Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах:

Стаття 118. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами

1. Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

{Частина перша статті 118 в редакції Закону № 3123-VI від 03.03.2011; із змінами, внесеними згідно із Законом № 5245-VI від 06.09.2012}

2. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

3. Громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

{Частина третя статті 118 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3123-VI від 03.03.2011, № 5245-VI від 06.09.2012}

4. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

5. Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.

6. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

{Частина шоста статті 118 із змінами, внесеними згідно із Законом № 509-VI від 16.09.2008; в редакції Законів № 1702-VI від 05.11.2009, № 3123-VI від 03.03.2011; із змінами, внесеними згідно із Законами № 3523-VI від 16.06.2011, № 5245-VI від 06.09.2012, № 5395-VI від 02.10.2012, № 366-VII від 02.07.2013}

7. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

{Абзац перший частини сьомої статті 118 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3123-VI від 03.03.2011, № 5245-VI від 06.09.2012}

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

{Абзац другий частини сьомої статті 118 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5394-VI від 02.10.2012}

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

{Частину сьому статті 118 доповнено абзацом третім згідно із Законом № 366-VII від 02.07.2013}

{Частина сьома статті 118 в редакції Законів № 509-VI від 16.09.2008, № 1702-VI від 05.11.2009}

8. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 -1 цього Кодексу.

{Частина восьма статті 118 в редакції Законів № 1702-VI від 05.11.2009, № 5395-VI від 02.10.2012}

{Зміни до частини восьмої статті 118 див. в Законі № 5462-VI від 16.10.2012}

9. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

{Частина дев'ята статті 118 в редакції Законів № 1626-IV від 18.03.2004, № 1702-VI від 05.11.2009; із змінами, внесеними згідно із Законами № 3123-VI від 03.03.2011, № 5245-VI від 06.09.2012}

10. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

{Частина десята статті 118 в редакції Закону № 1702-VI від 05.11.2009}

11. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Аналізуйте судовий акт: Орган Держгеокадастру НЕ має право відмовити у затвердженні проекту землеустрою з/д, яка приватизується, з будь-яких підстав, якщо такий проект погоджено у порядку встановленому ст. 186-1 ЗК України (ВС/КАС, № 820/4852/17 від 30 жовтня 2018р.

Ця справа насамперед буде цікава тим, хто вже бореться в судах із відмовами у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення з/д у межах норм безоплатної приватизації та замислюється над тим, що буде на наступній стадії, коли з’являться чергові відмови як і у затвердженні виготовленого проекту землеустрою з/д, так і у передачі цієї з/д у власність.

В нашому випадку орган Держгеокадастру незаконно відмовив заявнику у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення з/д для ведення ОСГ із земель державного резервного фонду за межами населеного пункту, обґрунтовуючи таке рішення різного виду маячнею, яка непередбачена законом. Слід додати, що відмова була оформлена листом органу Держгеокадастру, а не Наказом, як це передбачено пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав відмову протиправною та зобов’язав орган Держгеокадастру повторно розглянути заяву про затвердження проекту землеустрою «з урахуванням висновків суду по даній справі.» Тобто припис суду не «зобов’язати затвердити», як повсюдно просять заявники, а «повторно розглянути з урахування ухваленого судового рішення».

Суд касаційної інстанції залишив резулятивну частину без змін, проте змінив обґрунтування висновків судів.

Необхідно уточнити що «погодження проекту землеустрою» та «затвердження проекту землеустрою» є двома окремими юридичними діями, які здійснюються різними суб’єктами владних повноважень на різних стадіях приватизації з/д.

В матеріалах справи містяться документи про погодження проекту землеустрою в порядку, передбаченому ст. 186-1 ЗК України територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин та витяг з Державного земельного кадастру про з/д.

ВС підкреслив, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Документи, які вимагає орган Держгеокадастру у листі – відмові не передбачені для подання заявником згідно ст. 50 ЗУ «Про землеустрій», тому з підстав їх відсутності відмова у затвердженні проекту землеустрою з/д незаконна.

Реагуючи на усі просторікування органу Держгеокадастру про дискреційні повноваження при затвердженні проектів землеустрою та відсутність права судів у них втручатися, ВС зазначив, що суб’єкт владних повноважень НЕ наділений дискреційними повноваженнями, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант його поведінки, і коли інші варіанти призводять до порушення закону (в даному випадку вимога від заявника непередбачених законом документів)

Окремо ВС висловився з приводу форми відмови наданої заявнику. Так лист – папірець, на думку ВС свідчить про те, що орган Держгеокадастру всуперечь закону не прийняв жодного управлінського рішення. Посилання органу Держгеокадастру, на те, що метою папірця – відмови є роз’яснення для заявника про можливість «донести документи» протирічить частині сьомої ст. 118 ЗК України, відповідно до якої після надходження проекту землеустрою протягом двох тижнів приймається владне управлінське рішення про затвердження або про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення з/д у власність.

Застосовуючи частину четверту ст. 245 КАС України ВС вважає, що належним способом захисту порушеного права заявника в цьому спорі буде зобов'язання органу Держгеокадастру повторно розглянути питання затвердження проекту землеустрою з/д з урахуванням висновків суду.

На практиці суб’єкт владних повноважень ігнорує висновки суду або тлумачить їх хибно та продовжує вигадувати нові відмови. Тому фактично і після рішення суду порушення прав заявників триває, зокрема проекти землеустрою з/д НЕ затверджуються.

Отже, захист прав заявників при такому підході ВС до вирішення описаного спору НЕ відбувається.

Аналізуйте судовий акт: Незаконна відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою за ст. 118 ЗК України НЕ оскаржується, бо не перешкоджає заявнику у розробці такого проекту (ВС/КАС у справі №420/5288/18 від 29 серпня 2019 р.)

Багато правозахисників мабуть просто не готові до таких прогресивних, хоча і суперечливих рішень суду у царині земельних спорів громадянина із органами місцевого самоврядування з приводу безоплатної приватизації землі за ст. 118 ЗК України. Висновки цієї колегії ВС КАС приголомшують і невідомо, що у найближчому майбутньому скаже Велика Палата.

Отже, пункт 6, статті 118 ЗК передбачає, що заявник бажаючий отримати безоплатно земельну ділянку звертається до відповідного органу місцевого самоврядування ( чи органу державної влади) із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення цієї з/д в межах норм безоплатної приватизації.

Орган місцевого самоврядування повинен розглянути це клопотання на сесії та винести рішення або про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу. Згідно пункту 7 статті 118 ЗК України, якщо протягом місяця орган місцевого самоврядування не надав дозвіл або мотивовану відмову у його наданні, то заявник має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення бажаної з/д у землевпорядній організації БЕЗ ДОЗВОЛУ. Єдиним його обов’язком в даному випадку залишається письмове повідомлення органу місцевого самоврядування про такий крок.

Тобто, законодавець у ст. 118 ЗК України запровадив хитку та складну правову конструкцію руху заявника у напрямку реалізації свого право на безоплатну приватизацію з/д. Важливою тут також є і стаття ЗУ «Про землеустрій», відповідно до якої землеустрій здійснюється не тільки на підставі рішень органів місцевої влади та органів державної влади, а і на підставі договорів укладених між особами та розробниками землевпорядної документації та на підставі судових рішень.

Судова практика про те, що відбувається далі, коли заявник після виготовлення проекту землеустрою намагається отримати рішення органу місцевого самоврядування про передачу з/д у власність без пред’явлення цьому органу його дозволу на розроблення проекту - поки що малочисельна. На практиці також складно знайти землевпорядну організацію , яка б погодилась псувати відносини з органом місцевого самоврядування і виготовляти проект землеустрою та вносити дані в кадастр про з/д без попереднього отримання замовником дозволу від цього органу місцевого самоврядування.

Проте подібні постанови ВС вказують нам на те, що можливостей у заявників на безоплатні земельні ділянки побільшає. Слід процитувати базові положення із цієї постанови ВС, які стосуються усіх спорів цього типу.

1. «Законний інтерес особи полягає не в отриманні дозволу, а в отриманні земельної ділянки у власність. Відтак, в судовому порядку підлягає захисту саме право на отримання земельної ділянки у власність.» Тому, звертаючись із позовом до суду про зобов’язання органу місцевого самоврядування видати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення з/д, ми повинні визначити, що є об’єктом захисту права, і який спосіб захисту права ми обрали.

2. Парадоксально, але колегія ВС КАС вважає, що «ЗК України не передбачає можливості оскарження відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.»

3. І найголовніше: «відтак, оскільки протиправна бездіяльність у вигляді ненадання дозволу не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, то, на думку Суду, і протиправне рішення у вигляді незаконної відмови у наданні дозволу, теж не повинно бути перешкодою.»

Тобто, за наведеною логікою судам слід відмовляти у задоволенні позовів про зобов’язання органу місцевого самоврядування (органу державної влади) видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою за ст. 118 ЗК України.

А заявникам, якщо вони вважають відмову у дозволі незаконною, шукати землевпорядну організацію та виготовляти за її допомогою проект відведення з/д, незважаючи на відмову.

Аналізуйте судовий акт: Орган місцевого самоврядування НЕ наділений дискреційними повноваженнями при прийнятті рішення про надання дозволу на розробку проекту відведення з/д за ст. 118 ЗК України (ВС/КАС у справі № 819/570/18 від 11 вересня 2019р)

Незважаючи на відсутність законодавчого визначення поняття «дискреційні повноваження» суб’єкта владних повноважень суди поступово формують загальну практику з приводу правильності застосування цього поняття, насамперед органами місцевого самоврядування. Точніше вказують на протиправність застосування цими органами дискреційних повноважень при прийнятті рішень за зверненнями громадян в певних визначених законом випадках.

В цій справі громадянин звернувся на підставі ст. 118 ЗК України до органу місцевого самоврядування із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення з/д у власність площею 0, 12 га для будівництва будинку в межах населеного пункту. Орган місцевого самоврядування тричі відмовляв громадянину у наданні дозволу, і тричі такі відмови скасовувалися судами.

Підставою для відмови у рішеннях вказувалась «відсутність вільних земельних ділянок в урочищі», хоча дані про речові права інших землекористувачів в Державному земельному кадастрі були відсутні. Водночас в усіх трьох судових актах зазначалось, що саме орган місцевого самоврядування повинен доводити документами таку відсутність, і лише посилань на інші рішення, якими начебто дані дозволи на розробку проектів землеустрою іншим громадянам - замало.

На жаль у перші два рази суд після скасування відмов як необґрунтованих та незаконних лише зобов’язував орган місцевого самоврядування повторно розглянути заяву громадянина і прийняти законне рішення. І тут орган місцевого самоврядування вдруге і втретє хибно розуміючи поняття «дискреційні повноваження» відмовляв у дозволі з тієї ж самої причини – «відсутність вільних земельних ділянок».

Скасовуючи відмовне рішення втретє суд першої інстанції нарешті зобов’язав орган місцевого самоврядування видати дозвіл, проте таке рішення було оскарження в апеляційному та касаційному порядку.

ВС залишив рішення суду першої інстанції без змін з огляду на таке. «Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.»

Тобто, вичерпний перелік умов за якими заявнику може бути відмовлено у наданні дозволу встановлений ст. 118 ЗК України. Суд перевіривши, що відмова заявнику відбулася з будь-якої іншої причини, і немає підстав для законної відмови, повинен саме зобов’язувати орган місцевого самоврядування видати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення з/д у власність. Лише в такій спосіб відбувається належний захист судом порушеного органом місцевого самоврядування права заявника.

ВС також підкреслив, що якщо суд НЕ зобов’язує орган місцевого самоврядування у рішенні видати дозвіл на підставі ст. 118 ЗК України, а лише зобов’язує повторно розглянути заяву, то відмова у видачі дозволу за наслідками повторного розгляду заяви, хоча і негативна для заявника, проте означає, що судове рішення виконане.

Аналізуйте судовий акт: Зобов’язати орган Держгеокадастру видати дозвіл на розробку проекту землеустрою є неправильним способом захисту порушеного права, у випадку якщо заявник отримав відписку, а не відмовний наказ (ВС/КАС, №806/2208/17 від 11 квітня 2018р)

Останнє рішення нового Верховного Суду на превеликий жаль намагається повернути реальний захист права громадянина у спорах з суб’єктом владних повноважень у хибний бік. Зокрема у спорах з органами Держкомзему. Під загрозою позитивна практика останніх років, яку створював вже неіснуючий ВАСУ.

Шановний ВС, ну такі рішення – це папірці, не допомагають вони громадян, а навпаки провокують суб’єкта владних повноважень систематично порушувати закон у своїх корупційних цілях.

Так, громадянин отримав від органу Держгеокадастру безглуздого листа, яким йому було відмовлено у дозволі на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. Наголошуємо відразу: лист, а не наказ чи розпорядження, як це передбачено ст. 118 ЗК України.

Далі, громадянин оскаржив цього листа – відмову до суду, і суд першої інстанції прийняв рішення, яким визнав дії органу Держгеокадастру протиправними та зобов’язав орган Держгеокадастру у місячний строк надати дозвіл на розробку проекту землеустрою громадянину. Суд апеляційної інстанції погодився із судом першої інстанції. Проте, суд касаційної інстанції скасував такі рішення, та зобов’язав орган Держгеокадастру ПОВТОРНОрозглянути клопотання громадянина та вирішити питання про надання або про відмову у наданні громадянину дозволу на розробку проекту землеустрою.

І шо нам каже новий ВС? Що припис суду про «зобов’язання органу Держгеокадастру видати дозвіл» є неправильним способом захисту порушеного права. Ясновельможний ВС, та не захистиш ти порушене право громадянина приписом повторно розглянути його клопотання! Таким рішенням, ти лише зміцниш корупцію у Держкомземі та остаточно зруйнуєш віру людей у правосуддя.

До речі слід підкреслити, що ВС погодився з судами першої та апеляційної інстанції, що перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою визначений ст. 118 ЗК України є вичерпним, тому дурня написана в листі – відмові органу Держгеокадастру є незаконною. ВС підкреслив, що право позивача порушене органом Держгеокадастру і підлягає захисту.

Але спосіб захисту в розумінні цієї колегії ВС – Кравчук В. М., Гриців М. І, Стародуб О. П. є щонайменше дивним.

Судді пропонують громадянину після отримання відповіді від органу Держгеокадастру на своє клопотання самостійно розбиратися у її юридичному змісті для правильного вибору способу захисту порушеного права. Так, якщо громадянин НЕ отримує «мотивовану відмову» у формі наказу органу Держкомзема, а отримує якісь нескінчені листи - відписки, то це і не є чітким рішенням, яке слід вважати «відмовою у наданні дозволу».

Більш того, ВС наголошує, на тому, що частина 7, ст. 118 ЗК України не визначає точно, чи необхідно для відмови у наданні дозволу органу Держгеокадастру видавати наказ чи достатньо повідомлення громадянина про відмову у формі листа. Проте, далі ВС посилається на відомчий акт Держгеокадастру, який зобов’язує орган Держгеокадастру видавати у випадку відмови у наданні громадянину дозволу на розробку проекту землеустрою відповідний наказ. І оскільки у справі такий наказ відсутній, то ВС приходить до висновку, що зі сторони органу Держгеокадастру з приводу розгляду клопотання громадянина має місце банальна бездіяльність.

Тобто, орган Держкомзему взагалі не прийняв жодного рішення за наслідками розгляду клопотання громадянина про надання дозволу, яке був зобов’язаний прийняти за законом.

Насамкінець, ВС підкреслює, що бездіяльність органу Держгеокадастру не перешкоджає праву громадянина розпочати розробку проекту землеустрою за принципом мовчазної згоди, який передбачений ст. 118 ЗК України.

Таким чином, ВС не враховує реалії сьогодення, що у 99% випадках відмови громадянам у наданні дозволів на розробку проекту землеустрою надаються органами Держгеокадастру листами – відписками, і майже всі землевпорядники відмовляються укладати договори на розробку проекту землеустрою без дозволу від органу Держгеокадастру незважаючи на принцип мовчазної згоди, передбачений ст. 118 ЗК України.

ВС також не враховує, що згідно підходів ЕСПЛ рішення суду у подібних спорах між громадянином та державним органом повинно ухвалюватися таким чином, щоб унеможливлювати звернення громадянина до суду повторно з цього ж самого приводу.

І найбільш прикрим є те, що ВС не застосовує у цій справі принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі згідно ст. 9 КАСУ. ВС жодним чином не встановив, чи має право громадянин на безкоштовну приватизацію бажаної земельної ділянки, а лише повторно направив цього громадянина для встановлення таких відомостей до органу Держгеокадастру, який вже йому відмовив з цього приводу відпискою.