Ухвала

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 487/10128/14-ц

провадження № 61-4661св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері,

відповідачі: Миколаївська міська рада, ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником - ОСОБА_3, на рішення Заводського районного суду м.

Миколаєва від 09 червня 2016 року у складі судді Карташевої Т. А. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 19 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Галущенка О. І., Серебрякової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про поновлення строку звернення з позовом до суду, визнання незаконним і скасування рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсним державного акту та скасування його державної реєстрації і повернення земельної ділянки.

Позовну заяву мотивовано тим, що рішенням Миколаївської міської ради від 30 січня 2009 року № 33/37 Товариству з обмеженою відповідальністю "Миколаївбудпроект" (далі - ТОВ "Миколаївбудпроект") було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 23 502 кв. м з метою надання її в оренду для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_1.

В подальшому рішенням Миколаївської міської ради від 19 червня 2009 року № 35/51 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 22 156 кв. м за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з відведенням її до земель комерційного використання, для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_1. Проектом передбачено, що земельна ділянка на північному заході межує із землями водного фонду Бузького лиману.

Незважаючи на відсутність договору оренди земельної ділянки з ТОВ "Миколаївбудпроект", рішенням міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 було затверджено проекти землеустрою щодо відведення дев'ятнадцяти громадянам земельних ділянок орієнтовною площею 1 000 кв. м за рахунок земель ТОВ "Миколаївбудпроект", з віднесенням їх до земель житлової забудови, для будівництва житлових будинків по пров. Авіаційному у м. Миколаєві, в тому числі відповідачу ОСОБА_1 було відведено земельну ділянку площею 997 кв. м за зазначеною вище адресою.

На підставі цього рішення 01 грудня 2009 року ОСОБА_1 видано державний акт НОМЕР_1 на право власності на відповідну земельну ділянку.

31 травня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки. Відповідну інформацію про зміну власника земельної ділянки зареєстровано в Поземельній книзі за реєстровим номером 4810136300:12:001:0005:3:02, про що зроблено запис на державному акті.

Прокурор вказував, що під час здійснення прокурорської перевірки у 2013 році встановлено, що проект відведення земельної ділянки для будівництва житлового будинку ОСОБА_1 погоджено та затверджено з порушенням водного, земельного та містобудівного законодавства, враховуючи те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності рекреаційного призначення та знаходиться в межах зони прибережної захисної смуги Бузького лиману, який належить до водних об'єктів загальнодержавного значення.

Зазначені земельні ділянки, до складу яких входить і спірна земельна ділянка, згідно із Правилами використання та забудови території м. Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради від 17 жовтня 2003 року № 15/41, належать до ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення.

Здійснення будівництва в межах вказаної території заборонено Державними будівельними нормами (пункти 5.1-5.2 розділу 5; пункти 10.1,10.4 розділу 10 ДБН 360-92 "Планування і забудова міських і сільських поселень"), а також пунктом 4.2 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996 року № 173.

Крім того, згідно з генеральним планом м. Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18 червня 2009 року № 35/18, земельні ділянки, розташовані по пров. Авіаційному № 1-17,19,21, віднесені до території зелених насаджень загального користування та до території зелених насаджень спеціального призначення, які не можуть передаватися у власність громадян для здійснення будівництва.

Відповідно до схеми місцезнаходження та кадастрового плану проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, вона знаходиться на території м.

Миколаєва в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману, а тому не могла бути передана у приватну власність. У проекті землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки відсутнє урахування розмірів і меж прибережної захисної смуги Бузького лиману у відповідності до вимог статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України.

Уточнюючи позовні вимоги та посилаючись на викладені обставини, порушення прав територіальної громади та інтересів держави, Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері остаточно просив: визнати незаконними та скасувати пункти 48,48.1 рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 про затвердження проекту землеустрою та передання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 997 кв. м, нормативною грошовою оцінкою 206 177 грн 42 коп., за рахунок земель ТОВ "Миколаївбудпроект", з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2; визнати недійсним державний акт на право власності, виданий ОСОБА_1 01 грудня 2009 року на вказану земельну ділянку; повернути спірну земельну ділянку у комунальну власність.

Позовні вимоги в частині визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31 травня 2012 року прокурор просив залишити без розгляду.

У запереченнях на позовну заяву, поданих до суду у листопаді 2014 року, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 зазначив, що звертаючись до суду з указаним позовом прокурор пропустив строк позовної давності. Крім того, вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення земельної ділянки від відповідача у комунальну власність є неналежним способом захисту, оскільки позов пред'явлено не стороною відповідного договору. Також вказував, що спірна земельна ділянка не належить до земель водного фонду.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 червня 2016 року позовні вимоги Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки залишено без розгляду.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 червня 2016 року позов Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері задоволено. Визнано незаконними та скасовано пункти 48,48.1 рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 997 кв. м, нормативною грошовою оцінкою 206 177 грн 42 коп., за рахунок земель ТОВ "Миколаївбудпроект", з віднесенням її до земель житлової забудови для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2. Визнано недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт НОМЕР_1 на право власності на вказану земельну ділянку. Зобов'язано ОСОБА_2 повернути у комунальну власність спірну земельну ділянку.

Додатковим рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 05 серпня 2016 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що строк позовної давності прокурором не пропущено, спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, є прибережною захисною смугою Бузького лиману та її цільове призначення не було змінено в установленому законом порядку, а тому її неправомірно передано у власність ОСОБА_1 для індивідуального будівництва. Крім того, суд вважав, що є підстави для витребування майна від його нинішнього володільця відповідно до положень статті 388 ЦК України.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 19 вересня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилено, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 червня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання окремих пунктів оскаржуваного рішення сесії Миколаївської міської ради та витребування спірної земельної ділянки у добросовісного набувача є правильним, оскільки дії державного органу по зміні цільового призначення земельної ділянки та її передачі у приватну власність суперечать вимогам статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України. Враховуючи те, що про факт порушення вимог законодавства України позивач дізнався лише у 2013 році, строк позовної давності ним не пропущено.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері відмовити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги правові позиції Верховного Суду України щодо застосування положень статей 216, 267 ЦК України, висловлені у справах стосовно аналогічних правовідносин. Вказує на відсутність у особи, яка зверталась до суду із заявою про зміну позовних вимог, відповідних повноважень, а також на відсутність законодавчих підстав для звернення прокурора з указаним позовом в інтересах Держсільгоспінспекції, оскільки суб'єктом звернення у цій справі мала би бути Миколаївська міська рада.

Приймаючи до уваги правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 29 червня 2016 року у справі № 6-1376цс16 та від 18 вересня 2013 року у справі № 6-92цс16, як підстави для спростування доводів відповідача щодо порушення судом першої інстанції вимог статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, апеляційний суд не врахував, що правовідносини у наведених справах та у справі, яка розглядається, не є подібними, а сама ухвала апеляційного суду не є мотивованою.

Зауважує, що відповідним рішенням міської ради, яке є чинним та не оскаржувалось прокурором, на підставі позитивних висновків органів місцевого самоврядування та державної влади погоджено вибір місця розташування земельної ділянки відповідно до вимог статей 118, 151 ЗК України.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та зупинено виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення касаційного провадження у справі.

У запереченнях на касаційну скаргу, поданих до суду у грудні 2016 року першим заступником прокурора Миколаївської області, зазначено, що прокурор не змінював ні предмет, ні підстави позову, а лише скористався правом відповідно до положень статті 27 ЦПК України та надав суду письмові пояснення щодо змісту позову.

Безпідставними вважає доводи заявника щодо недоведеності перебування спірної земельної ділянки на момент прийняття спірного рішення Миколаївською міською радою у прибережній захисній смузі, оскільки невідповідність місця їх розташування містобудівній документації, їх відведення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд суперечить вимогам земельного, водного та містобудівного законодавства України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2016 року справу за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акта про право власності на землю, повернення земельної ділянки у комунальну власність призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що наведені у касаційній скарзі доводи дають підстави для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що підставою для звернення до суду з даним позовом стало виявлення прокуратурою порушення закону при передачі у власність земельної ділянки водного фонду під час перевірки, проведеної прокурором у березні 2013 року, а до суду з позовом про захист порушеного права держави він звернувся у 2014 році, тобто в межах встановлених законом строків.

Таким чином, незважаючи на те, що оскаржуване розпорядження № 33/37 винесено Миколаївською міською радою 30 січня 2009 року, а оспорюваний державний акт на право власності на землю - 28 жовтня 2009 року, і позивач звернувся до суду з позовом лише у жовтні 2014 року, суд відмовив у застосуванні наслідків спливу строку позовної давності, про який заявляла відповідач.

Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, погодився із цим висновком суду і залишив його рішення без змін.

Загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Отже, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України: від 29 жовтня 2014 року № 6-152 цс 14, від 01 липня 2015 року № 6-178 цс 15, від 17 лютого 2016 року № 6-2407 цс 15, від 08 червня 2016 року № 6-3089 цс 15, від 14 вересня 2016 року № 6-2165 цс 15, від 16 листопада 2016 року № 2469 цс 16, від 26 жовтня 2016 року № 6-2070 цс 16, від 21 грудня 2016 року № 6-1503 цс 16, від 12 квітня 2017 року № 6-1852 цс 16, від 19 квітня 2017 року № 6-1852 цс 16, від 19 квітня 2017 року № 6-2376 цс 16, від 22 червня 2017 року № 6-1047 цс 17, від 12 липня 2017 року № 6-2458 цс 16 та від 15 листопада 2017 року № 6-2304 цс 16.

Отже, у вказаних правових висновках Верховного Суду України викладено дві основні правові позиції:

1) як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (наприклад, постанова від 19 квітня 2017 року № 6-2376 цс 16);

2) відлік позовної давності обчислюється у силу наведеного вище незалежно від дати прокурорської перевірки, у тому числі й при порушенні зони прибережної захисної смуги (наприклад, постанова від 08 червня 2016 року № 6-3089 цс 15).

У пункті 7 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду викликана наявністю протилежних за змістом правових висновків, викладених у її постановах.

При цьому фактичні обставини справ, предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, застосовані норми права у наведених постановах Верховного Суду України і Великої Палати Верховного Суду є тотожними й аналогічними. Вони стосуються: 1) порядку обчислення позовної давності у земельних спорах, де позивачем є прокурор, незалежно від того, чи прокурор пред'явив позов в інтересах держави, чи прокурор позиціонує себе позивачем; 2) чи враховується при цьому дата проведення прокурорської перевірки та чи не є це штучним збільшенням позовної давності.

Разом з тим, у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 цс 18) та у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85 цс 18) Велика Палата Верховного Суду при аналогічних фактичних обставинах (а не у конкретних справах) вказала протилежне.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, провадження № 14 85 цс 18, висловлена правова позиція про те, що (дослівно): ".. вирішуючи питання щодо дотримання строків звернення до суду за захистом своїх прав, апеляційному суду належало встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення права держави на спірні земельні ділянки, натомість суд зосередився на тому, що вказав про відсутність доказів, які б засвідчили поважність причин пропуску строків позовної давності. Такої ж позиції дотримувався і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Разом з тим всупереч вимогам ч. 1 ст. 261 ЦК України суди належним чином не з'ясували, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду з позовом в інтересах держави. Доводи прокурора та висновки суду першої інстанції про те, що таке право виникло після проведеної у квітня 2014 року прокурорської перевірки, вищестоящими судами спростовані не були" (стор. 14).

Постановою ВеликоїПалати Верховного Суду 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, провадження № 14 95 цс 18 висловлена правова позиція про те, що (дослівно): "Висновки суду першої інстанції, з якими погодився касаційний суд, що перебіг строку позовної давності починається з часу, коли Березанська РДА здійснила незаконну передачу земель, а не з часу, коли особа, право якої порушено, або прокурор, який звертається за захистом порушеного права, дізналися про таке порушення, - є помилковим" (стор. 11).

Зазначені правові висновки Великої Палати Верховного Суду не є вираженням позиції у конкретних справах, оскільки вони повністю екстраполюються на всі земельні спори, в яких позов пред'явлено прокурором, в яких необхідно обчислювати початок перебігу позовної давності, а також враховувати значення при цьому дати прокурорської перевірки, ініційованої прокурором через значний проміжок часу після винесення, у тому числі, оскаржених рішень суб'єктом владних повноважень.

Також колегія суддів, направляючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, виходить із того, що відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищевикладене, з урахуванням обов'язкових правових висновків Великої Палати Верховного Суду, справа № 487/10128/14-ц підлягає передачі на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду для вирішення питання про відступлення від правових висновків Верховного Суду України, викладених постановах: від 29 жовтня 2014 року № 6-152 цс 14, від 01 липня 2015 року № 6-178 цс 15, від 17 лютого 2016 року № 6-2407 цс 15, від 08 червня 2016 року № 6-3089 цс 15, від 14 вересня 2016 року № 6-2165 цс 15, від 16 листопада 2016 року № 2469 цс 16, від 26 жовтня 2016 року № 6-2070 цс 16, від 21 грудня 2016 року № 6-1503 цс 16, від 12 квітня 2017 року № 6-1852 цс 16, від 19 квітня 2017 року № 6-1852 цс 16, від 19 квітня 2017 року № 6-2376 цс 16, від 22 червня 2017 року № 6-1047 цс 17, від 12 липня 2017 року № 6-2458 цс 16 та від 15 листопада 2017 року № 6-2304 цс 16, у частині, що стосуються: 1) порядку обчислення строку позовної давності, коли позов пред'явлено прокурором у порядку представництва і 2) врахування при цьому дати прокурорської перевірки.

Керуючись статтями 402, 403, 404 ЦПК України, пунктом 7 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції ~law18~ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 487/10128/14-ц за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акта про право власності на землю, повернення земельної ділянки у комунальну власність.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк