Стаття 97. Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна

Сімейний кодекс України (ЗМІСТ) Інши кодекси

3184

Переглядів

Переглядів

Додати в обране

1. У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу.

2. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

3. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.

4. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб.

5. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Попередня

97/300

Наступна

Додати в обране

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Аналізуйте судовий акт: За шлюбним договором не може набуватись право власності на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації (ВССУ від 22 лютого 2017р. у справі 758/4906/15-ц)

Норма ст. 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-230цс14.
Водночас задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що зміст укладеного між сторонами шлюбного договору суперечить встановленим ч. 5 ст. 93 СК України обмеженням щодо його укладення.
Згідно з ч. 5 ст. 93 СК України за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
При цьому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
В силу положень ч. 2 ст. 97 СК України та ч. 5 ст. 93 СК України при укладенні шлюбного договору сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст. ст. 57, 60 СК України, однак, на підставі шлюбного договору неможливий перехід до одного з подружжя права власності на нерухоме майно та інше майно, яке підлягає державній реєстрації.
За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Встановлення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя не створює правових наслідків, які обмовлені цим договором.
Водночас за умовами укладеного між сторонами шлюбного договору фактично відбулось набуття ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації.
На зазначене суди попередніх інстанцій не звернули уваги, неповно встановили фактичні обставини справи щодо відповідності умов шлюбного договору встановленим законом обмежень щодо його укладення та дійшли передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3
З огляду на наведене колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно встановили фактичні обставини справи, а тому оскаржувані рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, з підстав передбачених ст. 338 ЦПК України.