Стаття 376. Самочинне будівництво

Аналізуйте судовий акт: Усунення перешкод шляхом надання власнику землі права на знесення самочинно будівництва НЕ є належним способом захисту права (ВС КЦС, справа № 201/2288/20 від 15.03.2023 р.)
 Міська рада просила суд усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка належить до земель комунальної власності, шляхом надання міській раді права на знесення самочинно побудованого гаражу. Гараж був побудований ще в 90-х роках, а рішення про державну реєстрацію права власності прийнято в 2019 році. Однак, прав на землю власниця гаража не мала. 

Разом із цією вимогою міськрада просила скасувати прийняте державним реєстратором рішення про реєстрацію права власності на гараж, скасувати запис, припинити право власності на цей гараж.

Суд першої і апеляційної інстанції позов задовольнив. Водночас, ВС КЦС відправив справу на повторний розгляд до апеляції. Колегія суддів в розрізі цієї справи, вказала наступне:

Щодо неефективності обраного способу захисту: У постанові ВС КЦС від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21) зазначено, що  «…визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом». Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) (ВС КЦС, справа №127/28862/21 від 09.03.2023 р.)
 Співвласниця домоволодіння звернулась до суду з позовом про встановлення факту права власності та зобов`язання провести перерахунок часток між співвласниками. Позов мотивовано тим, що БТІ не внесло за її заявою про внесення змін до технічної документації встановлення її як власника в інвентарній справі. Раніше, міським судом було затверджено мирову угоду за якою визначені частки її (17/50) - та сестри (33/50) у домоволодінні, встановлено певний порядок користування будинковолодінням. Тож позов у цій справі - окрім встановлення юридичних фактів містив вимогу до БТІ внести зміни в інвентарній справі на садибний (індивідуальний) житловий будинок.

Рішення суду першої інстанції (із яким погодився апеляційний суд) мотивовано тим, що належність позивачці частки спільної часткової власності в об`єкті нерухомого майна підтверджена правовстановлюючими документами, судовим рішенням, яке набрало законної сили, відповідне право зареєстровано в установленому законом порядку, відповідні факти в судовому порядку встановлюватися не можуть, тому позов задоволенню не підлягає. 

Крім того - місцевий суд вказав, що згідно з матеріалами технічної інвентаризації, проведеної БТІ - в спірному будинковолодінні наявні самочинно переобладнані будівлі та споруди, зокрема, прибудова під літерою «А2» та сарай під літерою «Б2», які не є об`єктом права власності та не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами ст. 364, 367 Цивільного кодексу України.

Погоджуючись із цими доводами, ВС КЦС костатував неможливість поділу (виділу) самочинно збудованого майна, пояснивши наступним: Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Підставою визнання права власності на “самобуд” є не лише відсутність порушених прав інших осіб, а й відповідність об'єкта архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам (ВС КЦС справа №623/3999/18 від 19.05.2021 р.)
 Позивач вирішив збудувати на власній земельній ділянці гараж. Така ділянка була отримана ним у власність за договором міни. Для будівництва гаражу, позивач отримав містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки, розробив робочий проект – однак, після будівництва виявилось, що він не повідомив органи державної архітектурно-будівельної інспекції про початок виконання будівельних робіт. У зв’язку із цим, збудований без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, гараж – виявився самочинним будівництвом. 

Після цього позивач звернувся до міської ради з приводу отримання вихідних даних на об'єкт самочинного будівництва та до місцевого Департаменту ДАБІ з приводу введення в експлуатацію самочинно збудованого  об'єкта будівництва, однак, отримав відповідь, що тільки у  разі визнання судом права власності на самочинно збудований об'єкт, розглядається питання щодо прийняття його в експлуатацію. Таким чином, він звернувся до суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудований об’єкт.

Суд першої інстанції, як і суд апеляційної інстанції відмовив йому у задоволені позову з тих підстав, що позивач не вичерпав усі можливі заходи узаконення самовільно збудованого об'єкта у позасудовому порядку. ВС КЦС, скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. У своєму рішенні ВС КЦС визнав відмову цих судів формальною, а те що такі не звернули уваги на звернення позивача до міськради і ДАБІ - відсутністю належної правової оцінки з боку таких, в тому числі, щодо підстав застосування ч.5 статті 376 ЦК України.

Отже у цій справі, ВС КЦС звернув увагу на наступне:  Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Знести неможливо залишити: знесення незаконної забудови допускається лише як крайній захід коли неможливо усунути порушення чи здійснити перебудову об’єкта (КЦС/ВС у справі № 320/1889/17-ц від 31.05.2021)
 Незаконними перебудовами мало кого здивуєш у нашій країні. У цій справі позивач вирішив боротися з порушником радикально і звернувся до суду з позовом про знесення самочинно збудованого нерухомого майна.

Так, Відповідач самочинно, з порушенням норм ДБН прибудувала до будинку та влаштувала зливну яму для септику. На думку позивача в силу явних порушень цих вимог будівельних норм самочинна прибудова підлягає знесенню, а зливна яма для септику - демонтажу та засипці.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено, апеляційний суд же не погодився з таким висновком місцевого суду та відмовив у задоволенні позову.

Питання, яке, власне, вирішувалося судами – чи є знесення співмірним способом захисту у цій ситуації. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (ВС/КГС у справі № 922/476/20 від 09.12.2020)

 У цій справі міська рада звернулася з позовом, в якому просила суд скасувати державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю, що розташована на комунальній землі, а також припинити право власності на відповідний об’єкт нерухомого майна.

На обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що будівля є самочинно реконструйованим об’єктом.

Позивач, серед іншого, посилався на те, що право власності зареєстроване на не прийнятий до експлуатації об’єкт будівництва, що свідчить про те, що реєстрація права власності на нежитлову будівлю, проведена з порушенням норм діючого законодавства.

Рішенням суду першої інстанції, з чим погодився й апеляційний суд, в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не порушувалося питання щодо визнання реконструкції спірних будівель самочинним будівництвом чи приведення об’єкта нерухомого майна до попереднього стану. Разом з тим, на думку судів, саме лише скасування державної реєстрації права власності із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, не призведе до усунення негативних наслідків для позивача, не припиниться порушення його прав як власника землі.

Позиція ВС: ВС не погодився з позицією судів та задовольнив частково касаційну скаргу та з огляду на не повне встановлення обставин справи направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Так, щодо правового статусу державної реєстрації права власності на об’єкт нерухомого майна зазначено наступне.

Ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів ч. 2 ст. 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

ВС зазначено, що, суди, приймаючи рішення, не надали оцінки доводам позивача та не встановили обставини щодо відповідності чи невідповідності нежитлової будівлі встановленим законодавчо ознакам самочинності.

Також судами попередніх інстанцій не надано оцінки доводам позивача про те, що спірне нерухоме майно розташоване на земельній ділянці комунальної власності за відсутності договору оренди земельної ділянки та зареєстроване за відповідачем без дотримання встановленої законом процедури отримання дозвільних документів для початку виконання будівельних робіт та документів, які засвідчують прийняття побудованого нерухомого майна в експлуатацію, що передує реєстрації права власності на це майно.

Аналізуйте судовий акт: Чи можна поділити, як спільне сумісне майно подружжя, самочинно побудовану нерухомість? (ВС/КЦС у справі №715/1347/14-ц від 25.03.2020)

 Ще одна маленька історія про поділ спільного майна подружжя.

Під час шлюбу подружжя взялось будувати будинок, будували-будували, але так і не добудували. Точніше, не ввели нерухомість в експлуатацію на момент звернення до суду, хоча готовність була 100 відсоткова.

Із позовом до суду звернувся чоловік та просив визнати спільною сумісною власністю самочинно побудоване майно, визнати право власності на будівельні матеріали використані у будівництві, предмети інтер’єру та поділити майно подружжя.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив з тих підстав, що земельна ділянка була приватизована його дружиною і відповідно ніколи позивачу не належала, після розлучення колишня дружина подарувала земельну ділянку під будинком своїй матері, будинок побудовано без належної дозвільною документації, а щодо придбання будівельних матеріалів, то на думку суду належних доказів позивачем не надано.

Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції частково скасовано. Суд визнав правомірними вимоги про визнання права власності на будівельні матеріали в рівних частинах та поділив інше майно, що не було використано в процесі будівництва, але придбано подружжям для облаштування житла.

Натомість, вимога про визнання самочинно збудованої нерухомості об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є безпідставною та не підлягає задоволенню.

ВС погодився із рішенням суду апеляційної інстанції та роз’яснив, що право власності на самочинно побудовану нерухомість не виникає, відповідно до ст. 376 ЦКУ.

За змістом частини першої статті 61 СК України об`єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.

З огляду на зазначене, у подружжя не виникає права власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

Проте, будівельні матеріали використані у такому будівництві підлягають поділу так само як і інше майно придбане за час шлюбу. ВС також зазначив, що доводи колишньої дружини про те, що неможливо визнати право власності на речі, які використані в процесі будівництва та не існують (ґрунтовка, шпалери, щебінь, пісок тощо), є необґрунтованими. Адже вказані матеріали придбані за спільні кошти подружжя, а тому підлягають поділу між сторонами незалежно від фізичних властивостей та видозміни на момент проведення поділу.

Оцінюючи законність задоволення вимоги про визнання права власності на будівельні матеріали, ВС виходив також із того, що у разі, якщо подружжя попередньо не домовились про компенсацію частки у неподільному майні, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

В свою чергу, в процесі розгляду справи скаржницею не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте за час шлюбу.

ВС також відхилив доводи скарги, щодо необхідності залучення співвідповідачем теперішнього власника земельної ділянки, оскільки питання щодо поділу об`єкта нерухомості, розміщеного на земельній ділянці, у справі не вирішувалося.

Знову ж таки, суд здійснив поділ будівельних матеріалів, що не мають статусу об’єкта нерухомості, отже «де-юре» не мають нерозривного зв’язку із землею і права власника земельної ділянки не зачіпаються.

Щоправда, останній висновок суду на мою думку є спірним, адже «де-факто» на земельній ділянці стоїть будинок із фундаментом і із матеріалів справи це явно прослідковується.

Аналізуйте судовий акт: Самочинна прибудова не змінює свого статусу, навіть якщо є прибудовою до пам’ятки архітектури (ВС/КГС по справі № 910/7141/13 від 11.11.2020 р.)

В Італії будинки-пам’ятки архітектури знаходяться під особливим захистом держави і жителі про це чудово обізнані. Ніхто не подумає навіть вікно змінити, чи пофарбувати в інший колір власний будинок, якщо це пам’ятка архітектури. На ремонтні роботи, реставрацію, і тут навіть не йде мова про перебудову, необхідно отримати спеціальний дозвіл від державних органів. Щоправда за збереження ідентичності об’єкта, держава компенсує витрати власника на ремонт.

А що ж в Україні? Чи захищає наше законодавство пам’ятки архітектури?

До суду звернулось підприємство із вимогами до свого партнера про визнання права власності на частину прибудови.

Так, між позивачем і відповідачем укладено договір про спільну діяльність за умовами якого, позивач повинен був здійснити реконструкцію будівлі відповідача і отримати частку у майні.

Однак, відповідач ухиляється від підписання акту виконаних робіт та акту розподілу об`єкта інвестування.

Відповідач подав зустрічний позов про знесення самочинної прибудови.

Як зазначав відповідач, реконструкцію здійснено з порушення умов договору, а саме - без належного узгодження плана реконструкції. При цьому, земельна ділянка під будинком знаходиться у користуванні відповідача.

Особливість цієї справи в тому, що прибудову здійснено до будинку, що є пам’яткою архітектури.

Судами перших двох інстанцій встановлено порушення умов договору позивачем, а тому суди констатували відсутність у позивача права вимагати частку в об’єкті інвестування.

Натомість, зустрічний позов суди визнали обґрунтованим, з огляду на те, що будівництво вчинено на чужій земельній ділянці без узгодження із користувачем.

ВС оцінивши обставини справи, дійшов до висновку, що суди вирішили спір вірно і підстав для скасування оскаржуваних рішень немає.

Зокрема, за договором про спільну діяльність позивач повинен був здійснити реконструкцію приміщення відповідача, але не здійснювати прибудову.

До спірних відносин ВС застосував ст. 376 ЦКУ, відповідно до якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Як вбачається із матеріалів справи, земельна ділянка під прибудовою позивачу в користування не передавалась. Користувачем земельної ділянки є відповідач.

Оскільки користувач земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.

Суд відхилив доводи позивача, щодо заборони знесення прибудови з тих підстав, що вона є частиною пам`ятки культурної спадщини і захищається ст. 22 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

В обґрунтування ВС зауважив, що на прибудову, яка є самочинним будівництвом та підлягає знесенню на підставі ч. 4 ст.376 ЦКУ, не поширюється заборона знесення, встановлена положеннями статті 22 Закону України "Про охорону культурної спадщини", оскільки така прибудова, хоча й здійснена до пам`ятки архітектури, але не набуває статусу об`єкта архітектури, що належить до об`єктів культурної спадщини, які охороняються Державою.

Отже, законодавець і в нашій країні відноситься із повагою до культурної спадщини і охороняє її від втручання та руйнації, необхідно лише довести, що ваша будівля дійсно має визнану історичну цінність, а не навпаки, спотворює пам’ятку архітектури.

Аналізуйте судовий акт:  Визнання права власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи використанні для самочинного будівництва є неправильно обраним способом захисту цивільного права (ВС/КЦС у справі № 722/1882/16-ц від 03 червня 2020 р.)

Подружжя розлучилося, і стало питання про поділ майна. Все було зроблено «по уму». Чоловік був власником житлового будинку з господарськими будівлями та побутовими спорудами на підставі договору дарування, тобто відповідно до ст. 57 СК України володів цим на праві особистої приватної власності.

Проте дружина довідавшись про статтю 62 СК України вирішила через суд заволодіти половиною всієї нерухомості. Дійсно частина перша цієї статті передбачає, що «якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.»

І дійсно, за час шлюбу була проведена реконструкція, внаслідок якої площа будинку збільшилася, капітальний ремонт, проведені інженерні мережі, облаштовані санвузли, добудовану веранду, тощо. Разом з цим без дозволу на будівельні роботи та затвердженого проекту на території домоволодіння був побудований гараж, сарай, вбиральня, колодязь, літня кухня, та інші споруди.

Дружина просила суд визнати подароване домоволодіння спільною сумісною власністю та поділити навпіл. Водночас визнати будівельні матеріали та конструктивні елементи, які були використані під час самочинного будівництва на території домоволодіння об’єктом спільної сумісної власності та також поділити навпіл.

Суд першої інстанції задовольнив позов обґрунтовуючи це тим, що позивач довів під час розгляду істотне збільшення за час шлюбу вартості домоволодіння внаслідок спільних грошових затрат подружжя, будівельні матеріали та конструктивні елементи були придбані під час шлюбу за спільні кошти, тому є спільною сумісною власністю

Суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову.

Вищими судами було зазначено, що майно, яке належить одному із подружжя на праві особистої приватної власності на підставі ст. 57 СК України автоматично усе не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок умов, передбачених цим законом. Частка того з подружжя, якому належало майно, збільшується на суму його вартості до поліпшення.

І в даному випадку взагалі не доведено істотне збільшення вартості домоволодіння. Тобто відсутні докази у матеріалах справи, що саме внаслідок проведених поліпшень та будівельних робіт вартість істотно збільшилася у порівнянні із вартістю на момент дарування. І це при тому, що у матеріалах справа був висновок судової будівельно-технічної експертизи, який повинен був довести істотність збільшення вартості.

Суди також звернули увагу на те, що відповідно до ст. 156 ЖК Української РСР повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території та проведенню ремонту.

З приводу поділу будівельних матеріалів та конструктивних елементів, з яких складалися об’єкти незавершеного будівництва на території домоволодіння, суди підкреслили, що така позивна вимога фактично зводиться до узаконення самочинного будівництва у непередбачений законом спосіб, тобто до визнання права власності. Це є неприпустимимо, зокрема згідно ст. 376 ЦК України.

Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України. Наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

Тому, визнання права власності (будь-якого) на будівельні матеріали та конструктивні елементи, які використані для самочинного будівництва, є неправильним обраним способом захисту цивільного права, і у такій позовній вимозі слід відмовляти.

Аналізуйте судовий акт: Узаконення прибудови до будинку напряму через суд неможливе, лише після звернення до компетентного органу, при цьому стаття 376 ЦК України не застосовується (ВС/КЦС у справі № 306/2140/17 від 18 квітня 2019р.)

Цікаве та актуальне рішення щодо процедури та нормативних підстав для узаконення прибудов до житлових будинків, яке роз’яснює взагалі, коли у суду виникає право  розглядати питання про визнання права власності на самобуди по суті, та відповідно до яких статей закону це повинно відбуватися.  

Позивач звернувся до суду із позовом про визнання  права власності на самочинно збудовані прибудови до двоквартирного житлового будинку, в якому позивач є власником однієї із квартир.  Відповідачами виступили орган місцевого самоврядування, місцеве БТІ, третьою особою сусід, який заперечував проти прибудови. Здавалося у позивача було все  для узаконення: власність на земельну ділянку, на якій розташований будинок, дозвіл органу місцевого самоврядування 1986 року на будівництво гаражу, будівельна амністія самобудів "до 1992 року", дозвіл 2006 року на узаконення самовільно добудованої літньої кухні, інвентарна план-схема домоволодіння, тощо.   

Проте за скаргою сусіда рішення суду було скасовано судом апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції погодився із судом апеляційної інстанції та відмовив у задоволенні позову.

ВС назвав 2 базові причини відмови у таких випадках.

По-перше – поширене у народі розуміння, що самобуди можливо просто так узаконювати через суд маючи лише технічний паспорт або наприклад проект реконструкції не відповідає дійсності. Це омана. Суд не може брати на себе функції компетентних державних  чи самоврядних органів.  Звертатися до суду з метою узаконення незалежно від формулювання позовних вимог зацікавлена  особа може лише після звернення в установленому порядку до компетентного органу та наявності доказів що вже існує спір між заявником та цим органом про право (власності). Тобто для розгляду судом питання по суті необхідне попереднє звернення і бажано відмовне рішення чи хоча б лист- відписка.  

В нашому випадку у матеріалах справи відсутні відомості про спроби позивача оформити право власності на прибудови до будинку у позасудовий спосіб.

По-друге посилання на статтю 376 ЦК України - самочинне будівництво як обґрунтування для визнання права власності на прибудови до житлового будинку є неправильним. Будинок за земельній ділянці із прибудовами розглядається як садиба (ст. 381 ЦК України), тобто відповідно до статті 186 ЦК України будинок є головною річчю, а прибудова (гараж, літня кухня) -  приналежністю.  

Зокрема, ВС підкреслив, що не може бути застосовано правила статті 376 ЦК України при вирішенні справ за позовами:

- про визнання права власності на самочинно переобладнані квартири в багатоквартирних будинках різних житлових фондів, оскільки такі правовідносини врегульовано іншими нормами законодавства, зокрема статтею 383 ЦК та відповідними нормами Житлового кодексу України щодо власників квартир;

- про визнання права власності на самочинно збудовані тимчасові споруди;

- про визнання права власності на самочинно збудовані приналежності до основної речі (ганок, веранда, мансарда тощо).

Отже, хоча ст. 376 ЦК України і зручна для узаконення самочинного будівництва в нашому випадку застосування її судом першої інстанції є помилковим.   

Аналізуйте судовий акт: Самобуд не підлягає виділу чи поділу на підставі ст. ст. 364, 367 ЦК України бо НЕ є нерухомим майном (ВС/КЦС у справі № 750/4445/17 від 04 квітня 2019 р.)

Хоча панування БТІ закінчилося і тепер для відчуження нерухомості взагалі непотрібно проводити технічну інвентаризацію (обстеження) об’єкту самочинне будівництво все ж таки треба «узаконювати».  Наприклад, в такому випадку як у цій справі.

У приватному секторі майже всі будують що хочуть без дозволів і погоджень. Так, сторони спору отримали у спадок житловий будинок із надвірними будівлями начебто у рівних частках. Проте фактично частка одного спадкоємця була меншою ніж частка іншого саме тому, що будинок та надвірні будівлі «обросли» самочинними прибудовами і переплануваннями. Тому такий спадкоємець звернувся до суду із  позовом про виділ йому в натурі ½ частин нерухомості – самобуду і навіть приклав до позову висновок експерта про технічну можливість поділу із варіантом платну поділу.    

Суди трьох інстанцій відмовили у задоволенні такого виділу, і напевне, тепер узаконення самобуду взагалі ніколи не відбудеться, оскільки іншому співвласнику вигідний такий стан речей – адже його частина нерухомості фактично більша.

ВС обґрунтував відмову наступним.  Відповідно до пункту 2.3 розділу 2 Інструкції  щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна «не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.» Водночас частина 2, ст. 376 ЦК України – «самочинне  будівництво»  передбачає, що «особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.» Тобто, немає нерухомості, яку б можна було би поділити на підставі ст. ст. 364 чи 367 ЦК України. Все просто та логічно.

Окремо слід підкреслити, що вже вкотре суд касаційної інстанції такими постановами унеможливлює узаконення самочинного будівництва через суд. Панове, схема поділ/виділ самобуду на підставі судового рішення та перетворення його на нерухомість закрита!

Аналізуйте судовий акт: Визнання судом права власності на самочинно збудований об'єкт пов’язане не з правомірним користуванням землею в минулому, а лише з наданням її під об'єкт вже після його будівництва (Рівненський апеляц. госп. суд, справа № 918/120/16 , 06.07.17)

Самочинне будівництво – явище, що дуже поширене на теренах України, бо наявність усіх необхідних для зведення будівель і споруд документів частіше є винятком, ніж правилом.  Тому однією з найактуальніших проблем капітального будівництва як в теорії, так і на практиці є узаконення самовільного будівництва. Ця судова справа про це, і вирішена вона не на користь забудовника.

Приватне підприємство звернулось до господарського суду з позовною заявою до міської ради, у якій просило визнати за ним право власності на нежитлову будівлю.

Свої позовні вимоги  воно обґрунтовувало тим, що товариством з обмеженою відповідальністю на підставі укладеного з позивачем договору генерального підряду на будівництво  на орендованій ним у міської ради земельній ділянці за відсутності необхідної дозвільної документації було збудовано нежитлову будівлю на яку позивач і просив визнати за ним право власності з підстав, що передбаченстаттею 376 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду  позов задоволено, - визнано право власності за позивачем на вказане майно. Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що позивач станом на дату проведення самочинного будівництва мав у користуванні земельну ділянку на підставі договору оренди, укладеного з відповідачем, для будівництва та обслуговування закладу громадського харчування, тобто мав усі правові підстави для її забудови. Щодо впровадження владою міста мораторію на забудову зони природних ландшафтів, то вказане рішення було прийняте після завершення будівництва об'єкта нерухомості, що є предметом.

Втім, апеляційний господарський суд з цим рішенням не погодився,  скасував його і в позові відмовив. При цьому  суд виходив з наступного:

 - об'єкт, який будував позивач не завершений і не був зданий в експлуатацію.

- позивач не є законним користувачем земельної ділянки, оскільки договір оренди цієї ділянки був раніше розірваний рішенням суду, а повторного звернення до відповідача про передачу земельної ділянки у користування від позивача не надходило, зоча позивач продовжував користуватись цією земельною ділянкою.

Апеляційний суд зазначив, що висновок суду першої інстанції, що на момент здійснення самочинного будівництва позивач користувався земельною ділянкою на правах оренди, тобто мав правові підстави для її забудови є помилковим, оскільки ч. 3 ст. 376 ЗК України не пов'язує можливість визнання судом права власності на самочинно збудовані об'єкти з тим чи правомірно в минулому користувався забудовник земельною ділянкою коли розпочав будівництво, а лише з тим, чи надав власник таку земельну ділянку під самочинно збудований об'єкт вже після його будівництва.

Зазначене випливає з правової позиціі ВСУ, викладеній у постанові від 27.05.2015р. у справі № 6-159цс15, відповідно до якої визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Доречно нагадати, що при і розгляді справи № 6-1328цс15 (постанова від 02.12.15) Верховний Суд України також сформував правову позицію, суть якої полягає в наступному - якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Аналіз норм частини третьої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником. Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об’єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.

Відомості про оскарження судового рішення у ВГСУ відсутні.