1. Особа, позбавлена батьківських прав:
1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання;
2) перестає бути законним представником дитини;
3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;
4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;
5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);
6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
2. Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.
{Абзац другий частини другої статті 166 виключено на підставі Закону № 1370-VIII від 17.05.2016 }
3. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов’язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.
{Статтю 166 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 1370-VIII від 17.05.2016 }
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстCopyright © 2014-2024 «Протокол». Всі права захищені.
Аналізуйте судовий акт: Позбавлення батьківських прав – крайня міра (ВС/КЦС по справі №753/2025/19 від 06.05.2020 р.).
Батько і мати мають міцний зв'язок із своєю дитиною.
На законодавчому рівні врегульовано правовий зв'язок, що передбачає наявність взаємних прав та обов’язків між батьками і дитиною. Розірвати його можливо лише в судовому порядку.
Але існує ще й духовний зв'язок. Для дитини, до певного віку, батьки складають весь її світ. Це дві найважливіші фігури, які маленька людина любить без будь-яких умов, всім серцем. Зазвичай і батьки люблять свою дитину до нестями.
Однак, всі розуміють, що так буває далеко не завжди, інколи батьки самостійно відмовляються від спілкування з дитиною і зв'язок у всіх проявах переривається.
До суду звернулась мати дитини із позовом до її батька про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування своїх вимог зазначала, що відповідач свої батьківські обов`язки не виконує, про стан здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток своєї доньки не піклується, участі у її вихованні та утриманні не приймає.
Орган опіки та піклування надав свій висновок про доцільність позбавлення батьківських прав.
Суд першої інстанції виніс заочне рішення, яким задовольнив вимоги. Однак, батько оскаржив рішення суду першої інстанції і в апеляційній інстанції, виходячи із змісту постанови, була запекла боротьба.
Скаржник обґрунтовував незаконність рішення суду з огляду на те, що любить свою доньку, бажає приймати участь у її житті, розвитку та утриманні, однак, останнім часом мав певні обставини, через які не міг бачитись з дочкою, оскільки стосовно нього розглядається кримінальна справа, обирався запобіжний захід - домашній арешт, тримання під вартою.
Мати дитини на противагу зазначала, що твердження скаржника неправдиві та мають на меті лише «виправдати» його байдуже ставлення до власної дитини, про яку він «згадав» лише після позбавлення його батьківських прав та, як наслідок, втрату в зв`язку з цим обставини, яка могла бути використана ним як пом`якшуюча обставина в кримінальній справі, в якій він є підсудним, про що визнав і сам скаржник. Додатково позивачка вказувала на негативну характеристику відповідача, оскільки останній неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності. Крім того, відповідач не сплачує аліменти і має значну заборгованість перед своєю дитиною.
Зважаючи на такі обставини, суд апеляційної інстанції залишив оскаржуване рішення без змін.
Проте, у ВС з приводу спору була зовсім інша думка.
Як зазначив суд касаційної інстанції, тлумачення п. 2 ч.1 ст.164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Разом з тим, ВС наголосив на тому, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав, подання апеляційної скарги свідчить про інтерес батька до дитини.
З урахуванням зазначеного, ВС дійшов до висновку, що позбавляти батьківських прав відповідача підстав немає.
Незважаючи на те, що ВС у тлумаченні норм права та правозастосуванні займає досить високе положення, на мою суб’єктивну думку, висновки суду не відповідають нормам і принципам СК України.
Подання апеляційної скарги є процесуальною дією і мотиви її подачі можуть бути абсолютно різними. Натомість, конкретні дії (або бездіяльність) батька, протягом значного періоду часу є значно красномовнішим критерієм при прийнятті рішення про позбавлення батьківських прав. Матеріали справи містили достатньо доказів того, що відповідач свідомо не виконує свою функцію батька, однак, виходить, що всі ці докази переважив сам факт подачі скарги? А де ж докази того, що батько бажає змініти своє ставлення та поведінку по відношенню до дитини?
Якщо батько все життя доньки нехтує її існуванням, чи може він по праву називати себе «батьком»..?