1. У відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.
2. Відзив повинен містити:
1) найменування (ім’я) позивача і номер справи;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) відповідача, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв’язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
{Пункт 2 частини другої статті 162 в редакції Закону № 3200-IX від 29.06.2023 }
3) у разі повного або часткового визнання позовних вимог - вимоги, які визнаються відповідачем;
4) обставини, які визнаються відповідачем;
5) заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права;
6) перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання.
3. Копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана (надана) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.
4. До відзиву додаються:
1) докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем;
2) документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
5. Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п’ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
6. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
7. Суд має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов’язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов’язку.
{Статтю 162 доповнено частиною сьомою згідно із Законом № 3200-IX від 29.06.2023 }
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстCopyright © 2014-2024 «Протокол». Всі права захищені.
Аналізуйте судовий акт: Спосіб захисту прав платника податків не може суперечити встановленій законом процедурі повернення ПДВ з бюджету, а суд не може підміняти собою фіскальний орган та стягувати ПДВ напряму (ВСУ від 28 лютого 2017р., № 21-3237а16)
Спори у судах про можливість або неможливість прямого стягнення ПДВ з бюджету у трикутнику відносин платник ПДВ, фіскальний орган та орган казначейства тривають вже декілька років. Відповідно до ст. 200 ПК України повернення органом казначейства суми ПДВ з держбюджету можливе за умови наявності позитивного висновку фіскального органу, який фіскальний орган зобов’язаний направити в орган казначейство у п’ятиденний строк після отримання звітної декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування від платника податків. Начебто, законодавець передбачив логічний та швидкий спосіб за винятком одного: фіскальний орган ТУПО та ЗУХВАЛО і без пояснення причин навіть у суді НЕ надає висновок як і у п’ятиденний термін так у деяких випадків взагалі. І це вже давно усім відомий спосіб отримання неправомірної вигоди для податківців: «хочеш повернути законний ПДВ – плати нам відсоток.»
Оскільки як і усі судді розуміють корінь існуючої проблеми почалися спроби вирішити її за допомогою права та правосуддя, які перетворились у «процесуальні бійки» на найвищому рівні. Так, адміністративні суди ухвалюють рішення про пряме стягнення узгодженої суми ПДВ з бюджету через орган казначейства без висновку фіскального органу, якщо буде встановлено, що такий висновок без законної причини вчасно не виданий. Зокрема, адмінсуд керується ст. 162 КАС України, яка надає йому право прийняти «іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.» Під цією іншою постановою адмінсуд розуміє обрання найбільш ефективного способу відновлення порушеного права, прямо не передбаченого законом, яке на його думку не перебирає на себе повноваження фіскального органу.
З іншого боку ВСУ, в тому числі і у цій справі, скасовує судові акти адмінсудів ухвалені на користь платника податків при цьому погоджуючись із протиправністю ігнорування фіскальним органом обов’язку направити висновок про бюджетне відшкодування ПДВ у п’ятиденний термін органу казначейства. Проте, ВСУ підкреслює в принципі неможливість застосування судом іншого способу захисту порушеного права платника податків, якщо процедура, а відповідно і спосіб захисту, у цьому питанні встановлені у ПК України. Відходячи від визначеного законом способу захисту права і застосовуючи свій – довільний, адмінсуд підміняє собою фіскальний орган і неправильно застосовує законодавство. ВСУ наголошує, що «відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості у спосіб, що не передбачений законом.»
Насамкінець, слід додати, що наприкінці 2016 року у ст. 200 ПК України були внесені зміни, які передбачають вже не направлення органу казначейства висновку фіскального органу, а Реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, тому очевидно із часом судова практика у цьому питанні зміниться.