Стаття 118. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами
1. Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
{Частина перша статті 118 в редакції Закону № 3123-VI від 03.03.2011 ; із змінами, внесеними згідно із Законом № 5245-VI від 06.09.2012 }
2. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
3. Громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
{Частина третя статті 118 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3123-VI від 03.03.2011 , № 5245-VI від 06.09.2012 }
4. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.
5. Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.
6. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
{Частина шоста статті 118 із змінами, внесеними згідно із Законом № 509-VI від 16.09.2008 ; в редакції Законів № 1702-VI від 05.11.2009 , № 3123-VI від 03.03.2011 ; із змінами, внесеними згідно із Законами № 3523-VI від 16.06.2011 , № 5245-VI від 06.09.2012 , № 5395-VI від 02.10.2012 , № 366-VII від 02.07.2013 }
7. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
{Абзац перший частини сьомої статті 118 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3123-VI від 03.03.2011 , № 5245-VI від 06.09.2012 }
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
{Абзац другий частини сьомої статті 118 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5394-VI від 02.10.2012 }
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
{Частину сьому статті 118 доповнено абзацом третім згідно із Законом № 366-VII від 02.07.2013 }
{Частина сьома статті 118 в редакції Законів № 509-VI від 16.09.2008 , № 1702-VI від 05.11.2009 }
8. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 - 1 цього Кодексу.
{Частина восьма статті 118 в редакції Законів № 1702-VI від 05.11.2009 , № 5395-VI від 02.10.2012 }
{Зміни до частини восьмої статті 118 див. в Законі № 5462-VI від 16.10.2012 }
9. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
{Частина дев'ята статті 118 в редакції Законів № 1626-IV від 18.03.2004 , № 1702-VI від 05.11.2009 ; із змінами, внесеними згідно із Законами № 3123-VI від 03.03.2011 , № 5245-VI від 06.09.2012 }
10. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
{Частина десята статті 118 в редакції Закону № 1702-VI від 05.11.2009 }
11. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":
Аналізуйте судовий акт: Незаконна відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою за ст. 118 ЗК України НЕ оскаржується, бо не перешкоджає заявнику у розробці такого проекту (ВС/КАС у справі №420/5288/18 від 29 серпня 2019 р.)
Багато правозахисників мабуть просто не готові до таких прогресивних, хоча і суперечливих рішень суду у царині земельних спорів громадянина із органами місцевого самоврядування з приводу безоплатної приватизації землі за ст. 118 ЗК України. Висновки цієї колегії ВС КАС приголомшують і невідомо, що у найближчому майбутньому скаже Велика Палата.
Отже, пункт 6, статті 118 ЗК передбачає, що заявник бажаючий отримати безоплатно земельну ділянку звертається до відповідного органу місцевого самоврядування ( чи органу державної влади) із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення цієї з/д в межах норм безоплатної приватизації.
Орган місцевого самоврядування повинен розглянути це клопотання на сесії та винести рішення або про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу. Згідно пункту 7 статті 118 ЗК України, якщо протягом місяця орган місцевого самоврядування не надав дозвіл або мотивовану відмову у його наданні, то заявник має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення бажаної з/д у землевпорядній організації БЕЗ ДОЗВОЛУ. Єдиним його обов’язком в даному випадку залишається письмове повідомлення органу місцевого самоврядування про такий крок.
Тобто, законодавець у ст. 118 ЗК України запровадив хитку та складну правову конструкцію руху заявника у напрямку реалізації свого право на безоплатну приватизацію з/д. Важливою тут також є і стаття ЗУ «Про землеустрій», відповідно до якої землеустрій здійснюється не тільки на підставі рішень органів місцевої влади та органів державної влади, а і на підставі договорів укладених між особами та розробниками землевпорядної документації та на підставі судових рішень.
Судова практика про те, що відбувається далі, коли заявник після виготовлення проекту землеустрою намагається отримати рішення органу місцевого самоврядування про передачу з/д у власність без пред’явлення цьому органу його дозволу на розроблення проекту - поки що малочисельна. На практиці також складно знайти землевпорядну організацію , яка б погодилась псувати відносини з органом місцевого самоврядування і виготовляти проект землеустрою та вносити дані в кадастр про з/д без попереднього отримання замовником дозволу від цього органу місцевого самоврядування.
Проте подібні постанови ВС вказують нам на те, що можливостей у заявників на безоплатні земельні ділянки побільшає. Слід процитувати базові положення із цієї постанови ВС, які стосуються усіх спорів цього типу.
1. «Законний інтерес особи полягає не в отриманні дозволу, а в отриманні земельної ділянки у власність. Відтак, в судовому порядку підлягає захисту саме право на отримання земельної ділянки у власність.» Тому, звертаючись із позовом до суду про зобов’язання органу місцевого самоврядування видати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення з/д, ми повинні визначити, що є об’єктом захисту права, і який спосіб захисту права ми обрали.
2. Парадоксально, але колегія ВС КАС вважає, що «ЗК України не передбачає можливості оскарження відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.»
3. І найголовніше: «відтак, оскільки протиправна бездіяльність у вигляді ненадання дозволу не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, то, на думку Суду, і протиправне рішення у вигляді незаконної відмови у наданні дозволу, теж не повинно бути перешкодою.»
Тобто, за наведеною логікою судам слід відмовляти у задоволенні позовів про зобов’язання органу місцевого самоврядування (органу державної влади) видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою за ст. 118 ЗК України.
А заявникам, якщо вони вважають відмову у дозволі незаконною, шукати землевпорядну організацію та виготовляти за її допомогою проект відведення з/д, незважаючи на відмову.
Незважаючи на відсутність законодавчого визначення поняття «дискреційні повноваження» суб’єкта владних повноважень суди поступово формують загальну практику з приводу правильності застосування цього поняття, насамперед органами місцевого самоврядування. Точніше вказують на протиправність застосування цими органами дискреційних повноважень при прийнятті рішень за зверненнями громадян в певних визначених законом випадках.
В цій справі громадянин звернувся на підставі ст. 118 ЗК України до органу місцевого самоврядування із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення з/д у власність площею 0, 12 га для будівництва будинку в межах населеного пункту. Орган місцевого самоврядування тричі відмовляв громадянину у наданні дозволу, і тричі такі відмови скасовувалися судами.
Підставою для відмови у рішеннях вказувалась «відсутність вільних земельних ділянок в урочищі», хоча дані про речові права інших землекористувачів в Державному земельному кадастрі були відсутні. Водночас в усіх трьох судових актах зазначалось, що саме орган місцевого самоврядування повинен доводити документами таку відсутність, і лише посилань на інші рішення, якими начебто дані дозволи на розробку проектів землеустрою іншим громадянам - замало.
На жаль у перші два рази суд після скасування відмов як необґрунтованих та незаконних лише зобов’язував орган місцевого самоврядування повторно розглянути заяву громадянина і прийняти законне рішення. І тут орган місцевого самоврядування вдруге і втретє хибно розуміючи поняття «дискреційні повноваження» відмовляв у дозволі з тієї ж самої причини – «відсутність вільних земельних ділянок».
Скасовуючи відмовне рішення втретє суд першої інстанції нарешті зобов’язав орган місцевого самоврядування видати дозвіл, проте таке рішення було оскарження в апеляційному та касаційному порядку.
ВС залишив рішення суду першої інстанції без змін з огляду на таке. «Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.»
Тобто, вичерпний перелік умов за якими заявнику може бути відмовлено у наданні дозволу встановлений ст. 118 ЗК України. Суд перевіривши, що відмова заявнику відбулася з будь-якої іншої причини, і немає підстав для законної відмови, повинен саме зобов’язувати орган місцевого самоврядування видати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення з/д у власність. Лише в такій спосіб відбувається належний захист судом порушеного органом місцевого самоврядування права заявника.
ВС також підкреслив, що якщо суд НЕ зобов’язує орган місцевого самоврядування у рішенні видати дозвіл на підставі ст. 118 ЗК України, а лише зобов’язує повторно розглянути заяву, то відмова у видачі дозволу за наслідками повторного розгляду заяви, хоча і негативна для заявника, проте означає, що судове рішення виконане.
Останнє рішення нового Верховного Суду на превеликий жаль намагається повернути реальний захист права громадянина у спорах з суб’єктом владних повноважень у хибний бік. Зокрема у спорах з органами Держкомзему. Під загрозою позитивна практика останніх років, яку створював вже неіснуючий ВАСУ.
Шановний ВС, ну такі рішення – це папірці, не допомагають вони громадян, а навпаки провокують суб’єкта владних повноважень систематично порушувати закон у своїх корупційних цілях.
Так, громадянин отримав від органу Держгеокадастру безглуздого листа, яким йому було відмовлено у дозволі на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. Наголошуємо відразу: лист, а не наказ чи розпорядження, як це передбачено ст. 118 ЗК України.
Далі, громадянин оскаржив цього листа – відмову до суду, і суд першої інстанції прийняв рішення, яким визнав дії органу Держгеокадастру протиправними та зобов’язав орган Держгеокадастру у місячний строк надати дозвіл на розробку проекту землеустрою громадянину. Суд апеляційної інстанції погодився із судом першої інстанції. Проте, суд касаційної інстанції скасував такі рішення, та зобов’язав орган Держгеокадастру ПОВТОРНОрозглянути клопотання громадянина та вирішити питання про надання або про відмову у наданні громадянину дозволу на розробку проекту землеустрою.
І шо нам каже новий ВС? Що припис суду про «зобов’язання органу Держгеокадастру видати дозвіл» є неправильним способом захисту порушеного права. Ясновельможний ВС, та не захистиш ти порушене право громадянина приписом повторно розглянути його клопотання! Таким рішенням, ти лише зміцниш корупцію у Держкомземі та остаточно зруйнуєш віру людей у правосуддя.
До речі слід підкреслити, що ВС погодився з судами першої та апеляційної інстанції, що перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою визначений ст. 118 ЗК України є вичерпним, тому дурня написана в листі – відмові органу Держгеокадастру є незаконною. ВС підкреслив, що право позивача порушене органом Держгеокадастру і підлягає захисту.
Але спосіб захисту в розумінні цієї колегії ВС – Кравчук В. М., Гриців М. І, Стародуб О. П. є щонайменше дивним.
Судді пропонують громадянину після отримання відповіді від органу Держгеокадастру на своє клопотання самостійно розбиратися у її юридичному змісті для правильного вибору способу захисту порушеного права. Так, якщо громадянин НЕ отримує «мотивовану відмову» у формі наказу органу Держкомзема, а отримує якісь нескінчені листи - відписки, то це і не є чітким рішенням, яке слід вважати «відмовою у наданні дозволу».
Більш того, ВС наголошує, на тому, що частина 7, ст. 118 ЗК України не визначає точно, чи необхідно для відмови у наданні дозволу органу Держгеокадастру видавати наказ чи достатньо повідомлення громадянина про відмову у формі листа. Проте, далі ВС посилається на відомчий акт Держгеокадастру, який зобов’язує орган Держгеокадастру видавати у випадку відмови у наданні громадянину дозволу на розробку проекту землеустрою відповідний наказ. І оскільки у справі такий наказ відсутній, то ВС приходить до висновку, що зі сторони органу Держгеокадастру з приводу розгляду клопотання громадянина має місце банальна бездіяльність.
Тобто, орган Держкомзему взагалі не прийняв жодного рішення за наслідками розгляду клопотання громадянина про надання дозволу, яке був зобов’язаний прийняти за законом.
Насамкінець, ВС підкреслює, що бездіяльність органу Держгеокадастру не перешкоджає праву громадянина розпочати розробку проекту землеустрою за принципом мовчазної згоди, який передбачений ст. 118 ЗК України.
Таким чином, ВС не враховує реалії сьогодення, що у 99% випадках відмови громадянам у наданні дозволів на розробку проекту землеустрою надаються органами Держгеокадастру листами – відписками, і майже всі землевпорядники відмовляються укладати договори на розробку проекту землеустрою без дозволу від органу Держгеокадастру незважаючи на принцип мовчазної згоди, передбачений ст. 118 ЗК України.
ВС також не враховує, що згідно підходів ЕСПЛ рішення суду у подібних спорах між громадянином та державним органом повинно ухвалюватися таким чином, щоб унеможливлювати звернення громадянина до суду повторно з цього ж самого приводу.
І найбільш прикрим є те, що ВС не застосовує у цій справі принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі згідно ст. 9 КАСУ. ВС жодним чином не встановив, чи має право громадянин на безкоштовну приватизацію бажаної земельної ділянки, а лише повторно направив цього громадянина для встановлення таких відомостей до органу Держгеокадастру, який вже йому відмовив з цього приводу відпискою.
- Стаття 1. Земля-основне національне багатство
- Стаття 2. Земельні відносини
- Стаття 3. Регулювання земельних відносин
- Стаття 4. Земельне законодавство та його завдання
- Стаття 5. Принципи земельного законодавства
- Стаття 6. Повноваження Верховної Ради України в галузі земельних відносин
- Стаття 7. Повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин
- Стаття 8. Повноваження обласних рад у галузі земельних відносин
- Стаття 9. Повноваження Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин
- Стаття 10. Повноваження районних рад у галузі земельних відносин
- Стаття 11. Повноваження районних у містах рад у галузі земельних відносин
- Стаття 12. Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин
- Стаття 13. Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин
- Стаття 14. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, у галузі земельних відносин
- Стаття 14-1. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, у галузі земельних відносин
- Стаття 14-2. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у галузі земельних відносин
- Стаття 15. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин
- Стаття 15-1. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин
- Стаття 15-2. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин
- Стаття 16. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин
- Стаття 17. Повноваження місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин
- Стаття 17-1. Повноваження державних органів приватизації у галузі земельних відносин
- Стаття 18. Склад земель
- Стаття 19. Категорії земель
- Стаття 20. Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок
- Стаття 21. Наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель
- Стаття 22. Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання
- Стаття 23. Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення
- Стаття 24. Земельні ділянки державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій
- Стаття 25. Приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій
- Стаття 26. Використання земельних ділянок з меліоративними системами
- Стаття 27. Збереження права на землю сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, особистих селянських і фермерських господарств
- Стаття 28. Земельні ділянки сільськогосподарських підприємств
- Стаття 29. Визначення місця розташування земельних ділянок громадян при ліквідації сільськогосподарських підприємств, установ та організацій
- Стаття 30. Розподіл несільськогосподарських угідь при ліквідації сільськогосподарських підприємств
- Стаття 31. Землі фермерського господарства
- Стаття 32. Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств
- Стаття 33. Земельні ділянки особистих селянських господарств
- Стаття 34. Землі для сінокосіння і випасання худоби
- Стаття 35. Земельні ділянки для садівництва
- Стаття 36. Земельні ділянки для городництва
- Стаття 37. Право несільськогосподарських підприємств, установ та організацій на землю
- Стаття 38. Визначення земель житлової та громадської забудови
- Стаття 39. Використання земель житлової та громадської забудови
- Стаття 40. Земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва
- Стаття 41. Земельні ділянки житлово-будівельних (житлових) і гаражно-будівельних кооперативів
- Стаття 42. Земельні ділянки багатоквартирних будинків
- Стаття 43. Землі природно-заповідного фонду
- Стаття 44. Склад земель природно-заповідного фонду
- Стаття 45. Використання земель природно-заповідного фонду
- Стаття 46. Землі іншого природоохоронного призначення та їх використання
- Стаття 47. Визначення земель оздоровчого призначення
- Стаття 48. Обмеження діяльності на землях оздоровчого призначення
- Стаття 49. Використання земель оздоровчого призначення
- Стаття 50. Визначення земель рекреаційного призначення
- Стаття 51. Склад земель рекреаційного призначення
- Стаття 52. Використання земель рекреаційного призначення
- Стаття 53. Склад земель історико-культурного призначення
- Стаття 54. Використання земель історико-культурного призначення
- Стаття 55. Визначення земель лісогосподарського призначення
- Стаття 56. Власність на землі лісогосподарського призначення
- Стаття 57. Використання земель лісогосподарського призначення
- Стаття 58. Склад земель водного фонду
- Стаття 59. Право на землі водного фонду
- Стаття 60. Прибережні захисні смуги
- Стаття 61. Обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах
- Стаття 62. Обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах
- Стаття 63. Смуги відведення
- Стаття 64. Берегові смуги водних шляхів
- Стаття 65. Визначення земель промисловості, транспорту, зВ'Язку, енергетики, оборони та іншого призначення
- Стаття 66. Землі промисловості
- Стаття 66-1. Землі індустріальних парків
- Стаття 67. Землі транспорту
- Стаття 68. Землі залізничного транспорту
- Стаття 69. Землі морського транспорту
- Стаття 70. Землі річкового транспорту
- Стаття 71. Землі автомобільного транспорту та дорожнього господарства
- Стаття 72. Землі авіаційного транспорту
- Стаття 73. Землі трубопровідного транспорту
- Стаття 74. Землі міського електротранспорту
- Стаття 75. Землі зВ'Язку
- Стаття 76. Землі енергетичної системи
- Стаття 77. Землі оборони
- Стаття 78. Зміст права власності на землю
- Стаття 79. Земельна ділянка як об'єкт права власності
- Стаття 79-1. Формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав
- Стаття 80. Суб'єкти права власності на землю
- Стаття 81. Право власності на землю громадян
- Стаття 82. Право власності на землю юридичних осіб
- Стаття 83. Право власності на землю територіальних громад
- Стаття 84. Право власності на землю держави
- Стаття 85. Право власності на землю іноземних держав
- Стаття 86. Спільна власність на земельну ділянку
- Стаття 87. Виникнення права спільної часткової власності на земельну ділянку
- Стаття 88. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності
- Стаття 89. Спільна сумісна власність на земельну ділянку
- Стаття 90. Права власників земельних ділянок
- Стаття 91. обов'язки власників земельних ділянок
- Стаття 92. Право постійного користування земельною ділянкою
- Стаття 93. Право оренди земельної ділянки
- Стаття 94. Право концесіонера на земельну ділянку
- Стаття 95. Права землекористувачів
- Стаття 96. обов'язки землекористувачів
- Стаття 97. обов'язки підприємств, установ та організацій, що проводять розвідувальні роботи
- Стаття 98. Зміст права земельного сервітуту
- Стаття 99. Види права земельного сервітуту
- Стаття 100. Порядок встановлення земельних сервітутів
- Стаття 101. Дія земельного сервітуту
- Стаття 102. Припинення дії земельного сервітуту
- Стаття 102-1. Підстави набуття і зміст права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови
- Стаття 103. Зміст добросусідства
- Стаття 104. Попередження шкідливого впливу на сусідню земельну ділянку
- Стаття 105. Наслідки проникнення на земельну ділянку гілок і коренів дерев
- Стаття 106. обов'язки щодо визначення спільних меж
- Стаття 107. Відновлення меж
- Стаття 108. Спільне використання межових споруд
- Стаття 109. Використання дерев, які стоять на межі земельних ділянок
- Стаття 110. Поняття обмеження у використанні земельних ділянок, обтяження прав на земельну ділянку
- Стаття 111. Обтяження прав на земельну ділянку, обмеження у використанні земель
- Стаття 112. Охоронні зони
- Стаття 113. Зони санітарної охорони
- Стаття 114. Санітарно-захисні зони
- Стаття 115. Зони особливого режиму використання земель
- Стаття 116. Підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності
- Стаття 117. Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи земельних ділянок комунальної власності у державну власність
- Стаття 118. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами
- Стаття 119. Набуття права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність)
- Стаття 120. Перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду
- Стаття 121. Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам
- Стаття 122. Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування
- Стаття 123. Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування
- Стаття 124. Порядок передачі земельних ділянок в оренду
- Стаття 125. Виникнення права на земельну ділянку
- Стаття 126. Оформлення речових прав на земельну ділянку
- Стаття 127. Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них
- Стаття 128. Порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам
- Стаття 129. Особливості продажу земельних ділянок державної або комунальної власності іноземним державам, іноземним юридичним особам
- Стаття 130. Покупці земель сільськогосподарського призначення
- Стаття 131. Набуття права власності на земельні ділянки на підставі інших цивільно-правових угод
- Стаття 132. Зміст угод про перехід права власності на земельні ділянки
- Стаття 133. Застава земельних ділянок або прав на них
- Стаття 134. обов'язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах)
- Стаття 135. Земельні торги
- Стаття 136. Добір земельних ділянок державної чи комунальної власності та підготовка лотів для продажу на земельних торгах
- Стаття 137. Підготовка до проведення та порядок проведення земельних торгів
- Стаття 138. Встановлення результатів торгів
- Стаття 139. Оприлюднення результатів земельних торгів
- Стаття 140. Підстави припинення права власності на земельну ділянку
- Стаття 141. Підстави припинення права користування земельною ділянкою
- Стаття 142. Добровільна відмова від права власності або права постійного користування земельною ділянкою
- Стаття 143. Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку
- Стаття 144. Порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства
- Стаття 145. Припинення права власності на земельну ділянку особи, якій земельна ділянка не може належати на праві власності
- Стаття 146. Викуп земельних ділянок для суспільних потреб
- Стаття 147. Примусове відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності
- Стаття 148. Конфіскація земельної ділянки
- Стаття 148-1. Перехід права власності на земельні ділянки, що перебувають у користуванні
- Стаття 149. Порядок вилучення земельних ділянок
- Стаття 150. Особливо цінні землі та порядок припинення прав на них
- Стаття 151. Порядок погодження питань, поВ'Язаних з викупом земельних ділянок для суспільних потреб або з мотивів суспільної необхідності
- Стаття 152. Способи захисту прав на земельні ділянки
- Стаття 153. Гарантії права власності на земельну ділянку
- Стаття 154. Відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю
- Стаття 155. Відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок
- Стаття 156. Підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам
- Стаття 157. Порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам
- Стаття 158. Органи, що вирішують земельні спори
- Стаття 159. Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин
- Стаття 160. Права і обов'язки сторін при розгляді земельних спорів
- Стаття 161. Виконання рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, та органів місцевого самоврядування щодо земельних спорів
- Стаття 162. Поняття охорони земель
- Стаття 163. Завдання охорони земель
- Стаття 164. Зміст охорони земель
- Стаття 165. Стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів
- Стаття 166. Рекультивація порушених земель
- Стаття 167. Охорона земель від забруднення небезпечними речовинами
- Стаття 168. Охорона ґрунтів
- Стаття 169. Поняття техногенно забруднених земель
- Стаття 170. Особливості використання техногенно забруднених земель сільськогосподарського призначення
- Стаття 171. Деградовані і малопродуктивні землі
- Стаття 172. Консервація деградованих, малопродуктивних і техногенно забруднених земель
- Стаття 173. Межі районів, сіл, селищ, міст, районів у містах
- Стаття 174. Органи, які приймають рішення про встановлення та зміну меж адміністративно-територіальних одиниць
- Стаття 175. Порядок встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних одиниць
- {Статтю 176 виключено на підставі Закону № 497-VIII від 02.06.2015 }
- Стаття 177. Загальнодержавні програми використання та охорони земель
- Стаття 178. Регіональні програми використання та охорони земель
- Стаття 179. Природно-сільськогосподарське районування земель
- Стаття 180. Зонування земель
- Стаття 181. Поняття землеустрою
- Стаття 182. Мета землеустрою
- Стаття 183. Завдання землеустрою
- Стаття 184. Зміст землеустрою
- Стаття 185. Організація та порядок здійснення землеустрою
- Стаття 186. Погодження і затвердження документації із землеустрою
- Стаття 186-1. Повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок
- Стаття 187. Завдання контролю за використанням та охороною земель
- Стаття 188. Державний контроль за використанням та охороною земель
- Стаття 189. Самоврядний контроль за використанням та охороною земель
- Стаття 190. Громадський контроль за використанням та охороною земель
- Стаття 191. Призначення моніторингу земель
- Стаття 192. Завдання моніторингу земель
- Стаття 193. Визначення державного земельного кадастру
- Стаття 194. Призначення державного земельного кадастру
- Стаття 195. Завдання ведення державного земельного кадастру
- Стаття 196. Склад відомостей Державного земельного кадастру
- Стаття 197. Кадастрове зонування
- Стаття 198. Кадастрові зйомки
- Стаття 199. Бонітування ґрунтів
- Стаття 200. Економічна оцінка земель
- Стаття 201. Грошова оцінка земельних ділянок
- Стаття 202. Державна реєстрація земельних ділянок
- Стаття 203. Облік кількості та якості земель
- Стаття 204. Ведення Державного земельного кадастру
- Стаття 205. Зміст економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель
- Стаття 206. Плата за землю
- Стаття 207. Умови відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва
- Стаття 208. Звільнення від відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва
- Стаття 209. Використання коштів, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва
- Стаття 210. Недійсність угод щодо земельних ділянок
- Стаття 211. Відповідальність за порушення земельного законодавства
- Стаття 212. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок
- Прикінцеві положення
Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.