1. При вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
2. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю;
7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян;
8) примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян;
8 - 1 ) заборону політичної партії та передачу майна, коштів та інших активів політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави;
{Частину другу статті 245 доповнено пунктом 8 - 1 згідно із Законом № 2243-IX від 03.05.2022 }
{Пункт 9 частини другої статті 245 виключено на підставі Закону № 2952-IX від 24.02.2023 }
10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів;
11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання;
12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства;
{Пункт 12 частини другої статті 245 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2813-IX від 01.12.2022 }
13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;
15) зобов’язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
3. У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов’язати суб’єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
4. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов’язати відповідача - суб’єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
5. Якщо судом визнано нормативно-правовий акт протиправним і нечинним повністю або в окремій частині і при цьому виявлено недостатню правову врегульованість відповідних публічно-правових відносин, яка може потягнути за собою порушення прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, суд має право зобов’язати суб’єкта владних повноважень прийняти новий нормативно-правовий акт на заміну нормативно-правового акта, визнаного незаконним повністю або у відповідній частині.
6. У випадках, визначених у частинах третій - п’ятій цієї статті, суд може визначити відповідачу - суб’єкту владних повноважень розумний строк виконання рішення суду.
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстCopyright © 2014-2024 «Протокол». Всі права захищені.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Дарма визнавати протиправною відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, якщо суд не може зобов'язати Держгеокадастр надати такий дозвіл: "ефективний" захист прав від ВС КАС (справа № 480/4737/19 від 23.12.2021 р.)
Чергове невтішне рішення ВС КАС, для громадян, які не можуть отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою - і відповідно - здійснити відведення земельної ділянки. На жаль, дуже часто, органи відмовляють у наданні такого дозволу із непередбачених підстав, або ж видають відмову неналежної форми, чи взагалі ігнорують заявників. І на свій страх і ризик люди вимушені або робити проект землеустрою на підставі “автоматичного погодження”, що не позбавлено своїх питань, або ж звертатися до суду, що, на жаль, як і в цій справі після трьох років боротьби, може призвести до нульового результату.
Позивач звернувся в суд з позовом до ГУ Держгеокадастру де просив визнати протиправною та скасувати відмову (у формі листа) відповідача у наданні йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (за межами населених пунктів), а також - зобов'язати ГУ Держгеокадастру надати йому дозвіл на розроблення цього проекту землеустрою.
Держгеокадастр обґрунтовував відмову тим, що відповідно до інформаційної довідки, землі, за рахунок яких планується відведення земельної ділянки у власність, перебувають у користуванні на умовах оренди в іншої особи.
Суд першої інстанції, із чим погодився апеляційний суд - відмовив у задоволенні позову, вважаючи, що відповідач, надаючи відповідь на звернення позивача, дотримався вимог Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Читати повністю
Аналізуйте судовий акт: Орган Держгеокадастру НЕ має право відмовити у затвердженні проекту землеустрою з/д, яка приватизується, з будь-яких підстав, якщо такий проект погоджено у порядку встановленому ст. 186-1 ЗК України (ВС/КАС, № 820/4852/17 від 30 жовтня 2018р.
Ця справа насамперед буде цікава тим, хто вже бореться в судах із відмовами у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення з/д у межах норм безоплатної приватизації та замислюється над тим, що буде на наступній стадії, коли з’являться чергові відмови як і у затвердженні виготовленого проекту землеустрою з/д, так і у передачі цієї з/д у власність.
В нашому випадку орган Держгеокадастру незаконно відмовив заявнику у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення з/д для ведення ОСГ із земель державного резервного фонду за межами населеного пункту, обґрунтовуючи таке рішення різного виду маячнею, яка непередбачена законом. Слід додати, що відмова була оформлена листом органу Держгеокадастру, а не Наказом, як це передбачено пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав відмову протиправною та зобов’язав орган Держгеокадастру повторно розглянути заяву про затвердження проекту землеустрою «з урахуванням висновків суду по даній справі.» Тобто припис суду не «зобов’язати затвердити», як повсюдно просять заявники, а «повторно розглянути з урахування ухваленого судового рішення».
Суд касаційної інстанції залишив резулятивну частину без змін, проте змінив обґрунтування висновків судів.
Необхідно уточнити що «погодження проекту землеустрою» та «затвердження проекту землеустрою» є двома окремими юридичними діями, які здійснюються різними суб’єктами владних повноважень на різних стадіях приватизації з/д.
В матеріалах справи містяться документи про погодження проекту землеустрою в порядку, передбаченому ст. 186-1 ЗК України територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин та витяг з Державного земельного кадастру про з/д.
ВС підкреслив, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.
Документи, які вимагає орган Держгеокадастру у листі – відмові не передбачені для подання заявником згідно ст. 50 ЗУ «Про землеустрій», тому з підстав їх відсутності відмова у затвердженні проекту землеустрою з/д незаконна.
Реагуючи на усі просторікування органу Держгеокадастру про дискреційні повноваження при затвердженні проектів землеустрою та відсутність права судів у них втручатися, ВС зазначив, що суб’єкт владних повноважень НЕ наділений дискреційними повноваженнями, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант його поведінки, і коли інші варіанти призводять до порушення закону (в даному випадку вимога від заявника непередбачених законом документів)
Окремо ВС висловився з приводу форми відмови наданої заявнику. Так лист – папірець, на думку ВС свідчить про те, що орган Держгеокадастру всуперечь закону не прийняв жодного управлінського рішення. Посилання органу Держгеокадастру, на те, що метою папірця – відмови є роз’яснення для заявника про можливість «донести документи» протирічить частині сьомої ст. 118 ЗК України, відповідно до якої після надходження проекту землеустрою протягом двох тижнів приймається владне управлінське рішення про затвердження або про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення з/д у власність.
Застосовуючи частину четверту ст. 245 КАС України ВС вважає, що належним способом захисту порушеного права заявника в цьому спорі буде зобов'язання органу Держгеокадастру повторно розглянути питання затвердження проекту землеустрою з/д з урахуванням висновків суду.
На практиці суб’єкт владних повноважень ігнорує висновки суду або тлумачить їх хибно та продовжує вигадувати нові відмови. Тому фактично і після рішення суду порушення прав заявників триває, зокрема проекти землеустрою з/д НЕ затверджуються.
Отже, захист прав заявників при такому підході ВС до вирішення описаного спору НЕ відбувається.
Аналізуйте судовий акт: Судовий збір за декілька прохань суду «визнати протиправним акт», «скасувати», «визнати нечинним», «зобов’язати прийняти рішення», тощо сплачується як за одну позовну вимогу немайнового характеру (ВС/КЦС, №640/21330/18 від 12 листопада 2019р.
З давних – давен ще коли судовий збір називався державним митом правильне обчислення і його сплата за належними реквізитами було неабиякою проблемою, особливо для юриста початківця. Сьогодні ситуація дещо спростилася завдяки сервісу оплати судового збору на порталі «Судова влада України», проте приклади нижченаведеного рішення ВС, ще вказують нам, що все не так затишно в цьому питанні.
Стаття 245 КАС України містить перелік повноважень суду при розгляді ним адміністративних позовів. Виходячи зі змісту цієї статі, а також обставин справи та обраного способу захисту порушеного права, юристи формулюють позовні вимоги у прохальній частині позову.
Наприклад, позивач просить у позові суд «визнати протиправним та скасувати акт суб’єкта владних повноважень» та «зобов’язати суб’єкт владних повноважень вчинити дії». Фактично прохання два. Хоча юридично це одне прохання – спосіб відновлення порушеного відповідачем права.
Тому виникає питання як сплачувати судовий збір: як за одну немайнову вимогу чи як за дві?
В даній справі процесуальне порушення відбулося на стадії апеляційного розгляду. Суд апеляційної інстанції вирішив, що це дві окремі вимоги, а судовий збір був сплачений апелянтом як за одну немайнову вимогу. (попри те, що у суді першої інстанції судовий збір був сплачений позивачем як за одну позовну вимогу.). У підсумку суд апеляційної інстанції повернув апеляційну скаргу заявнику.
Суд касаційної інстанції скасував ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення і направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду апеляційної скарги по – суті.
ВС підкреслив, що прохання позивача «про визнання акта протиправним та скасування» нерозривно пов’язане з проханням «про зобов’язання вчини дії», тому є одним способом захисту та відновлення порушеного права і у питанні сплати судового збору вважається однією немайновою позовною вимогою.