Дарма визнавати протиправною відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, якщо суд не може зобов'язати Держгеокадастр надати такий дозвіл: "ефективний" захист прав від ВС КАС (справа № 480/4737/19 від 23.12.2021 р.)

Фабула судового акту: Чергове невтішне рішення ВС КАС, для громадян, які не можуть отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою - і відповідно - здійснити відведення земельної ділянки. На жаль, дуже часто, органи відмовляють у наданні такого дозволу із непередбачених підстав, або ж видають відмову неналежної форми, чи взагалі ігнорують заявників. І на свій страх і ризик люди вимушені або робити проект землеустрою на підставі “автоматичного погодження”, що не позбавлено своїх питань, або ж звертатися до суду, що, на жаль, як і в цій справі після трьох років боротьби, може призвести до нульового результату.

Позивач звернувся в суд з позовом до ГУ Держгеокадастру де просив визнати протиправною та скасувати відмову (у формі листа) відповідача у наданні йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (за межами населених пунктів), а також - зобов'язати ГУ Держгеокадастру надати йому дозвіл на розроблення цього проекту землеустрою.

Держгеокадастр обґрунтовував відмову тим, що відповідно до інформаційної довідки, землі, за рахунок яких планується відведення земельної ділянки у власність, перебувають у користуванні на умовах оренди в іншої особи.

Суд першої інстанції, із чим погодився апеляційний суд - відмовив у задоволенні позову, вважаючи, що відповідач, надаючи відповідь на звернення позивача, дотримався вимог Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

ВС КАС, приймаючи справу до розгляду, частково задовольняючи позов, хоча і визнав відмову протиправною, але іншу вимогу - зобов’язання відповідача такий дозвіл видати - не задовольнив. Мотивуючи своє рішення ВС КАС зазначив:

За змістом частин першої - третьої та п'ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗК України або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Статтею 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності - у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лишеневідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто - у ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою (лише ті що зазначені вище) - і при цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Однак, сама передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок, а надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття в подальшому суб'єктом владних повноважень позитивного рішення щодо відведення земельної ділянки у власність.

Крім того, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу ГУ Держгеокадастру. В той же час, Держгеокадастр протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.

ВС зазначив - що відсутність належним чином оформленого рішення Держгеокадастру про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом. При цьому відповідачем не зазначено жодної з підстав, передбаченої частиною сьомою статті 118 ЗК України для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Разом із тим, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки відповідачем при розгляді клопотання позивача не надана його оцінка на предмет відповідності вимогам статті 118 ЗК України, то вказане клопотання підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за умови не перевірки, ненадання оцінки та не встановлення певних обставин суб`єктом владних повноважень з цього питання, а тому позовні вимоги про зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою- є передчасними та не підлягають задоволенню.

Отже у цій справі: Не дивлячись на те, що ВС КАС визнав дії Держгеокадастру, щодо відмови у наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою - незаконними, ВС КАС відмовив у задоволенні вимоги про зобов'язання надати такий дозвіл.

ВС КАС посилався на те, що суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.Прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону. Водночас, чи справедливо це по відношенню до позивача - який витратив купу часу, ресурсів і сил на трьохрічний процесс, щоб у підсумку повернутись знову у ту ж саму ситуацію?

Аналізуйте судовий акт: Державний акт на землю не може бути визнано недійсним лише з підстави непогодження меж земельної ділянки (ВС у складі КЦС, справа № 709/809/17 від 04.03.2021 р);

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває цього права у порядку спадкування (Рівненський апеляційний суд, справа № 570/2844/19 від 08.04.2021);

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді) (ВС КЦС справа № 240/533/21 від 06.07.2021 р.);

При поданні процесуальних документів через «Електронний суд» в якості доказу направлення таких документів сторонам підійдуть і докази направлення таких документів електронною поштою (5-й апеляційний адмінсуд від 21.10.2021 у справі № 420/11001/21).

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 грудня 2021 року

Київ

справа №480/4737/19

адміністративне провадження № К/9901/11050/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Бевзенка В.М., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області

про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року (ухвалене у складі головуючого судді Опімах Л.М) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2020 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Калиновського В.А., суддів Сіренко О.І., Кононенко З.О.),

У С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, в якій просив:

визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (40000, м. Суми, вул. вул. Г. Кондратьєва, 25, код ЄДРПОУ 39765885) у наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Ямненської сільської ради Великописарівського району Сумської області, викладену у листі від 30 вересня 2019 року № Ч--14345-6898/21-19;

зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області (40000, м. Суми, вул. вул. Г. Кондратьєва, 25, код ЄДРПОУ 39765885) надати дозвіл ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Ямненської сільської ради Великописарівського району Сумської області.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2020 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

3. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач, надаючи відповідь на звернення позивача, дотримався вимог Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Рішення відповідача є таким, що відповідає приписам частини другої статті 2 КАС України

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову.

5. На підтвердження своїх доводів, у касаційній скарзі позивач вказує на те, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень неправильно застосували положення ЗК України, зокрема статтю 118, яка містить виключні підставі для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

6. Також скаржник зазначає, що судами обох інстанцій не було враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду України від 14 серпня 2019 року у справі №480/4298/18.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

7. Касаційна скарга надійшла до Суду 21 квітня 2020 року.

8 . Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 21 квітня 2020 року для розгляду справи №480/4737/19 визначено колегію суддів у складі судді-доповідача Желєзного І.В., суддів: Берназюка Я.О. та Коваленко Н.В.

9. Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі №480/4737/19, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

10. У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Желєзного І.В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 6 грудня 2021 року №15), що унеможливило його участь у розгляді касаційної скарги, призначено повторний розподіл.

11. Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 10 грудня 2021 року для розгляду справи №480/4737/19 визначено нову колегію суддів у складі судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів: Бевзенка В.М. та Коваленко Н.В.

12. Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 23 грудня 2021 року.

13. З касаційною скаргою подано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року.

Позиція інших учасників справи

14. 25 травня 2020 року до суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

15. Відповідач вказує на те, що наведенні у касаційні скарзі доводи не спростовують правильності та законності оскаржуваних судових рішень, а зводяться лише до вільного тлумачення позивачем норм закону та переоцінки оскаржуваних судових рішень, у зв`язку із цим вважає, що підстави для їх скасування відсутні.

16. Також відповідач звертає увагу на те, що бажана для відведення земельна ділянка передана в оренду іншій особі та право оренди на земельну ділянку не припинено, тому відповідачем законно відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

17. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Ямненської сільської ради Великописарівського району Сумської області. До заяви були додані графічні матеріали земельної ділянки, копія паспорту та ідентифікаційного номеру, а також нотаріально засвідчена заява землекористувача фермерського господарства "Фортуна" про надання дозволу на безоплатне вилучення частини земельної ділянки площею 2,00 га для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

18. Листом від 30 вересня 2019 року №Ч--14345-6898/21-19 відповідач відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та повідомив, що відповідно до інформаційної довідки, наданої Відділом у Великописарівському районі, землі, за рахунок яких планується відведення земельної ділянки у власність, перебувають у користуванні на умовах оренди в іншої особи. При цьому вилучення земельної ділянки може бути здійснене виключно щодо земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні, лише після припинення права власності чи користування ними.

19. Не погоджуючись з таким рішенням та діями відповідача, позивач звернувся до суду із позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

20. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

21. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

22. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

23. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

24. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2020 року не відповідають, а доводи касаційної скарги є обґрунтованими, з огляду на наступне.

25. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

26. Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

27. Тож суди попередніх інстанцій мали з`ясувати, зокрема, чи було оскаржувані дії та рішення Головного управління Держгеокадастру у Сумській області здійснені у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи були такі дії (бездіяльність) здійснені пропорційно та своєчасно.

28. Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

29. Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

30. Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

31. За змістом статті 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

32. Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

33. Відповідно до частин першої, третьої статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

34. Згідно з частиною першою статті 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

35. Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

36. За змістом частин першої - третьої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

37. Згідно з частиною першою статті 117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.

На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

38. Відповідно до пункту б частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

39. Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118 122 ЗК України.

40. Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

41. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

42. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі №820/4554/17, від 17 квітня 2018 року у справі №812/1557/17, від 24 квітня 2018 року у справі №814/1961/17, від 19 червня 2018 року у справі №806/2687/17, у справі № 806/2982/17 та у справі № 820/5348/17, від 10 липня 2018 року у справі №806/3095/17, від 5 березня 2019 року у справі №360/2334/17 та у справі №360/2334/17.

43. Крім того, виходячи з аналізу статті 118 ЗК України, вбачається, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

44. Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок, а надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття в подальшому суб`єктом владних повноважень позитивного рішення щодо відведення земельної ділянки у власність.

45. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 16 липня 2020 року в справі №755/10113/16-а.

46. Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року №333 (далі - Положення №333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за №1391/29521.

47. Пунктом 8 Положення №333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

48. Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

49. При цьому пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

50. Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

51. Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

52. Зазначені висновки суду відповідають позиції Верховного Суду стосовно застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеній, зокрема у постанові від 24 квітня 2018 року у справі №802/1534/17-а та від 14 серпня 2019 року у справі №480/4298/18.

53. В межах даного адміністративного спору позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а із відповідним клопотанням, за наслідками розгляду якого суб`єкт владних повноважень мав би прийняти управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.

54. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

55. Отже, наданий відповідачем лист № Ч--14345-6898/21-19 від 30 вересня 2019 року, в якому Головне управління Держгеокадастру у Сумській області повідомило позивача про те, що бажана земельна ділянка знаходиться в межах земельної ділянки, яка передана в оренду іншій особі та право користування якої не припинено у встановленому законом порядку, а тому відповідач не може надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки, не може сприйматися судом як належна відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки. При цьому відповідачем не зазначено жодної з підстав, передбаченої частиною сьомою статті 118 ЗК України для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

56. Таким чином, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені ЗК України та іншими нормами законодавства, без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданого ОСОБА_1 клопотання.

57. Водночас суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку встановленим обставинам справи та дійшли помилкових висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії.

58. Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

59. Оскільки відповідачем при розгляді клопотання позивача не надана його оцінка на предмет відповідності вимогам статті 118 ЗК України, то вказане клопотання підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за умови не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб`єктом владних повноважень з цього питання, а тому позовні вимоги про зобов`язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою за наявності встановлених вище обставин, є передчасними та не підлягають задоволенню.

60. При цьому Судом враховано, що зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

61. У той же час, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

62. Прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

63. Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №814/1959/17.

64. Відповідно до частин першої-другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

65. Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

66. Колегія суддів зазначає, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

67. За приписами частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

68. Згідно з частинами першою та третьою статті 124 Основного Закону України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (частина четверта статті 125 Конституції України).

69 . За юридичною позицією Конституційного Суду України право на судовий захист як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя; відсутність такої можливості обмежує це право, яке за змістом частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац 15 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002).

70. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

71. До того ж, Конституційний Суд України у рішенні від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018, зазначив, що відповідно до принципу верховенства права держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду справ, яка забезпечувала б ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема давала б можливість відновлювати порушені права і свободи та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки.

72. Таким чином, у рішеннях Конституційного Суду України сформульовано правовий висновок, відповідно до якого гарантування ефективного поновлення в правах забезпечується, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, яке за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та здійснюється на основі принципу верховенства права; держава має запровадити таку процедуру перегляду справ, яка забезпечувала б ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки.

73. Згідно із зобов`язаннями, які взяті відповідно до статтей 4, 6 та 14 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, Україна, серед іншого, прагне зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго врядування; забезпечує стабільність і дієвість демократичних інституцій, гарантує права людини і основоположні свободи, а також зміцнення судової влади та підвищення її ефективності.

74. Принцип ефективності судового захисту прав та інтересів особи закріплено також у низці міжнародних актів.

75. Зокрема, Загальною декларацією прав людини передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

76. У статті 3 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов`язується, зокрема, забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні.

77. Таке право також закріплене у Конвенції про захист прав людини та основних свобод, а саме - у статті 13 визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

78. З огляду на вищевикладене, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з наданням йому оцінки на предмет відповідності вимогам статті 118 ЗК України. У зв`язку з цим, суд з урахуванням положень статті 5, частини другої статті 9 КАС України з метою ефективного захисту прав позивача вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 27 серпня 2019 року, зареєстроване в ГУ Держгеокадастру у Сумській області 6 вересня 2019 року за вх.№Д-14345/0/94-19, та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням висновків суду.

79. Таким чином, під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій знайшли своє підтвердження доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій статті 118 ЗК України та неврахування висновків Верховного Сулу, викладених у постанові 14 серпня 2019 року у справі №480/4298/18, що є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій.

80. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

81. Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

82. Верховним Судом було установлено неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Висновки щодо розподілу судових витрат

83. Оскільки колегія суддів скасовує рішення судів попередніх інстанцій та приймає нове рішення, не повертаючи справу на новий судовий розгляд, то відповідно до статті 139 КАС України касаційний суд має вирішити питання про розподіл судових витрат.

84. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

85. Відповідно до квитанції № 0.0.1530303059.1 від 21 листопада 2019 року позивач сплатив судовий збір за подання адміністративного позову у сумі 768,40 грн; квитанції № 11_12 від 21 лютого 2020 року позивач сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1152,60 грн; квитанції № 43 від 17 квітня 2020 року позивач сплатив судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 1536,80 грн, що в цілому складає 3457,80 гривень.

86. Отже, ця сума судових витрат підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Держгеокадастру у Сумській області.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2020 року скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (40000, м. Суми, вул. вул. Г. Кондратьєва, 25, код ЄДРПОУ 39765885) у наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Ямненської сільської ради Великописарівського району Сумської області, викладену у листі від 30 вересня 2019 року № Ч--14345-6898/21-19.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області (40000, м. Суми, вул. вул. Г. Кондратьєва, 25, код ЄДРПОУ 39765885) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Ямненської сільської ради Великописарівського району Сумської області з урахуванням висновків постанови Верховного Суду.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (40000, м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, буд.25, код ЄДРПОУ 39765885) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 3 457 (три тисячі чотириста п`ятдесят сім) гривень 80 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: В.М. Бевзенка

Н.В. Коваленко