у шлюбі, проте була БЕЗОПЛАТНО передана із земель комунальної власності, тобто приватизована чоловіком на підставі ст. 118 ЗК України.
Рішення судів були різні, у підсумку ВС проаналізувавши ст. 57 СК України та ст. 61 ЗК України у різних редакціях відмовив у задоволенні позову.
Суд касаційної інстанції наголосив, що за загальним правилом приватизовані земельні ділянки, як і приватизоване житло під час шлюбу, є особистою приватною власністю того з подружжя, ім’я якого зазначено у правовстановлюючому документі. Таке майно не належить до об’єктів права спільної сумісної власності, і титульний власник має право в тому числі розпоряджатися цим майном без будь-яких згод свого подружжя. Отже, оскільки згода дружини була не потрібна для укладання договору оренди з/д, то позов безпідставний.
Проте з цього правила можуть бути винятки. Якщо земельна ділянка або житло були приватизовані та набуті у власність під час діючого шлюбу з 8 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року, то таке майно вважається спільною сумісною власністю подружжя. Але лише набуте у цей період. Якщо до 8 лютого 2011 року чи після 12 червня 2012 року, то – ні. Такий виняток пояснюється іншою редакцією ст. 61 СК України в цей період.
Аналізуйте судовий акт: Майно набуте за договором довічного утримання є спільною сумісною власністю подружжя, якщо набувач не доведе, що таке майно набувалось не в інтересах сім’ї, хоча і за спільні сімейні кошти (ВСУ від 24 травня 2017р., № 6-843цс17)
Укладання договорів довічного утримання стало вже поширеною практикою. Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання відчужувач відразу передає набувачеві у власність нерухомість або інше цінне майно, а набувач зобов’язується утримувати відчужувача довічно. І тут виникає питання: чи відноситься таке набуте майно до спільного сумісного майна подружжя. Адже, набувач в момент переходу права власності вже мати сім’ю?
В контексті цього питання ВСУ розглянув цікаву справу, де відчужувач за договором довічного утримання, ще не помер, а подружжя вже розлучилося і почало ділити спільне майно. Так, колишня дружина набувача подала до суду позов про визнання будинку набутого за договором довічного утримання сумісною власністю подружжя та про поділ цього будинку навпіл. Окрім цього набувач, а не відчужувач самостійно звернувся із позовом про розірвання договору довічного утримання обгрунтовуючи неможливістю виконувати прийняті на себе зобов’язання.
ВСУ зокрема підкреслив, що відповідно до ст. 60 СК України у сімейному праві діє презумції права спільної сумісної власності майна подружжя, «яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована.» І ця презумція діє також і для майна набутого на підставі договору довічного утримання. Таке майно, як у будь-яке інше спільне сумісне майно набуте під час шлюбу підлягає поділу в порядку, передбаченому ст. 70 СК України
Водночас ВСУ підкреслив, що той з подружжя, хто оспорює презумцію права спільної сумісної власності на окремі об'єкти майна повинен довести в суді на підставі ч. 3 с. 61 СК України, що справжньою метою укладання договору, в даному випадку довічного утримання, були не інтереси сім'ї, а його особисті інтереси. Набувач цього не довів.