Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 79-1. Земельна ділянка як об’єкт цивільних прав

{Назва статті 79-1 в редакції Закону № 340-IX від 05.12.2019}

1. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

2. Формування земельних ділянок здійснюється:

у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок;

шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

{Абзац четвертий частини другої статті 79-1 в редакції Законів № 5245-VI від 06.09.2012, № 497-VIII від 02.06.2015}

шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом;

{Частину другу статті 79-1 доповнено абзацом п’ятим згідно із Законом № 497-VIII від 02.06.2015; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2498-VIII від 10.07.2018}

за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

{Частину другу статті 79-1 доповнено абзацом шостим згідно із Законом № 497-VIII від 02.06.2015}

3. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

4. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

5. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

6. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

7. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

8. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

9. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

10. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

11. Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру.

12. Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

{Частина дванадцята статті 79-1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 497-VIII від 02.06.2015}

13. Земельна ділянка припиняє існування як об’єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі:

поділу або об’єднання земельних ділянок;

скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації;

якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

{Статтю 79-1 доповнено частиною тринадцятою згідно із Законом № 340-IX від 05.12.2019}

{Кодекс доповнено статтею 79-1 згідно із Законом № 3613-VI від 07.07.2011}

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Під час накладання однієї земельної ділянки на іншу розробляється технічна документація щодо поділу земельної ділянки (КАС/ВС у справі № 0640/4182/18 від 07.04.2021)

Так звані «накладки» в Публічній кадастровій карті, на жаль, є досить поширеним явищем. Вони мають місце тоді, коли іде «зміщення» по координатах або з необачності землевпорядника під час розробки документації.

В більшості випадків причина «накладок» – це помилки, допущені при формуванні ділянок, що вже існують і розплачуватися за них доводиться тому, хто «прийшов пізніше».

Ч. 6 ст. 24 ЗУ «Про державний земельний кадастр» передбачено, що кадастровий реєстратор має право відмовити у державній реєстрації земельної ділянки у випадку знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини, тобто простими словами «накладки» однієї земельної ділянки на іншу. Та попри численні обіцянки Держгеокадастру боротьби з такими накладками, проблема не вирішена і такі спори є частим предметом розгляду у судах.

Фабула судового акту: у цій справі позивачу було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою на відведення земельної ділянки у власність площею 1 га для ведення особистого селянського господарства. З наданням дозволу позивачкою було замовлено розроблення документації із землеустрою із подальшим присвоєнням кадастрового номера та реєстрації в Публічній кадастровій карті. Проте під час звернення до кадастрового реєстратора за державною реєстрацією земельною ділянкою громадянці було відмовлено у здійсненні реєстрації з підстав накладання земельної ділянки, яка реєструється на іншу земельну ділянку загальною площею 78,21 га, якій вже присвоєно кадастровий номер. Враховуючи ці обставини, позивачка звернулась до Держгеокадастру повторно, але вже за наданням дозволу на розробку технічної документації щодо поділу земельної ділянки. У відповідь на звернення Держгеокадастр відмовив у задоволенні заяви посилаючись на неможливість ідентифікації ділянки, щодо якої подано заяву про надання дозволу на розроблення технічної документації щодо поділу земельної ділянки.

Справа була предметом розгляду Верховним Судом, до яких висновків дійшов Суд розглянемо далі.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, позов задовольнив. Верховний Суд, переглядаючи спір за касаційною скаргою ГУ Держгеокадастру, залишив її без задоволення, а оскаржувані рішення – без змін.

Позиція КАС/ВС. Статтею 79-1 ЗКУ передбачено, що формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об’єднання раніше сформованих земельних ділянок. Відповідно до ч. 5 ст.79-1 ЗКУ формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6–7 цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об’єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об’єднання земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування (частини 6, 7 ст. 79-1 ЗКУ).

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.

Надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Враховуючи таку позицію ВС, можна зробити висновок, що у випадку виявлення накладок під час державної реєстрації земельної ділянки, особа, зацікавлена у отриманні землі має право на поділ земельної ділянки, на яку накладається її земля.

Верховний Суд дійшов висновку, що поділ та об’єднання земельних ділянок за своєю суттю фактично є формуванням нової чи нових земельних ділянок, що передбачає певну процедуру щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об’єднання земельних ділянок, його погодження та затвердження в порядку, встановленому ЗК України, який визначає вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, зокрема: невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, земельна ділянка, на яку претендує позивачка, має бути виділена з уже сформованої земельної ділянки з присвоєнням іншого кадастрового номера. Таке звернення позивачки ґрунтується на вимогах закону й спрямоване на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність, у спосіб, передбачений законодавством.

Цікаво, а як же бути з тим, якщо земельна ділянка на яку накладається земля, що відводиться, перебуває у приватній власності? Шукати власника, прохати ділити його землю і відвести собі шмат його землі? Це щось зі світу фантастики…У цій справі не відомо кому належала земельна ділянка, на яку просили отримати дозвіл на поділ, тому й не вдасться «поставити всі крапки над ї». Навряд чи, така позиція Верховного Суду зможе отримати застосування на практиці. З огляду на таке «сухе» трактування норм Земельного кодексу воно не призводить до захисту інтересів обох сторін судового процесу. У таких справах потрібно виходити не лише з факту самої накладки, а з’ясовувати причини такої накладки та встановлювати правовий статус земельної ділянки на яку накладається земля, що відводиться за проектом землеустрою.

Аналізуйте судовий акт: Державний акт на землю не може бути визнано недійсним лише з підстави непогодження меж земельної ділянки (ВС у складі КЦС, справа № 709/809/17 від 04.03.2021 р)

Як відомо, в процесі виготовлення документації із землеустрою розробник повинен підписати із суміжними землекористувачами акт погодження зовнішніх меж земельної ділянки. Часто розробник, а то й сам громадянин, якому відводиться земельна ділянка, вдаються до різних маніпуляцій з цим документом, як приклад, ставлять за всіх підписи. Але зараз не про це – розглянемо доволі поширені випадки відмови суміжників від погодження зовнішніх меж земельної ділянки та які можуть бути від цього наслідки.

Верховний Суд вже не один рік дотримується сталої позиції у таких спорах: непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Позови до суду зазвичай в таких ситуаціях стосуються визнання незаконними та скасування рішень місцевих рад, які відмовляють громадянам з причин непогодження меж. А от, у справі № 709/809/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглядав справу щодо визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

Звертаючись до суду, позивач зазначила, що успадкувала 1/2 частину будинку, відповідно має право й на частину земельної ділянки для обслуговування цієї частини будівлі. Проте позивач не може приватизувати земельну ділянку, оскільки суміжний землекористувач, на її думку, самовільно захопила частину належної їй землі. Також позивач стверджувала, що у документації із землеустрою, яка розроблялась на державний акт, підписи в акті погодження меж вчинені не нею. Відповідно, позивач просила суд визнати недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.

Районний суд у задоволенні позовних вимог відмовив, обґрунтовуючи свою позицію тим, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. У випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документу – акту погодження меж – слід вважати, що погодження меж не відбулося. Якщо суміжний землекористувач відмовляється ставити свій підпис у акті, комісія уповноважена розглядати земельні спори, повинна виходити не із самого факту відмови від підписання акту, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Складання акту погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації, а відтак, саме по собі не підписання суміжним користувачем акту погодження меж чи відсутність такого акту не може бути безумовною підставою для скасування державного акту.

Частиною 2 статті 90 ЗКУ передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

ВС погодився із висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх обґрунтованими, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження того, що оскаржуваний державний акт на право приватної власності на землю порушує її права на земельну ділянку.

Частиною 1 статті 79-1 ЗКУ встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Доводи про те, що позивач акт погодження меж не підписувала ВС не взяв до уваги з оглядну на таке. Ненадання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акта узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

Як бачимо, у цьому питанні судова практика непохитна і позивачам слід про це пам’ятати. А от такий документ як «акт погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами» (враховуючи сьогоднішню судову практику) слід взагалі вважати зайвим аркушем у складі землевпорядної документації.

Залишається лише вказати, що підписати або не підписати акт погодження меж земельної ділянки є правом особи на вільне волевиявлення та реалізацію належних їй прав. Органам розпорядження землею, під час розгляду земельних спорів, слід виходити не лише з факту відсутності погодження меж, а з’ясовувати причини відмови, в такому разі, мабуть, і позовів до суду буде менше.

Аналізуйте судовий акт: Відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки на підставі виставлення її на торги є протиправною, якщо така з/д не має власного кадастрового номеру, тобто не сформована (ВС/КАС, 08 листопада 2019р., № 420/914/19)

Одна із базових підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність з/д незалежно від цільового призначення це віднесення цієї з/д до переліку земельних ділянок, право оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами. Така відмова непередбачена ст. 118 ЗК, проте випливає зі ст. 136 ЗК України. Органи місцевого самоврядування та органи держгеокадастру активно цим користуються, хоча в цьому питанні є істотний нюанс, прикладом якого є ця справа.

Заявнику було відмовлено органом держгеокадастру у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з/д, і суди першої та апеляційної інстанцій погодилися з підставою відмови – віднесення з/д до переліку земельних ділянок право оренди якої виставлено на земельні торги.

Проте як бажана заявником з/д може бути лотом на земельних торгах, коли вона ще не існує як об’єкт цивільних прав, межі її не погоджені, документів на землевідвід немає, а головне – не присвоєний кадастровий номер? Тобто, я к і передбачено ст. 118 ЗК України, є лише графічні матеріали із орієнтовним місцезнаходженням та площею з/д, а сама вона не сформована.

Розглядаючи касаційну скаргу заявника ВС підтвердив вже існуючи у судовій практиці висновки.

Так окрім підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність з/д зазначених у статі 118 ЗК існує ще підстава зазначена у ст. 136 ЗК України. Згідно ст. 136 ЗК України віднесення з/д до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах є також самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.

Водночас пункт 4 частини 4 цієї статті передбачає, що для підготовки лоту до торгів необхідно провести державну реєстрацію речового права на земельну з/д. Несформована з/д без кадастрового номеру не може бути лотом на торгах. Це також підтверджується приписом ст 79-1 ЗК України про те, що з/д вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

ВС не прийняв позицію органу держгеокадастру про те, що спірна з/д є частиною загального масиву земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 200 га, із загальним кадастровим номер, іншими словами є ділянкою окремого кадастрового кварталу в межах визначеної кадастрової зони.

Тобто наявність у землевпорядній документації лише номеру кадастрового кварталу чи масиву не дає право органу держгеокадастру відмовляти заявнику у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на підставі ст. 136 ЗК України.

Іншим висновком ВС у цій справі є підтвердження позиції про те, що орган держгеокадастру не має право відмовляти заявнику у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з/д листом – відпискою, хоча б і із зазначенням причини, а повинен видавати відповідний наказ. У цій справі заявник отримав саме лист – відписку.

Проте у підсумку ВС не вирішив проблему заявника. Хоча суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і визнав відмову органу держгеокадастру протиправною особливого результату заявнику це не принесло. ВС зобов’язав орган держгеокадастру лише повторно розглянути клопотання заявника про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою з/д та видати у встановленому порядку законний наказ. У зобов’язанні органу держгеокадастру безпосередньо видати заявнику сам дозвіл суд касаційної інстанції відмовив.

Аналізуйте судовий акт: У разі формування земельних ділянок шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки, і зміні при цьому їх цільового призначення, розробляється технічна документація із землеустрою (ВС/КАС: у справі №802/1539/17-а від 04 травня 2020 р.)

Відповідно до частини 2 статті 79-1 Земельного кодексу України (надалі також – «ЗК України»), формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, та не виключно у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності та шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок.

Частиною 5 статті 79-1 ЗК України визначено, що формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

При цьому, відповідно до частини 6 статті 79-1 ЗК України, формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

В свою чергу, відповідно до частини 1 статті 20 ЗК України, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Виникає питання, яка документація має бути розроблена у випадку формування нової земельної ділянки шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки, у разі якщо при цьому змінюється її цільове призначення?

Адже, відповідно до частини 6 статті 79-1 ЗК України, технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки розробляється у випадку якщо не відбувається зміна їх цільового призначення, а зміна цільового призначення відбувається на підставі проекту землеустрою щодо її відведення.

Касаційний адміністративний суд спробував надати відповідь на це питання, зазначаючи, що при формуванні земельної ділянки на підставі технічної документації про поділ раніше сформованої земельної ділянки, можливим є одночасна зміна цільового призначення (виду використання) земельної ділянки.

При цьому, судом не надано роз’яснень як варто розуміти положення частини 6 статті 79-1 ЗК України з її положенням «без зміни їх цільового призначення».

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного Управління Держгеокадастру у Вінницькій області в якому просила:

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, викладену в листі від 26.07.2017 № О-10880/0-5911/6-17 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га, кадастровий номер 0521682800:04:002:0054 (яку зарезервовано для передачі учасникам АТО) для ведення особистого селянського господарства на території Іванівської сільської ради, Калинівського району Вінницької області;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектари на території Іванівської сільської ради Калинівського району Вінницької області (за межами населеного пункту);

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області у встановлений судом строк подати звіт про виконання судового рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 19.10.2017 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка є сформованою, а тому відповідно до ч. 6 ст. 79-1 ЗК України її подальше формування здійснюється лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою, про що просить позивач. Земельна ділянку (2 га), дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення якої позивач просив надати, вже є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер 0521682800:04:002:0054 (загальна площа земельної ділянки 48,6861 га).

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.01.2018 скасовано постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19.10.2017, прийнято нову, якою позов задоволено частково.

Суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, вважаючи, що позивач дотримався передбачених Земельним кодексом України вимог щодо порядку відведення земельної ділянки, оскільки йдеться про відведення землі сільськогосподарського призначення у власність.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення. ОСОБА_1 звернувся з клопотанням для отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, які відносяться до однієї категорії земель, у зв`язку з чим відведення земельної ділянки здійснюється шляхом виготовлення проекту землеустрою.

Відтак, у відповідача не було жодних підстав стверджувати, що земельна ділянка, яку позивач бажає отримати, є сформованою, та її подальше формування здійснюється лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою.

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області подало до Верховного Суду касаційну скаргу.

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасувавши Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року та залишивши в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року.

Касаційний адміністративний суд зазначив наступне.

Надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Зміна цільового призначення земельної ділянки може відбуватись на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок.

Суд апеляційної інстанції, застосувавши ст. 20 ЗК України, яка передбачає, що зміна цільового призначення здійснюється за проектом землеустрою, безпідставно не звернув увагу на те, що відповідно до ст. 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Окрім цього у ст. 33 ЗК України передбачено, що земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Тож проект землеустрою та подальша відповідна процедура необхідні лише у разі: переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної статтею 19 ЗК України, в іншу; зміни виду використання земельної ділянки в межах земель оборони; зміни виду використання земельної ділянки в межах земель сільськогосподарського призначення (окрім наданих для ведення ОСГ, які можуть використовуватись також для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення). Таку позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 806/5308/15.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події:
0