- При вирішенні справи по суті суд може задовольнити ад міністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
- У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про:
- визнання протиправними рішення суб'єкта владних пов новажень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення;
- зобов'язання відповідача вчинити певні дії;
- зобов'язання відповідача утриматися від вчинення пев них дій;
- стягнення з відповідача коштів;
- тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;
- примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;
- примусове видворення іноземця чи особи без громадян ства за межі України;
- визнання наявності чи відсутності компетенції (повнова жень) суб'єкта владних повноважень.
328
Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
1. Частина 1 коментованої статті визначає повноваження ад міністративного суду першої інстанції щодо вирішення спору по суті. Так суд може задовольнити адміністративний позов чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. Повнова ження суду, передбачене даною статтею, знаходить своє вира ження у формі постанови (див. коментар до ст. 158 КАСУ).
Слід зазначити, що суд може скористатись своїми повноваженнями лише після того, як він надасть належну правову оцінку в адміністративному спорі, зокрема повно та всебічно з'ясує усі обставини у справі на підставі наданих особами, які беруть участь у справі, доказів, прийме усі необхідні заходи щодо забезпечення та витребування певних доказів, які допоможуть встановити істину у справі, а також притягнення третіх осіб, права та законні інтереси яких можуть бути порушені при ухваленні постанови та після виконання судом інших процесуальних дій, з метою ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення.
2. Частина 2 ст. 162 КАС України передбачає у разі задово лення адміністративного позову право суду прийняти постано ву якою може: а) визнати протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи безді яльності і скасувати або визнати нечинним рішення чи окре мих його положень, повернути виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснен ня; б) зобов'язати відповідача вчинити певні дії; в) зобов'язати відповідача утриматися від вчинення певних дій; г) стягнути з відповідача кошти; д) тимчасово заборонити (зупинити) окремі види або всю діяльність об'єднання громадян; є) примусово роз пустити (ліквідувати) об'єднання громадян; ж) примусово ви дворити іноземця чи особи без громадянства за межі України; з) визнати наявність чи відсутність компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Слід зазначити, що даний список є типовим, і законодавець при написанні положень частини другої даної статті виходив із найбільш типових у судовій практиці випадків задоволення по-
329
зовних вимог, саме тому ні в якому разі не слід вбачати тут вичерпність ухвалення постанов при задоволенні адміністративного позову.
3. В продовження коментування в межах даної статті слід зазначити, що абзац другий частини другої дає право адміністративному суду прийняти й будь-яку іншу постанову, не передбачену в ст. 162 КАС України, з метою дотримання та захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Таке право дає можливість застосувати норми матеріального права до будь-якої життєвої ситуації, тим самим створюючи новий прецедент у судовій практиці.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Спосіб захисту прав платника податків не може суперечити встановленій законом процедурі повернення ПДВ з бюджету, а суд не може підміняти собою фіскальний орган та стягувати ПДВ напряму (ВСУ від 28 лютого 2017р., № 21-3237а16)
Спори у судах про можливість або неможливість прямого стягнення ПДВ з бюджету у трикутнику відносин платник ПДВ, фіскальний орган та орган казначейства тривають вже декілька років. Відповідно до ст. 200 ПК України повернення органом казначейства суми ПДВ з держбюджету можливе за умови наявності позитивного висновку фіскального органу, який фіскальний орган зобов’язаний направити в орган казначейство у п’ятиденний строк після отримання звітної декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування від платника податків. Начебто, законодавець передбачив логічний та швидкий спосіб за винятком одного: фіскальний орган ТУПО та ЗУХВАЛО і без пояснення причин навіть у суді НЕ надає висновок як і у п’ятиденний термін так у деяких випадків взагалі. І це вже давно усім відомий спосіб отримання неправомірної вигоди для податківців: «хочеш повернути законний ПДВ – плати нам відсоток.»
Оскільки як і усі судді розуміють корінь існуючої проблеми почалися спроби вирішити її за допомогою права та правосуддя, які перетворились у «процесуальні бійки» на найвищому рівні. Так, адміністративні суди ухвалюють рішення про пряме стягнення узгодженої суми ПДВ з бюджету через орган казначейства без висновку фіскального органу, якщо буде встановлено, що такий висновок без законної причини вчасно не виданий. Зокрема, адмінсуд керується ст. 162 КАС України, яка надає йому право прийняти «іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.» Під цією іншою постановою адмінсуд розуміє обрання найбільш ефективного способу відновлення порушеного права, прямо не передбаченого законом, яке на його думку не перебирає на себе повноваження фіскального органу.
З іншого боку ВСУ, в тому числі і у цій справі, скасовує судові акти адмінсудів ухвалені на користь платника податків при цьому погоджуючись із протиправністю ігнорування фіскальним органом обов’язку направити висновок про бюджетне відшкодування ПДВ у п’ятиденний термін органу казначейства. Проте, ВСУ підкреслює в принципі неможливість застосування судом іншого способу захисту порушеного права платника податків, якщо процедура, а відповідно і спосіб захисту, у цьому питанні встановлені у ПК України. Відходячи від визначеного законом способу захисту права і застосовуючи свій – довільний, адмінсуд підміняє собою фіскальний орган і неправильно застосовує законодавство. ВСУ наголошує, що «відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості у спосіб, що не передбачений законом.»
Насамкінець, слід додати, що наприкінці 2016 року у ст. 200 ПК України були внесені зміни, які передбачають вже не направлення органу казначейства висновку фіскального органу, а Реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, тому очевидно із часом судова практика у цьому питанні зміниться.