1. В СК України вперше міститься окрема стаття, яка має назву "Сім'я". Етимологічно слово "сім'я" походить від слова "сьемь", що означає "робітник, слуга, домочадець". Таким чином в первісному розумінні сім'я - це коло осіб, які визначаються як робітники, слуги та домочадці, тобто особи, які об'єднані певними економічними зв'язками. Сучасне розуміння поняття сім'ї є більш складним і неоднозначним. Це пояснюється тим, що сім'я як соціальне явище має різноманітні прояви свого існування. У зв'язку з цим категорія сім'ї використовується різними науками - соціологією, демографією, психологією тощо. У праві існують свої підходи щодо розуміння сім'ї та сімейних відносин. Це пояснюється тим, що сімейні відносини потребують певного правового опосередкування, відповідної юридичної "оболонки". Саме в цьому сенсі категорія "сім'я" набуває юридичного значення і використовується в праві.
2. Відомо, що сімейне законодавство ніколи не містило поняття сім'ї. В теоретичному плані питання щодо необхідності та можливості законодавчого визначення сім'ї мало різні вирішення. Одні фахівці підтримували цю ідею, інші, відзначаючи багатогранність уживання в праві категорії "сім'я", не вважали за потрібне закріплювати це поняття безпосередньо в законі. В літературі відзначалося, що законодавець не лише не прагне того, щоб розкрити поняття сім'ї, але і свідомо намагається відійти від надмірної формалізації цього поняття. Його наповнення конкретним змістом залежить від багатьох факторів, які настільки індивідуальні, що кожен формальний підхід до сім'ї неминуче вступив би у суперечність з реальними життєвими ситуаціями.
Каменем спотикання, через який виникають основні спори при визначенні сім'ї, є питання про її суб'єктний склад. Проблема полягає у тому, що "член сім'ї" - це "наскрізний" суб'єкт декількох галузей права. При цьому в різних галузях права, а нерідко й в окремих нормативних актах у межах однієї галузі коло членів сім'ї визначається по-різному. У свою чергу, залежно від вирішення питання про суб'єктний склад сім'ї визначається коло учасників сімейних відносин, носіїв комплексу сімейних особистих та майнових прав і обов'язків.
У зв'язку з конкретними питаннями, які поставали в практиці, Конституційний Суд України 3.06.1999 р. прийняв рішення про офіційне тлумачення терміну "член сім'ї". В ньому, зокрема, було сказано, що стосовно поняття "член сім'ї" Конституційний Суд України виходить з об'єктивної відмінності його змісту залежно від галузі законодавства (п. 6). Таким чином, на думку Конституційного Суду, визначити єдине поняття "член сім'ї", яке б мало застосовуватися в праві, неможливо, бо кожна галузь права тлумачить це поняття по-своєму, підкреслюючи ті чи інші ознаки сім'ї, які набувають певного значення для тих чи інших відносин. Зрозуміло, що різне тлумачення поняття "член сім'ї" не дає підстав для розробки єдиного поняття сім'ї в праві.
3. Незважаючи на існуючі проблеми щодо розуміння сім'ї, в коментованій статті вперше зроблена спроба надати легальне визначення цього поняття. На жаль, її важко визнати вдалою. Закріплене в ч. 1 визначення сім'ї як первинного та основного осередку суспільства не є правовим, воно вирішує лише питання щодо місця та значення сім'ї в суспільстві.
Законодавець уникає надати власне юридичне визначення сім'ї і це не випадково. В літературі це питання хоча і дуже широко обговорювалося, але так і не знайшло свого остаточного вирішення. Перш за все для визначення сім'ї в науковій літературі застосовувалися різні терміни - "союз", "об'єднання", "спільність", "мала соціальна група" тощо. Деякі автори наполягали на принциповості цього моменту у визначенні сім'ї. Особливі спори, мабуть, викликало включення в поняття сім'ї терміна "союз". Один із найбільш послідовних прибічників цієї позиції, В.О. Рясенцев, вважав термін "союз" найбільш прийнятним. Така позиція викликала критику з боку інших учених. Зокрема, Е.М. Ворожейкін відзначав, що поняття сім'ї не може визначатися через термін "союз", бо союзом є шлюб. У свою чергу шлюб входить до поняття сім'ї. В результаті шлюб як "союз" визначається через поняття сім'ї, яке також називається "союзом", що приводить до невиправданого повторення термінів. Крім того, "союз" передбачає згоду сторін на його укладення (що, по суті, стосується лише шлюбу як основи сім'ї), а сім'я (окрім шлюбу) може виникати і з інших підстав, коли про згоду осіб мова не йде (народження дитини у жінки, яка не перебуває у шлюбі, усиновлення малолітньої дитини тощо).
Юристи, як правило, не використовують соціологічні визначення сім'ї, зокрема поняття "мала соціальна група". Мабуть, лише Р.П. Мананкова вважає такий підхід виправданим. Найбільш прийнятним серед наведених в літературі можна вважати визначення сім'ї як об'єднання осіб. Це дає змогу підкреслити спільність сімейного життя та майнових інтересів її членів, їх взаємну моральну та матеріальну допомогу і підтримку. Таке визначення пропонувалося багатьма вченими.
4. Сім'я, як і будь-яке інше явище, може бути охарактеризована через низку властивих їй ознак, які у сукупності можуть дати загальне уявлення про її сутність. Деякі із цих ознак становлять невід'ємний атрибут поняття сім'ї, інші носять допоміжний, додатковий характер і можуть включатися у визначення сім'ї у разі необхідності. Першою І, мабуть, найбільш наочною Із вказаних в законі ознак сім'ї є спільність проживання. Згідно із ч. 2 коментованої статті сім'ю складають особи, які спільно проживають. Однак це правило має стільки виключень, що його навіть важко вважати за правило.
По-перше, спільність проживання не є обов'язковою для подружжя. В коментованій статті зокрема вказано, що подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. В коментованій статті наголос робиться на тому, що роздільне проживання подружжя можливе лише з поважних причин. Однак ця норма не співпадає із ст. 56 СК України. Цікаво відзначити, що в своєму первісному вигляді в ч. 1 ст. 56 СК було просто вказано, що дружина та чоловік мають право на вибір місця свого проживання. Однак Законом від 22.12 2006 р. в цю статтю були внесені зміни. В оновленій редакції ч. 1 ст. 56 закріплено, що подружжя має право не просто на вибір, а на вільний вибір місця свого проживання. Не викликає сумнівів, що зміна ч. 1 ст. 56 СК мала б поєднуватися із одночасним внесенням змін до абз. 2 ч. 2 ст. 3 СК. Натомість ми маємо два по суті протилежні правила. Згідно з першим, кожен з подружжя може вільно обирати місце проживання, згідно з другим - подружжя може залишити сім'ю лише при наявності поважних причин, в іншому випадку подружжя не буде вважатися сім'єю. Не викликає сумнівів, що норма, яка закріплена в абз. 2 ч. 2 ст. 3 СК, не відповідає сучасним уявленням про право людини на вибір місця проживання. В ст. 33 Конституції України закріплено, що кожній особі на території України гарантується свобода пересування та вільний вибір місця проживання. В ч. 2 ст. 310 ЦК України також закріплено, що фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну. Зрозуміло, що будь-яких виключень для осіб, які перебувають у шлюбі, бути не може. Як вже зазначалося, в оновленій редакції ч. 1 ст. 56 СК міститься аналогічне правило. Це свідчить про те, що коментована стаття має бути змінена.
По-друге, дитина також може не проживати разом із своїми батьками і це не буде впливати на її сімейний стан. В абз. 3 ч. 2 ст. 3 СК сказано, що дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Однак цей момент також викликає питання. Зокрема, якщо батьки між собою проживають окремо, то дитина може проживати з одним з них. Зрозуміло, що за таких обставин дитина вважатиметься членом сім'ї саме того з батьків, з ким вона проживає. Таким чином коментована стаття має бути доповнена ще одним правилом, що у разі роздільного проживання батьків дитина належить до сім'ї того з них, з яким вона проживає, і не належить до сім'ї другого з батьків.
По-третє, права члена сім'ї має одинока особа (ч. 3). Зрозуміло, що така особа тому і вважається одинокою, що проживає окремо від інших осіб. У зв'язку з цим спільність проживання як характерна ознака сім'ї не може застосовуватися до одиноких осіб. Однак авторка СК України — професор З.В. Ромовська в своєму коментарі до цього нормативного акта пояснила причину, яка стала поштовхом до включення нею визначення сім'ї одинокої особи. Справа в тому, що згідно із ст. 3 Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" одинокий наймач так само, як і сім'я, набуває право на отримання додаткових 10 м2 житлової площі під час приватизації. Таке пояснення викликає подив. Як можна проводити аналогії між житловими та сімейними правовідносинами? Перші виникають між державою та громадянином України, їхній зміст складає звернене до держави право громадянина на одержання додаткових метрів житла і відповідний обов'язок держави надати таке житло. Для одержання додаткового житла зовсім не обов'язково бути членом сім'ї, тому в житловому законодавстві застосовується спеціальний прийом юридичної техніки, коли одинокій фізичній особі держава надає додаткових житлових прав так само, як і сім'ї. Другі відносини - власне сімейні - виникають між фізичними особами, які є членами однієї сім'ї. Відсутність членів сім'ї у одинокої особи унеможливлює виникнення сім'ї в сімейно-правовому розумінні. З ким у одинокої особи виникає спільність проживання, які ж саме сімейні права та обов'язки має одинока особа, до кого взагалі вони звернені, хто є другою стороною цих відносин? Всі ці питання не мають відповіді. Згадується рішення Конституційного суду України, в якому правильно визначено, що кожна галузь законодавства тлумачить поняття "член сім'ї" по-своєму, підкреслюючи ті чи інші ознаки сім'ї, які набувають певного значення для тих чи інших відносин. Тому перенесення поняття сім'ї з житлового законодавства до законодавства сімейного вбачається штучним, воно перекручує сімейно-правове розуміння сім'ї, розмиває і так не дуже чіткі риси цього явища.
Після перерахування вказаних виключень виникає питання: чи можна спільність проживання визнати як ознаку сім'ї і чи потрібно взагалі конструювати статтю, яка викликає стільки запитань і потребує додаткових пояснень?
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: До сім'ї своїх батьків, незалежно від місця проживання, належать лише діти. Повнолітні діти, які створили свої сім’ї та мають своїх дітей, складають свою сім’ю. (ВС КЦС №368/963/20-ц від 07.02.2022 р.).
У зв`язку із тим, що відповідачі не проживають у будинку, вони - на думку позивачки - створюють їй перешкоди тим, що не змінюють своє місце реєстрації, через що, зокрема, вона не може отримати субсидію на оплату комунальних послуг у розмірі, в якому вона могла б її отримувати. Згодом, син-відповідач, діючи у своїх інтересах та в інтересах своїх дітей і сестри, звернувся до суду із позовом до мами-власниці про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення. В зустрічному позові син вказував, що мати чинить перешкоди у доступі до житла, а вони є членами її сім`ї, а тому зняття їх з реєстрації суперечитиме не лише їхнім інтересам, а й положенням чинного законодавства. Їхнє право користування є похідним від права власника будинку - членами сім'ї якої вони є. Суд першої інстанції у задоволенні обох позовів - відмовив. Мотивував тим, що з часу народження онуки-відповідачі не могли самостійно обирати місце свого проживання, а, враховуючи вимушені причини непроживання у будинку, підстави для визнання їх такими, що втратили право користування будинком - відсутні. А непроживання сина і доньки - відповідачів, відбулося з поважних причин, через відсутність взаєморозуміння з мамою. Апеляційний суд - все ж таки позов матері задовольнив частково і визнав відповідачів втратившими право користування будинком. Суд вказав, що донька, син і його діти мають можливість реєстрації їх місця проживання в іншому житлі - крім того, відповідачі понад 10 років не проживають у будинку. Було подано касаційну скаргу. Читати повністюВласниця будинку звернулася до суду із позовом до свого сина, двох онуків (дітей сина), та до доньки, включаючи міську ради даної області її виконком, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зобов'язати міськраду зняти їх з реєстраційного обліку. Відповідачі (її син, донька та онуки) - за її даними не проживають в будинку з 2001 року. В будинку, крім неї і відповідачів зареєстровані ще інша донька і онука - вони якраз продовжують проживати з нею.
Аналізуйте судовий акт: Для встановлення факту проживання сім’єю без шлюбу (після розлучення) необхідні докази сімейних відносин навіть, якщо чолові та жінка залишилися під одним дахом (ВС/КЦС у справі № 748/897/18 від 10 жовтня 2019 р.)
В принципі ситуація банальна, а постанова ВС відмовна, проте справа цікава висновком, який іде наскрізь через усі три судові акти. При цьому банальність міститься в тому, що дуже багато сімей після розлучення роками живуть в одному помешканні ( бо іншого немає), і юридична кваліфікація статусу їх відносин відкрите питання.
Так чоловік розлучився з жінкою, але обидва колишні подружжя залишилися проживати в одній садибі, яка складалася з декількох об’єктів нерухомості та земельної ділянки. Через декілька років чоловік помер, і жінка звернулася до суду із позовом про встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без укладання шлюбу. Звичайно метою такого позову було заволодіння часткою у садибі, яку померлий заповів третій особі.
Суди усіх трьох інстанцій відмовили у задоволенні позову обґрунтовуючи це тим, що позивач у суді не довів продовження сімейних відносин після юридичного розлучення з відповідачем. Тобто потрібні докази про те, що між колишнім подружжям залишилися відносини САМЕ сімейного характеру, а не лише відносини, які існують між співвласниками нерухомого майна, відносини щодо поділу цього майна, відносини співмешкання у садибі у зв’язку із відсутністю іншого місця проживання.
Зокрема ВС послався на пункт 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року №5-рп/99 , яким передбачається, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Водночас відповідно до пункту 2, ст. 3 СК України «Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.»
І хоча позивач і приносив у суд якісь там довідки з сільради та приводив із собою свідків – односельчан, суд вирішив, що цього недостатньо.
Отже, не така вже це і легка справа встановити через суд юридичний факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без укладання шлюбу...