ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 914/1201/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання: Гогусь В. О.,

за участю представників сторін:

позивача - Шевченко М. І. (самопредставництво), в режимі відеоконференції,

відповідача 1 - не з'явилися,

відповідача 2 - Матвєєвої Н. Ф. (адвоката), Галайського О. В. (адвоката), в режимі відеоконференції,

відповідача 3 - не з'явилися,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "К. Р. О. К. -7"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 (колегія суддів: Орищин Г. В. - головуючий, Галушко Н. А., Желік М. Б. ) і рішення Господарського суду Львівської області від 30.10.2019 (суддя Синчук М. М. ) у справі

за позовом Львівської міської ради

до 1) Приватного підприємства "ТМ Тріада", 2) Приватного підприємства "К. Р. О. К. -7", 3) Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - приватного нотаріуса Загвойської Н. І.,

про скасування державної реєстрації права власності і визнання недійсним договору купівлі-продажу,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У червні 2019 року Львівська міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства "ТМ Тріада" (далі - ПП "ТМ Тріада "), Приватного підприємства "К. Р. О. К. -7" (далі -ПП "К. Р. О. К. -7"), Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради (далі - Управління), в якому просила:

- скасувати рішення приватного нотаріуса Загвойської Н. І. від 13.11.2016 № 32353088 (далі - Рішення приватного нотаріуса від 13.11.2016) про державну реєстрацію права приватної власності Приватного підприємства фірма "Грот" (далі - ПП "Фірма "Грот") на нежитлове приміщення загальною площею 175,7 м2 на вул.

Замковій, 9, м. Львів (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1083787946101) (далі - нежитлове приміщення);

- визнати недійсним договір купівлі - продажу від 17.11.2016 № 893, посвідчений приватним нотаріусом Загвойською Н. І., укладений між ПП фірма "Грот" та ПП "К. Р. О. К. -7" (далі - спірний договір);

- скасувати рішення приватного нотаріуса Загвойської Н. І. від 19.11.2016 № 32446369 (далі - Рішення приватного нотаріуса від 19.11.2016) про державну реєстрацію права власності ПП "К. Р. О. К. -7" на нежитлове приміщення.

1.2. Позивач посилався на те, що Львівська міська рада є власником земельної ділянки на вул. Замковій, 9 у м. Львові на підставі пункту "а" частини 2 статті 83 Земельного Кодексу України. За ПП фірма "Грот", правонаступником якого є ПП "ТМ Тріада", було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Замкова, 9 на підставі розпорядження від
12.03.2001 № 201, виданого Галицькою районною адміністрацією, та реєстраційного посвідчення № 148, виданого 14.05.2001 Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації на підставі вказаного розпорядження № 201. Водночас розпорядження Галицької районної адміністрації від 12.03.2001 № 201 відсутнє, розпорядження під номером 201 видавалось 23.02.2001, а не 12.03.2001 і стосувалося річного бюджету на 2001 рік, а розпорядження, яке би стосувалося виникнення права власності на нежитлове приміщення, не приймалося взагалі. Нежитлове приміщення відсутнє та не існує як об'єкт матеріального світу, а земельна ділянка на вул.

Замковій, 9, м. Львів є вільною від забудови. Оскільки ПП фірма "Грот" не стало належним власником нежитлового приміщення, тому не мало повноважень розпоряджатися ним (у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на це нерухоме майно), позивач вважає, що нежитлове приміщення, яке фактично не існує і ніколи не існувало як предмет матеріального світу, зареєстроване за ПП "К. Р. О. К. -7" незаконно і така державна реєстрація порушує права позивача як власника земельної ділянки, вільної від забудови.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.10.2019 позов Львівської міської ради задоволено повністю. Скасовано державну реєстрацію права власності за ПП фірма "Грот" на нежитлове приміщення. Скасовано державну реєстрацію права власності за ПП "К. Р. О. К. -7" на нежитлове приміщення. Визнано недійсним спірний договір, прийнято відмову Львівської міської ради від позовних вимог до Управління. Закрито провадження у справі в частині позовних вимог до Управління.

2.2. Місцевий господарський суд виходив із того, що правовстановлюючими документами, на підставі яких 13.11.2016 було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення за ПП фірма "Грот", а також на підставі яких було укладено спірний договір, є розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 12.03.2001 № 201 та реєстраційне посвідчення № 148 від
14.05.2001, видане Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації.

Зазначене розпорядження від 12.03.2001 № 201, інші розпорядження Галицької районної адміністрації, не стосуються нежитлового приміщення, а оригіналу розпорядження Галицької районної адміністрації від 12.03.2001 № 201 чи будь-яких інших доказів існування такого розпорядження сторонами суду не надано. На спірній земельній ділянці, розташованій за адресою: м. Львів, вул. Замкова, 9, будівлі чи споруди, щодо яких проведено оскаржувану державну реєстрацію права власності та укладено спірний договір, - відсутні. Тому суд дійшов висновку, що державна реєстрація права власності на нежитлове приміщення за відповідачем-1 проведена з порушенням вимог статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Окрім того суд зазначив, що спірний договір був укладений на підставі неіснуючих правовстановлюючих документів особою (продавцем), яка не мала права відчужувати нежитлове приміщення, а тому спірний договір суперечить вимогам закону, а саме нормам статтям 203, 2015, 655, 656, 658 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України, у зв'язку із чим підлягає визнанню недійсним.

Враховуючи, що власником земельної ділянки на вул. Замковій, 9 є територіальна громада м. Львова в особі Львівської міської ради і внаслідок відчуження нежитлового приміщення, яке розташоване на певній земельній ділянці, права власника земельної ділянки щодо користування чи розпорядження такою земельною ділянкою обмежуються або припиняються у відповідній частині в силу положень статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України, тому спірні реєстраційні дії та спірний правочин стосуються прав та інтересів Львівської міської ради.

Щодо заяви ПП "К. Р. О. К. -7" про застосування строку позовної давності, суд зазначив про її безпідставність та необґрунтованість, оскільки право позивача порушено з прийняттям оспорюваних рішень приватного нотаріуса про державну реєстрацію права приватної власності на нежитлове приміщення від 13.11.2016 та від 19.11.2016, позовну заяву подано 24.06.2019, тобто в межах встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України строку.

2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 рішення Господарського суду Львівської області від 30.10.2019 у справі № 914/1201/19 залишено без змін.

2.4. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду щодо обґрунтованості позовних вимог. Окрім того суд зазначив, що визначення судом першої інстанції такого способу захисту права позивача як "скасування державної реєстрації права відповідача на нежитлове приміщення" замість зазначеного у позові "скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності відповідача на нежитлове приміщення" відбулося в межах, визначених частиною 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, і його не можна трактувати як вихід судом за межі позовних вимог. Тому резолютивна частина рішення місцевого суду не суперечить закону та забезпечує поновлення порушених прав позивача. Суд установив, що внаслідок відчуження нежитлового приміщення, що розташоване на спірній земельній ділянці, права власника земельної ділянки щодо користування чи розпорядження такою земельною ділянкою обмежуються або припиняються у відповідній частині в силу закону, тому спірні реєстраційні дії та спірний правочин щодо нежитлового приміщення стосуються прав та інтересів Львівської міської ради, яка представляє інтереси територіальної громади м.

Львова як власника спірної земельної ділянки.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Львівської області від
30.10.2019 та постановою Західного апеляційного господарського суду від
10.12.2020, ПП "К. Р. О. К. -7" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Львівської міської ради.

3.2. Касаційну скаргу подано на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, ПП "К. Р. О. К. -7" зауважує про порушення судами норм матеріального права та зазначає, що під час вирішення спору суд апеляційної інстанції не врахував висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справі № 906/516/19, від 23.06.2020 у справі № 905/633/19, від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 28.10.2020 у справі № 910/963/19, від 01.12.2020 у справі № 916/1935/19 (щодо застосування пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" у контексті визначення способу захисту у разі проведення спірних реєстраційних дій), від
18.11.2020 у справі № 914/1220/19 (щодо застосування частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України). Окрім того, скаржник зазначає, що суди не з'ясували належним чином обставин наявності/відсутності нежитлового приміщення, неправомірно відхилили клопотання ПП "К. Р. О. К. -7" про призначення будівельно-технічної експертизи, у зв'язку із чим дійшли передчасних висновків про неправомірність державної реєстрації.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Львівська міська рада просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ПП "К. Р. О. К. -7". Львівська міська рада зазначає, що скаржник послався на неврахування висновків Верховного Суду із зазначенням постанов у справах № 914/1201/19,906/516/19,905/633/19,922/3130/19,916/2464/19, які не є остаточними рішеннями, тому не можуть бути прикладом неоднакового застосування норм права у подібних правовідносинах. А решта постанов касаційного суду, за твердженням позивача, не свідчать про суперечність оскаржуваних рішень цим постановам Верховного Суду. Львівська міська рада зазначає, що інші доводи скаржника спрямовані на переоцінку доказів.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Суди попередніх інстанцій установили, що 13.11.2016 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І. на підставі розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від
12.03.2001 за № 201 та реєстраційного посвідчення № 148, виданого Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації 14.05.2001, проведено державну реєстрацію права приватної власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 175,7 м2, розташоване за адресою: м. Львів, вул.

Замкова, 9 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1083787946101) за ПП
фірма "Грот" (запис № 17421666). Наведене підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого, сформованою станом на 23.05.2019, номер інформаційної довідки 167774846.

4.2. Згідно з інформацією Галицької районної адміністрації, зазначеною у листі №4-31-1791 від 29.03.2019, Галицька районна адміністрація не приймала і не видавала розпорядження за № 201 від 12.03.2001. Розпорядження, що датовані
12.03.2001, мають номери 278-281 та не стосуються питань, пов'язаних із нежитловим приміщенням, що розташоване за адресою: м. Львів, вул. Замкова, 9.

Розпорядження № 201 датоване 23.02.2001 та також не стосується зазначених питань. Відповідачами не долучено до матеріалів даної справи розпорядження Галицької районної адміністрації № 201 від 12.03.2001.

4.3. Суди установили, що відповідно до листа Обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" № 1995 від 17.04.2019, в матеріалах інвентаризаційної справи за адресою: м. Львів, вул. Замкова, 9, відсутня інформація та запис щодо зареєстрованих за ПП фірма "Грот" нежитлових приміщень з видачою реєстраційного посвідчення за № 148 від 14.05.2001. Копії реєстраційного посвідчення також не долучено відповідачами до матеріалів даної справи.

4.4.17.11.2016 між ПП "Фірма "Грот" (продавцем) та ПП "К. Р. О. К. -7" (покупцем) було укладено спірний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення. Відповідно до якого ПП "Фірма "Грот" продала ПП "К. Р. О. К. -7" нежитлові приміщення, які складалися з житлового будинку площею 175,7 м2, розташовані на вул. Замкова, 9 у м. Львові.

4.5. У пункті 2 спірного договору наведені правовстановлюючі документи на нежитлове приміщення, що належало продавцю на праві власності, а саме: розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від
12.03.1997 № 201 та реєстраційне посвідчення від 14.05.1997, видане Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації.

4.6.19.11.2016 приватним нотаріусом Загвойською Н. І. було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно факт відчуження нерухомого майна на підставі спірного договору та перехід права власності до ПП "К. Р. О. К. -7", що підтверджується записом про припинення права власності та про виникнення права власності (запис №17519861) та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

4.7. На підставі Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від
23.05.2019 за № 167774846, суди установили, що 29.05.2003 за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради було зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна - будинок на вул. Замковій, 9 у м. Львові (номер об'єкта 1266703); загальна площа будинку становить 185,6 м2, а вартість - 1 805,00 грн. Розділ "Технічний опис майна" містить відомості про те, що площа об'єкта визначена станом на 12.04.1984, а його вартість зазначена з урахуванням відсутності конструктивних елементів (стін, перегородок, перекриття, покрівлі, підлоги, вікон та дверей); підстава виникнення права власності - рішення Шевченківського райвиконкому міста Львова № 192 від 14.04.1987.

4.8. Суди установили, що до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно не вносилися записи щодо припинення вказаного права власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.

4.9. Відповідно до акта перевірки Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради №10-НП/19 від 22.01.2019, нежитлове приміщення на вул. Замкова, 9 у м. Львові зруйноване, наявні лише залишки фундаменту.

4.10. Згідно з актом обстеження спірної земельної ділянки від 18.06.2019, складеним комісією Львівської міської ради у складі представників відділу ринку землі управління земельних ресурсів департаменту містобудування, відділу землеустрою управління земельних ресурсів департаменту містобудування, відділу правової експертизи з економічних та інфраструктурних питань управління правової роботи юридичного департаменту, відділу житлової забудови та реконструкції управління регулювання забудови департаменту містобудування, а також провідного спеціаліста відділу у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, затвердженим директором Департаменту містобудування, з доданими до нього фотографіями та копією наявних в геофонді Управління архітектури та урбаністики матеріалів топографічного плану встановлено, що Львівською міською радою рішень (ухвал) про передачу у власність чи надання у користування фізичним або юридичним особам земельної ділянки на вул. Замковій, 9 у м. Львові для обслуговування нежитлового приміщення не приймалось. Під час обстеження комісією встановлено, що на земельній ділянці на вул. Замковій, 9 у м. Львові відсутня будь-яка споруда. На зазначеній ділянці розташовано залишки фундаменту, розміри якого встановити не вдалось.

4.11. Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 19.03.2017 та 05.06.2019, підтверджується державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи ПП "Фірма "Грот" (ідентифікаційний код 21923720) про зміну назви вказаної юридичної особи на ПП "ТМ Тріада".

4.12. Підставою для звернення Львівської міської ради з позовом у цій справі стала державна реєстрація за ПП "Фірма "Грот" права власності на нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, вул. Замкова, 9 та відчуження об'єкта на користь ПП "К. Р. О. К. -7".

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга ПП "К. Р. О. К. -7" не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справі № 906/516/19, від 23.06.2020 у справі № 905/633/19, від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 28.10.2020 у справі № 910/963/19, від 01.12.2020 у справі № 916/1935/19 (щодо застосування пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" у контексті визначення способу захисту у разі проведення спірних реєстраційних дій), від 18.11.2020 у справі № 914/1220/19 (щодо застосування частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України). Окрім того скаржник зазначає, що суди не з'ясували належним чином обставин наявності/відсутності нежитлового приміщення, неправомірно відхилили клопотання ПП "К. Р. О. К. -7" про призначення будівельно-технічної експертизи, у зв'язку із чим дійшли передчасних висновків про неправомірність реєстрації.

5.3. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.4. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

5.5. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не підтвердилися з огляду на наступне.

5.6. Предметом спору у цій справі є вимоги Львівської міської ради про скасування реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна та визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ПП "Фірма "Грот" та ПП "К. Р. О. К. -7". Підставами позову є незаконність проведення первинної державної реєстрації нежитлового приміщення з посиланням на відсутність правовстановлюючих документів на нього, а також відсутність самого нежитлового приміщення за вказаною адресою та подальше відчуження "неіснуючого" нерухомого майна на користь ПП "К. Р. О. К. -7" і проведення державної реєстрації цього нежитлового приміщення за відповідачем-1.

5.7. Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання порушенням.

Отже, з позовом може звертатися особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів. При цьому, звертаючись до суду з позовом, позивач повинен визначити позовні вимоги таким чином, щоб у разі їх задоволення судом відбувся захист, визнання та поновлення його прав і охоронюваних законом інтересів.

З урахуванням наведених законодавчих норм, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Разом із цим, вирішуючи спір, суд має перевірити наявність в особи, яка звертається з позовом, порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано цей позов, з'ясувати, у чому полягає порушення цих прав та інтересів. При цьому відсутність факту порушення права особи є підставою для відмови в позові, оскільки саме порушене (оспорюване) право та інтерес підлягають захисту (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 911/1330/17).

5.8. Суди попередніх інстанцій установили, що спірна державна реєстрація права власності за ПП "К. Р. О. К. -7" на об'єкт нерухомого майна порушує права позивача як власника земельної ділянки, згідно зі статтею 83 Земельного кодексу України, оскільки спріна земельна ділянка за адресою: м. Львів, вул. Замкова, 9 перебуває у комунальній власності і внаслідок відчуження об'єкта нерухомості права власника земельної ділянки щодо користування чи розпорядження такою земельною ділянкою обмежуються або припиняються у відповідній частині в силу положень статей 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України.

5.9. Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

5.8. Водночас, відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Порядок проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно врегульований Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут і надалі у редакції Закону на час проведення спірної державної реєстрації 13.11.2016 і 19.11.2016).

Державним реєстратором є, зокрема нотаріус (стаття 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Таким чином, підставою для здійснення державним реєстратором державної реєстрації прав є правовстановлюючі документи, які підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

5.9. Суди установили, що правовстановлюючими документами, на підставі яких
13.11.2016 було зареєстровано право власності на нежитлового приміщення за ПП
"Фірма "Грот", а також на підставі яких було укладено договір купівлі-продажу від 17.11.2016, є розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 12.03.1997 за № 201 та реєстраційне посвідчення №148 від
14.05.2001, видане Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації. Проте суди зазначили, що у матеріалах справи відсутні зазначені документи, а позивач заперечує їх існування, іншого розпорядження Галицької районної адміністрації від 12.03.2001, яке б стосувалося об'єкта нерухомого майна на вул. Замкова, 9 у м. Львові, також не надано.

Таким чином, державна реєстрація права власності на нежитлове приміщення за ПП

"Фірма "Грот" проведено з порушенням вимог законодавства, оскільки ПП "Фірма " Грот" всупереч вимогам статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не подало державному реєстратору документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, тому державний реєстратор незаконно зареєстрував за ним право власності. Внаслідок незаконності первісної реєстрації незаконною стала і подальша реєстрація за ПП "К. Р. О. К. -7", оскільки, як зазначалося у спірному договорі купівлі-продажу, нежитлове приміщення належало ПП "Фірма "Грот" на підставі розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 12.03.1997 за № 201 та реєстраційного посвідчення №148 від 14.05.2001, виданого Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації, про відсутність яких зазначалося у попередньому абзаці постанови.

5.10. Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним зі способів захисту цивільного права є визнання правочину недійсним.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України зазначено, що вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Статтею 216 Цивільного кодексу України передбачено загальні наслідки недійсності правочину: недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, яке існувало до укладання правочину. Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину, тобто має місце двостороння реституція.

Згідно зі статтею 236 Цивільного кодексу України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Зважаючи на те, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 17.11.2016 було укладено особою (продавцем), яка не мала права відчужувати нерухоме майно, а також, що нерухоме майно, яке відповідно до спірного договору є предметом договору, відсутнє на земельній ділянці по вул. Замкова, 9 у м. Львові, колегія суддів вважає, що висновок судів про те, що спірний договір суперечить вимогам закону, зокрема статтям 203, 205, 655, 656, 658 Цивільного кодексу України, у зв'язку із чим підлягає визнанню недійсним, є законним та обґрунтованим.

5.11. Відносно доводів скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справі № 906/516/19, від 23.06.2020 у справі № 905/633/19, від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 28.10.2020 у справі № 910/963/19, від 01.12.2020 у справі № 916/1935/19, та невірного застосування судом апеляційної інстанції положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", чинних з 16.01.2020, колегія виходить з наступного.

У наведених постановах суд касаційної інстанції виклав правову позицію, щодо застосування пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" у контексті визначення способу захисту у разі проведення спірних реєстраційних дій. Зокрема, суд касаційної інстанції зазначив, що "Законом України від 05.12.2019 № 340-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зміст зазначеної правової норми переконливо свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав)."

Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що з 16.01.2020 законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак необхідність застосування позивачем способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав, є помилковим.

Верховний Суд також враховав, що додатковим підтвердженням наведеного висновку є пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", згідно з яким судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

5.12. У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.09.2020 у цій справі, дійшов висновку, що у зв'язку із викладенням статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у новій редакції згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, наразі чинне законодавство взагалі не передбачає скасування записів про проведену державну реєстрацію прав. Тому резолютивна частина рішення місцевого суду про скасування державної реєстрації права власності ПП фірми "Грот" та ПП "К. Р. О. К. -7" на нежитлове приміщення визначає такий спосіб захисту прав позивача, який не суперечить закону та є ефективним при поновленні його порушених прав.

Таким чином, касаційна інстанція вважає, що висновки суду апеляційної інстанції не суперечать правовій позиції щодо застосування пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" у контексті визначення способу захисту у разі проведення спірних реєстраційних дій, оскільки задоволення позову про скасування державної реєстрації права на нежитлове приміщення призведе до відновлення порушеного права позивача.

5.13. Доводи скаржника щодо неправомірного відхилення клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, оскільки клопотання позивача про призначення такої експертизи було розглянуто судом першої інстанції та ухвалою від 30.09.2019 відмовлено в задоволенні клопотання ПП "К. Р. О. К. -7" про призначення будівельно-технічної експертизи.

Інші доводи скаржника стосуються з'ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.14. Щодо незастосування судами до спірних правовідносин позовної давності, то колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Отже законодавцем у частині 1 статті 261 Цивільного кодексу України установлена презумпція можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому позивач повинен довести відповідно до вимог статті 74 Господарського кодексу України факт неможливості довідатися про порушення свого цивільного права та факт необізнаності про таке порушення.

Суди установили, що право позивача порушено з прийняттям оспорюваних рішень приватного нотаріуса - 13.11.2016,19.11.2016. Позовну заяву подано 24.06.2019, тобто у строк, встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України.

Отже, початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли Львівська міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Зважаючи на встановлені судами обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що Львівська міська рада не пропустила строк позовної давності.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до частин 1, 2, 3, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному частин 1, 2, 3, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

5.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.4. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі про порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права господарськими судами попередніх інстанцій не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

6. Судові витрати

6.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "К. Р. О. К. -7" залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 і рішення Господарського суду Львівської області від 30.10.2019 у справі № 914/1201/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак