Стаття 261. Початок перебігу позовної давності

Аналізуйте судовий акт: Кредит та іпотека: переривання строку перебігу позовної давності за основним зобов’язанням не впливає на перебіг строку за іншими обов’язками (ВП/КЦС у справі №201/15310/16 від 18.08.2021).
 Нещодавно до нашого адвокатського об’єднання звернувся клієнт. До нього позивається прокуратура, просить суд стягнути штрафні санкції за несвоєчасну сплату пайового внеску забудовника.

Відповідачем заявлено про сплив строку позовної давності. В судовому процесі це питання було явно спірним, в частині обрахунку строку за основним та додатковим зобов’язаннями та застосування інституту переривання перебігу строку позовної давності. За результатом, рішення винесено на користь нашого клієнта.

У нижченаведеній справі, ВС вирішував схожу ситуацію, але трохи в іншому контексті.

Приватбанк звернувся із позовом до боржника, що не виплатив кредит та просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити із обтяженої квартири відповідача. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: ВС роз’яснив, як правильно розраховувати строки позовної давності за вимогами про витребування майна (ВС/КЦС по справі №186/599/17 від 27.01.2021)

Будь-яку дію, особливо процесуальну, необхідно вчиняти своєчасно, адже пропуск строку може мати вкрай негативні наслідки.

Прокурор в інтересах Міністерства енергетики звернувся до суду із вимогою про витребування нерухомого майна у двох фізичних осіб - співвласників.

В межах процедури про банкрутство державного підприємства, через торги було реалізовано майно, що відноситься до державної власності. Згодом процедура банкрутства була припинена, а торги визнані недійсними. Однак, на цей момент нерухоме майно ДП - боржника вже було відчужено двічі: перший раз за договором купівлі-продажу, другий - за договором дарування.

Пізніше нерухоме майно було продано частками і знаходилось у спільній власності відповідачів.

Посилаючись на визнання торгів недійсними, а також на спір, в якому перший власник намагався визнати за собою право власності, прокурор стверджував, що майно відчужено незаконно і підлягає поверненню в державну власність.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено, у зв`язку із спливом позовної давності.

У касаційній скарзі прокурор наполягав на тому, що право Міністерства заявити матеріально-правову вимогу до відповідачів виникло з моменту коли міністерство мало можливість дізнатися про незаконне володіння державним майном. Однак, в будь-якому випадку зазначене право звернення до відповідачів із віндикаційним позовом не могло виникнути раніше моменту заволодіння ними спірним майном (реєстрації за ними права власності).

Тому, на думку прокурора судами невірно розраховано початок відліку строку позовної давності.

ВС підтвердив, що спірне нежитлове приміщення вибуло з власності держави на підставі прилюдних (біржових) торгів, які в подальшому були визнані недійсними рішенням суду, тобто поза волею його власника, що згідно до ст. 388 ЦКУ, є підставою для витребування майна навіть у добросовісного набувача.

Разом з тим, ВС визнав правильним висновок судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем строку загальної позовної давності.

ВС наголосив, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

При цьому, Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

ВС роз’яснив, що початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

З урахуванням зазначеного, ВС дійшов до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правомірно відмовили у задоволенні позову.

Аналізуйте судовий акт: Якщо договором деталізовано обов’язок боржника повернути борг частинами початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення (КЦС/ВС у справі № 127/23910/14-ц від 23.12.2020)

 Суди розглядали цю справу неодноразово. Питання, яке, зокрема, досліджувалося – чи був позивачем пропущений строк позовної давності.

Так, листопаді 2014 року позивач (банк) звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що у серпні 2008 року був укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит на поточні потреби.

Станом на жовтень 2014 року розмір у відповідача утворилася заборгованість кредитним договором.

У січні 2012 року позивач здійснив зарахування страхового відшкодування у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду за захистом порушеного права, із заявою про застосування якого звернувся відповідач, оскільки позичальник припинив погашення заборговності за кредитним договором 19 травня 2009 року, тоді як з позовом до суду про стягнення заборгованості кредитор звернувся у листопаді 2014 року, і не довів факт переривання позовної давності, вчиненням позичальником дій, передбачених статтею 264 ЦК України.

Позиція ВС: Скасовуючи ухвалені у справі судові рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд України вказав на те, що суди на порушення норм процесуального права неповно встановили фактичні обставини справи, необхідні для правильного застосування статей 254, 257, 261, 267 ЦК України, ураховуючи, що умовами кредитного договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку.

У справі, що переглядається судами установлено, що згідно з умовами кредитного договору відповідач зобов'язаний здійснювати повернення кредиту щомісячними платежами у розмірі та у строки, визначені договором, та щомісячно не пізніше 10-го числа місця наступного за звітним сплачувати проценти за користування кредитом, нарахування яких здійснюється в останній робочий день поточного місяця за період з першого календарного дня поточного місяця по останній календарний день поточного місця (за методом факт/360, відповідно до постанови Правління НБУ від 18 червня 2003 року № 255

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку Згідно частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Аналізуйте судовий акт: Позовна давність у спорах пов’язаних із відшкодуванням шкоди завданої злочином починається з дати повідомлення про підозру (ВС/КЦС у справі № 452/435/17 від 02.09.2020)

 До уваги пропонується досить цікаве судове рішення у якому Касаційний цивільний суд висловився про те з якої ж дати починається перебіг позовної давності у справах про відшкодування шкоди завданої злочином.

Дійсно проблема застосування позовної давності у таких спорах у зв’язку із пропуском відповідного спору існує адже думки щодо вирішення вказаної проблеми дещо різняться – окремі фахівці вважають, що це строк починає свій перебіг с дати постановлення вироку, інші – що з часу набрання цим вироком законної сили. Але ж у даному випадку Касаційний цивільний суд вирішив проблему зовсім інакше.

У даній справі особу було засуджено за шахрайство.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Апеляційний суд із таким рішенням в цілому погодився. Важливим є те, що на думку судів строк позовної давності розпочав свій перебіг з часу набрання обвинувальним вироком суду першої інстанції, що був переглянутий апеляційним судом та в частині встановлення вини відповідачки у вчиненні злочину не скасований.

На вказані судові рішення відповідачем було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що судами неправильно не застосовано до спірних правовідносин (щодо стягнення майнової шкоди завданої злочином) строк позовної давності. У даному випадку строк позовної давності почав свій перебіг з дня вчинення злочину, а не з дня набрання чинності вироку суду.

Суд касаційної інстанції скаргу задовольнив, але ж не погодився із доводами про початок перебігу строку позовної давності та висловив наступну позицію.

Нормами з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При цьому порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ч. 1 ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

За нормами ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Отже, виходячи із змісту вказаної статті початок перебігу позовної давності для потерпілого у кримінальному провадженні за вимогами про відшкодування шкоди співпадає з моментом появи у кримінальному провадженні особи у статусі підозрюваного чи обвинуваченого, тобто коли у потерпілого виникає право на пред`явлення позову до конкретної особи.

Аналізуйте судовий акт: До позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність НЕ застосовується (ВС/КЦС у справі № 686/16196/15-ц від 08.07.2020)

 Глава 19 Цивільного кодексу України присвячена поняттю позовної давності.

Так, за положеннями ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому за загальним правило, визначеним ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Однак, існують окремі правовідносини до яких поняття позовної давності розповсюджується досить специфічно.

Один із таких випадків, висвітлений у судовому рішенні, що пропонується до уваги.

У даній справі військовий квартирно-експлуатаційний відділ звернувся до суду із позовом про усунення перешкод у користування власністю, шляхом виселення відповідача та її малолітньої дитини з житлового приміщення, яке належить на праві власності державі в особі Міністерства оборони України, з тих підстав, що остання не є військовослужбовцем та проживає у вказаному приміщенні без ордеру.

Судом першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд у задоволенні позову відмовив пославшись на те, що відповідач з дітьми вселилася у спірне житло в той час, коли воно мало статус готелю - гуртожитку для робітників та службовців без ордера і відношення до Міністерства оборони України не мала та договір найму житлового приміщення від 10 листопада 2009 року, терміном дії до 10 листопада 2010 року, а тому права позивача порушено, а позов є обґрунтованим. Проте позивачем пропущено строк позовної давності, а тому судами відмовлено у задоволенні позовних вимог з цих підстав.

На такі рішення КЕВ було подано касаційну скаргу з якою Касаційний цивільний суд погодився та у своїй постанові зазначив, що згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння, визначене ст. 387 ЦК України й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном, визначене ст. 391 ЦК України, тобто віндікаційний та негаторний позови.

При цьому до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Таким чином поки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Аналізуйте судовий акт: Оплата споживачем частини завищеної суми у рахунку ЖЕКу НЕ свідчить про визнання ним всієї суми та НЕ є підставою для переривання строку позовної давності при стягненні невизнаної ним частини суми (ВСУ від 22 березня 2017р., у справі № 6-43цс17)

Споживачу комунальних послуг добре відома ситуація, коли він отримує рахунки (квитанції) для сплати за отримані послуги від ЖЕКу, в тому числі приватного, із незрозумілими та завищеними сумами. Як правило письмові звернення в ЖЕК із своїм – альтернативним розрахунком ігноруються. Далі у споживача є вибір: не платити взагалі, плати згідно рахунку ЖЕКу із завищеною сумою, платити за власним розрахунком, тобто суму за правильними тарифами за реально спожиті послуги. В останньому випадку ЖЕК звичайно приймає від споживача гроші, проте розцінює їх лише як частину оплати, і несплачену решту визначає як борг, та зазначає цю решту у рахунках за наступні місяці. Якщо така ситуація триває багато місяців або роки, то у споживача начебто накопичується істотний борг за комунальні послуги, і тоді ЖЕК зрештою звертається до суду із позовом про стягнення такого боргу.

Так було і цій справі, і суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій не виявили бажання з’ясовувати законність нарахування ЖЕКом вартості послуги у кожному з рахунків наданих у справу протягом спірного періоду, а також розглядати аргументи споживача про правильність його альтернативного розрахунку і у зв’язку з цим відсутність боргу перед ЖЕКом.

Крім того споживачем на підставі ст. 261 ЦК України була подана суду першої інстанції заява про застосування строків позовної давності. Проте така заява була відхилена, а строк позовної давності визнаний перерваним, оскільки позивач частково сплачував за послуги, тому вважається, що знав та визнавав їх вартість зазначену у рахунках ЖЕКу.         

ВСУ скасував всі рішення та направив справу на новий розгляд. Слід підкреслити, що у цій справі ВСУ повністю став на бік споживача комунальних послуг (відповідача). ВСУ констатував об’єктивну складність для споживача самостійно протидіяти неправомірному нарахуванню ЖЕКом у рахунках завищених сум для оплати послуг, і після цього накопичення таких сум протягом часу у необґрунтований борг споживача перед ЖЕКом. Зокрема ВСУ зобов’язав суди при розгляді таких справ звертати увагу на наявність призначень платежів у рахунках ЖЕКу та досліджувати всю історію оплат послуг споживачем для того, щоб встановити наявність або відсутність боргу.  

А головне, при встановленні часткової оплати послуг споживачем судам не слід вважати, що позивачем визнана вся сума зазначена у рахунку ЖЕКу, і при цьому відсутні підстави для переривання строку позовної давності при стягненні ЖЕКом невизнаної споживачем іншої частини суми через суд.               

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі за № 6-43цс17: За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, а в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності суд застосовує незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов’язку, може з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.

При цьому якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Суди повинні дослідити призначення платежів, квитанції на сплату житлово-комунальних послуг та історію таких оплат і в разі вчинення боржником оплати чергового платежу, встановити чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, що не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Аналізуйте судовий акт: Моментом початку позовної давності для регресної вимоги страховика є день проведення страховиком виплати страхового відшкодування третій особі (потерпілому в деліктному зобов’язанні) (ВСУ від 05.04.2017 № 6-2806цс16)

У цій постанові ВСУ висловився щодо часу з якого починається позовна давність за регресними позовами страховиків до осіб, які винні в ДТП, але їх цивільно-правова відповідальність не була застрахована.

За даним рішенням між двома автомобілями, один з яких не був застрахований, сталося ДТП з вини власника не застрахованого авта. Отже, МТСБУ звернулося до суду з позовом про відшкодування страхової виплати в порядку регресу.

Місцевий суд з якогось переляку вирішив, що в даному випадку має місце суброгація, оскільки відбулася заміна кредитора: страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, а не регрес і тому перебіг позовної давності починається від дня настання страхового випадку.

У зв’язку із спливом позовної давності у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Натомість суди апеляційної та касаційної інстанцій, з якими погодився і ВСУ вказали про те, що підпункт 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає право МТСБУ після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до особи винної у ДТП та не застрахувала свою цивільно-правову відповідальність.

Отже в даному випадку має місце регресний порядок відшкодування.

Окрім цього, порядок такого відшкодування врегульований спеціальним Законом «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з аналізу норм якого вбачається, що за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності страховик виплатив третій особі, а не своєму страхувальнику, є одночасно й відшкодуванням шкоди третій особі (потерпілому) в деліктному зобов’язанні, оскільки страховик у договірних правовідносинах обов’язкового страхування відповідальності є одночасно боржником у цьому деліктному зобов’язанні.

А тому відповідно до ч. 6 ст. 261 ЦК України  моментом початку позовної давності для регресної вимоги страховика в правовідносинах буде день виконання основного зобов’язання і фактично день припинення цього зобов’язання належним виконанням – день проведення страховиком виплати страхового відшкодування третій особі (потерпілому в деліктному зобов’язанні).    

Правовий висновок ВСУ у справі № 6-2806цс16: Згідно зі статтею 41 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Відповідно до підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 цього Закону МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Деліктне зобов’язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повно­му обсязі особою, яка завдала шкоди (статті 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов’я­зання зазвичай виступають потерпілий (кре­дитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим правила регулювання таких зобов’язань допускають можливість відшкодування завда­ної потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що зако­ном передбачено такий обов’язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала. При цьому за статтею 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, зав­дану іншою особою, має право зворотної вимо­ги (регресу) до винної особи у розмірі випла­ченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, після виконання особою, що не завдавала шкоди, свого обов’язку з відшкоду­вання потерпілому шкоди, завданої іншою осо­бою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобов’я­зання припиняється його належним виконан­ням (стаття 599 ЦК України).

Аналізуйте судовий акт: Недобросовісність сторін та дотримання строків позовної давності повинен встановити суд при визнанні недійсним договору купівлі-продажу спільного майна укладеного без згоди одного з подружжя (ВСУ від 22 лютого 2017р. у справі №6-17цс17)

Підозріла історія, про непомітно відчужену квартиру, яка була придбана подружжям у 2005 році під час шлюбу та зареєстрована на чоловіка, а потім через рік продана третій особі без згоди дружини, і нарешті подарована новим власником ще одній особі того ж року. У 2015 році дружини ініціює позов про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та просить суд витребувати квартиру у обдарованої особи, як таку, що перебуває у чужому незаконному володінні. Позов обґрунтовується тим, що дружина начебто не знала про відчуження чоловіком квартири і довідалась про це лише після розірвання шлюбу, тобто в 2014 році. Звичайно, дружина була проти такої продажи, своєї згоди не надавала і вважає на підставі ст. 65 СК України, що її право спільної сумісної власності на квартиру порушене.   

Суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій стали на бік дружини, визнали договір купівлі-продажу квартири недійсним та витребували квартиру на її користь.  

ВСУ скасував ці судові акти та направив справу на новий розгляд.

Слід відмітити, що останнім часом ВСУ відходить від автоматичного визнання недійсним правочину, об’єктом якого є спільне сумісне майно подружжя набуте у шлюбі, коли таке майно продане одним з подружжя третій особі без письмової та/або нотаріально посвідченої згоди іншого з подружжя. ВСУ зобов’язує суди у кожному подібному випадку встановлювати недобросовісність сторін при укладанні спірного договору для визнання його недійсним. Наприклад, чи знав або повинен був знати покупець спірного майна про те, що майно належить подружжя на праві спільної сумісної власності або чи доведено у справі, що продавець, тобто один з подружжя, дійсно не отримав згоди на розпорядження спірним майно від іншого з подружжя.  

Разом з цим ВСУ підкреслив необхідність для суду правильно підходити до поновлення строку позовної давності, адже у цій справі дружина звернулась до суду із позовом аж через 8 років після укладання її чоловіком договору купівлі-продажу квартиру, хоча практично весь цей час залишалась з ним у шлюбі. Тут ми знову оперуємо термінами «не знав» та «не міг довідатись», які зазначені у ст. 261 ЦК України.  Саме позивач (дружина) повинен довести суду, що він НЕ міг довідатись про своє порушене право протягом 8 років, лише одного факту звернення до суду недостатньо.   

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі за № 6-17цс17: За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За змістом статті 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне.

За статтею 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв’язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналізуйте судовий акт: Перебіг позовної давності починається від дня, коли саме особа, а не її представник, у тому числі і прокурор, довідалася про порушення свого права (ВСУ від 13.03.2017р., у справі № 6-80цс17)

Увага! Спільне засідання цивільної та господарської палат ВСУ: Судом першої інстанції задоволено позов прокурора як представника органу місцевого самоврядування та визнано недійсними державні акти на землю та витребувано майно (земельні ділянки) з чужого незаконного володіння. Підставою для такого рішення стала відсутність у архівному відділі місцевої РДА протоколів та рішень, які стали підставою для оформлення права власності на землю. Окрім цього, у місцевому управлінні Держкомзему документація із землеустрою щодо складання державних актів, які оспорено також не облікована.

В свою чергу рішенням суду апеляційної інстанції рішення районного суду скасовано та у задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено. Скасовуючи рішення апеляційний суд з висновками якого погодився і ВССУ, виходив з того, що, судом першої інстанції залишено поза увагою те, що про порушення земельного законодавства органам прокуратури стало відомо в ході перевірки додержання вимог земельного законодавства та не з’ясовано, з якого часу органу місцевого самоврядування стало відомо про порушене право та не звернуто уваги, що висновки перевірки, проведеної прокуратурою, на підставі яких заявлено позов, у матеріалах справи відсутні.

Окрім цього, державні акти законність яких оспорювалась, були зареєстровані у відповідній книзі та скріплені печатками сільської ради, а отже право прокурора на звернення до суду із відповідним позовом і у сільської ради і у прокурора виникло з часу переходу права власності на майно. У зв’язку із цим суд апеляційної інстанції обгрунтовано дійшов до висновку про застосування частини першої статті 261 ЦК України та зазначив, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася про порушення свого права або про особу, яка його порушила

Переглядаючи зазначені рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій Верховним Судом недвозначно висловлено позицію про те, що незважаючи на те, що органу прокуратури, який є позивачем та представником держави в особі органу місцевого самоврядування про порушення законодавства стало відомо під час проведення відповідної перевірки в порядку так званого "загального нагляду" вже після спливу позовної давності суду першої інстанції слід було з'ясувати з якого часу орган місцевого самоврядування дізнався про порушення права та звернути увагу на наявність доказів (скріплення печаткою сільської ради та реєстрації нею державних актів) про те, що останній було відомо про порушення права.

На підставі таких висновків ВСУ було відмовлено у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України.

Отже із наведеного випливає те, що орган прокуратури в даному випадку є лише представником держави. Водночас перебіг позовної давності починається з моменту коли про порушення права стало відомо саме особі, права якої порушено, а не її представнику.

Аналізуйте судовий акт: Строк позовної давності починається з моменту пред’явлення банком вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом (ВСУ від 9 листопада 2016 р. у справі №6-2251цс16)

Ця постанова ВСУ буде корисною для тих боржників, проти яких банки ще не розпочинали стягнення боргу через суд, проте яким банки направляли письмові повідомлення про дострокове погашення кредиту та припинення кредитного договору. Між цими двома подіям «направлення повідомлення» та «подання позову» у нашому кризовому житті можуть бути роки. Тому, слід звернути увагу на ВСУ, який прийшов до висновку, про те, що перебіг строку позовної давності починається з дати пред’явлення кредитором вимоги про повне дострокове погашення кредиту. Саме такі повідомлення або претензія банку змінюють суть зобов’язання позичальника з періодичного на одноразове. При одноразовому зобов’язанні розуміється  як обов’язок позичальника, як порушника умов кредитного договору, повернути весь кредит відразу.

Тому, боржнику залишається протриматись щонаймеше три років щоб позбавитись кредиту. У когось мабуть і вдасться.  

Правова позиція ВСУ від 9 листопада 2016 року у справі № 6-2251цс16: Пред’явлення кредитором вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов'язання та зумовлює перебіг позовної давності.

Пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов.

Аналізуйте судовий акт: Стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою (ВСУ у справі № 6-1138цс15)

Питання правильного нарахування та вчасного стягнення штрафних санкцій в межах строків позовної давності старе як світ, проте все одно досі немає єдиної судової практики, суди різних інстанцій ухвалюють протилежні рішення, тому ВСУ доводиться приймати скарги боржників до розгляду та наводити лад в цьому питанні. Це свіжа Постанова ВСУ і ця справи про спір банку з боржником, який прострочив виконання основного зобов’язання,  при цьому банком у кредитному договорі були встановлені спеціальні строки позовної давності і сторони по різному тлумачили порядок її застосування.    

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі № 6-1138цс15: Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Отже, аналіз цих норм ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Разом з тим спеціальна позовна давність застосовується за умови подання стороною у спорі відповідної заяви, зробленої до винесення судом рішення.