Главная Блог ... Интересные судебные решения Усунення перешкод шляхом надання власнику землі права на знесення самочинно будівництва НЕ є належним способом захисту права (ВС КЦС, справа № 201/2288/20 від 15.03.2023 р.) Усунення перешкод шляхом надання власнику землі пр...

Усунення перешкод шляхом надання власнику землі права на знесення самочинно будівництва НЕ є належним способом захисту права (ВС КЦС, справа № 201/2288/20 від 15.03.2023 р.)

Отключить рекламу
- e2aeb8c6247fdb5ec4b53dd89c8948bd.png

Фабула судового акту: Міська рада просила суд усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка належить до земель комунальної власності, шляхом надання міській раді права на знесення самочинно побудованого гаражу. Гараж був побудований ще в 90-х роках, а рішення про державну реєстрацію права власності прийнято в 2019 році. Однак, прав на землю власниця гаража не мала.

Разом із цією вимогою міськрада просила скасувати прийняте державним реєстратором рішення про реєстрацію права власності на гараж, скасувати запис, припинити право власності на цей гараж.

Суд першої і апеляційної інстанції позов задовольнив. Водночас, ВС КЦС відправив справу на повторний розгляд до апеляції. Колегія суддів в розрізі цієї справи, вказала наступне:

Щодо неефективності обраного способу захисту: У постанові ВС КЦС від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21) зазначено, що «…визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом».

У постанові ВС КЦС від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19 (провадження № 61-204св22) вказано, що: «…позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку з здійсненням на думку прокурора самочинного будівництва є неефективними способами захисту, а позовні вимоги про знесення самочинно збудованих будинків, зобов`язання привести земельну ділянку до попереднього стану є недоведеними».

Щодо позовних вимог до державного реєстратора Зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанціями обставини справи, підтверджують, що цей спір виник між міською радою та власницею гаража. Томудержавний реєстратор є неналежним відповідачем, і у зв`язку з цим у задоволенні позовної вимоги міської ради до державного реєстратора необхідно відмовити із зазначеної підстави.

Щодо надання міській раді права на знесення Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч.4 ст. 376 ЦК України). На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч.5 ст.376 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що:

  • рішення суду здатне бути джерелом для набуття цивільних прав і обов`язків тільки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства;
  • рішення суду, як правомірна приватно-правова конструкція, не повинно використовуватися учасниками цивільного обороту всупереч його призначеннюдля набуття цивільних прав і обов`язків, за відсутності вказівки про це в актах цивільного законодавства;
  • при існуванні самочинного будівництва власник земельної ділянки може вимагати не надання права на знесення самочинного будівництва на підставі судового рішення, а, зокрема, зобов`язання порушника знести самостійно самочинне будівництво або за його рахунок, чи визнання за власником земельної ділянки на якій здійснено самочинне будівництво, права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване;
  • при існуванні самочинного будівництва метою власника земельної ділянки є захист права власності на земельну ділянку, а не набуття на підставі рішення суду права на знесення. Тому вимога про надання права на знесення не є належним способом захисту права.

Отже у цій справі: По-перше, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення права власності на гараж не є ефективним способом захист та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом.

По-друге, реєстратор не є належним відповідачем.

По-третє, при існуванні самочинного будівництва власник земельної ділянки може вимагати не надання права на знесення самочинного будівництва на підставі судового рішення, а, зокрема, зобов`язання порушника знести самостійно самочинне будівництво або за його рахунок, чи визнання за власником земельної ділянки на якій здійснено самочинне будівництво, права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване

Крім цього, суди не перевірили доводи власниці гаража про те, що спірний гараж було побудовано до 1992 року і за чинним на момент побудови законодавством виникнення права власності на новостворене майно не пов`язувалось ні з моментом введення цього майна в експлуатацію, ні з проведенням державної реєстрації прав на нього.

За таких обставин, ВС визнав передчасним висновок судів про задоволення позовної вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого гаража за рахунок власниці гаража.

Аналізуйте судовий акт: Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) (ВС КЦС, справа №127/28862/21 від 09.03.2023 р.);

Не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна (самочинне будівництво) особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку (ВП ВС, справа №923/196/20 від 22.07.2022 р.);

Правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно залежить від підстав, за якими його віднесено до об'єкта самочинного будівництва (ВС КАС справа № 300/214/19 від 16.06.2021 р.);

ВС визначив які обставини необхідно встановити суду, для задоволення вимог міськради про знесення самочинної забудови (ВС/КЦС у справі №202/7377/16-ц від 27.10.2021 р.).

Постанова

Іменем України

15 березня 2023 року

м. Київ

справа № 201/2288/20

провадження № 61-7154св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - Дніпровська міська рада,

відповідачі: ОСОБА_1 , державний реєстратор виконавчого комітету Троїцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області Колтунова Ольга Олександрівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Гейко Валерій Іванович, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2021 року в складі судді: Антонюка О. А., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 червня 2022 року в складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У березні 2020 року Дніпровська міська рада (далі - міська рада) звернулася із позовом до ОСОБА_1 , державного реєстратора виконавчого комітету Троїцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області Колтунової О. О. про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, скасування рішення і запису про державну реєстрацію, припинення права власності на нерухоме майно.

Позов мотивований тим, що 27 червня 2019 року державним реєстратором виконавчого комітету Троїцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області Колтуновою О. О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47542427 про державну реєстрацію права власності на гараж, загальною площею 27,8 кв. м, розташований за адресою АДРЕСА_1 .

Власником вказаного гаража є ОСОБА_1 , про що зазначено в інформаційній довідці з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 195691174 від 08 січня 2020 року.

Земельна ділянка, на якій розташовано нерухоме майно по АДРЕСА_2 , належить територіальній громади міста в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності та ніколи не передавалась відповідачці під будівництво нерухомого майна, право власності чи користування за ним на неї не оформлювалось.

Дніпровська міська рада, урахуванням уточнення позовних вимог, просила:

усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Дніпро, шляхом надання Дніпровській міській раді права на знесення самочинно побудованого гаражу № НОМЕР_1 , загальною площею 27.8 кв. м, матеріал стін цегла, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 за рахунок ОСОБА_1 ;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47542427 від 27 червня 2019 року, прийняте державним реєстратором виконавчого комітету Троїцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області Колтуновою О. О., про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 27.8 м2, в АДРЕСА_1 ;

скасувати запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47542427 від 27 червня 2019 року про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на вказаний гараж;

припинити право власності ОСОБА_1 на цей гараж.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2021 року позовні вимоги Дніпровської міської ради задоволено.

Усунуто перешкоди в користуванні земельною ділянкою, належною до земель комунальної власності територіальної громади м. Дніпро, шляхом надання Дніпровській міській раді права на знесення самочинно побудованого гаражу № НОМЕР_1 , загальною площею 27,8 кв.м, матеріал стін цегла, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 , за рахунок ОСОБА_1 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47542427 від 27 червня 2019 року, прийняте державним реєстратором виконавчого комітету Троїцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області Колтуновою О. О., про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 27,8 кв. м, матеріали стін цегла, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовано запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47542427 від 27 червня 2019 року, внесений державним реєстратором виконавчого комітету Троїцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області Колтуновою О. О. в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 27,8 кв.м, матеріали стін цегла, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Припинено право власності ОСОБА_1 на гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 27,8 кв. м, матеріал стін цегла, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі внесеного запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47542427 від 27 червня 2019 року, прийнятим рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Троїцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області Колтунової О. О., про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 27,8 кв. м, матеріали стін цегла, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179 182 ЦК України, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з сукупності двох підстав: 1) з моменту його прийняття до експлуатації, 2) з моменту державної реєстрації. Отже, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Однак відповідачка не ввела спірний об`єкт нерухомого майна у встановленому порядку в експлуатацію. Визнання ж права власності на об`єкт самочинного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено, зазначений висновок міститься і в постанові Верховного Суду України від 19 вересня 2011 року у справі № 3-82гс11;

у ОСОБА_1 фактично не виникло право власності на вказаний гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Спірне нерухоме майно було побудоване на земельній ділянці не відведеній для вказаної мети та за відсутності декларації про початок будівельних робіт та декларації про готовність об`єкту до експлуатації, а також доказів про те, що спірне нерухоме майно було в установленому законом порядку введено в експлуатацію, свідчить про відсутність правових підстав вважати, що ОСОБА_1 набула право власності на нього. Оскільки спірний об`єкт нерухомого майна є об`єктом самочинного будівництва, відповідачка в силу закону не набула права власності на нього, та у останньої відсутні правові підстави для розпорядження даним об`єктом, оскільки право розпоряджатись майном є складовою частиною права власності. Внаслідок самочинного будівництва спірного нерухомого майна, з володіння Дніпровської міської ради вибула земельна ділянка по АДРЕСА_1 . Наголошується, що земельна ділянка по вищезазначеній адресі ОСОБА_1 у передбачений законом спосіб не надавалась. Відповідач при реєстрації гаражу діяв не добросовісно, не виказавши своїх дійсних намірів, не вказавши правильно повністю всі дані свої і об`єкту нерухомості. Подальша реєстрація права власності на об`єкт самочинного будівництва не змінює його правової природи, не породжує права власності на останній та не перешкоджає його знесенню за правилами ст. 376 ЦК України;

без будь-якої на те правової підстави здійснене відповідачем ОСОБА_1 будівництво гаражу загальною площею 27.8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , є самочинним та підлягає знесенню. Виходячи із змісту статті 376 ЦК України позов про знесення самочинного будівництва споруди може бути пред`явлений будь-якою особою, яка вважає, що самочинне будівництво порушує його права, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво за її рахунок. Оскільки самочинне будівництво здійснено саме відповідачем то знесення гаражу загальною площею 27.8 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 підлягає знесенню за рахунок відповідача ОСОБА_1 . Тому у розумінні статті 376 ЦК України є всі підстави для задоволення позовної заяви Дніпровської міської ради в частині усунення перешкоди в користуванні земельною ділянкою, належною до земель комунальної власності, шляхом знесення самочинного будівництва - гаражу за рахунок відповідача ОСОБА_1 ;

державна реєстрація права власності відповідача ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - гаражу загальною площею 27.8 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , проведена 27 червня 2019 державним реєстратором, була здійснена без належної правової підстави, зокрема за умови відсутності дозволу на здійснення відповідачем відповідного будівництва, без наявності у відповідача права користування, власності тощо відносно стосовно земельної ділянки на якій розміщено дане будівництво, та без погодження власника даної земельної ділянки, яким є Дніпровська міська рада, на здійснення відповідного будівництва. Визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено (постанова Верховного Суду України від 19 вересня 2011 року у справі № 3-82гс11).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Однак відповідачка не ввела спірний об`єкт нерухомого майна у встановленому порядку в експлуатацію. Визнання ж права власності на об`єкт самочинного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено, зазначений висновок міститься і в постанові Верховного Суду України від 19 вересня 2011 року у справі № 3-82гс11. Отже, у відповідності до вказаних норм законодавства України у ОСОБА_1 фактично не виникло право власності на вказаний гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а внаслідок самочинного будівництва спірного нерухомого майна, з володіння Дніпровської міської ради вибула земельна ділянка по АДРЕСА_1 ;

земельна ділянка, на якій розміщено гараж за адресою: АДРЕСА_1 в користування чи у власність ОСОБА_1 не передавалась, між нею та Дніпровською міською радою договорів для користування земельною ділянкою не укладалось, сервітут не встановлювався, право суперфіцію на вказану земельну ділянку за відповідачкою не визнавалось. Будь-яких рішень органів місцевого самоврядування про надання дозволу на здійснення відповідачем ОСОБА_1 побудови гаражу за адресою: АДРЕСА_1 , позивачем не приймались. Отже, земельна ділянка на якій розташовано нерухоме майно по АДРЕСА_2 , належить територіальній громаді міста в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності. Дніпровською міською радою рішення про надання земельної ділянки під будівництво гаража не приймалось, право власності чи користування за ОСОБА_1 на неї не оформлювалось;

системний аналіз положень статей 376 ЦК України, 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» дає підстави для висновку, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови. Установивши, що відповідач здійснила самочинне будівництво з порушенням будівельних норм і правил, без належного дозволу на будівництво об`єктів нерухомості та із самовільним зайняттям земельної ділянки, яка знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Дніпро, суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позову, оскільки у ОСОБА_1 відсутні документи, які підтверджують її право власності або право користування земельною ділянкою, на якій здійснено самочинне будівництво, відповідач своїми діями обмежує її законного власника, Дніпровську міську раду, у праві розпоряджатися земельною ділянкою та використовувати за призначенням. Отже, наявні підстави для звільнення вказаної земельної ділянки і повернення її Дніпровській міській раді на підставі статті 212 ЗК України, оскільки позивачем надані належні та допустимі докази, які підтверджують факт існування на спірний земельній ділянці самочинно збудованого гаража. При вирішенні питання про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки дослідженню підлягає, зокрема, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку, тощо. Враховуючи, що ОСОБА_1 не вживала необхідних заходів для оформлення свого права землекористування, та беручи до уваги, всі встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність достатніх правових підстав для звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинного будівництва;

колегія суддів погодилася із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для реєстрації права власності на спірне майно. Державна реєстрація є актом визнання та підтвердження права власності чи іншого речового права, однак, не є підставою для виникнення такого права. Щоб здійснити державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, необхідною є сукупність юридичних фактів, з якими закон пов`язує виникнення права власності на майно, в тому числі, але не виключно, документи, що підтверджують правомірність створення нерухомого майна та дотримання передбаченої ст.331 ЦК України процедури створення нерухомого майна. Встановлено судом, що спірне майно є об`єктом самочинного будівництва. Закон передбачає лише один випадок, при якому можливе визнання права власності на самочинне будівництво, виключно у випадку, коли земельна ділянка надається уже під збудоване нерухоме майно і визнання права власності в такому випадку можливо лише на підставі рішення суду. Однак, матеріали справи не містять рішення суду про визнання за відповідачкою права власності на об`єкт самочинного будівництва;

зі змісту інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №195691174 від 08 січня 2020 року, підставою для виникнення права власності та, відповідно, підставою для проведення реєстрації прав на спірний гараж, вказано розпорядження міського голови Дніпропетровської міської ради «Про присвоєння адреси індивідуальному гаражу по АДРЕСА_3 » серія та номер: 3/64 від 11 червня 2006 року; акт від 25 травня 2019 року, виданий інженером з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_2 . Однак, розпорядження міського голови Дніпропетровської міської ради «Про присвоєння адреси індивідуальному гаражу по АДРЕСА_3 » серія та номер: 3/64 від 11 червня 2006 року; акт від 25 травня 2019 року, виданий інженером з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_2 не можуть бути підставою для реєстрації права власності на вказане майно. Розпорядження міського голови Дніпропетровської міської ради «Про присвоєння адреси індивідуальному гаражу по АДРЕСА_3 » згідно статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» не може підтверджувати виникнення, зміну та припинення прав на майно;

доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що право власності на гараж зареєстровано у відповідності до вимог чинного законодавства на підставі належних документів (технічного паспорту, документу про присвоєння об`єкту нерухомого майна поштової адреси, акту б/н від 25 травня 2019 року), колегія суддів вважає безпідставними, оскільки для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна необхідна сукупність юридичних фактів, з якими закон пов`язує виникнення права власності на майно, в тому числі, але не виключно, документи, що підтверджують правомірність створення нерухомого майна та дотримання передбаченої статтею 331 ЦК України процедури створення майна. Таким чином, перед початком гаражного будівництва повинна бути передана у власність або у користування земельна ділянка для відповідних потреб. Проте, відповідачу не передавалася у власність чи користування земельна ділянка для будівництва гаражу, отже, спірний гараж № НОМЕР_1 площею 27,8 кв. м по АДРЕСА_1 є об`єктом самочинного будівництва, про що додатково свідчать лист Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Дніпропетровській області від 20 лютого 2020 року № 1004-1.18/450 та лист Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради №10/1-96 від 20 лютого 2020 року, відповідно до яких у департаменту відсутні відомості щодо видачі чи реєстрації документів, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту гаражу АДРЕСА_1 . Рішення про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва судом не приймалося. Зазначені відповідачем: розпорядження «Про присвоєння адреси індивідуальному гаражу» по АДРЕСА_4 , видане 11 жовтня 2006 року міським головою ДМР, акт б/н від 25 травня 2019 року, виданий інженером з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_2 не можуть бути підставою для реєстрації права власності, оскільки гараж є об`єктом самочинного будівництва і визнання права власності на нього можливе лише на підставі рішення суду, а тому, рішення про державну реєстрацію прав від 27 червня 2019 року №47542427 є незаконним та підлягає скасуванню;

доводи апеляційної скарги, що заява Дніпровської міської ради про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивачем неправомірно заявлено нову вимогу, а тому змінено предмет або підставу позову не підлягала розгляду та мала бути повернута позивачу, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 ЦК України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин. Верховний Суд зазначив, що необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів (справа № 910/18389/20). Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин. Таким чином, позивач, подавши до суду таку заяву, визначив такі свої процесуальні дії саме як доповнення позовних вимог новими, що відповідає принципу диспозитивності у цивільному процесі, закріпленому у статті 13 ЦПК України, який означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом. Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі 922/1249/17 та від 23 квітня 2019 року у справі 911/1602/18;

доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що позивачем обрано неправильний спосіб захисту, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки Дніпровська міська рада звернулась до суду з метою захисту прав територіальної громади як власника земельної ділянки, на якій розміщений об`єкт самочинного будівництва. Належним способом захисту права в даному випадку, окрім іншого, є вимога про скасування судом рішення про державну реєстрацію прав, що відповідає частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та частині першій статті 21 ЦК України та пов`язана з предметом та підставами позову, ґрунтується на нормах чинного законодавства та відповідає практиці в подібних правовідносинах Верховного Суду у справі № 915/127/18 від 04 вересня 2018 року, у справі № 367/2022/15 від 29 травня 2019 року. Таким чином, позивачем обрано належний спосіб захисту свого права;

доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що позивачем пропущено позовну давність, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки моментом порушення права позивача є 27 червня 2019 року - державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на гараж. З позовом Дніпровська міська рада звернулася 05 березня 2020 року.

Аргументи учасників справи

27 липня 2022 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Гейко В. І., звернулася із касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 червня 2022 року, в якій просить: скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відмовити; позовні вимоги про скасування запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення право власності залишити без розгляду або відмовити у їх задоволенні; стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 судові витрати.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди застосували норми права без урахування висновків Верховного Суду, а саме: висновки Верховного Суду щодо застосування статей 15 16 ЦК України, які викладені в постанові від 13 травня 2021 року у справі № 910/6393/20; висновки Верховного Суду України щодо застосування статті 376 ЦК України, викладені у постанові від 19 квітня 2017 року у справі № 6-129цс17; висновки Верховного Суду щодо застосування статті 49 ЦПК України, які викладені в постановах від 10 грудня 2019 року у справі № 923/1061/18, від 19 грудня 2019 року у справі №925/185/19, від 23 січня 2020 року у справі № 925/186/19; висновки Верховного Суду щодо застосування статті 188 ЦПК України, викладені у постанові від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19; висновки Верховного Суду щодо застосування Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», викладені у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16-ц; висновки Верховного Суду щодо застосування статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», викладені у постановах: від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19; висновки Верховного Суду щодо застосування статті 5 ЦК України, викладені в постанові від 02 червня 2021 року у справі №904/7905/16;висновки Верховного Суду України щодо застосування статті 261 ЦК України, викладені у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16; висновки Верховного Суду щодо застосування статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», викладені у постанові Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 441/1625/15-а та постанові від 13 серпня 2020 року у справі № 344/9283/16-а; висновки Верховного Суду України щодо застосування частини четвертої статті 267 ЦК України, викладені у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 372/5906/14-ц;

для реєстрації права власності на гараж державному реєстратору був наданий передбачений порядком повний пакет документів - технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна та документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. За таких обставин державний реєстратор на законних підставах зареєстрував за ОСОБА_1 право власності на гараж. Суди зробили помилковий висновок про те, що саме з моменту державної реєстрації у 2019 році у відповідача виникли права на спірний гараж. Право власності на спірний гаражу ОСОБА_1 виникли значно раніше. Питання набуття прав власності на гараж було врегульовано чинним на момент завершення його будівництва, тобто до 1992 року, Законом України «Про власність» та ЦК УРСР, нормами яких і передбачалось, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). За законодавством виникнення прав власності на новостворене майно, побудоване до 1992 року, не пов`язувалось ні з моментом введення цього майна в експлуатацію, ні з проведенням державної реєстрації прав на нього;

факт винесення міським головою розпорядження «Про присвоєння адреси індивідуальному гаражу по АДРЕСА_1 », який за законодавством про місцеве самоврядування був керівником виконавчого органу Дніпропетровської міської ради - виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, свідчить про те, що власник спірної земельної ділянки - територіальна громада міста Дніпропетровська в особі його представницького органу - міської ради не вбачала незаконності користування ОСОБА_1 спірною земельною ділянкою під гаражем як під час його будівництва (до 1992 року), так і в подальшому до 2020 року, тобто більш ніж 28 років. Суди не надали оцінки тому факту, що винесення розпорядження головою виконавчого органу місцевого самоврядування про присвоєння адреси гаражу по суті підтверджує законність його будівництва на використаній для цього земельній ділянці комунальної форми власності. Доказів незаконності винесення міським головою Дніпропетровської міської ради розпорядження «Про присвоєння адреси індивідуальному гаражу по АДРЕСА_1 » серія та номер: 3/64 від 11 червня 2006 року судами не встановлено;

факт винесення керівником виконавчого органу міської ради Розпорядження міського голови Дніпропетровської міської ради «Про присвоєння адреси індивідуальному гаражу по АДРЕСА_1 » серія та номер: 3/64 від 11 червня 2006 року свідчить про те, що у міської ради не було претензій щодо користування відповідачкою-1 спірною земельною ділянкою станом як на час будівництва гаража (до 1992 року) так і станом на дату присвоєння гаражу поштової адреси - 2006 рік. Поведінка Дніпровської міської ради в 2020 році, яка полягає в запереченнях існування у ОСОБА_1 прав користування спірною земельною ділянкою суперечить принципу добросовісності та чесній діловій практиці, бо не відповідає попередній поведінці міської ради на момент будівництва гаража (до 1992 року) та станом на 2006 рік, коли міська рада в особі міського голови присвоїла гаражу поштову адресу, що є свідченням того, що вона не заперечувала щодо будівництва та розміщення на належній їй земельній ділянці гаража відповідача;

позивачем не надано доказів того, що збудований до 1992 року відповідачем гараж повинен бути введений в експлуатацію та що для виникнення прав на нього обов`язково повинна відбутись їх державна реєстрація - тобто позивачем не доведено, що гараж є самочинним будівництвом. Введення в експлуатацію гаража, побудованого до 05 серпня 1992 року, не було передбачене чинним на той час законодавством. Речові права на нерухоме майко та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення. До 05 серпня 1992 року законодавство не передбачало процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва Вперше встановлений постановою КМ України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність). Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію. Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23 лютого 2016 року № 8.4-35//18/1). Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16-ц;

спірний гараж був збудований відповідачем ще до 1992 року, що підтверджується належним письмовими доказами - актом техніка та технічним паспортом, а тому введення цього об`єкту нерухомого майна в експлуатацію станом на час завершення його будівництва не передбачалось. Тому спірний гараж, як споруда, збудована у період до 05 серпні 1992 року не підлягає проходженню процедури прийняли в експлуатацію, у тому числі по окремо визначеній «спрощеній» процедурі. Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації;

ні Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», який набрав чинності 12 березня 2011 року, ні Реєстру будівельної діяльності не існувало на момент завершення будівництва відповідачем спірного гаража, який побудовано до 1992 року. За таких обставин норми Закону «Про регулювання містобудівної діяльності», які набрали чинності в 2011 році, не підлягають застосуванню до виниклих правовідносин щодо гаража, збудованого до 1992 року;

позивачем було пропущено строк подання заяв про збільшення позовних вимог, які підлягали поверненню. У заяві позивача про збільшення (уточнення) позовних вимог від 25 січня 2021 року позивачем завлено нову вимогу, яка не була зазначена у тексті первинної позовної заяви, проте позивачем не сплачено судовий збір за додаткову вимогу. Заява позивача про збільшення (уточнення) позовних вимог від 18 травня 2021 року є по суті заявою про зміну предмета позову;

обраний позивачем спосіб захисту - усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка відноситься до земель комунальної власності, шляхом надання права на знесення самочинно збудованого гаражу не передбачений чинним законодавством, а тому позовна заява в цій частині не підлягала задоволенню. Позовна вимога про скасування запису про державну реєстрацію речових прав на гараж є безпідставною та такою, що не відповідає чинному законодавству. Законодавець виключив можливість на підставі рішення суду скасовувати записи про проведену державну реєстрацію прав;

початок перебігу позовної давності починається з моменту завершення будівництва гаража - ще до 1992 року. Позивач зобов`язаний здійснювати контроль за будівництвом об`єктів нерухомого майна на належній йому землі, тому ще до 1992 року, тобто, до закінчення будівництва гаража, повинен та міг дізнатися про порушення своїх прав, якщо вони порушені. Іншою датою дати коли позивач повинен був однозначно дізнатись про порушення своїх прав будівництвом спірного гаража на його землі є дата 11 жовтня 2006, тобто, дата винесення міським головою Дніпропетровської міської ради розпорядження «Про присвоєння адреси індивідуальному гаражу по АДРЕСА_4 від 11 жовтня 2006 року;

суди не вказали підставу припинення права власності відповідача на гараж;

позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту порушення відповідачем його прав та законних інтересів, що є підставою для відмови у позові;

позивач не довів належними та допустимими доказами факт самочинності гаража. Позивачем не доведено обставин, які стосуються предмета доказування, ані щодо земельної ділянки, ані щодо індивідуального капітального гаража, який підлягає знесенню, не надано доказів наявності у позивача прав на земельну ділянку;

докази, подані позивачем 31 серпня 2020 року разом із клопотанням про приєднання доказів від є недопустимими. Після отримання відзиву на позов позивач разом із клопотанням про долучення доказів матеріалів справи від 20 серпня 2020 року подав наступні письмові докази: інформаційну довідку з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкт нерухомого майна № 220963011 від 20 серпня 2020 року; копію акта комісійного обстеження об`єктів благоустрою № 22/08-1 від 22 червня 2019 року; копію акта комісійного обстеження об`єктів благоустрою № 17/09-1 від 17 вересня 2019 року; копію викопіювання плану м. Дніпро за спірною земельною ділянкою. Суд першої інстанції та апеляційний суд обґрунтували свої рішення саме цими доказами. Суд першої інстанції не мав права приймати до розгляду та долучати докази, надані позивачем 31 серпня 2020 року. По-перше, ці докази є неналежними, адже вони не стосуються предмета доказування, оскільки із цих неможливо встановити, чи саме гараж, який належить відповідачу на праві власності ОСОБА_1 , чи якийсь інший, досліджувала комісія, складена з робітників благоустрою Дніпровської міської ради. В обох актах комісійного обстеження не зазначено конкретно про гараж відповідача, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а вони стосуються якихось інших гаражів, які знаходяться за іншими адресами в районі буд. АДРЕСА_5 . З доданого позивачем суду викопіювання з карти неможливо встановити, що це за документ, що на ньому зображено, що за об`єкти на них розташовані, де, за якою адресою, вони знаходяться та чи взагалі знаходяться вони на спірній земельній ділянці. По-друге, ці докази подані позивачем з порушенням процесуальних строків, встановлених ЦПК України для подання доказів, без зазначення поважних виключних причин пропуску такого строку та без прохання суду цей строк поновити. Згідно з частиною восьмою статті 83 ЦПК України, докази не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Обґрунтування неможливості подання певних доказів разом з позовною заявою у позовній заяві позивачем не наведено, а тому нові докази, які позивач подав Суду 31 серпня 2020 року разом з клопотанням про приєднання доказів до матеріалів справи більш ніж через 5,5 місяців після подання позову, не повинні були бути прийняті судом до розгляду. Крім того, частина доданих до позовної заяви копій письмових доказів, зокрема викопіювання з карти, не могли бути прийняті судом до розгляду, оскільки їх не засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Письмові докази, подані позивачем 31 серпня 2020 року не могли бути прийняті судами, оскільки позивачем пропущено строк для подання доказів та не зазначено поважні причини неможливості надання цих доказів разом з позовною заявою та надання доказів пізніше (ці письмові докази створені в серпні та вересні 2019 року, тобто, існували на момент подання позивачем позову в березні 2020 року).

У жовтні 2022 року Дніпровська міська рада через представника ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що судами правильно, на основі належних та допустимих доказів встановлено, що земельна ділянка, на якій розташовано спірний гараж ОСОБА_1 або будь-яким іншим особам у власність або користування не передавалась; жодні рішення компетентних органів з даного приводу не приймались. Умова наявності отриманого в передбаченому законом порядку права користування чи права власності на земельну ділянку є однією з трьох умов, недотримання якої беззаперечно вказує на той факт, що будівля є самочинно збудованою, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню. Розпорядження міського голови не підтверджувало набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно, а тому посилання відповідача. Розпорядження міського голови не може бути підставою для проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно, тому рішення про державну реєстрацію від 27 червня 2019 року є незаконним та підлягає скасуванню. Право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. З огляду на предмет та підстави позову, Дніпровська міська рада є належним позивачем у справі. Передбачаючи, що покладення судовим рішенням обов`язку знесення самочинної будівлі на відповідача не призведе до ефективного захист права, позивачем обрано правильний спосіб захисту у вигляді усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом надання права на знесення самочинно збудованої споруди. Відповідачем не наведено у чому саме полягає неналежність доказів, які буди враховані судом. Позивачем надано належні, допустимі та достатні докази на підтвердження об`єктивних обставин справи. Перебіг позовної давності належить розпочинати з дати внесення запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 червня 2019 року.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , яке підписане представником ОСОБА_4 , про зупинення дії рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2021 року до закінчення касаційного провадження відмовлено.

20 січня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 21 вересня 2022 року зазначено, що підставою касаційного оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 червня 2022 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, у постановах Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 910/6393/20, від 10 грудня 2019 року у справі № 923/1061/18, від 19 грудня 2019 року у справі № 925/185/19, від 23 січня 2020 року у справі № 925/186/19, від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19, від 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19, від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16, від 22 січня 2019 року у справі № 441/1625/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі № 344/9283/16-а, від 28 лютого 2018 року у справі № 372/5906/14-ц, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, та у постановах Верховного Суду України від 19 квітня 2017 року у справі № 6-129цс17, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 27 червня 2019 року державним реєстратором виконавчого комітету Троїцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області Колтуновою О. О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47542427 про державну реєстрацію права власності на гараж, загальною площею 27.8 кв. м, розташований за адресою АДРЕСА_1 . Власником вказаного вище гаража є ОСОБА_1 , про що зазначено в інформаційній довідці з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 195691174 від 08 січня 2020 року.

Земельна ділянка, на якій розміщений вказаний гараж, відноситься до земель комунальної власності. Земельна ділянка у власність чи в користування відповідачці не виділялась. Розміщення вказаного об`єкта нерухомого майна порушує права та законні інтереси територіальної громади міста Дніпра, як землевласника, і вказані права підлягають захисту.

Земельна ділянка на якій розташовано нерухоме майно по АДРЕСА_2 , належить територіальній громади міста, в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності, відповідно до статей 80 83 ЗК України та статей 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Зазначена земельна ділянка ніколи не передавалась відповідачці під будівництво нерухомого майна, право власності чи користування за ним на неї не оформлювалось.

Відповідно до інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 195691174 від 08 січня 2020 року, у реєстрі прав власності на нерухоме майно встановлено, що 27 червня 2019 державним реєстратором виконавчого комітету Троїцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області Колтуновою О. О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47542427. Згідно вказаного рішення здійснено реєстрацію права власності на гараж (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1860907112101) за громадянкою ОСОБА_1 .

Опис об`єкта: загальна площа 27.8 кв. м, опис: літера А-1, поверх - п/д, підвал загальною площею 16.6 кв. м, поверх - 1, гараж загальною площею - 11.2 кв. м Адреса: АДРЕСА_1 .

Підставою здійснення реєстрації права власності зазначено розпорядження міського голови Дніпропетровської міської ради «Про присвоєння адреси індивідуальному гаражу по АДРЕСА_3 » серія та номер: 3/64 від 11 червня 2006 року; Акт від 25 травня 2019 року, виданий інженером з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_2 .

Згідно листа Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради № 10/1-96 від 20 лютого 2020 року, управлінням повідомлено, що згідно з даними єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, ведення якого розпочато з 20 травня 2011 року, станом на час надання відповіді відсутня інформація щодо реєстрації документів, що дають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно листа Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області від 20 лютого 2020 року № 100-1.18/450, згідно з даними реєстру, ведення якого розпочато з 20 травня 2011 року, станом на час надання відповіді, відсутні відомості щодо видачі/реєстрації Департаментом документів, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта «гараж» за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 220963011 від 20 серпня 2020 року, відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, за параметрами запиту: « АДРЕСА_1 » - відсутні.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення права власності ОСОБА_1 на гараж

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором юивний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21) зазначено, що

«ОСОБА_11 вимог про усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження своїм майном (знесення самочинно збудованого майна) чи про відновлення становища, яке існувало до порушення не пред`являв. Тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_11 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 необхідно було відмовити у зв`язку з тим, що визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом. Як наслідок постанову апеляційного суду в цій частині належить змінити в мотивувальній частині.

Апеляційним судом обґрунтовано зазначено, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_11 до державних реєстраторів про визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів слід відмовити, оскільки державні реєстратори не є належними відповідачами, а тому в цій частині постанову апеляційного суду слід залишити без змін».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19 (провадження № 61-204св22) вказано, що:

«позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку з здійсненням на думку прокурора самочинного будівництва є неефективними способами захисту, а позовні вимоги про знесення самочинно збудованих будинків, зобов`язання привести земельну ділянку до попереднього стану є недоведеними».

У справі, що переглядається, позовні вимоги міської ради до ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення права власності ОСОБА_1 на гараж не є ефективним способом захист та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом. Тому оскаржені рішення у цій частині належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.

Щодо позовних вимог Дніпровської міської ради до державного реєстратора

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року в справі № 335/5136/19 (провадження № 61-18942св20) зазначено, що:

«пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 та банком. Тому державний реєстратор є неналежним відповідачем, і у зв`язку з цим у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора необхідно відмовити із зазначеної підстави. Тому постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в їх задоволенні».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2023 року по справі № 431/7386/19 (провадження № 61-8694св21) зазначено, що: «Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі. Зміст і характер відносин між учасниками справи в цій справі, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивача виник з третьою особою внаслідок подання ОСОБА_2 заяви про скасування державної реєстрації права власності на спірну нерухомість за ОСОБА_1, а тому виконавчий комітет Старобільської міської ради Луганської області є неналежним відповідачем».

Зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанціями обставини справи, підтверджують, що цей спір виник між міською радою та ОСОБА_1 . Тому державний реєстратор є неналежним відповідачем, і у зв`язку з цим у задоволенні позовної вимоги міської ради до державного реєстратора необхідно відмовити із зазначеної підстави. Тому оскаржені рішення у цій частині належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.

Щодо позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, яка належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Дніпро, шляхом надання Дніпровській міській раді права на знесення самочинно побудованого гаражу № НОМЕР_1 , загальною площею 27.8 м2, матеріал стін цегла, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 за рахунок ОСОБА_1

а) щодо надання міській раді права на знесення

Неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18).

У зв`язку із цим суд, з`ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (див. пункт 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту (див: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18).

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (частина п`ята статті 11 ЦК України).

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що:

рішення суду здатне бути джерелом для набуття цивільних прав і обов`язків тільки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства;

рішення суду, як правомірна приватно-правова конструкція, не повинно використовуватися учасниками цивільного обороту всупереч його призначеннюдля набуття цивільних прав і обов`язків, за відсутності вказівки про це в актах цивільного законодавства;

при існуванні самочинного будівництва власник земельної ділянки може вимагати не надання права на знесення самочинного будівництва на підставі судового рішення, а, зокрема, зобов`язання порушника знести самостійно самочинне будівництво або за його рахунок, чи визнання за власником земельної ділянки на якій здійснено самочинне будівництво, права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване;

при існуванні самочинного будівництва метою власника земельної ділянки є захист права власності на земельну ділянку, а не набуття на підставі рішення суду права на знесення. Тому вимога про надання права на знесення не є належним способом захисту права.

У справі, що переглядається:

позивач просив усунути перешкоди шляхом надання міській раді права на знесення самочинно побудованого гаража;

суди не звернули увагу, що рішення суду, як правомірна приватно-правова конструкція, не повинно використовуватися учасниками цивільного обороту всупереч його призначенню для набуття цивільних прав і обов`язків, за відсутності вказівки про це в актах цивільного законодавства;

суди не звернули увагу, що при існуванні самочинного будівництва власник земельної ділянки може вимагати не надання права на знесення самочинного будівництва на підставі судового рішення, а, зокрема, зобов`язання порушника знести самостійно самочинне будівництво або за його рахунок, чи визнання за власником земельної ділянки на якій здійснено самочинне будівництво, права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване;

тому позовна вимога про усунення перешкод шляхом надання міській раді права на знесення самочинно побудованого гаража не є належним способом захисту права. Як наслідок судові рішення у цій частині належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.

б) щодо усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого гаража за рахунок ОСОБА_1 .

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що:

«право власності заявниці на гараж та його постійний характер не ставилися під сумнів двадцять років, поки не почалося нове дороговартісне будівництво на ділянці, яка збіглася з місцем розташування гаража заявниці. «Самовільний» характер користування заявницею земельною ділянкою у цій справі виник не в результаті порушення законодавства на момент будівництва її гаража, а, насамперед, у результаті розвитку українського законодавства в рамках переходу від радянського законодавства, яке не визнавало право приватної власності на землю та оренду у класичному сенсі, до системи, що ґрунтувалася на праві власності та наданні землі в оренду, які наразі характеризують українське земельне законодавство. Усталеним принципом практики суду є те, що умови надання компенсації згідно з положеннями відповідного законодавства є важливими для оцінки, чи зберігає оскаржуваний захід необхідний справедливий баланс, і, зокрема, чи покладає він на заявника непропорційний тягар.

До заявниці ставилися як до особи, яка самовільно зайняла земельну ділянку та не мала права не лише на відшкодування, але, у принципі, була зобов`язана відшкодувати владі міста витрати, понесені у зв`язку зі знесенням її гаража. Специфічний характер її ситуації до уваги взято не було. У такій ситуації, коли проект будівництва був, насамперед, спрямований на розбудову житла з метою отримання приватної комерційної вигоди, хоча він також оцінювався національними органами державної влади з точки зору інтересів суспільства через сприяння збільшенню та оновленню наявного житлового фонду, відповідати вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції могло б лише відшкодування, визначене порядком, який гарантує загальну оцінку наслідків експропріації, у тому числі присудження компенсації, яка відповідатиме ринковій вартості відчуженого майна. Жодної такої компенсації разом із належними гарантіями заявниці запропоновано не було» (SVITLANA ILCHENKO v. UKRAINE, № 47166/09, § 63 - 64, 71, 75-76, ЄСПЛ, від 04 липня 2019 року).

Європейський суд з прав людини зазначив, що:

«за обставин цієї справи, беручи до уваги прецедентне право та наведений нижче аналіз, суд вважає, що застосовною є норма про позбавлення власності (див. SVITLANA ILCHENKO v. UKRAINE, № 47166/09, §§ 60-64, 04 липня 2019 року). Повертаючись до питання законності втручання, суду важко прийняти твердження уряду про те, що будівлі, які належали компаніям-заявникам, були законно знищені з наступних причин. Наявні документи свідчать про те, що будівлі, які належали компаніям-заявникам, були знесені на підставі рішення міської ради від 7 листопада 2012 року, яке розглядало майно компаній-заявників як «самовільне будівництво». У зв`язку з цим суд зазначає, що стаття 376 Цивільного кодексу, чинна на той час, передбачала, що будівництво будівлі вважається самовільним, якщо воно було збудовано на ділянці, яка не була відведена особі, яка вів будівництво; або воно було виділено з іншою метою; або якщо не було відповідного документа на право виконання будівельних робіт або робіт згідно із затвердженим проектом; або якщо це суттєво порушувало будівельні стандарти та правила. Цією ж статтею передбачено, що особа, яка здійснила самовільне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Однак будівлі були викуплені у держави в 1990-х роках; вони вже були побудовані, і влада ніколи не припускала, що під час будівництва будинків було порушено будь-який закон. Державні органи видали компаніям-заявникам майнові сертифікати, що підтверджують їх приватну власність на будівлі, і ці сертифікати ніколи не були анульовані. Більше того, у договорах оренди конкретно вказувалося, що землю було надано компаніям-заявникам з метою обслуговування та експлуатації кафе та магазину, які розташовані в будівлях (див. пункт 3 вище). Таким чином, на момент винесення рішення № 679 міська рада усвідомлювала, що компанії-заявники є законними власниками будівель, про які йде мова, і що знищення будівель порушить їхні права власності та завдасть шкоди компаніям-заявникам. За таких обставин важко зрозуміти, як на момент видання рішення міської ради від 7 листопада 2012 року могло належним чином кваліфікувати будівлі, що належали компаніям-заявникам, як «самовільне будівництво». Той факт, що земля перебувала у муніципальній власності, а договір оренди закінчився, не скасовував права власності компаній-заявників на будівлі, яке було встановлено належним чином і не залежало від права власності на земельну ділянку. У зв`язку з цим суд зауважує, що ані Уряд, ані національні суди не посилалися на будь-яке національне правове положення, яке визначає міську раду як орган чи один із органів влади, уповноважених приймати рішення щодо експропріації приватної власності. Суд не зміг визначити будь-яке таке національне законодавство самостійно» (CASE OF AZALIYA, TOV AND OTHERS v. UKRAINE, № 31211/14 та № 31338/14, § 20-22, ЄСПЛ, від 09 березня 2023 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 78 ЦПК України).

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина друга статті 83 ЦПК України).

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина четверта статті 83 ЦПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина восьма статті 83 ЦПК України).

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша-друга статті 126 ЦПК України).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

31 серпня 2020 року позивач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи від 20 серпня 2020 року, а саме: інформаційну довідку з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкт нерухомого майна № 220963011 від 20 серпня 2020 року; копію акта комісійного обстеження об`єктів благоустрою № 22/08-1 від 22 червня 2019 року; копію акта комісійного обстеження об`єктів благоустрою № 17/09-1 від 17 вересня 2019 року; копію викопіювання плану м. Дніпро за спірною земельною ділянкою (т. 1, а. с. 58-);

у клопотанні про долучення доказів до матеріалів справи позивач не просив поновити пропущений процесуальний строк на подання доказів та не вказував причин неможливості надання цих доказів разом з позовною заявою.

У справі, що переглядається:

суд першої інстанції залучив до матеріалів справи докази, надані позивачем 31 серпня 2020 року разом із клопотанням про долучення доказів до матеріалів справи від 20 серпня 2020 року, та посилався на ці докази при ухваленні рішення;

суд першої інстанції не звернув уваги на те, що докази, додані до клопотання від 20 серпня 2020 року, подані поза межами строку на подання доказів без клопотання про його поновлення;

про зазначені порушення норм процесуального права ОСОБА_1 зазначала в апеляційній скарзі (а. с. 207, 208), проте апеляційний суд не усунув зазначені порушення суд першої інстанції;

суди не перевірили доводи ОСОБА_1 про те, що спірний гараж було побудовано до 1992 року і за чинним на момент побудови законодавством виникнення права власності на новостворене майно не пов`язувалось ні з моментом введення цього майна в експлуатацію, ні з проведенням державної реєстрації прав на нього;

за таких обставин, передчасним є висновок судів про задоволення позовної вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого гаража за рахунок ОСОБА_1 . Тому судові рішення в частині позовної вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого гаража за рахунок ОСОБА_1 належить скасувати, а справу в цій частині слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що:

касаційну скаргу належить задовольнити частково;

оскаржені рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати;

у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, належною до земель комунальної власності територіальної громади міста Дніпро, шляхом надання Дніпровській міській раді права на знесення самочинно побудованого гаражу № НОМЕР_1 , загальною площею 27,8 кв.м, матеріал стін цегла, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 , скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення права власності ОСОБА_1 на гараж та позовних вимог Дніпровської міської ради до державного реєстратору виконавчого комітету Троїцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області Колтунової О. О., відмовити;

передати справу в частині позовної вимоги Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, належною до земель комунальної власності територіальної громади міста Дніпро, шляхом знесення самочинно побудованого гаражу № НОМЕР_1 , загальною площею 27,8 кв. м, матеріал стін цегла, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 , за рахунок ОСОБА_1 , на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розподілу судових витрат

У постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено такий висновок, що «якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Гейко Валерій Іванович, задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 червня 2022 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, належною до земель комунальної власності територіальної громади міста Дніпро, шляхом надання Дніпровській міській раді права на знесення самочинно побудованого гаражу № НОМЕР_1 , загальною площею 27,8 кв.м, матеріал стін цегла, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 , скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення права власності ОСОБА_1 на гараж та позовних вимог Дніпровської міської ради до державного реєстратору виконавчого комітету Троїцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області Колтунової Ольги Олександрівни, відмовити.

Передати справу в частині позовної вимоги Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, належною до земель комунальної власності територіальної громади міста Дніпро, шляхом знесення самочинно побудованого гаражу № НОМЕР_1 , загальною площею 27,8 кв. м, матеріал стін цегла, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 , за рахунок ОСОБА_1 , на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2021 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 29 червня 2022 року втрачають законну силу та не підлягає подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

  • 6534

    Просмотров

  • 0

    Коментарии

  • 6534

    Просмотров

  • 0

    Коментарии


  • Поблагодарить Отключить рекламу

    Оставьте Ваш комментарий:

    Добавить

    Другие наши сервисы:

    • Бесплатная консультация

      Получите быстрый ответ на юридический вопрос в нашем мессенджере , который поможет Вам сориентироваться в дальнейших действиях

    • ВИДЕОЗВОНОК ЮРИСТУ

      Вы видите своего юриста и консультируетесь с ним через экран, чтобы получить услугу, Вам не нужно идти к юристу в офис

    • ОБЪЯВИТЕ СОБСТВЕННЫЙ ТЕНДЕР

      На выполнение юридической услуги и получите самое выгодное предложение

    • КАТАЛОГ ЮРИСТОВ

      Поиск исполнителя для решения Вашей проблемы по фильтрам, показателям и рейтингу

    Популярные судебные решения

    Смотреть все судебные решения
    Смотреть все судебные решения
    logo

    Юридические оговорки

    Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

    Полный текст