Стаття 59. Право на землі водного фонду

Земельний кодекс України (ЗМІСТ) Інши кодекси
Додати в обране

1. Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

2. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

3. Землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:

а) державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;

б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;

в) державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури;

г) військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.

{Частину третю статті 59 доповнено пунктом "г" згідно із Законом № 232-IX від 29.10.2019 }

{Частина третя статті 59 в редакції Законів № 4709-VI від 17.05.2012 , № 5293-VI від 18.09.2012 }

4. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об’єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом.

{Частина четверта статті 59 в редакції Закону № 4709-VI від 17.05.2012 ; із змінами, внесеними згідно із Законом № 5293-VI від 18.09.2012 }

5. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Попередня

67/231

Наступна
Додати в обране
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Аналізуйте судовий акт: Оскільки приватна власність на з/д водного фонду неможлива, вимогу про її повернення слід розглядати як негаторний позов, на який не розповсюджується строк позовної давності (ВП/ВС у справі № 372/1684/14-ц від 07 квітня 2020 р.)

На превеликий жаль в Україні непоодинокі випадки не тільки самозахоплення земель водного фонду, зокрема земельних ділянок, які розташовані на прибережних захисних смугах, а і систематичне так зване «узаконення» цього незаконного захоплення.

Відповідно до ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони від забруднення і засмічення, збереження їх водності, тощо. Статтями 61-62 ЗК України та статтями 89-90 ВК України встановлюється особливий порядок використання земель прибережних захисних смуг, насамперед зміна власника земельних ділянок у межах смуг, передання таких земельних ділянок у приватну власність дозволяються лише у випадках прямо передбачених законом. Мова іде про статтю 59 ЗК України – «Право на землі водного фонду», яка передбачає, що з/д прибережних смуг можуть передаватися громадянам та юридичним особам лише на умовах оренди.

До того ж відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги, як це часто буває на практиці, не свідчить про відсутність самої смуги, оскільки її розмір в такому випадку встановлюється ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України. Тому орган місцевого самоврядування чи орган державної влади при виділенні земельних ділянок поряд із об’єктами водного фонду за відсутності проекту землеустрою однозначно не має право порушувати встановлені законом межі прибережних захисних смуг.

В даній справі органом місцевого самоврядування була виділена земельна ділянка начебто «для ведення особистого селянського господарства», яка належала до земель водного фонду, тобто знаходилася прямо біля берегу мальовничого озера, містила у собі пляж і межувала із водою. На цю з/д в установленому порядку був виданий державний акт, і протягом деякого часу ця з/д була двічі перепродана.

Прокурор в особі місцевого органу державної влади звернувся із позов про скасування рішення органу місцевого самоврядування про виділення з/д та витребування з/д з незаконного володіння кінцевого покупця на користь держави.

Справа розглядалася судами неодноразово та декілька років. У підсумку суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив порушення закону при виділенні спірної з/д, проте відмовив прокурору на підставі пропуску строку позовної давності. Ще через пару років касаційна скарга прокурора потрапила до ВП ВС, яка скасувала рішення суду першої та апеляційної інстанцій і направила справу на новий розгляд.

Слід підкреслити, що поступово змінюється практика у подобному типі спорів. У попередні роки позов про витребування з/д із чужого незаконного володіння розглядався судами як віндикаційний. Тобто навіть при очевидній та підтвердженій доказами протиправності володіння відповідачем з/д суд застосовував наслідки пропущення позивачем строків позовної давності і з цієї причини відмовляв у задоволенні позову на підставі ст. 261 ЦК України (хоча при певних обставинах суд поновлював строк).

Тепер суд розглядає вимогу про повернення з/д як негаторний позов, який може бути поданий у будь-який час тривання порушення прав позивача без строку позовної давності. Логіка проста: якщо з/д згідно закону в принципі не може бути передана від держави у приватну власність, то юридично вона і залишається непереданою. А рішення органу місцевого самоврядування, правовстановлюючі документи на ланцюжкових власників, проект землеустрою, тощо – це все і є перешкодами у використанні з/д законним власником (державою), які мають бути усунені судом.

Водночас багато суддів як і раніше вважають, що новий підхід суперечить принципу правової визначеності та принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю.

Разом з цим сама ВП ВС направляючи справу на новий розгляд у своїй постанові підкреслила, що при розгляді негаторного позову суду слід оцінити дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною з/д, легітимну мету такого втручання та пропорційність цій меті повернення з/д законному володільцю...

Іншими словами усі подібні спори де ціна з/д істотна будуть завершуватися у ЄСПЛ.

 

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст